Характерні особливості мистецтва античності
1) Творцями античної культури були древні греки, які називали себе еллінами, а свою країну Елладою. Грецьке мистецтво розвивалось під впливом трьох дуже різних культурних напрямків:
ü Егейського, яке ще зберігало життєву силу у Малій Азії, і його вплив відповідав душевним потребам древнього елліна у всі періоди його розвитку;
ü Дорійського, завойовницького (породженого хвилею північно-дорійської навали), спроможної вносити чіткі корективи у традиції стилю, який виник на о. Крит;
ü Східного, яке принесло в молоду Елладу зразки художньої творчості Єгипту і Месопотамії.
Але це був лише підготовчий етап грецького мистецтва, який демонстрував якусь норму, якусь основу. Повністю ідеал цього мистецтва розпочав виявлятися пізніше, на новому етапі розвитку давньогрецького суспільства.
2) Основою грецького мистецтва була міфологія. Докорінна відмінність античної культури від культури Єгипту, Месопотамії чи Скіфії випливає зі самого характеру грецької міфології, яку потім, лише перейменувавши на свій лад, запозичили римляни. Як будь-яка інша, грецька міфологія становлять докорінно художню творчість народу, вона втілювала в конкретні образи таємничі сили природи. Грецька поезія, і в першу чергу гомерівський епос, надали народним легендам закінчений розповідний характер. Міфологічні легенди Еллади, на основі яких розвивалось грецьке мистецтво, зовсім по-іншому, аніж міфи, які виникали в інших краях, представляли людину у боротьбі за торжество над природою.
3) Якщо стародавній грек сприймав природу не в її нерозгаданих таємницях, а в її видимій об'єктивній реальності, його мистецтво мало стати реалістичним. Художня творчість Еллади вперше в історії світу установила реалізм як абсолютну норму мистецтва. Але не реалізм у точному копіюванні природи, а в завершенні того, чого не змогла довершити природа. Отже, притримуючись намірів природи, мистецтву належить створювати таку досконалість, яку природа лише започаткувала, але сама не змогла досягти. Боги Олімпу - Зевс, Афродіта, Афіна - хто вони, як не люди, які стали ще прекрасніші і набули у своїй людській досконалості безсмертя.
Реалізм - основа грецького мистецтва, але як уже було сказано, мета цього мистецтва - не просто копіювання природи. Яка б вона не була подібна, копія завжди поступається оригіналу. В творі мистецтва подібність зображення повинна бути осяяна натхненням, яке перетворює художника в суперника природи. Грецькі художники намагались творити до максимальної правдоподібності, щоб розкрити у ній усю красу реального світу, з вірою в те, що у ній можлива вища гармонія.
4) Головна тема грецького мистецтва - Людина. Повністю виявити всі можливості людини - така була мета мистецтва, поезії, філософії і науки. Ніколи ще в історії людства так глибоко не впадало в душу усвідомлення того, що Людина - найвище творіння природи. І тому вслід за міфотворчістю мистецтво повинне зображувати людину, наділену тією гідністю і тією красою, яку належить їй в самій собі виявити.
5) Грецьке мистецтво твердо стає на шлях Гуманізму, де йому судилося завоювати нетлінну славу. Мета грецького мистецтва - створення краси, яка рівнозначна добру, рівнозначна фізичній і духовній досконалості людини. Створювана мистецтвом ідеальна краса породжує в людині благородне устремління до самовдосконалення.
Архітектура. На відміну від критської архітектури, що мала вигляд палаців, архітектура Греції була насамперед храмовою. Але грецькі храми мали з самого початку винятково особливе призначення. У них не збирались для моління, бо культові церемонії проводились перед жертовником під відкритим небом. Грецький храм використовували винятково як приміщення для статуї божества у вигляді ідеального образу людини (чоловіка чи жінки). Отже, храм був ніби вмістилищем, архітектурним обрамленням рукотворної краси, тієї, повторимо знову, що не змогла створити сама природа, надавши таку можливість людині. Уже в архаїчну добу у грецькій архітектурі чітко вирізнились два стилі, або ордери: дорійський та іонійський. Ордер (що означає устрій, порядок) визначає структуру колон і розміщеної на ній верхньої частини будівлі і даху. Роль колони у грецькій архітектурі була великою і різноманітною. Колони оточували целлу (приміщення для статуї божества), визначали всю зовнішність храму.
Грецька колона — це зупинена симфонія чітких і повноголосих звуків дивовижної чистоти і виразності, це абсолютна завершеність окремих частин і цілого, це ствердження якогось ідеального порядку, якого споконвічно добивається людський геній. Найвищого розквіту культура Античної Греції досягає у 40-30-ті рр. V ст. до Н. X. Цей період був кульмінацією вищого розквіту Афін. Вища слава Афін, їх величність і краса в історії світової культури нерозривно пов'язані з іменем вождя афінської демократії - Периклом. Насамперед Перикл вирішив відбудувати Афінський Акрополь (верхнє місто). Так називали укріплену частину давньогрецьких міст, які будувалися на найвищому місці. В ансамбль архітектурних споруд Афінського Акрополю класичної доби входили наступні архітектурні пам'ятки:
- Парфенон, присвячений покровительці міста Афін – Афіні;
- Храм Ліки Аптерос (безкрилої);
- Храм Ерехтейон.
Античні греки надавали великого значення утилітарному призначенню мистецтва. їхня архітектури була єдністю корисності і краси. Дещо пізніше, аніж відбувалось будівництво Парфенону, афінський філософ Сократ сказав, що краса - це користь.
Скульптура. Як уже було сказано, архітектура і скульптура складали у Греції єдине органічне ціле. Скульптурні твори не тільки визначали знаково-смислову форму самого храму, який був "обрамленням" статуї божества, а й заповнювали тектонічні і несучі форми перекриття та конструктивних частин будівлі. Скульптурні композиції поміщались на фронтонах і методах будівлі, а в іонійському ордері оточували рельєфний фриз. Перші із грецьких скульптур ще відверто відображують вплив Єгипту. Фронтальність і невпевнене подолання скутості рухів - виставленої вперед лівої ноги чи руки, притисненої до грудей. Ці кам'яні скульптури найчастіше із мармуру, на який така багата Еллада, відображують | невимовну чарівність. Це оголені юнаки (куроси), атлети, переможці в змаганнях. Благотворний взаємовплив фізичної культури і мистецтва. Можна сказати без перебільшення, що скульптура Еллади народилась на стадіоні. Художника надихала краса добре тренованого, стрункого тіла, а прекрасні статуї надихали юнаків на тренування, даючи їм зразок фізичної досконалості. Ще одним образом скульптур - були юні жінки (кори) в хітонах або плащах. Як правило, грецькі жінки не брали участі в спортивних змаганнях, тому краса жіночого тіла не зразу засяяла в мистецтві.
Вазопис. Найяскравішим віддзеркаленням грецького живопису була грецька кераміка. Грецький керамічний посуд був досить різноманітним за формою: ♦ овальні амфори з вузькою шийкою і двома ручками - для збереження вина, зерна, рослинного масла і меду;
♦ об'ємні кратери з широким горлом - для вина, змішаного з водою, звичного напою греків;
♦ вишуканої форми гідрії - посудини для носіння води з двома горизонтальними ручками, щоб підіймати на голову, і третьою, вертикальною, щоб знімати з голови;
♦ площинні з ніжкою і двома ручками кіліки - чаші для пиття;
♦ високі, видовжені лекіфи - для духмяного масла та інші. Всі вони відрізняються дивовижно вишуканою формою, яка у кожній посудині визначалася її призначенням. Мистецтво вазопису швидко вдосконалюється в пізньоархаїчну епоху.
Римська античність запозичує більшість ідей і традицій грецької культури. Історія Античного Риму охоплює період з VIII ст. до Н. X. до VI ст. після Н. X. Паралельно з процвітанням елліністичних центрів на Заході росла воєнна міць Риму.Спершу зростала влада невеликої олігархії (влада небагатьох) на берегах Тібру, потім володаря всієї Італії і нарешті великої держави, яка поглинула усі Середземноморські території, весь античний світ. Падіння Карфагена в 146 р. до Н. X. було переломною подією, починаючи з цього часу, Рим завоював Грецію. "Полонена Греція перемогла свого некультурного переможця" (Горацій). Це сказано досить влучно. Гордий Рим, непохитний і суворий, схилив голову перед великою грецькою культурою. Власні художні традиції римлян були досить бідні. Рим сприйняв і асимілював весь пантеон грецьких божеств, надавши їм тільки інші назви. Зевс став Юпітером, Афродіта - Венерою, Арес - Марсом і т. п.
Римська культура з самого початку несла у собі зерна занепаду, тому що рабовласницький Рим був останнім актом рабовласницького суспільства. Він вийшов на сцену тоді, коли протиріччя цього суспільства досягай загрозливої гостроти. Навіть коли Рим знаходився у зеніті слави, тобто в період пізньої республіки і ранньої імперії Августа (кін. І ст. до Н. X. - поч. І ст. н. є.), потім при Антонінах , у його мистецтві було більше зовнішньої ефектності, аніж справжньої величі. Велич Риму штучно підтримувалась багнетами легіонерів. Державу постійно трясли загрозливі повстання рабів, починаючи зі знаменитого повстання Спартака.
Опанувавши грецьку культуру, римляни збагатили її чудовими відкриттями в галузі будівельної техніки. Римляни першими стали використовувати у будівництві міцний і водонепроникний матеріал — римський бетон, створили і вдосконалили особливу систему великих суспільних будівель із цегли і бетону, широко використовували поряд з грецькими ордерами такі архітектурні форми, як
♦ арка,
♦ склепіння,
♦ купол.
З проголошенням Римської імперії (I-V ст. н. є.) перед мистецтвом було поставлено завдання возвеличення особистості правителя і прославлення його влади. Владу імператорів підкреслюють грандіозні пам'ятники архітектури (прекрасно сплановані ансамблі міст, знамениті імператорські бані — терми, амфітеатри). Римська архітектура не може порівнятися в художніх цінностях з грецькою, але вона велична, досить ефектна і у своїх інженерно-будівельних досягненнях була значно вищою від простої балочної конструкції грецького храму. Типи римських будівель різноманітніші, світські не менше визначні, аніж культові, і багато з них закріпились у світовій архітектурі на віки. Це, наприклад, тип базиліки зі склепінчастим перекриттям, який потім став основою християнських храмів. В І і II століттях були побудовані знаменитий Колізей — амфітеатр.
Римське образотворче мистецтво формувалося в тісній взаємодії і під впливом етруського і грецького мистецтва, але повністю не наслідувало ці традиції, а виробило свої характерні особливості. В Римі отримав поширення скульптурний портрет і саме у ньому виявилась своєрідність римського мистецтва. В 395 році Римська імперія розпалась на Західну — латинську і Східну — грецьку. В 476 р. Західна Римська імперія впала під навалою германців. Відкрилась нова сторінка і в історії культури — культура середньовіччя.