Предмет сучасної психології як об'єкт наукової саморефлексії

Розглянуті аспекти природи психіки дають можливість грунтовніше підійти до визначення предмета сучасної психології. Як можна було пересвідчитися, предмет психології як вчення про душу і як наука змінювалась протягом історії. Ці зміни відбувалися залежно від того, які нові горизонти суб'єктивного, ідеального, психічного в досконалення розгледіли і якими новими знаннями про внутрішній світ людини оволоділи.
Предмет психології не статичний, він змінюється не тільки шляхом розширення своїх меж, а й діалектично, переходячи у свою протилежність, через заперечення актуалізуючись у новій якості формі змістів.

Які ж критерії визначення предмета психології існують сьогодні? Щоб відповісти на це запитання, насам перед варто розглянути і врахувати ті суперечності, які нині є найактуальнішими для психологічної науки, визначають її розвиток, віддзеркалюючи певним чином реалії життєдіяльності людини в умовах сучасного суспільства
Границі будь-якої науки час від часу переглядаються, уточнюються. Психологія у своєму історичному русі також неодноразове була вимушена самовизначатися, відстоювати свою самостійність і чистоту свого предмета у двобої з філософією, соціологією, біологією, генетикою і навіть мистецтвом. Границі психології постійне порушуються і в результаті активності самих психологів, які прагнуть утвердитися в нових сферах соціальної практики, і внаслідок "привласнення" психології іншими дисциплінами, які рано чи пізно доходять до розуміння того, що їх подальший прогрес залежить від урахування "людського фактора", суб'єктивних аспектів діяльності, значення законів психічної активності тощо.

Тому, щоб зберегти статус самостійної науки і не "розчинитися" в інших напрямах наукової діяльності, психологія мусить постійне повертатися до рефлексії власного об'єкта і предмета, перевизначати їх відповідно до нової історичної ситуації і логіки власного розвитку. Слід враховувати й те, що у світовій психологічній науці існують різні, нерідко кардинально протилежні погляди на предмет психології, залежно від світоглядних переконань, методологічних підходів наукових традицій. Тому по-різному розв'язується проблема предмета психологічної науки.}
Ось, наприклад, як відстоює чистоту свого предмета феноме нологічна психологія. За твердженням самих феноменологів, предметом їхньої науки є "чиста психіка". Не бажаючи нав'язувать іншим свою позицію, Е.Гуссерль, втім, зазначає, що "чисто психологічне дослідження" певною мірою все ж повинне бути можливим і повинне відігравати деяку роль у будь-якій емпіричній психології, яка прагне до строгої науковості. При цьому під "чистотою" він як феноменолог розуміє: чистоту від усього психофізичного і орієнтацію на чистий досвід, що передбачає свободу від забобонів, тобто зведення методу вивчення психічного до методів природничих наук. Для забезпечення "чистоти" предмета Гуссерль уводить поняття про "феноменологічну редукцію", в основі якої лежить гносеологічний прийом "феноменологічного епохе" — утримання від поза-психічного світу. У феноменологічному дослідженні, на його думку, найближчим і першим (причому передусім як досвід, що розгортається й експлікується) виступає саме "чисте життя Я", різноманітне життя свідомості, що протікає і виявляє себе в таких актах-процесах, як "я сприймаю", "я пригадую", тобто "я осягаю досвідом", "я відтворюю в модусі неспоглядання", або "я живу у вільному фантазуванні", "я є присутнім при цьому" та ін., що до того ж, може бути здійснене в таких модусах свідомості, як оцінювання, прагнення, діяльність.
Погоджуючись з можливістю саме такого трактування предмета психології і такого способу відстоювання його "чистоти", слід зазначити певну обмеженість і умовність використаних для цього критеріїв і підходів.

Не можна вважати конструктивним для будь-якої науки абстрагування від того, що начебто не повинно входити в її предмет. Не-менш важливо встановити те, що лежить на межі й безпосередньо за межами предметного поля психології: наприклад те ж саме "психофізичне" або біопсихічне, відокремившись від якого, зокрема, не можна навіть поставити проблему генезису психічного. І справді, феноменологічна психологія практично не включає у свій перелік проблем генетичний аспект дослідження психіки й свідомості.

Предмет психології визначається залежно від загальнонаукової світоглядної традиції, логіки розвитку науки і від конкретно-історичної ситуації, що складається. Проте далеко не завжди ці детермінанти вдається узгодити між собою, особливо, якщо ситуація набуває ідеологічного загострення.

Коли наука проходить через певні "кризові" етапи свого розвитку, видозміни її предмета можуть бути несподіваними й радикальними. Як вважає Ф.В.Басі/t, при цьому важливо враховувати принципову вимогу, яку повинно задовольняти це визначення, а саме: воно має бути не "універсальним", що годиться "на всі часи", а таким, яке враховує своєрідність історичного періоду, своєрідність проблемної ситуації, в межах якої переважно розгортаються психологічні дослідження, своєрідність кардинальних завдань, що висуваються цією ситуацією, її можливостей і перспектив подальшого розвитку.

У вітчизняній психології багато в чому й донині визначення предмета узгоджується з марксистською методологічною парадигмою. Проте кожна парадигма має свої історичні пріоритети і свої
Ще на початку століття Ш.Челпанов, роз'яснюючи свою позицію щодо марксизму, зазначав, що у філософії він є прихильником метафізичних побудов, у гносеології — прихильником критичного реалізму і противником усіх видів гносеологічного ідеалізму (іманентних шкіл, Авенаріуса, трансцендентального ідеалізму й т.п.), у психології ж проводить різку розмежувальну лінію між філософією та емпіричною психологією.
Емпірична психологія, яка, на його думку, визнає внутрішній досвід вихідним пунктом свого вчення і яка такою ж мірою застосовує об'єктивні вивчення душевних явищ, перебуває у "погодженні з марксизмом".
А ось як вже сьогодні розглядає історію радянської психології у ракурсі "міфологем та реалій" відомий російський психолог М.Г.Ярошевський. Заборона на свободу мислення, зазначає він, породила викривлені форми наукового спілкування. У самому апараті мислення людей науки відбулося розщеплення між методологічним і конкретно-науковим рівнями його функціонування. Методологічні установки й регулятори процесу дослідження ставали зовнішніми стосовно руху думки в предметному проблемному полі. І тоді Марксові формули переставали нести реальне робоче навантаження. Неможливість звернутися до будь-якої іншої методологічної орієнтації (за втрати реального впливу марксистської) створювала вакуум, в я кому/ втрачався творчий потенціал науки. На думку Ярошевського, необхідна адекватна історична реконструкція впливу марксистських положень на долю вітчизняної психології, тим більше, що ряд ключових положень марксизму послугували основою для продуктивних розробок у радянській психології.

Для науки "втрата методологічної орієнтації" може означати втрату специфічного розуміння і трактування предмета цієї науки. Можливі кілька варіантів такої "втрати". По-перше, є небезпека редукції предмета до тих його визначень, які слугували науці в минулому і які, за умови їх реанімації, можуть спричинити регрес наукової думки. По-друге, ситуація методологічної невизначеності може спричинити некритичне запозичення уявлень про предмет психології з тих джерел, яким вітчизняна психологія вже дала свою оцінку і тим самим утвердилася у своїй власній позиції.

Історичну ситуацію розвитку вітчизняної науки, що склалася, можна розглядати і в позитивному контексті. Адже існує можливість рефлексії підходу до предмета психології із загальнонаукових позицій, передбачаючи в майбутньому вихід на нове його визначення, в якому у "знятому" вигляді органічно поєдналися б і історична традиція, і здобутки світової психології.

Вітчизняна наукова психологічна думка в особі провідних сучасних методологів не припиняє свого руху, намагаючись незалежно від ситуації і керуючись логікою розвитку науки, розробляти завжди актуальну проблему предмета психології.

Так, принципової оцінки нині вимагає гіпотеза про те, що "загальна теорія систем" дає можливість зберегти в єдиному предметі психологію наукову з її експериментуванням і моделюванням та "інтересну" психологію, що вивчає глибинні психічні явища, невловимі традиційними методами (А.Раппопорт).

Слід визначитися і щодо тих суперечностей, які виникають у гносеологічному -й отологічному трактуванні об'єкта й предмета психології, з'ясувати механізм їх взаємопереходу, а також спробувати по-новому розглянути і розв'язати проблему "змістів" і "актів" психічного, правомірність включення в предмет психології того, що визначається як "зовнішній вплив (сигнал) і рушійний м'язевий компонент" (/. М. Сеченов).

Серед сучасних зарубіжних досліджень, в яких виявлялися спроби реконструкції предмета психології і які за своєю методологією співзвучні вітчизняній психології, слід звернути увагу на досвід "критичної психології" — нового напряму в науці, що має за головну мету побудову загальної психологічної теорії.

У полеміці з різними психологічними школами "критична психологія" передусім сформулювала своє уявлення про психічне як загальну абстракцію, що становить вихідне визначення предмета психології. На думку К.Хольцкампа, одного із засновників цього напряму, сучасна психологія у визначенні свого предмета не долає дихотомії "переживання" як суто суб'єктивного, внутрішнього і "поведінки" як об'єктивного. Внаслідок цього предмет психології невиправдано обмежується: з розгляду випадають історично більш ранні форми суб'єктивних процесів. Тому у визначення предмета психології необхідно ввести "історичний вимір", тобто врахувати всі конкретні зміни психічного на всіх стадіях його розвитку, а також вийти за межі того, що являється, і дослідити суттєві зв'язки психічного як реально існуючого.

Важливо зазначити, що, з'ясовуючи суть "психічного" як предмета психології, "критична психологія" пропонує таке визначення: психологія є наука про суб'єктивність. При цьому під суб'єктивністю розуміють те, що належить суб'єкту, що є "суб'єктним" за своєю сутністю.
Розмірковуючи над питанням про смисл і необхідність визначення предмета науки взагалі і психології зокрема, слід зазначити такі його важливі функції, як інтеграційна і диференціююча. Справді, щоб з'ясувати відмінність психології від фізіології, соціології, філософії тощо, достатньо порівняти їхні предмети. Якщо виникає питання, чи можна вважати ту чи іншу науку психологічною, необхідно переконатися в тому, наскільки її предмет може бути інтегрований у предмет психології взагалі. І
З'ясовуючи онтологічні підстави й передумови процесу конструювання предмета психології, необхідно розуміти, що в ньому мусить знайти своє відбиття рух за ієрархією сутнього, рух, спрямований у глибини буття психічного як цілісної "ідеальної реальності", аж до суб'єктного ядра.
Оскільки цей "рух" у глибини психічного космосу може здійснюватися в різних напрямах і різними шляхами, зокрема шляхом його структурного моделювання, для гармонійного розвитку науки важливо постійно відновлювати й оновлювати причинно-генетичний зв'язок між узагальненим предметом психології, його історичними модифікаціями та конкретними предметами окремих напрямів психологічної науки.

На думку Л.С.Виготського, тенденція до узагальнення та об'єднання знань переростає у тенденцію до пояснення знань. Єдність узагальнюючого поняття перетворюється на єдність пояснювального принципу. При цьому головне його застереження полягало в тому, щоб у визначенні предмета психології не відриватися від реальності, не замикати науку в собі і не ставити її над цією реальністю, особливо тоді, коли вона переживає методологічну кризу.