Соціологічні дослідження: визначення, види, функції та основні категорії (теорія, гіпотеза, операціоналізація). Види кореляції

Соціологічне дослідження – це система логічно послідовних методологічних і організаційно-технічних процедур, повязаних між собою єдиною метою:отримати достовірну інформацію про ті соціальні явища або процеси, що вивчаються, про тенденції або суперечності їх функціонування і розвитку, щоб ці дані могли бути використані у практиці соціального управління різноманітними галузями суспільного життя.

Методи соціологічних досліджень визначаються як способи побудови і обґрунтування соціологічного знання. До них належать:

методи збору інформації (аналіз документів, спостереження, опитування, експеримент тощо);
методи обробки й аналізу даних (факторний, латентно-структурний, кореляційний, регресивний, дисперсний, ранжирування, шкалування, індексування тощо);
методи побудови теорії (дедуктивний, індуктивний, порівняльний, причинний, структурно-функціональний, генетичний тощо).

Будь-яке дослідження передбачає чітке відмежовування відомого від невідомого, спрямування дослідження на виявлення ще невідомого. Соціологічні дослідження поділяють на теоретичні і емпіричні (практичні). Вони тісно пов’язані і орієнтовані на відтворення цілісної картини досліджуваного процесу. Однак, якщо в теоретичному дослідженні факти зв’язані насамперед з теоретичним усвідомленням їх, то в практичному — виявляється тенденція до формулювання практичних завдань відповідної організації на основі проаналізованих фактів.

Для проведення досліджень спочатку створюються теорії, які являють собою безлічі логічно пов'язаних символів, що відображають те, що, на нашу думку, відбувається в світі. Теорії самі по собі не є ні істинними, ні хибними, а лише більш-менш корисними.

Вони складаються з безлічі понять, пов'язаних твердженнями, логічно виведеними з безлічі припущень. Теорія дозволяє нам пояснити події, дає можливість обґрунтовувати, чому ми можемо очікувати саме того результату, який має місце. Правильність теорії ми визначаємо через гіпотези. Гіпотеза - це, по суті, твердження про те, як йдуть справи насправді. При досліджені ми отримуємо поняття, за якими можна її підтвердити чи відкинути. Але не треба забувати, що абсолютно підтвердити чи спростувати гіпотезу не можливо, в результаті того, що з часом можуть з’явитися нові поняття, що більшою мірою будуть протилежними отриманим раніше. Ще однією проблемою постає точне формування понять, при порівнянні яких можна було б отримати правильний результат. Для цього проводиться операціоналізація понять. Операціоналізація – це перехід від абстрактних понять до більш менш точних змінних. Від правильності її проведення залежить правильність отриманого результату.

Соціологічне дослідження — система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес.

Основні функції соціологічного дослідження:

— пізнавальна — відкриває нові знання про функціонування і розвиток суспільства та його окремих сфер, про сутність соціальних явищ і процесів, роль людини в них, дає змогу побудувати цілісну картину реального життя соціуму, спрогнозувати його розвиток;

— методологічна — забезпечує реалізацію міждисциплінарного зв'язку соціології з іншими науками про людину і суспільство, що зумовлює нові підходи у вивченні соціальної дійсності, важливі відкриття на межі різних наукових напрямів;

— практична — полягає у виробленні практичних заходів із вдосконалення соціальної реальності, ефективного соціального контролю за соціальними процесами;

— інформаційна — сприяє отриманню соціальної інформації щодо стану і тенденції розвитку явищ і процесів суспільного життя, функціонування соціальних спільнот, груп, окремих індивідів, їх потреб, мотивів, реальної та вербальної поведінки, громадської думки, що формує інформаційну базу пізнання соціальної реальності;

— управлінська — забезпечує соціальне управління на всіх рівнях функціонування соціуму, зворотний зв'язок між суб'єктами (владними, адміністративними структурами, керівниками підприємств, організацій) та об'єктами (населенням, окремими соціальними групами, працівниками) управління, вироблення науково обґрунтованих управлінських рішень.

Види кореляцій

Кореляція може бути парною і множинною. Парна кореляція - це зв'язок між двома показниками, один із. яких є чинником, інший - результативним показником.

Кореляція, за допомогою якої вивчається вплив на величину результативної ознаки двох і більше факторних ознак, називається множинною. Показники щільності зв’язку при множинній кореляції є парні, часткові і множинні (сукупні) коефіцієнти кореляції і множинний коефіцієнт детермінації.

Парні коефіцієнти кореляції використовують для вимірювання щільності зв’язку між двома досліджуваними ознаками без урахування їх взаємодії з іншими ознаками

Часткові коефіцієнти кореляції характеризують щільність зв’язку результативної ознаки з однією факторною ознакою при умові, що інші факторні ознаки перебувають на постійному рівні.

Коефіцієнт множинної (сукупної) детермінації показує, яка частка варіації досліджуваного результативного показника зумовлена впливом факторів, включених у рівняння множинної регресії.

Основним показником щільності зв’язку при множинній кореляції є коефіцієнт множинної кореляції. Він повинен бути найбільшим серед всіх інших коефіцієнтів множинної кореляції.
31. Валідність на надійність соціологічної інформації: визначення, види та співвідношення

Проблема валідності в соціології не розглядається окремо по відношенню до інших характеристик якості вимірювання. Вона тісно пов’язана з надійністю соціологічної інформації.Надійність інформації — адекватність одержаних результатів дослідження соціальній ситуації. Забезпечується вона врахуванням так званих випадкових помилок, які є неминучими внаслідок неоднорідності досліджуваного контингенту. Чим однорідніший контингент обстеження і чим більший обсяг вибіркової сукупності, тим незначніша випадкова помилка вибірки і відповідно вища якість отриманої інформації. Випадкові помилки виникають також і через низьку якість інструментарію, непрофесійну роботу дослідника тощо. Надійність складається з трьох елементів: обгрунтованості вимірювання, стійкості та точності. Обгрунтованість шкали полягає в тому, що за її допомогою вимірюють досить визначену властивість або ознаку, не змішуючи її з іншими. У соціологічних словниках валідність визначається як обгрунтованість та адекватність дослідницьких інструментів. Розрізняють два види валідності: логічну (внутрішня валідність) ступінь взаємозв’язку та взаємовиведення змінних та індикаторів; валідність емпірична (валідність зовнішня) – ступінь відповідності змінних та індикаторів емпіричним даним.

Під валідністю методики в розуміється міра пристосованості методики для вирішення певних дослідницьких завдань. Висока валідність свідчить про те, що виявлені за допомогою цієї методики індивідуальні особливості респондентів в даній психологічно та соціально однорідній виборці, мають дійсно суттєве значення для діагнозу та прогнозу їх поведінки та ефективності їх діяльності у певних ситуаціях та умовах. При встановленні валідності вирішаючу роль відіграє обгрунтування та наступна перевірка гіпотези смислової відповідності оцінок, отриманих в результаті застосування методики, з одного боку, і формалізованих оцінок поведінки та діяльності респондентів з іншої. Передбачається, що й ті й інші оцінки обумовлені одними й тими самими індивідуальними особливостями.

Відомі три види валідності. Перший – за критерієм. Співставляються оцінки респондентів згідно застосованої мето-дики із формалізованими оцінками їх поведінки та діяльності, які виступають як предмет дослідження. Останні оцінки називаються критерієм. Другий – за змістом. Її встановлюють в тих випадках, коли потрібно доводити, що включені до методики запитання та завдання репрезентують проблеми, що встають перед індивідом у тих сферах поведінки та діяльності, яким присвячено дослідження. Третій вид валідності – за конструктом, за тіснотою зв’язків результатів даної методики із результатами інших методик призначених для вирішення того ж класу дослідницьких завдань та попередньо перевірених на валідність.

Валідність всіх трьох видів характеризується отриманою при співставленні статистичною величиною – коефіцієнтом кореляції, регресії, факторною вагою. Всі оцінки, як за самою методикою, так і критеріальні, експертні оцінки по іншим методикам, повинні мати достатню статистичну надійність, інакше встановити валідність не можливо. Отримані дані є обгрунтованими, якщо правильними є теоретичні посилання, покладені в основу процедури вимірювання, тобто, якщо дослідник вимірює саме ту властивість об’єкта дослідження, яку і треба було виміряти.

Виділяють два види обгрунтованості – теоретичну або конструктну) та емпіричну (за критерієм) вимірювання можливе лише для емпіричної обгрунтованості і полягає у порівнянні результатів, отриманих за допомогою даної методики, із якою-небудь іншою інформацією, яка є більш обгрунтованою. (Процес визначення обгрунтованості інструмента дослідження називається валідизацією, а інформація, що використовується для цього – критерієм валідизації. Підсумовуючи цей огляд, слід зазначити, що немає єдиної загальновизнаної концепції визначення як валідності (обґрунтованості) так і надійності.