Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження

Політичний напрям (XV—XVI ст.) філософії Відродження репрезентував Нікколо Макіавеляі, який вивчав проблеми ефективного управління державою, а також поведінку правителів. У своїх працях він розкрив свої філо­софсько-політичні погляди, обґру­нтував основні принципи дослідження законів соціального орга­нізму, передусім його політичних відносин.

На думку вченого, філософія соціального життя (історії) по­винна доповнюватися філософією людини. Він вважав, що дер­жава в процесі управління суспільством головними об'єктом обирає людину (конкретну особу), яка має низку негативних яко­стей, які необхідно враховувати будь-якому чиновнику.

Особливості взаємодії державної адміністрації та населення країни визначає «людина натовпу», тому держава спирається на силу й «культ особи» правителя.

Головним завданням політики є отримання влади й подальше її збереження від посягань. Що більше влади, то більше загрози й страху за можливість її втратити відчувають люди, які нею наді­лені. Тому влада не припускає компромісу й посягань на неї з бо­ку опозиції. Релігія й мораль також ста­ють інструментом політики. Але жити згідно з правилами релігії й моралі держава не зможе. Політичні рішення повинні ух­валюватися лише на підставі аналізу політичних фактів (врахо­вуючи інтереси релігії та моралі, однак останні не мають домі­нувати). У політиці є свої закони. Правитель не є приватною особою, яка може переносити свої приватні інтереси, уподобан­ня (релігійні та моральні) на політику. Насильство також: на­лежить до інструментів, за допомогою яких влада утримуєть­ся, оберігається й використовується.

Утопічно-соціалістичний напрям (XV—XVII ст.) репрезен­тували Томас Мор, Томмазо Кампанелла. Вони шукали шляхів побудови ідеального суспільства.

Томас Мор. Головними дороб­ками, які репрезентували філософські погляди вченого, були «Історія Річарда III», « Уто­пія», яка принесла Т. Мору світо­ве визнання. Термін „утопія” перекладається як „місце, якого немає”. Утопія — це фантастичне місце, острів, де є суспільство, в якому існує суспільна власність на засоби виробництва. В Утопії немає приватної власності та грошей, обов”язковою є шестигодинна фізична праця, немає експлуатації, а виробництво має суспільний характер. Хоча Утопією керує король, усі посади в державі є вибірними, а жінки мають рівні права з чоловіками. Мешканці Утопії можуть сповідувати будь-яку релігію, заборонений лише атеїзм, який призводить до падіння моралі.

Томас Мор став засновником теорії утопічного соціалізму, в якому вільний розвиток од­ного громадянина залежить від вільного розвитку інших, реа­лізації інтелектуальних і творчих здібностей особи, а також їх постійного вдосконалення.

 

20. Філософія Реформації ( М. Лютер, Ж. Кальвін)

Реформація – це рух за реформування католицької церкви, що охопив Західну Європу в XVI ст. та був значною мірою викликаний світоглядними змінами, започаткованими філософськими вченнями епохи Відродження.

Мартін Лютер був засновником реформаційного руху. У центрі реформатор­ського підходу Лютера — принцип спасіння особистою вірою. Він запропонував повернутися до первісного християнського вчення та проголосив принцип «загального священства», тим самим зробивши непотрібним духовенство, пропонуючи «прямий», індиві­дуальний шлях кожного віруючого до Бога. Він ви­ступав за розподіл духовної та світської влади, наголошував на ірраціональному характері релігійного вчення. Мартін Лютер переклав німецькою мовою Біблію, щоб Свя­те Письмо було доступним широким верствам населення. Реформа М. Лютера позбавила церкву політично­го панування, підпорядкувала її світській владі.

Більш радикальні погляди обстоював Жан Кальвін. Кальвінізм відріз­нявся більш категоричним містицизмом та ірраціоналізмом. Христос своєю жертвою на хресті обрав до спа­сіння не все людство, а лише якусь його певну частину. Причому критерії «обраності» цілком ірраціональні. Тому, як він каже, «званих багато, а обраних мало». Проте саме внаслідок ірраціонального характеру божественного вибору обранцем може вва­жати себе кожний. Прийшовши до влади у Женеві, він створив авторитарний лад і отримав прізвисько «Женевський папа».

Отже, філософські погляди діячів реформаційного руху орга­нічно пов'язані з філософськими ідеями епохи Відродження й по­лягають у намаганні реформувати та модернізувати католицьке віровчення та інституціональну структуру католицької церкви.