Сутність людини, сенс її життя
Під поняттям „людина” розуміємо суп. Істоту, в діяльності якої виявляються суттєві характеристики найвищого якісного рівня матеріального світу – сусп. буття.
Основні ідеї, які треба враховувати при створенні цілісної філософської концепції людини:
людину слід розглядати з позиції єдності об’єктивного і суб’єктивного, скінченого і нескінченного. Призначення людини прагнення до єдності, гармонії.
Субстратні рівні(природне, суспільне, внутрішній.духовний світ) не слід протиставляти.
Природне в людині не зводиться лише до біологічного, а має в собі безконечність космосу.
Як розумна істота людина є відповідальною не лише за свою долю, а й за долю світу.
Сенс життя людини полягає в реалізації потреб суспільства та власного покликання. Визначення сенсу життя пов’язане з розумінням мети життя як уявного чи очікуваного результату. Сенс життя притаманний життю з самого початку. Сенс створюється самою людиною, залежить від розуміння життя, має індивідуальний хар-ер.
Сенс життя – світоглядне філос-ке поняття, яке містить сукупність уявлень про сутність людини, цілі існування, цінності.
Проблема свободи і відповідальності людини
Невід’ємним атрибутом людини є свобода волі, тобто людина в будь-якій ситуації може діяти або не діяти. Від народження людині дана лише свобода стати чи не стати людиною. Свобода волі людини має 2 виміри-негативний і позитивний. Негативний полягає в тому, що людина може сказати „ні”. Будучи істотою вільною, людина не зобов’язана бути розумною і може сказати „ні” тільки тому, що має на це право.
Позитивний вимір передбачає осмисленість дії. Осмислюючи себе, своє становище в світі та суспільстві, людина може не тільки відмовитись від чогось, вона може спрямувати свої дії на досягнення якоїсь позитивної якості, на створення чогось.
Атрибутом свободи людини є відповідальність. Людина завжди відповідає за свої вчинки, навіть відмова від чогось теж вчинок. Поняття свободи та відповідальності у різних вимірах передбачають 2 різних характеристики людини-її здатність бути собою та особистістю. Особа і особистість людини передбачають свободу волі. Відмінність між ними існує через відповідальність, яку вони передбачають. Особа-це людина, наділена негативною свободою, оскільки на неї поширюється принцип моральної відповідальності, згідно з яким людина не відповідає за ті вчинки, які вона не усвідомлює. Тобто, тільки знаючи, що таке добро і зло людина здатна на хороші та погані вчинки.
Філософська антропологія
- ідеаліст. Течія в зах-європ. Філософії 20 ст., заснована М. Шелером і Х. Плеснером. Будучи абстракцією, це поняття має 2 реальні втілення-окрема людина та людство вцілому. Людство скл. З окремих людей і кожна людина є членом людської спільноти. Людина вцілому, безвідносно до світу та суспільства, є предметом вивчення філософської антропології. Наукові теорії, які намагались розв’язати проблему сутності людини, можна умовно розподілити на 2 напрями:
- біологічні теорії;
- теорії соціологічні.
Перші виходять з розуміння людини як частини природи і намагаються дати визначення людині як біологічному видові.
Другий вид теорій теорії соціологічні. Вони намагаються звести сутність людини до її належності до соціальної структури суспільства, виходячи з уявлення про те, що людина є частиною суспільства.(теорія Маркса)
Обидва види теорій мають спільну рису – вони намагаються зрозуміти людину як частину чогось – природи чи суспільства.(вперше – в античності)
Началами людини є тіло і душа. Тіло – чуттєве видиме в людині, її фізична основа. Душа – те, що робить тіло живим, спонукає його рухатись, відчувати задоволення і страждати. Життя людини відбувається в 2 площинах – матеріальній і духовній. Людина, будучи фізичною істотою, живе згідно з законами матеріального світу.
Дух є осередком мислення та дії людини. Також виділяють 2 духовні потенції людини-розум і волю.