Передумови виникнення давньогрецької філософії
У середині першого тисячоліття до н.е. у Стародавній Греції склалися унікальні соціально-економічні, політичні та культурні передумови для формування філософії. Насамперед відбувся розпад міфологічного світогляду. Він відбувався водночас із розпадом племінного ладу та досяг апогею у V ст. до н.е., коли почалася Пелопоннеська війна. У VI ст. до н.е. боротьба землеробів проти земельної аристократії, підтримувана міським демосом, призвела до радикальних реформ, до зміцнення політичної ролі демосу. Так, у 594 році до н.е., унаслідок реформи Солона, народні збори почали відігравати значну роль в управлінні Афінською державою. У 509 р. до н.е. Клісфен видав конституцію, що заклала основи афінської демократії. Цією конституцією була впроваджена правова рівність між громадянами, усунена залежність політичних прав від розміру майна. Грецька демократія (передусім Афінська) визначила сутність пайдейї (виховання, освіченість, культура, освіта). У VIII ст. до н.е. греки вдосконалили запозичене у фінікійців письмо. Використання письма широкими колами громадян надавало культурі світського характеру. Така, світська, культура поставили замість авторитету традиції – авторитет закону, замість релігійного авторитету – авторитет людського розуму. У греків відбулося відкриття людини. Найважливішим досягненням грецької культури виявилася ідея про громадянина поліса як самостійну цінність, визнання за ним права на ініціативу, віра в те, що вільна людина здатна зробити правильний вибір, довіра до розуму людини та її свободи. Духовне життя греків містило в собі унікальну епічну літературу, політеїстичну релігію, мистецтво, архітектуру, наукові знання.
Космоцентризм і натурфілософія
Докласичного періоду
Найчастіше, характеризуючи філософію Стародавньої Греції, дослідники звертають увагу на два періоди: докласичний та класичний. Вивчення докласичного періоду потрібно розпочинати з проблем космоцентризму. Через філософію греки хочуть зрозуміти світ як упорядкованість (грецьке слово “космос” перекладається як “порядок”). Усіх давньогрецьких філософів хвилює проблема першооснови світу, головного принципу його впорядкованості. Так, Фалес(бл. 625-547 до н.е) уважає першоосновою світу воду, Анаксимандр (610-546 р. до н.е.) – апейрон, Анаксимен(бл. 585-525 р.до н.е.) – повітря.
Геракліт Ефеський (бл. 544/540 – бл. 483 рр. до н.е.) уявляв собі світ як процес, “все тече, нічого не стоїть на місці”, “не можна двічі ступити в одну й ту саму річку”. Він зробив висновок, що світ – це вогонь. “Усе змінюється на вогонь, а вогонь на все: як золото обмінюється на товари, а товари на золото ”. Але водночас звівши всі речі до вогню, Геракліт убачає у цих процесах закон, міру, розум, мудрість. Кожен процес у світі, а надто вогонь, розгортається відповідно до певного закону, своєї міри. У Гераклітовій філософії, на відміну від більшості мислителів Стародавньої Греції, чільне місце посідаєантираціоналізм і містицизм.“Природа полюбляє ховатися, Бог через свого оракула в Дельфах нічого не відкриває і не таїть, а показує своє значення через натяки”. Геракліт проголошує, що боротьба (війна) – рушійна сила і творчий принцип будь-якої зміни. “Війна батько усього, цар усього”. “Протилежності належать одна одній, найкраща гармонія у розбіжності, а все розвивається через боротьбу”.
Відкриття плинності світу Гераклітом, вочевидь, спиралося на його гіркий досвід, який він виніс із суспільних і політичних потрясінь його доби. Геракліт жив у епоху соціальної революції та став першим філософом, який вивчав не лише “природу”, а й приділяв велику увагу дослідженню етико-політичних проблем.
Окрім мілетської школи та Геракліта, докласичний період містить вчення піфагорейців, елеатів, атомістів. Тут студентам потрібно звернути увагу на проблему, пов’язану з формування діалектики як методу пізнання. Вона представлена принаймні трьома варіантами: гераклітівським, елейським і атомістичним.