Валютна система золотого стандарту. Золото-девізний стандарт

Першою в історії світовою валютною системою була система, що спиралася на єдині правила обігу золотого грошового товару і відома під назвою системи "золотого стандарту". Початок золотого стандарту було покладено Банком Англії в 1821 р. Юридично ця валютна система була оформлена на конференції в Парижі у 1867 р.

Система золотого стандарту характеризувалася тим, що роль загального еквівалента закріплювалася за золотом, а в обігу функціонували золоті монети або грошові знаки, розмінні на золото.

Золотий стандарт базувався на таких принципах:

- його основою був золотомонетний стандарт;

- кожна валюта мала золотий вміст. Курс національних валют жорстко прив'язувався до золота і через золотий вміст валюти співвідносився один з одним за твердим валютним курсом. Відповідно до золотого вмісту валют установлювалися їх золоті паритети. Валюти вільно конвертувалися в золото. Золото використовувалося як світові гроші;

- сформувався режим вільно змінних курсів валют з урахуванням ринкового попиту і пропозиції, але в межах "золотих точок".Якщо ринковий курс золотих монет відхилявся від паритету, що ґрунтується на їхньому золотому вмісті, то боржники надавали перевагу розрахункам за міжнародними зобов'язаннями золотом, а не іноземними валютами.

Під час золотого стандарту не було будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати й купувати, перевозячи з однієї країни до іншої. Ціна на нього встановлювалася на основі закону вартості, тобто визначалася кількістю суспільно необхідної праці, затраченої на видобуток та транспортування дорогоцінного металу.

До переваг золотого стандарту слід віднести забезпечення стабільності як у внутрішній, так і в зовнішній економічній політиці, що пояснюється тим, що транснаціональні потоки золота стабілізували обмінні валютні курси і створили тим самим сприятливі умови для зростання і розвитку міжнародної торгівлі.

Але система золотого стандарту мала не тільки позитивні риси, а й недоліки. Була встановлена залежність грошової маси від видобутку і виробництва золота - відкриття нових родовищ і збільшення його видобутку призводило до транснаціональної інфляції. Система золотого стандарту робила неможливим проведення незалежної грошово-кредитної політики, яка б спрямовувалася на вирішення внутрішніх проблем країни.

Перша світова війна остаточно дестабілізувала систему золотого стандарту.

У країнах, які зазнали поразки в Першій світовій війні, а також у багатьох колоніальних та залежних країнах була впроваджена система золотодевізного стандарту заснована на золоті та провідних валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, називалися девізами, звідси й походить назва золотодевізного стандарту.

Юридичне оформлення системи золотодевізного стандарту було зафіксоване у міжнародній угоді, підписаній на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р.,. Золоті паритети зберігались, але конверсія валют у золото могла здійснюватись і опосередковано - через іноземні валюти. А це давало можливість країнам економити золото. Країни накопичували для своїх міжнародних розрахунків певну кількість іноземної валюти економічно найсильніших держав, що була еквівалентом золота.

У період між війнами країни послідовно відмовлялися від золотого стандарту.

Успішне функціонування золотодевізного стандарту передбачало проведення узгодженої політики центральних банків країн-учасниць; країни, які виконували роль валютних центрів, мали постійно підтримувати високий рівень економічної активності й високий попит на імпорт із тим, щоб дати змогу країнам - членам системи вільно купувати необхідні їм резервні засоби; резервні авуари країн-учасниць не повинні були утворюватися з короткострокових авансів, що надаються країнам, які постають у ролі валютних центрів.

У результаті кризи золотодевізний стандарт втратив відносну еластичність і стабільність. Окремі країни запровадили валютні обмеження і валютний контроль. Незважаючи на скорочення обміну банкнот на золото у внутрішньому обігу, збереглася зовнішня конвертованість валют у золото за згодою центральних банків США, Великої Британії, Франції.

Світова валютна система

Світова валютна система — це закріплена міжурядовими угодами форма організації валютних відносин. Основними її зав­даннями є сприяння міжнародному валютному співробітництву та зростання міжнародної торгівлі, стабілізація валютно-обмінних операцій, створення системи багатосторонніх розрахунків та усу­нення валютних перешкод у міжнародній торгівлі.

Структуру світової валютної системи складають:

— міжнародні засоби обігу та платежу (золото, національні ва­
люти, міжнародні або композитивні гроші тощо);

— міжнародна валютна ліквідність — це спроможність пере­
міщення валютних ресурсів, що забезпечують гарантію вчасної опла­
ти зобов'язань у міжнародній сфері;

— узаконений режим валютних курсів і раритетів (валютний
паритет — це законодавчо встановлене співвідношення між двома
валютами, яке є основою валютного курсу);

— уніфіковані форми і правила міжнародних розрахунків;

— умови конвертованості валют;

— валютні ринки;

— міжнародні валютно-фінансові організації.

З часу формування (друга половина XIX ст.) світова валютна система видозмінювалась. Зміна валютної системи базується натому, який актив визнається резервним, тобто за допомогою якого акти­ву можна регулювати дисбаланси в міжнародних розрахунках.