Система пожежного захисту

Фактори, що впливають на характер ураження електричним струмом.

Тяжкість електротравми визначається впливом факторів: електричного характеру - величина напруги, сила струму, вид струму (постійний чи змінний), частота при змінному струмі;неелектричного характеру - тривалість дії електроструму;навколишнього середовища - температура, тиск, вологість повітря; шляху протікання струму через тіло людини. У разі ураження людини електричним струмом основним уражуючим фактором є сила струму, що проходить через тіло людини. При цьому ступінь негативного впливу на організм людини збільшується із зростанням струму. Відчутний струм — малий струм, який людина починає відчувати: в середньому близько 1,1 мА при змінному струмі частотою 50 Гц і близько 6 мА при постійному струмі. Невідпускаючий струм — струм, що викликає в разі проходження через тіло людини непереборні судорожні скорочення м'язів руки, в якій затиснутий провідник, а його найменше значення називається пороговим невідпускаючим струмом. Фібриляційний струм. Змінний (50 Гц) струм 50 мА і більше, проходячи через тіло людини по шляху "рука — рука" або "рука — ноги", діє як подразник на м'язи серця, що розташовані глибоко в грудях. Це небезпечно для життя людини, оскільки через 1—З с з моменту замикання кола через людину може настати фібриляція або зупинка серця. Безпечним струмом можна вважати такий струм, який протягом тривалого часу (декілька годин) може проходити через людину, не завдаючи їй шкоди і не викликаючи ніяких відчуттів, і який набагато менший порогового відчутного струму.

19. Індивідуальні засоби захисту від ураження електричним струмом.

При експлуатації для запобігання виникненню електротравматизму використовують спеціальні засоби індивідуального захисту, які поділяються на основні і додаткові. До основних засобів відносяться: боти, калоши, килимки, ізольовані підставки; переносні безпечні світильники напругою 12—42 В, знижувальні трансформатори, захисні пристрої, знаки безпеки, захисне заземлення. Ці засоби надійно ізолюють та витримують напругу мережі, обладнання, дають можливість до них доторкатися і працювати. До додаткових засобів захисту належать: діелектричні килимки, доріжки, захисні окуляри, спеціальні рукавиці, захисні каски, пристрої тощо. Для електробезпеки потрібно застосовувати ізолюючі прилади та засоби захисту: покажчики напруги до 1000 В, показники напруги понад 1000 В, вимірювачі опору, ізолюючі штанги, кліщі, ізолюючі підставки, інструмент з ізольованими ручками. Вимоги до електрозахисних засобів наведені в Правилах експлуатації електрозахисних засобів. Засоби індивідуального захисту в залежності від призначення підрозділяються на такі класи: - спеціальний одяг; - спеціальне взуття; - засоби захисту рук; - засоби захисту голови; - засоби захисту очей; - засоби захисту органів слуху.

Види електротравм.

Електротравма- це травма, яка спричинена дією електричного струму чи електричної дуги. За наслідками електротравми умовно поділяють на два види: місцеві електротравми, коли виникає локальне ушкодження організму, та загальні електротравми (електричні удари), коли уражається весь організм унаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем. Характерними місцевими електричними травмами є електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні ушкодження та електрофтальмія. Електричний опік- найбільш поширена місцева електротравма (близько 60 %), яка трапляється переважно у працівників, що обслуговують діючі електроустановки. Електричні знаки (електричні позначки) являють собою плями сірого чи блідо-жовтого кольору у вигляді мозоля на поверхні шкіри в місці її контакту зі струмовідними частинами. Металізація шкіри - це проникнення у верхні шари шкіри найдрібніших часточок металу, що розплавляється внаслідок дії електричної дуги. Такого ушкодження зазвичай зазнають відкриті ділянки тіла - руки та обличчя.Механічні ушкодження - це ушкодження, які виникають унаслідок судомних скорочень м'язів під дією електричного струму, що проходить через тіло людини. Електроофтальмія - це ураження очей внаслідок дії ультрафіолетових випромінювань електричної дуги. Найбільш небезпечним видом електротравм є електричний удар, який у більшості випадків призводить до смерті потерпілого. Електричний удар - це збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. Класифікація електротравм за важкістю: I ступінь - часткові судоми; II ступінь - загальна судома, що не спричиняє за собою стан прострації після відключення струму; III ступінь - важка прострація і неможливість деякий час рухатися і після відключення струму, з втратою свідомості або без неї; V ступінь - моментальна смерть або смерть з попередньою прострацією.Клінічна смерть - це перехідний період від життя до смерті, що настає з моменту зупинки серцевої діяльності та легень і триває 6-8 хв, доки не загинули клітини головного мозку.

21.Класифікація приміщень за небезпечністю ураження електричним струмом.

Стосовно небезпеки ураження працівників електричним струмом виробничі приміщення поділяються на: 1. Приміщення підвищеною небезпекою, що характеризується наявністю однієї з таких умов: струмопровідної підлоги (залізобетонної, цегляної, земляної і т.п. );струмопровідного пилу (за умовами виробництва виділяється технологічний струмопровідний пил у такій кількості, що він може осідати на проводах, проникати у середину машин, апаратів і т. ін.) чи вологи (відносна вологість довгочасово перевищує 75%); високої температури (температура постійно або періодично більше одної доби перевищує 35°С); можливості одночасного дотику людини до заземлених металоконструкцій будівлі, технологічних апаратів,механізмів і т.п., з одного боку, і до металевих корпусів електрообладнання – з другого.

2. Приміщення з особливою небезпекою, що характеризуються наявністю однієї з таких умов, що створюють особливу небезпеку: особливої вологи (відносна вологість повітря близька до 100%, стеля, стіни, підлога і речі, що знаходяться у приміщенні, покриті вологою); хімічно активного або органічного середовища (постійно або довгочасно є агресивні пари, гази, рідини, утворюється за потіння, випадання роси або пліснява,що руйнують ізоляції і струмопровідні частини обладнання); не менше двох умов для приміщень з підвищеною небезпекою. 3. Приміщення без підвищеної небезпеки, в яких відсутні умови, що створюють підвищену або особливу небезпеку. 4. Території розміщення зовнішніх (незахищених спорудою від атмосферних впливів) електроустановок прирівнюються до приміщень з особливою небезпекою.

22. Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом.

Заходи першої допомоги поділ. на два етапи: 1. Звільняють потерпілих від дії електричного струму будь-яким способом (вимикають електричну установку, перерубують проводи, відтягують за сухий одяг, підставляють дошку, сухі дерев’яні предмети), >1000 В – використовують боти, рукавиці, ізольовані штанги. 2. Визначають, в якому стані знаходиться людина. Потерпілим надають долікарську допомогу, роблять штучне дихання. При легкому ступені ураження (короткочасна втрата свідомості, запаморочення, головний біль) достатньо при необхідності накласти на місце опіку суху пов’язку і забезпечити потерпілому спокій. У дуже важких випадках (клінічна смерть) слід негайно приступити до заходів з пожвавлення – штучного дихання і непрямого масажу серця. Коли потерпілий прийде до тями, його треба зручно укласти, тепло вкрити, можна давати пити багато рідини. Метод “рот в рот” або ”рот у ніс” найкраще проводити через марлю, бинт. Під час проведення штучного дихання потерпілий знаходиться на спині. Рятівник робить глибокий вдих, а потім, щільно притиснувши свій рот через марлю до рота потерпілого, вдуває повітря в легені. При цьому грудна клітка потерпілого розширяється. За рахунок еластичності легень та грудної стінки потерпілий робить пасивний видих. Частота вдування повітря повинна становити 12 разів за хвилину. Аналогічно виконується штучне дихання способом "з рота в ніс"; при цьому вдувають повітря через ніс, а рот потерпілого повинен бути закритим. Одночасно з штучним диханням, якщо в тому є необхідність, проводять закритий масаж серця – після кожного вдування роблять п’ять поштовхів на грудну клітку.

23. Основні причини пожеж.

Безпосередньою причиною пожеж є поява того чи іншого компоненту, який бере участь к процесі горіння у тих випадках, коли це не допустимо з точки зору вимог пожежної безпеки. Аналіз обставин пожеж дає підстави стверджувати, що основною причиною їх виникнення є людський чинник. До найбільш розповсюджених і характерних причин пожеж можна віднести: недосконалість технологічних процесів; недоліки монтажу електрообладнання; недоліки в облаштуванні та обслуговуванні опалювальних систем; недопустиме підвищення температури речовин, що обробляються до температури самозаймання; порушення режиму зберігання, транспортування та обробки самозаймистих речовин; розряди блискавки, занесення високих потенціалів у виробничі приміщення; поява горючого середовища в умовах де є джерело займання; недбале ставлення до вимог нормативних документів, необережне поводження з вогнем, незнання правил пожежної безпеки, низький рівень кваліфікації і т.ін. Профілактика пожеж має зводитись переважно до різноманітних форм впровадження у виробничу практику таких умов, засобів і заходів, які унеможливлюють появу неконтрольованого процесу горіння або вибуху. Процес неконтрольованого горіння супроводжується появою у навколишньому середовищі значної кількості токсичних речовин, небезпечних та шкідливих для організму людини, що знаходяться в зоні його впливу.

24. Пожежі як соціально небезпечний фактор.

Тяжкість впливу негативних та шкідливих чинників, пов’язаних з пожежами, зумовлена зростанням енергонасиченості виробництв, збільшенням щільності інженерних комунікацій, підвищенням рівня температур та тиску в технологічному устаткуванні, що збільшує масштабність пожеж та тяжкість їх наслідків. Небезпекою для організму людини в умовах пожежі є: відкрите полум’я – температура пожежі становить 1100-1300°С. Тривалість часу, протягом якого людина може переносити критичні температури становить 10-15 с., наявність токсичних продуктів горіння – за токсичністю продуктів горіння полімерні матеріали поділяються на надзвичайно небезпечні; високо небезпечні; помірно небезпечні і мало небезпечні, оксид вуглецю – спричиняє найбільшу кількість жертв через те, що червоні кров’яні тільця втрачають здатність забезпечувати організм людини киснем через створення карбоксігемоглобіну, дим – втрата видимості через задимлення, створює загрозу для евакуації людей, особливо якщо матеріали мають високу димоутворюючу здатність., низька концентрація кисню – небезпечним під час пожежі є концентрація кисню до 14-16%. При 10-12% смерть настає протягом кількох хвилин, нагріте повітря – вдихання розігрітого до 60°С повітря призводить до некрозу верхніх дихальних шляхів та опіків легеневої тканини. Вдихання нагрітого під час пожежі повітря понад 100°С призводить до втрати свідомості, а відтак загибелі вже через декілька хвилин, руйнування будівельних конструкцій, які в умовах пожежі втрачають вогнестійкість і міцність, що призводить до травмування і навіть загибелі людей.

Система пожежного захисту.

Система пожежного захисту - це комплекс методів, заходів та засобів, які направлені на обмеження розповсюдження та локалізацію пожежі, виявлення пожежі, створення умов для ліквідації пожежі, захист людей і матеріальних цінностей. Протипожежний захист - це комплекс інженерно-технічних заходів, спрямованих на створення пожежної безпеки об'єктів і споруд. Пожежний зв'язок та сигналізація відіграють важливу роль у запобіганні пожежам і сприяють своєчасному виклику пожежних підрозділів на місце загоряння. Системи сигналізації дозволяють без участі людей автоматично передати повідомлення про пожежу і її адресу на центральний пункт пожежного зв'язку, а також автоматично провести запуск стаціонарних вогнегасник установок. Протипожежний режим у закладах та установах включає розробку ефективних, економічно доцільних і технічно обґрунтованих заходів і засобів попередження пожеж, виробленні заходів, що запобігають поширення пожежі, що виникла і заходів для її ліквідації

26. Суть і складові системи пожежного захисту, її призначення.

С-ма пожежного захисту - це комплекс методів, заходів та засобів, які направлені на обмеження розповсюдження та локалізацію пожежі, виявлення пожежі, створення умов для ліквідації пожежі, захист людей і матеріальних цінностей До системи вибухопожежзахисту належить: використання негорючих і важкогорючих речовин і матеріалів; обмеження кількості горючих і вибухонебезпечних речовин та відповідне їх зберігання; ізоляція горючого і вибухонебезпечного середовищ; запобігання розповсюдженню вогню за межі осередку пожежі; використання засобів пожежогасіння, будівельних конструкцій з регламентованими межами вогнестійкості і горючості. Пожежний зв’язок та сигналізація відіграють важливу роль у запобіганні пожежам і сприяють своєчасному виклику пожежних підрозділів на місце загоряння. Керівники та інші працівники закладів, установ і організацій зобов’язані знати і виконувати правила пожежної безпеки, а в разі пожежі - вживати всіх залежних від них заходів для евакуації людей і гасіння пожежі. Відповідальність за пожежну безпеку закладів, установ і організацій несуть їх керівники і уповноважені ними особи, які залежно від характеру порушень і наслідків несуть адміністративну, кримінальну та іншу відповідальність згідно з чинним законодавством. Система пожежного захисту включає облаштування шляхів евакуації людей; використання засобів колективного та індивідуального захисту працюючих; систему протидимного захисту; використання засобі пожежної сигналізації і засобів повідомлення про пожежу, організацію пожежної охорони об’єкта. Локалізацію пожеж здійснюють шляхом облаштування протипожежних перешкод (стін, зон, захисних смуг); гідрозатворів, водяних заслонів, інертних газових або парових завіс; гранично допустимих площ протипожежних і вибухонебезпечних відсіків і секцій; аварійного відключення апаратів і комунікації і т.ін.

27. Попередження розповсюдження пожежі.

Розповсюдження пожежі може відбуватися всередині будівлі по поверхні горючих речовин, по будівельним конструкціям, а також між будівлями й спорудами. На стадії проектування передбачається поділ будівель на пожежні відсіки та секції протипожежними стінами, перегородками або перекриттями, облаштування приміщень протипожежними дверима, а також протипожежними проміжками між будівлями. Протипожежні стіни – являють собою глуху стіну з цегли, бетону або шлакоблоку з межею вогнестійкості біля 3 годин, що перетинає по вертикалі всі конструктивні елементи будівлі.. Вони мають виступати над покрівлею понад 60см. Якщо хоча б один з елементів покриття (за винятком покрівлі) виконано з горючих матеріалів, й не менше як на 30см, якщо ці елементи виконано з вогнетривких матеріалів. Протипожежні зони – це вставки, які поділяють будівлю на пожежні відсіки по всій її ширині й висоті. Ширину протипожежної зони приймають 6-12м з межею вогнестійкості її стін 150 хв., а покриття – не менше 45хв. У межах протипожежної зони забороняється використовувати або зберігати горючі матеріали і речовини, виконувати технологічні процеси з утворенням горючого пилу. Щоб унеможливити перекидання вогню з одного промислового корпусу на інший, між будівлями має бути вільний від забудови протипожежний розрив шириною щонайменше 10-20м, а для складських приміщень від 24 до 50м, залежно від ступеня вогнестійкості будівель й горючості матеріалів, які в них зберігаються.

28. Планування та розташування приміщень і виробництв з урахуванням вимог пожежної безпеки.

29. Пожежна сигналізація.

Швидке виявлення та сигналізація про виникнення пожежі, своєчасний виклик пожежних підрозділів та оповіщення про пожежу людей, що перебувають у зоні можливої небезпеки, дозволяє швидко локалізувати осередки пожежі, провести евакуацію та необхідні заходи щодо гасіння пожежі. Тому підприємства необхідно забезпечувати засобами зв'язку та системами пожежної сигналізації та оповіщення. Для передачі повідомлення про пожежу в будь-який час доби можуть використовуватись телефони спеціального та загального призначення, радіозв'язок, централізовані установки пожежної сигналізації. Системи оповіщення про пожежу повинні забезпечувати у відповідності з розробленими планами евакуації передачу сигналів оповіщення одночасно по всій споруді, а при необхідності – послідовно або вибірково в окремі його частини (поверхи, секції тощо). Кількість оповіщувачів (динаміків), їх розміщення та потужність вибирається таким чином, щоб забезпечити необхідну чутність у всіх місцях перебування людей. Для передачі текстів оповіщення та керування евакуацією допускається використовувати внутрішні радіотрансляційні мережі. Приміщення, з якого здійснюється керування системою пожежного оповіщення, належить розміщувати на нижніх поверхах будівель, біля входу на сходові клітки, у місцях з цілодобовим перебуванням чергового персоналу.

30. Засоби виявлення пожежі та сповіщення про пожежу.

Найбільш швидким та надійним засобом виявлення та сповіщення про пожежу вважається автоматична установка пожежної сигналізації (АУПС), яка повинна працювати цілодобово. Принцип роботи АУПС полягає в наступному: при спрацюванні хоча б одного із сповіщувачів на приймально-контрольний прилад надходить сигнал «Пожежа». АУПС за способом передачі повідомлення (сповіщення) про пожежу підрозділяють на автономні та централізовані. Одним з основних елементів АУПС є пожежні сповіщувачі – пристрої, що формують сигнал про пожежу. Розрізняють пожежні сповіщувачі ручної та автоматичної дії. Теплові пожежні сповіщувачі за принципом дії підрозділяються на: максимальні, які спрацьовують при досягненні порогового значення температури повітря в місці їх встановлення; диференційні, які реагують на швидкість наростання градієнта температури; максимально-диференційні, які спрацьовують від тої чи іншої переважаючої зміни температури. Димові пожежні сповіщувачі виявляють дим фотоелектричним (оптичним) чи радіоізотопним методом. Принцип дії оптичного сповіщувача пожежного димового базується на реєстрації розсіяного світла. Пожежні сповіщувачі полум’я дозволяють швидко виявити джерело відкритого полум’я. Комбіновані сповіщувачі контролюють відразу два чинника, що супроводжують пожежу: дим та температуру.

18. Сутність судово-бухгалтерської експертизи, її процесуально-правовий та економічний зміст. Завдання та функції судово-бухгалтерської експертизи

СБЕ- це дослідження фінансово-господарської дія-ті суб’єкта госп-ня, яке в межах чинного законодавства здійснюється особою, котра володіє спеціальними знаннями в галузі бухг-го об-у (експертом-бухгалтером), з метою подання висновку стосовно кола питань, поставлених органами дізнання, попереднього слідства чи суду.

Процесуально-правовий зміст експертизи полягає у визначенні її як процесу, керованого системою правил, закріплених законодавчо. Із процесуально-правового погляду судово-бухгалтерська експертиза нічим не відрізняється від інших судових експертиз.

Економічний зміст судово-бухгалтерської експертизи полягає у реалізації системи знань у галузі бухгалтерського обліку, фінансів, аудиту, ревізії, економічного аналізу тощо. Перелічені особливості, пов’язані із застосуванням спеціальних знань, виокремлюють судово-бухгалтерську експертизу в самостійний вид судових експертиз.

Суд.-бух. ек-за виконує цілу низку найважливіших завдань, які визначені Інструкцією «Про призначення і проведення суд. експертиз». Коло питань,які висвітлюються в процесі суд.-бух. ек-зи,визначається її завданнями.

Коло питань, які висвітлюються в процесі судово-бухгалтерської експертизи, визначається її завданнями, а саме:

• установлення документального обґрунтування нестачі або наявності лишків товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів, а також розміру завданих матеріальних збитків за відпо-відний період часу і місце їх здійснювання;

• установлення правильності документального оформлення операцій з приймання, зберігання, реалізації товарно-матеріальних цінностей і руху грошових коштів;

• визначення і підтвердження розміру матеріальних збитків, завданих посадовими і матеріально відповідальними особами в результаті навмисних корисливих правопорушень;

• установлення відповідності відображення в бухгалтерському обліку фінансово-господарських операцій вимогам чинних нор-мативних актів у бухгалтерському обліку і звітності;

• підтвердження виявлених недоліків у організації бухгалтер-ського обліку, звітності та контролю фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарської діяльності, які сприяли нане-сенню матеріальних збитків;

• установлення обґрунтування списання сировини, матеріалів, готової продукції, товарів;

• установлення правильності визначення оподатковуваного прибутку (доходу) підприємств різних форм власності та обчис-лення розмірів податків;

• установлення причин, які сприяли навмисному зловживанню;

• установлення документального обґрунтування вимог пози-вача і заперечень відповідача в частині, що стосується вартості позову (зустрічного позову).

Судово-бухгалтерська експертиза як один із засобів доказування виконує наступні функції: — інформаційна (доказова) функція полягає в тому, що висновок, складений експертом-бухгалтером на підставі дослідження матеріалів справи, може бути підставою для прийняття судом певного рішення щодо обставин справи, яка знаходиться на розслідуванні чи судовому розгляді; — гносеологічна (пізнавальна) функція – полягає в тому, що експерт-бухгалтер, шляхом дослідження наданих йому матеріалів справи в процесі проведення судово-бухгалтерської експертизи встановлює обставини, що мають значення для правильного її розв’язання; — кримінологічна функція – полягає в тому, що судово-бухгалтерська експертиза є одним із засобів встановлення причин вчинення злочинів.

19. Предмет, принципи, об’єкти та суб’єкти судово-бухгалтерської експертизи

Під предметом судово-бух. експертизи слід розуміти явища та процеси, які відображені або підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, межі дослідження яких визначаються для експерта-бухгалтера питаннями слідчого, прокурора чи суду. Законом України “Про судову експертизу” визначено, що судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об’єктивності та повноти дослідження. Принцип законності полягає в дотриманні експертом-бухгалтером і органами суду в своїй дія-ті закон-ва України. Принцип незалежності судового експерта полягає в тому, що при наданні висновку за результатами дослідження, експерт не може знаходитися в будь-якій залежності від органу або особи, що призначила експертизу, сторін та інших осіб, які зацікавлені в результатах справи. Принцип повноти полягає у виявленні та вивченні за документами всіх фактів, що мають значення для експертизи. Принцип об’єктивності передбачає, що експерт повинен дати об’єктивну оцінку досліджуваному об’єкту з документальним обґрунтуванням фактів, обов’язковим виявленням причин і зв’язків між ними. До об’єктів суд.-бух. ек-зи належать джерела даних про операції та явища, фактичні обставини яких необхідно встановити в процесі проведення суд.-бух. ек-зи для прийняття об’єктивного рішення за справою, що розслідується. Об’єктами с.-б. ек-зи є док-ти, перелік яких наводиться у постанові про призначення с.-б. ек-зи та які безпосередньо надані експерту-бух-ру для дослідження та складання висновку. Відповідно до напряму підготовки експерта-бух-ра та сутності с.-б. ек-зи, її об’єктами найчастіше є первинні док-ти, облікові регістри, бух. звітність. У зв’язку з тим, що експерт-бухгалтер повинен досліджувати не тільки бух. док-ти, але й інші матеріали наданої кримінальної чи цивільної справи, розрізняють загальні (первинні док-ти, регістри статистичного та аналіт. обліку, бух. звітність, документи оперативного та неофіційного обліку, матеріали інвентаризації) та спеціальні об’єкти с.-б. ек-зи (інші док-ти, пов’язані з діяльністю п-ва; док-ти, пов’язані з процесом розслідування). Суб’єктами проведення с.-б. ек-зи є: 1) державні спеціалізовані установи та відомчі служби, до яких належать (науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України (Київський, Харківський, Одеський, Донецький та Львівський науково-дослідні інститути судових експертиз); експертні служби Міністерства внутрішніх справ (МВС) України, Міністерства оборони (МО) України, Служби безпеки (СБ) України); 2) громадянами на підприємницьких засадах, які отримали свідоцтво судового експерта; 3) громадянами за разовими договорами.

20. Методи та методичні прийоми судово-бухгалтерської експертизи

Методом СБЕ є сукупність методичних прийомів і способів, які застосовуються експертом-бухгалтером під час дослідження документів та інших матеріалів, наданих йому слідчим або судом.

Методологія с.-б. ек-зи включає в себе систему загальнонаук. і частково наукових методів і прийомів дослідження.

Загальнонаукові методи є сукупністю принципів і категорій матеріалістичної діалектики та загальнонаукової теорії пізнання. Вони базуються на використанні таких прийомів, як аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування і конкретизація, аналогія і моделювання, системний і функціонально-вартісний аналіз. Частково наукові методи досл-ня розроблені на основі досягнень ек. і юр. наук, досвіду слідчої, контрольно-ревізійної і судово-експертної практики.

Методичні прийоми судово-бухгалтерської експертизи:

До них належать такі прийоми:

1) розрахунково-аналітичні - включають: а) ек. аналіз; б) статистичні розрахунки; в) економіко-математичні методи.

• Економічний аналіз широко застосовують в юр. і слідчій практиці, для виявлення й оцінювання відхилень від нормального перебігу вир. процесів. • Особлива наочність аналізу досягається з викор-ням методів економічної статистики: розрахунки різних коефіцієнтів, індексів та інших відносних величин (коефіцієнтів зношеності ОЗ, енергоємності продукції, що випускається, рентабельності окремих виробів і т. д.). • Широко використовуються в ек. аналізі й екон.-матем. методи: кореляційні і регресійні моделі, обробка рядів динаміки, лінійне програмування та ін.

2) документальні - СБЕ включають такі види контролю наданих матеріалів: Ø формальну й арифметичну перевірку документів; Ø нормативно-правову оцінку відображених у документах госп. операцій; Ø логічний контроль об’єктивної можливості виконання документально оформлених госп. операцій; Ø цілковите і нецілковите (у т. ч. вибіркове) спостереження; Ø зустрічну перевірку документів або записів у облікових регістрах через порівняння їх з однойменними чи взаємозв’язаними даними підприємств і організацій, з якими під-во, що перевіряється, має госп. зв’язки; Ø спосіб зворотного рахунку, що ґрунтується на попередній експертній оцінці матеріальних витрат, з метою подальшого визначення (зворотним рахунком) величини безпідставних списувань сировини та матеріалів на виробництво окремих видів продукції; Ø оцінку законності й обґрунтованості госп. операцій за даними кореспондуючих рахунків Б.О. і т. п.

3) органолептичні — (експертами застосовуються тільки результати, а проводять такі роботи ревізори та інші спеціалісти) включають: а) контрольні заміри робіт, що застосовуються для перевірки наявності виконаних будівельно-монтажних робіт, обсягів виробництва, робіт і послуг; б) суцільні (безперервні) спостереження — прийом статисти-чного контролю фактичного стану об’єкта (наприклад, проведен-ня хронометражних спостережень під час експертизи норм вироблення); в) вибіркові спостереження — прийом статистичного дослі-дження якісних характеристик об’єкта, коли суцільний контроль технічно неможливий (наприклад, для визначення дефектів това-рів, які надходять у торгівлю); г) технологічні експертизи — прийом контролю інженерної і технічної підготовки виробництва, а також якості продукції, що випускається (наприклад, контрольний запуск сировини і матері-алів у виробництво, який застосовується для визначення обґрун-тованості норм витрат матеріальних ресурсів, і вихід готової продукції); д) службове розслідування — сукупність прийомів перевірки дотримання службовими особами та іншими працівниками нор-мативно-правових актів, що регулюють виробничі відносини в різних галузях народного господарства; е) експеримент — науково організований дослід з метою екс-пертного дослідження результатів виконаних процесів..

4) узагальнення, оцінка та реалізація результатів експертиз.

Узагальнення, оцінювання та реалізація результатів експертного дослідження передбачає застосування всіх існуючих методик, якщо вирішення того чи іншого питання в конкретному експертному дослідженні вимагає застосування всіх цих методик. Використання тих чи тих прийомів дослідження залежить від особливостей злочину, документообігу в галузі, де скоєно злочин, і обліку госп. операцій на конкретному під-ві.

Усі згадані вище прийоми можна поділити на: • Прийоми загальної методики, які є однаковими для всіх видів контролю (ревізія, аудит) і застосовуються експертом незалежно від характеру злочину, який розслідується, галузі економіки і специфіки підприємства (методи економічного аналізу, прийоми документального дослідження і методи фактичного контролю). •Прийоми часткової методики, які залежать від характеру правопорушень, місця їх скоєння, особливостей документування і обліку операцій, що застосовуються на конкретному підприємстві. Сукупність часткових прийомів, які використовуються в процесі дослідженні матеріалів конкретних справ, становить зміст часткової методики судово-бухгалтерської експертизи, яка самостійно визначається експертом-бухгалтером залежно від його досвіду і кваліфікації для розв’язання конкретно поставлених питань.

21. Особливості організації судово-бухгалтерської експертизи в Україні

Організація передбачає встановлення певних правил, принципів, за якими має відбуватись той чи той процес. Без відповідної організації неможливе існування суспільства в цілому та його частин зокрема. Зважаючи на те що судово-бухгалтерська експертиза є невід’ємною частиною суспільного життя взагалі та судового процесу зокрема, вона також потребує належної організації. Ця потреба реалізується у відповідних нормативно-правових актах, які ухвалюються державними органами, що мають на це повноваження. В Україні до таких органів належать Верховна Рада України, Міністерство юстиції, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки та інші. У цих документах визначаються ті установи, на які покладається обов’язок проведення судово-бухгалтерської експертизи; установлюються порядок призначення та проведення експертизи, права, обов’язки та відповідальність учасників даного процесу, документи, якими оформляється процес проведення експертизи, проблеми та задачі, які вона вирішує; з’ясовуються питання фінансового та інформаційного забезпечення процесу проведення експертизи та ін.

Судово-експертну діяльність в Україні здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі служби: - науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України; - експертні служби Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони та Служби безпеки України.

Координацію організації судово-експертної діяльності в Україні здійснює Міністерство юстиції України.

22. Процес судово-бухгалтерської експертизи та його стадії

Проведення експертизи - це процесуальна дія, яка полягає в дослідженні експертом за завданням правоохоронних органів речових доказів та інших матеріалів з метою встановлення фактичного стану і обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, яка виникла в процесі правовідносин; системне дослідження господарських процесів в яких виникли конфліктні ситуації в правовідносинах, з метою встановлення доказів істини для їх правового врегулювання.

Призначення судової експертизи:

- суд виносить ухвалу (№справи, по якій призначається суд. експертиза, сторони по справі, визначається питання, на яке має відповісти суд.експерт);

- орган досуд.слідства - лист або заява про проведення суд.експертизи (№справи, експерт, кому признач. справа, питання, на вирішення якого призначається суд.експерт).

Стадії:

І Підготовча - виходячи з характеру завдань, поставлених правоохоронними органами, здійснюється:

А) підбір експертів (призначення фахівця — експерта-бух-ра з огляду на зміст питань, поставлених перед СБЕ);

Б) складання завдання на проведення експертизи керівником експертної установи;

В) вивчення призначеним експертом-бухгалтером змісту завдання та постанови правоохоронних органів;

Г) підбір нормативно-правових актів з питань, які мають бути досліджені.

Судового експерта повідомляють про кримінальну відповідальність (ст. 69 ККУ).

ІІ Організаційно-методична- включає:

А) вивчення змісту і повноти матеріалів справи, поданих на експертизу; (протягом 5 днів суд.експерт має оглянути док-ти, якщо коректно поставлені запитання. Має виявити які додаткові док-ти стосуються поставленого питання, а також, які є пов'язані з об'єктами, що будуть досліджуватись. Клопотання – док-т, в якому суд.експерт прописує які док-ти треба додати і терміни (10 днів). Якщо сторона, яка замовила ек-зу не встигає додати док-ти, але вони є, пишеться зворотнє клопотання (надається суд.експерту для висновку. Він може погодитись, а може і відмовитись від надання висновку)).

Б) опрацювання методики проведення експертизи;

В) складання календарного плану-графіка проведення СБЕ (оскільки процесуальні норми передбачають строки розслідування кримінальних і цивільних справ правоохоронними органами).

ІІІ Дослідна стадія -передбачає виконання експертом-бухгалтером конкретних процедур, передбачених методикою дослідження, в тому числі з використанням ЕОМ, для одержання необхідної інформації щодо питань, поставлених перед судово-бухгалтерською експертизою. У дослідницькій частині вказується: норми законодавства, документи, що були досліджені, факти, тобто все дослідження, яке було проведене суд.експертом.

В залежності від к-сті документів і складності справи, суд.експерт може проводити дослідження протягом:

- 10 дн. -матеріалів невелика к-сть, прості за характером дослідження;

- 30 дн. -щодо матеріалів з середньою к-стю об'єктів, або середньою складністю;

- 60 дн. -великою к-стю об'єктів, або великою складністю;

- понад 60 дн. -з дуже великою к-стю об'єктів.

Строк виконання не повинен перевищувати90 кал.днів+5 днів для написання самого документа.

ІV Стадія узагальнення, оцінки і реалізації результатів суд.-бух. ек-зи включає 2 етапи:

А) узагальнення результатів експертизи передбачає групування і систематизацію недоліків фін.-госп. діяльності підприємства, які стали об'єктом бухгалтерської експертизи, за економічною однорідністю і хронологічною послідовністю, узагальнення результатів дослідження, складання експертного висновку, розроблення пропозицій із профілактики виявлених недоліків;

Б) реалізація результатів експертизи — це передання експертного висновку органу, який призначив експертизу; оцінка висновку експерта слідчим (судом); допит експерта на попередньому слідстві чи судовому розгляді. Висновок є лаконічним і містить конкретну відповідь на питання: «Так», «Ні».

Експ. висновок має містити - дату призначення суд. експертизи, №справи, документи, які були надані, запитання, яке було поставлене, регалії суд.експ-зи «на поставлене питання експерт ...спеціальність...ПІБ. Про крим. відповідальність згідно ст.... Кримінального Кодексу України експерта попереджено. Підпис). Експерт вказує методологію. Вказує додаткові документи, які були надані.

23. Порядок проведення атестації судових експертів та основні вимоги до них

Метою атестації судового експерта є оцінка професійного рівня фахівців, які залучаються до проведення судових експертиз або беруть участь у розробках теоретичної та методичної бази судової експертизи. Залежно від спеціалізації їм присвоюється кваліфікація судового експерта з правом проведення певного виду експертизи.

Метою атестації працівників державної спеціалізованої установи, які залучаються до проведення судових експертиз та/або беруть участь у розробленні теоретичної та науково-методичної бази судової експертизи, є оцінка рівня їх спеціальних знань та відповідність займаній посаді.

Залежно від спеціалізації і рівня підготовки працівникам державної спеціалізованої установи присвоюються кваліфікація судового експерта і кваліфікаційний клас.

Порядок проведення атестації та присвоєння чи позбавлення кваліфікаційних класів судового експерта визначається міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експертну діяльність.

Відповідно до ст. 9 і 16 Закону України «Про судову експертизу» наказами Міністерства юстиції затверджені Положення про кваліфікаційні класи судових експертів, Положення про Державний реєстр атестованих судових експертів державних та підприємницьких структур та громадян і Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестації судових експертів. Відповідно до цих документів у системі Міністерства юстиції України створюються: • експертно-кваліфікаційні комісії (ЕКК) науково-дослідних інститутів судових експертиз; • Центральна експертно-кваліфікаційна комісія Міністерства юстиції України (ЦЕКК).

Кандидати на одержання кваліфікації експерта-бухгалтера складають письмовий (реферат і проекти висновків експерта) та усний (співбесіда) іспити з питань бухгалтерського, податкового обліку, економічному аналізу, контролю й аудиту, судово-бухгалтерської експертизи, кримінального, цивільного, трудового та інших галузей права. Результати атестації щодо присвоєння кваліфікаційного класу судового експерта заносять до атестаційного листка, що підписується головуючим на засіданні ЕКК, секретарем та членами комісії, які брали участь у засіданні, і повідомляються працівнику, котрий атестувався, одразу після проведення засідання.

Для присвоєння кваліфікації та кваліфікаційного класу фахівці державних установ повинні мати вищу освіту, пройти відповідну підготовку в галузі судової експертизи, знати чинне законодавство та інші нормативні акти, що регулюють порядок призначення і проведення судових експертиз. На підставі рішення комісії фахівцю видається, відповідно, Свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта. Свідоцтво підписується головою комісії і секретарем, засвідчується печаткою ЦЕКК, реєструється в журналі, який веде секретар комісії. Свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта дійсне протягом п’яти років для працівників інститутів та інших державних експертних структур і трьох років — для громадян, що працюють у підприємницьких структурах або проводять судові експертизи за разовими договорами. Термін дії свідоцтва подовжується після підтвердження експертом своєї кваліфікації, про що ставиться відповідна позначка у свідоцтві.

Фахівці, яким присвоєна кваліфікація судового експерта, вносяться до Реєстру атестованих судових експертів державних та підприємницьких структур і громадян відповідно до чинного законодавства України. Цей Реєстр є офіційною автоматизованою системою обліку спеціалістів, яким органи дізнання, досудового слідства, суда мають переважно доручати проведення судових експертиз. До Реєстру атестованих судових експертів державних та підприємницьких структур і громадян вносять такі дані про спеціалістів:  реєстраційний номер;  прізвище, ім’я та по батькові судового експерта;  дата включення до Реєстру;  вид експертизи, експертна спеціальність;  адреса, телефон, факс судового експерта державної, підприємницької структури або судового експерта-громадянина;  назва експертно-кваліфікаційної комісії, дата та номер її рішення;  номер та термін дії свідоцтва;  кваліфікаційний клас судового експерта. Таким чином, метою атестації судових експертів є забезпечення належного професійного рівня фахівців, які підтверджують свою кваліфікацію за відповідними спеціальностями.

Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому Законом «Про судову експертизу».

24. Інформаційне забезпечення судово-бухгалтерської експертизи та планування проведення

Інформаційне забезпечення експертизи являє собою сукупність відомостей, які характеризують фактичний стан об’єкта дослідження та його законодавчо-нормативне, нормативне-правове забезпечення, що регламентує процес проведення судово-бухгалтерської експертизи. Основними завданнями організації інформаційного забезпечення є: - інформування учасників судово-бухгалтерської експертизи про стан досліджуваних об’єктів; - інформування учасників експертизи про функціонування даних об’єктів і відповідність нормативно-правовим актам та законодавству; - інформаційне забезпечення експерта-бухгалтера і працівників правоохоронних органів з питань, що стосуються розслідуваних справ.

Фактографічна інформація — сукупність даних економічного характеру про факти, що дійсно відбулися у виробничій і фінансово-господарській діяльності підприємства та відображені у первинних документах б/о, облікових регістрах бухгалтерського, оперативного і статистичного обліку, а також у звітності про діяльність підприємства.

Планування процесу проведення експертизи здійснюється безпосередньо в експертній установі, якій доручено проведення експертизи. Метою планування є організація роботи експертів. Для того щоб забезпечити виконання завдання судово-бухгалтерської експертизи у зазначені строки, керівник групи експертів складає план-графік її проведення. Кожний член експертної групи за завданням керівника розподіляє визначені йому роботи на складові елементи й установлює час для їх завершення. Закріплених законодавчо точних норм затрат часу на виконання робіт проведення судово-бухгалтерської експертизи немає, тому тривалість робіт визначають на основі практичного досвіду експертів. План-графік має бути ретельно продуманий і мати на меті реалізацію конкретних завдань. У плані-графіку вказується перелік робіт, що підлягають виконанню під час проведення бухгалтерської експертизи.

25. Судово-бухгалтерська експертиза операцій з основними засобами, малоцінними та швидкозношуваними предметами

ОЗ — матеріальні активи, які під-во утримує з метою викор-ня їх у процесі вир-ва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адмін. і соц.-культ. функцій, очікуваний строк корисного викор-ня яких більше 1го року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). У практиці проведення судово-бухгалтерських експертиз зловживання, пов’язані з основними засобами, зустрічаються відносно рідко. Значно частіше досліджуються матеріали у справах, пов’язаних із крадіжками та нестачами малоцінних та швидкозношуваних предметів. Основними завданнями, які розв’язує судово-бухгалтерська експертиза стану і операцій з основними засобами та МШП, є: - установлення правильності документального оформлення операцій з надходження, переміщення та використання основних засобів та МШП; - установлення відповідності відображення в б/о операцій з основними засобами та МШП вимогам чинних нормативних актів з б/о та звітності; - установлення наявних фактів порушення чинного законодавства щодо правомірності та обґрунтованості управлінських рішень відповідальних працівників підприємства в разі придбання, використання, реалізації і ліквідації окремих об’єктів основних засобів; - установлення посадової особи, яка відповідальна за здійснення та документальне оформлення незаконної господарської операції; - перевірка правильності віднесення окремих об’єктів до складу основних засобів та МШП; - перевірка правильності нарахування амортизації, своєчасність та повнота віднесення її до витрат підприємства; - установлення правильності визначення і списання збитків, що були понесені внаслідок ліквідації неповною мірою амортизованих об’єктів; - перевірка правильності ведення обліку операцій, пов’язаних з реалізацією непотрібного і зайвого обладнання; - визначення впливу операцій з основними засобами на оподатковуваний прибуток. Об’єктами досліджень судово-бухгалтерської експертизи є будь-які господарські операції з основними засобами та МШП, які здійснювалися на підприємстві протягом певного періоду. Досліджуючи нестачі основних засобів та МШП, експерт-бухгалтер використовує первинні документи, матеріали інвентаризації, усі бухгалтерські записи, надані для розгляду, які звіряються з первинними документами про надходження, вибуття і рух основних засобів та МШП.

Під час проведення експертного дослідження операцій з основними засобами та МШП використовують такі основні методичні прийоми: розрахунково-аналітичні, документальні, прийоми арифметичної, зустрічної перевірки, фактичного контролю, дослідження облікових даних, прийоми узагальнення і реалізації результатів експертизи та ін.

26. Судово-бухгалтерська експертиза операцій із запасами та операцій, пов’язаних з виробництвом та реалізацією готової продукції

На практиці зустрічається досить багато порушень та корисливих зловживань, пов’язаних з розкраданням матеріальних запасів. І основним джерелом інформації, що надається бухгалтеру-експерту при цьому, є матеріали проведених інвентаризацій. Також багато порушень скоюється через необґрунтоване списання нестач матеріалів, неправильне відображення в обліку результатів пересортиці товарно-матеріальних цінностей.

Тому дослідження операцій з матеріальними запасами є одним з провідних у експертно-бухгалтерських дослідженнях. Основним джерелом інформації, поданої бухгалтеру-експерту під час розслідування злочинів, пов’язаних із розкраданням матеріальних запасів підприємств, є матеріали проведених інвентаризацій.

Порядок обліку виробничих витрат, випуску та реалізації готової продукції залежить від галузевих особливостей, організації та технології виробництва. Цим визначається документальне оформлення операцій, пов’язаних з виробництвом та реалізацією готової продукції, систематизацією даних первинного обліку. Проте поряд із розбіжностями в організації обліку є деякі загальні принципи побудови обліку для всіх промислових підприємств, що випливають з єдності методології планування та обліку виробництва. Порядок обліку продукції та її реалізації викладений в Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку. Завданням судово-бухгалтерської експертизи в дослідженні операцій з виробництва і реалізації продукції є активний вплив на процеси промислового виробництва з метою сприяння випуску високоякісної і конкурентоспроможної продукції, її реалізації на ринку на підставі раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, запобігання втрат, браку, попередження правопорушень, що призводять до збитків на підприємствах. У процесі бухгалтерської експертизи досліджуються витрати на виробництво і реалізацію продукції, визначається, як відображаються в б/о витрати підприємства за операційною діяльністю; втрат від браку; реалізації продукції, робіт, послуг. Об’єктами судово-бухгалтерської експертизи під час дослідження операцій з виробництва і реалізації продукції є: - дисципліна поставок за обсягами, строками, асортиментом і якістю продукції; - витрати на виробництво і реалізацію продукції; - незавершене виробництво; - збереження продукції під час виробництва, зберігання і транспортування; - первинна документація; - дані б/о і звітності; - нестача продукції, брак, приписки і розмір завданих збитків, виявлені ревізією, їх обґрунтованість, винні особи тощо.

27. Судово-бухгалтерська експертиза операцій з оплати праці

Як правило, експертне досл-ня операцій, пов’язаних з розрахунками з оплати праці, проводять за такими етапами:

1. Аналіз штатної дисципліни.

2. Перевірка законності оплати праці працівників, що працюють за сумісництвом. Такі працівники отримують з/п за фактично виконану роботу. Робота за сумісництвом здійснюється на підставі трудового договору.

3. Перевірка правильності встановлення тарифних ставок і окладів працівникам підприємств, організацій та установ України.Основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників — залежно від їхньої кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є базою для формування та диференціації розмірів заробітної плати.

4. Перевірка стану розрахунків з оплати праці починається із зіставлення показників поточної і річної звітності з даними аналітичного і синтетичного обліку заробітної плати.Для контролю за правильністю визначення заробітку працівників, що перебувають на погодинній оплаті праці, використовують показники табельного обліку.

5. Обсяги виконаних ремонтних і будівельних робіт. Перевірка з метою встановлення приписок за цими видами робіт вимагає спеціальних знань як у галузі технології, так і в проектно-кошторисній справі. Тому для проведення експертної оцінки правильності складання кошторисів і визначення фактичних обсягів будівельних і ремонтних робіт експерт-бухгалтер може скористатися послугами експертів інших галузей знань. Після експертного визначення фактичних обсягів робіт і зіставлення їх з обсягами, зазначеними в договорі, експерт-бухгалтер за допомогою слідчого повинен установити, чи дійсно ці роботи виконувалися сторонніми особами. У договорі підряду обов’язково мають бути зазначені всі дані про виконавців: прізвище та ініціали, серія і номер паспорта, ідентифікаційний код, домашня адреса і номер телефону.

6. Перевірка правильності нарахування виплат. Склад виплат, що враховуються для обчислення середньої заробітної плати, визначається Інструкцією зі статистики з/п, затвердженої наказом Мінстатистики України від 11.12.1995 р. № 323.

7. Порядок надання відпустокрегулюється ЗУ «Про відпустки», затвердженим постановою ВР України від 15.11.1996 р. № 505/96-ВР. Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному п-ві. Заг. тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 кален днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 кален дн. З/п працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

Одночасно з перевіркою правильності нарахування з/п експерт має перевірити і порядок нарахування роботодавцями внесків до державних цільових фондів, базою для визначення яких є фактичні витрати на оплату праці найманих робітників, а саме: до Пенсійного фонду (32 %); до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (з 01.03.03 р. — 1,9 %); до Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (2,9 %); до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань (0,84—13,8 — в залежності від класу професійного ризику виробництва). Здійснюючи перевірку розрахунків за цими зборами, експерт зобов’язаний дослідити: правильність нарахування внесків і визначення страхових тарифів; законність використання пільг; своєчасність перерахування коштів до цільових фондів; правильність відображення в обліку операцій з нарахування і сплати зазначених зборів.

9. Перевірка достовірності розрахункових і платіжних відомостей із заробітної плати. Вибірково можна перевірити, чи не записані в розрахунково-платіжні відомості підставні особи. Порівнюються прізвища осіб, які внесені у відомість, з даними обліку особового складу п-ва. Порівнюються підписи працівників у відомості на одержання з/п за будь-який місяць і підписи на заявах про прийняття на роботу або у відомостях за попередні чотири-п’ять місяців. У разі виявлення певної суми готівки, яка одержана не тією особою, кому була призначена, через підроблення розрахунково-платіжної відомості, призначається ревізія з ініціативи органів внутрішніх справ.

10. Перевірка необґрунтованих виплат заробітної плати.Найпоширенішими способами необгрунтованих виплат є: повторна виплата заробітної плати тим самим особам за той самий платіжний період; неправильний підрахунок у платіжних відомостях підсумкових сум, що належать до видачі та утримання із заробітної плати; видача позапланових авансів без подальшого утримання їх; виплата депонованих сум не тим особам, яким вони призначені.

Необґрунтовані виплати заробітної плати можуть здійснюватися на підставі помилкових даних, що надаються робітниками, які ведуть облік виробітку та відпрацьованого часу. Наприклад, такі виплати можуть здійснюватися за рахунок: виплати заробітної плати за операції, які фактично не виконувалися; завищення розцінок.

11. Перевірка правильності оформлення відповідних документів на виплату депонованих сум.Для виявлення та документування даного способу розкрадання грошових коштів необхідно проаналізувати такі док-ти: розрахунково-платіжну відомість (або платіжну відомість); депонентську відомість; ВКО; особистий рахунок та картку депонента; журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів; касову книгу та касовий звіт; накази про прийняття на роботу та звільнення з роботи; розрах.-платіжні відомості, інші службові док-ти за поп. період з підписами депонентів.

28. Судово-бухгалтерська експертиза операцій, пов’язаних із формуванням фінансових результатів діяльності підприємства

Осн. джерелами, спираючись на які бух-р-експерт має дослідити фін. дія-ть п-ва, є: - законодачі акти про підприємства і під-приємництво; - норм.-методичні док-ти, що регламентують ведення БО; - наказ про облікову політику п-ва; - нормативні док-ти з вир-ва і реал-ї прод-ї; - розрахунок с/в-ті реаліз-ної прод-ї; - договори, якими оформлено операції з реал-ї прод-ї (робіт, послуг) та іншого вибуття активів (договори купівлі-продажу та ін.); - розрахункові док-ти (рахунки, виставлені покупцям на оплату відвантаженої прод-ї); - податкові накладні (для визначення обсягів зобов’язань з ПДВ); - регістри аналіт. та синт. обліків; - первинні док-ти, зокрема «Акт на списання ОЗ», «Накладна на відпуск матеріалів», ТТН, накладні на відвантаження готової прод-ї та ін.; - док-ти, що засвідчують факти здійснення інвест. та фін. дія-ті; - розрахунок обґрунтованості понесених п-вом витрат від надзвич. подій та отриманих у рез-ті цих подій доходів; - форми фін. звітності (Ф.1, Ф.2); - декларація про прибуток п-ва; - матеріали попередніх ревізій і перевірок правильності визначення фін. рез-в; - останній ауд. висновок; - рішення судів про визнання дебітора неплатоспроможним; - інф-я правоохоронних органів.

Методичні прийоми та методика проведення судово бухгалтерської експертизи фінансових результатів діяльності підприємства включають: - розрахунково-аналітичні (економічний аналіз; аналітичні та статистичні розрахунки; економіко математичні); - документальні (відповідність відображених операцій вимогам чинного законодавства; формальна й арифметична перевірка документів, в яких відображається здійснення господарських операцій, регістрів аналітичного та синтетичного обліку, фінансової звітності; зустрічна перевірка документів; логічний контроль правильності відображення взаємозв’язаних операцій та ін.); - органолептичні (контрольні заміри робіт; технологічні експертизи; суцільні (безперервні) спостереження тощо); - прийоми узагальнення, оцінювання і реалізації результатів експертизи (аналітичне групування доказів; групування проміжних результатів експертизи; узагальнення результатів дослідження та складання висновку експерта; розробка пропозицій з профілактики правопорушень; вручення висновку бухгалтера експерта правоохоронним органам; реалізація пропозицій із профілактики правопорушень; реалізація результатів експертизи у суді).

Загалом дані про фінансовий результат підприємства (порівняння доходів і витрат) є одним з найпростіших об’єктів для фальсифікації. Це пов’язано зі значною кількістю документів, рахунків обліку, що використовуються для їх визначення і відображення. Тому перед бухгалтером експертом постає завдання визначити правильність відображення і зіставлення доходів і витрат.

Фінансовий результат може бути значно спотворений у результаті: • неправильного визначення собівартості реалізованої продукції (віднесення до її складу витрат, що покриваються за рахунок фінансового результату діяльності, завищення норм витрат сировини та матеріалів, неправомірного завищення норм списання від природних втрат, завищення цін на сировину та матеріали, використаних у виробництві, неправильність списання понаднормативних витрат, неправильний розподіл загальновиробничих витрат та ін.); • неповноти відображення отриманих підприємством доходів; • помилок у розрахунку податку на прибуток; • неточного відображення отриманих штрафів, пені, неустойки; • неправомірного списання дебіторської заборгованості до завершення терміну позовної давності; • завищення витрат на позареалізаційні операції (сплачені штрафи, фінансові витрати, втрати від інвестиційної діяльності, надзвичайних подій). Таким чином, СЕЕ фін результатів діяльності підприємства є одним з найтриваліших процесів. Вона потребує перевірки не лише окремих сторін діяльності підприємства, а всієї сукупності операцій, оскільки вони формують фінансовий результат діяльності суб’єкта господарювання.

29. Судово-бухгалтерська експертиза правопорушень, пов’язаних з ухилянням від сплати податків

Основним завданням чинного законодавства в Україні є захист законних інтересів держави, підприємців і споживачів у господарській сфері. Найбільша питома вага серед правопорушень у сфері економіки припадає на порушення податкового законодавства. Несплата податків кваліфікується як шкода, заподіяна державі, а тому ст. 212 Кримінального кодексу України (ККУ), передбачає: умисне ухиляння від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що входять у систему оподаткування, уведених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, чи будь-якою іншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, — карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах, — караються штрафом від п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, раніше засудженою за ухиляння від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у особливо великих розмірах — караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна; особа, яка вперше скоїла дане правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо перед притягненням до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори, а також відшкодувала збиток державі.

У ККУ під значним розміром грошових коштів слід розуміти таку суму податків, зборів та інших обов’язкових платежів, яка в тисячу і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під великим розміром — суми податків, зборів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під особ