Державна екологічна політика та напрями її

Розвитку

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, ефективного використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - на збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Формуван ня засад державної екологічної політики та її розвиток в Україні відбувалися з урахуванням соціально-економічної ситуації в державі та реального стану народногосподарського комплексу, який все ще знаходився в глибокій кризі. Тривалий час економіка України централізовано будувалася з величезними структурними диспропорціями. Неефективна економічна система створювала умови для нераціонального використання ресурсів та надмірного споживання енергії, не визнавала вартості природних ресурсів, не заохочувала до їх збереження та заощадливого використання й була орієнтована лише на виробництво та валові показники. Диспропорції в розміщенні продуктивних сил протягом тривалого часу за умов командно-адміністративної системи приз­вели до того, що рівень техногенного навантаження на природне середовище в Україні донині перевищує аналогічний показник розвинутих держав у 4-5 раіів. У промисловому секторі значна доля належить хімічним, металургійним та гірничодобувним підприємствам. Використання у багатьох випадках застарілих технологій та обладнання, вкрай висока концентрація потенційно небезпечних об'єктів в окремих регіонах, велике спрацювання технічних фондів підприємств зумовлюють значну ймовірність виникнення великих аварій і катастроф з непередбачуваними для довкілля наслідками. Економіка України щорічно втрачає до 10% валового внутрішнього продукту (ВВП) у вигляді зменшення продуктивності основних фондів, нераціонального використання природних і людських ресурсів. Ресурсоємність кінцевого націо­нального продукту в середньому втричі перевищує світовий рівень.


Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

Така ситуація потребує адекватного комплексного підходу.

До 1998 р. основними напрямами розв'язання природоохорон­них проблем в Україні були [4; 239д]: - формування механізму плати за використання природних

ресурсів; - інтеграція екологічної політики в стратегію соціально-еконо­мічних реформ; - розробка природоохоронних програм та проектів у пріори­тетних напрямах; - створення умов і можливостей для розширення внутрішнього та зовнішнього інвестування в природоохоронну галузь. У 1998 р. на підставі аналізу причин, що призвели до складної екологічної ситуації в Україні, за переходу до ринкової економіки та глибокої економічної кризи 63/ло практично завершено форму­вання основ сучасної екологічної політики, яка відповідає внутріш­нім потребам і знаходиться в руслі загальноєвропейського приро­доохоронного процесу. Головні засади державної екологічної політики закріплено відповідними статтями Конституції України (1996), низкою прийнятих протягом 1991-98-хрр. законів України й відображено в програмному документі "Основні напрями дер­жавної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", ухвале­ному Постановою Верховної Ради України (№ 188/98-ВР від 5 березня 1998 р.). У цьому документі на державному рівні проголошено довгострокову стратегію розв'язання екологічних проблем у системній сукупності та взаємопогодженості цілей, завдань.

Державна політика у сфері екологічної безпеки, як і в будь-якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законо­давства, актів, нормативів, але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною, тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. 1 це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави. Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм має надати


Тема 7.3. Модель екологічно збалансованої національної економіки

основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, опера­тивних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства. Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:

1) складання і затвердження екологічних нормативів природо­
користування (стосовно надр, грунтів, води, повітря, рослин­
ності тощо);

2) складання і затвердження комплексу еколого-економічних пара­
метрів державного контролю за станом довкілля та діяльністю.
Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефек­
тивної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи
постійно діючого моніторингу. Екологічний моніторинг довкілля
є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за
допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і
прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та
умов функціонування екосистем для прийняття управлінських
рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного сере­
довища та раціонального природокористування. Створення і
функціонування Державної системи екологічного моніторингу
довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної
політики, яка передбачає [269-272]:

- екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;

- соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;

- розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і


Розділ7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів.

Основні пріоритети охорони навколишнього середовища Сьогодні необхідно чітко визначити пріоритетні напрями екологічно збалансованого розвитку НЕ з метою відпрацювання реалістичних, ефективних та економічно вигідних рішень. З цією метою, виходячи з реального екологічного стану території України, необхідно враховувати такі основні критерії і чинники: - погіршення здоров'я людей через значну забрудненість

довкілля; - втрати, що призводять до зниження продуктивності народного господарства, зумовлені збитками або руйнуванням фізичного капіталу і природних ресурсів; -погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам, пасовищам, озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, при­бережним і морським екосистемам, гірським районам; - еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів. До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів належать:

1) гарантування екологічної безпеки ядерних об 'єктів і радіа­ційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2) поліпшення екологічного стану басейнів рік України таякості питної води;

3) стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

4) будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

5) запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліп­шення їх екологічного стану;

6) формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці,


Тема 7.3.Модель екологічно збалансованої національної економіки

будівництві, сільському господарстві, на транспорті; збере­ження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа. Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань:

- зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

- захист повітряного басейну від забруднення, насамперед, у великих містах і промислових центрах;

- підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

- знешкодження, утилізація та захоронения промислових та побутових відходів;

- запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод, змен­шення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об'єкти, захист підземних вод від забруднення;

- збереження та відродження малих річок, здійснення управлін­ня водними ресурсами на основі басейнового принципу;

- завершення створення державної системи моніторингу навко­лишнього природного середовища;

- створення системи прогнозування, запобігання та оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного і природно-техно­генного походження;

- забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії війсь­ково-промислового комплексу;

-здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних Сил України;

- розробка механізмів реалізації схем природокористування;

- впровадження дійових економічних складових впливу на сис­тему природокористування;

- створеннясистемиекологічноїосвіти,вихованнятаінформування.