Предмет, методи і завдання дисципліни. Етапи та на­прями розвитку науки

Це питання передбачає розкриття сутності та значення пред­мета історії економіки та економічної думки. Предметом вив­чення «Історії економіки та економічної думки» є економічні системи та економічні вчення, що формувалися в різних країнах з урахуванням національних, природних, політичних та інших особливостей у процесі їхнього історичного розвитку від первіс­ної доби до сучасності.

Розкриваючи методологічні підходи, що використовуються в сучасних історико-економічних дослідженнях, потрібно врахо­вувати те, що в основі методів дослідження історії економіки та економічної думки лежить сукупність методів двох складових однієї історико-економічної дисципліни.

До методів історії економіки відносяться такі:

– традиційні уявлення про причинно-наслідкові зв’язки та від­носини на рівні виробничих систем;

– використання методу індукції, тобто опис економічних про­цесів і явищ на основі збирання, класифікації, інтерпретації, ана­лізу та узагальнення фактів як статистичних даних, первинного фактологічного матеріалу;

– побудова та використання гіпотетичних дедуктивних, у тому числі так званих контрфактичних моделей для пояснення минулого;

– використання статистичних методів дослідження за до­помогою електронно-обчислювальних машин, у тому числі зав­дяки використанню методів «нової економічної історії», кліо­метрики;

– використання економічної теорії для вивчення історії еко­номіки;

– застосування факторного аналізу, тобто аналізу впливу факторів на виробництво в певні історичні проміжки часу;

– використання принципу «за інших незмінних обставин».

Методи пізнання та дослідження в історії економічної думки ґрунтуються на комплексному та системному їх використанні. З-поміж основних методів дослідження варто виділити такі:

– історичний метод, що передбачає дослідження генези еко­номічної думки; урахування еволюційних і революційних теоре­тико-концептуальних змін; виявлення історичних джерел і пере­думов виникнення і розвитку економічних ідей і поглядів; уста­новлення механізму та факторів соціально-економічної динамі­ки та її теоретичного відображення в економічній науці;

– хронологічний підхід – вивчення еволюції економічної дум­ки в історичній послідовності, а також з’ясування наступності та спадкоємності виникнення та наслідування наукових ідей;

– проблемно-тематичний підхід у поєднанні з попередніми методами передбачає об’єктивне відображення теоретико-мето­дологічної та концептуальної різноманітності наукових традицій світової економічної думки у визначенні структури і логіки на­вчальної дисципліни;

– метод зіставлення – порівняльний розгляд змісту, структу­ри та методології, позитивної та нормативної теорій різних нау­кових напрямів, течій і шкіл; виявлення на цій основі критеріїв їхньої класифікації та типологізації;

– міждисциплінарний підхід до пізнання еволюції економіч­ної науки в загальному контексті суспільного розвитку, який по­лягає в урахуванні впливу досягнень точних, природничих і сус­піль­них дисциплін; також установлення впливу численних поз­аекономічних, у тому числі інституціональних факторів (со­ціальних явищ, права, етики, індивідуальної та соціальної пси­хології, куль­тури, етнонаціональної ментальності, традицій та ін.), на розвиток економічної думки та теорії;

– принцип єдності позитивного та нормативного аспектів еко­номічної науки, що полягає в безпосередній спрямованості теоретичних досліджень на здійснення економічної політики, практичних за­ходів зі стабілізації економіки та сприяння еко­номічному зростанню;

– аналітичний метод, що дозволяє дослідити внутрішню сутність явищ і їх теоретичне відображення в наукових підходах різних напрямів і шкіл;

– каузальний метод – розкриття причинно-наслідкових зв’яз­ків досліджуваних етапів еволюції економічної думки, теоретич­них напрямів і шкіл;

– функціональний метод як виявлення та дослідження фун­кціональних економічних залежностей ринкових факторів, їхня формалізація та адекватна графічна і математична інтерпретація різ­ними напрямами економічної теорії.

Поряд із переліченими і традиційними для суспільних наук методами абстракції, аналізу та синтезу, логічним та історичним та іншими методами, центральне місце в ній посідають систем­ний аналіз і генезис.

Системний аналіз передбачає розгляд кожного об’єкта як ці­лісного утворення, що має складну внутрішню структурну будо­ву. Між його елементами виникають прямі та зворотні зв’язки.

Генезис передбачає поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства. Факти і явища розглядаються в історичному зв’язку за допомо­гою виділення в них сутнісних сторін і тенденцій і знаходження залежностей між ними, що відображаються в ланцюгу понятій­них перетворень, який поєднує ці факти і явища. Генезис – це такий спосіб аналізу, що здійснюється з позицій цілісності гос­по­дарства суспільства та на засадах певної наукової парадигми (концепції, теорії). У ньому органічно поєднуються два боки предмета історико-економічної науки – історизм фактів і їхнє теоретичне відображення.

Завдання дисципліни історії економіки та економічної думки визначаються двобічністю предмета цієї науки. Можна окремо говори­ти про завдання історії економіки, історії еконо­мічної думки, а також про спільні завдання.

Завданнями історії економіки є такі:

– з’ясування того «що, коли і де відбулося?» в господарській сфері;

– узагальнення та аналіз господарського досвіду;

– з’ясування логічних причинно-наслідкових зв’язків еконо­мічних процесів і явищ під час певних історичних подій, тобто вияв­лення їх обумовленості тими чи іншими факторами;

– показ нерозривного зв’язку історії економіки, економічної теорії та історії економічної думки як єдиної історико-еконо­мічної науки.

Поряд із цим історія економічної думки також виконує такі завдання:

– пізнання основних тенденцій і чинників розвитку еконо­мічної думки;

– розкриття еволюції світової економічної теорії в єдності до­мінантних наукових парадигм;

– висвітлення змісту провідних теоретичних напрямів, течій і наукових шкіл на основі розкриття особливостей їхніх методо­ло­гічних принципів і теоретичних основ, установлення їхніх взаємозалежностей, спадкоємності та розбіжностей;

– збагачення культури економічного мислен­ня, оволодіння навичками самостійного критичного мислення, формування шир­ших аналітичних можливостей при розробці пропозицій перс­пективного розвитку, які ґрунтуються на уроках історичного минулого.

Отже, можна констатувати, що основне завдання історії еко­номіки та економічної думки полягає у формуванні економічно­го мислення, розуміння закономірностей розвитку та функціону­вання основних господарських форм і їх взаємозв’язку і взаємо­обумовленості; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій, з’ясування причин їхньої невідповідності, якщо така іс­нува­ла, та факторів, що зумовлювали необхідність виникнення но­вих, альтернативних економічних поглядів, думок, теорій і шкіл.

Розглянемо етапи та напрями розвитку історії економіки та економічної думки.

Вчені виділяють п’ять етапів розвитку історії економіки (економічної історії) як наукової дисципліни:

I. Період становлення тривав з XVII до середини XIX ст.

II. Традиційна економічна історія (історія народного госпо­дарства) – з середини XIX ст. до кінця 50-х рр. XX ст. – як самостійна наука.

III. «Нова економічна історія» (кліометрія, історична еконо­метрика) – кінець 1950-х – 1960-ті рр.

IV. Вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання – як напрям історико-економічних досліджень, паралельний другому та третьому етапам з кінця XIX ст. до 70-х рр. XX ст.

V. Історична економіка – з 1970-х рр. і до теперішнього часу – як синтез методів «нової економічної історії» та аналізу довго­строкових тенденцій економічного розвитку.

У розвитку історії економічної думки можна виділити такі основні періоди з відповідними напрямами всередині них:

1) докласична економічна думка, яка охоплює економічну ду­мку Стародавнього Сходу (Китай, Індія, Вавилон, Єгипет), ант­ич­ності (стародавні Греція та Рим) та середньовіччя. Також сю­ди входить економічна думка періоду меркантилізму;

2) класична політична економія – В. Петті, П. Буагільбер, шко­ла фізіократів на чолі з Ф. Кене; А. Сміт, Д. Рікардо,Т. Р. Маль­тус, Ж. Б. Сей, Ф. Бастіа, У. Н. Сеніор, Дж. Ст. Мілль;

3) альтернативні класичній школі напрями економічної дум­ки – історична школа, марксистська економічна теорія та генеза економічних концепцій соціал-демократії;

4) неокласичний напрям економічної теорії – виникнення та розвиток маржиналізму: австрійська (К. Менгер, Ф. Візер, О. Бем-Баверк), лозаннська (Л. Вальрас, В. Парето), кембриджська (А. Маршалл) і американська (Дж. Б. Кларк) школи;

5) основні напрями економічної думки XX – початку XXI ст. – виникнення та еволюція інституціонального напряму і кейнсіан­ства, еволюція неокласичного напряму та економічний неолібе­ралізм, економічні теорії неоконсерватизму.