Українське суспільство і проблема співіснування субкультур на сучасному етапі

Будь-яке співтовариство — носій певної субкультури. Суб'єкт у співтоваристві завжди формується як суперечлива єдність суспільства і особи, ієрархії співтовариств. Традиції, звичаї тієї чи іншої людської спільноти, зразки, норми, вірування, засоби й цілі власної діяльності є важливими характеристиками культури людини, безпосереднім змістом її свідомості і поведінки. У цьому контексті діяльність людини завжди культурно зумовлена, має культурний смисл. Кожна складова цієї зумовленості і цього смислу — цілеспрямована на той чи інший елемент людської діяльності культура.

Є субкультури, в яких зосереджується увага на специфічних особливостях життєдіяльності їх суб'єктів: міська й сільська субкультури, субкультура гуцулів, галичан, поліщуків. Можуть виникати субкультури на засадах різного розуміння шляхів розвитку суспільства тощо. Різновидом субкультури є девіантна культура.

Наприклад, стиль життя і поведінка наркоманів, алкоголіків, повій, сатаністів. Представники різних субкультур орієнтуються на різні цінності, по-різному організують своє дозвілля, читають різні книжки тощо.

Субкультура може дуже відрізнятися від домінуючої культури суспільства, але не може їй протистояти. Коли це трапляється, то йдеться вже про контркультуру. Контркультура є в кожному цивілізованому суспільстві. Прикладом контркультури можуть бути субкультури груп злочинного світу, терористів, різних молодіжних угруповань „(панків, хіпі, неофашистів), які не визнають правових норм суспільства, ігнорують суспільну мораль, традиції, правила поведінки, активно заперечують офіційну, «державну» культуру і часто намагаються її зруйнувати.

Отже, до складу культури суспільства входить значна кількість позитивних та негативних субкультур, і це свідчить про її багатство, динамічність, можливість адаптації до нових соціальних умов.

Завданням соціології є аналіз співіснування всіх цих видів культур, виявлення суперечностей між ними, вивчення їх сприйняття різними соціальними спільнотами. Соціологи мають знати: чи мирно співіснують різні культури, чи виникають між ними культурні конфлікти — ситуації, коли цінності однієї культури (контркультури чи субкультури) вступають у суперечність із цінностями іншої (домінуючої). їх цікавить, які наслідки матиме культурний конфлікт, чи сприятиме він позитивним змінам у домінуючій культурі, появі в ній нових, ліпших взірців, складових елементів.

Найбільшого значення науковці надають вивченню національної культури.

Національна культура — це сукупність символів, цінностей, норм, взірців поведінки, вірувань, що характеризують конкретну спільноту (народність, націю) певної держави, країни. Одна національна культура може бути лише в тій державі, в якій панує лінгвістична та етнічна єдність. Більшість сучасних держав мають кілька, а то й багато національних культур — субкультури національної більшості та субкультури національних меншин.

Завданням соціології є вивчення можливого збочення субкультур, механізму державної культурної політики.

В Україні маємо кілька християнських і багато інших конфесійних субкультур. На жаль, не всі вони знаходять між собою спільну мову. Соціологія має вивчати співвідношення домінуючих культур, субкультур, контркультур, суперечності між ними, їх оцінку різними соціальними групами. Важливою соціологічною проблемою є властивість етнічної самосвідомості сприймати й оцінювати інші культури крізь призму стандартів власної етнічної групи, робити судження про них з позицій вищості власної культури. Таке явище дістало назви етноцентризму.

Українська культура в умовах глобалізаційних викликів та перспективи її подальшої трансформації