Острозький культурно-освітній центр - осередок нових культурних процесів. Представники. Впливи
Наприкінці XVII ст. у розвитку української духовної культури і філософської думки зокрема починається новий, ранньомодерний етап, характерною особливістю якого була відкритість переважної частини тогочасної вітчизняної інтелектуальної еліти для впливів західного Ренесансу, Реформації і контрреформації. До другої половини XVI ст. Україна була відносно ізольованим культурним світом, що утворився внаслідок взаємодії греко-візантійської православної духовності з місцевою язичницькою культурою. Витворений у такий спосіб давньоукраїнський життєвий світ зазнавав час від часу чужорідних духовних впливів, які, однак, не були настільки сильними, щоб порушити і трансформувати усталені лінії культурного успадкування. Згодом, приблизно з XVI ст., ситуація поступово змінювалася, особливо після Люблінської унії, коли Україна увійшла до складу польсько-литовської держави Речі Посполитої. Спілкування, міграції, наступ католицизму, виїзд частини української молоді для навчання в країни Західної Європи спричинили щораз глибше проникнення в усталений український життєвий світ елементів духовних традицій інших культур. Ці потужні духовні впливи, а також внутрішня логіка розвитку самої давньоукраїнської культури призвели до розмикання порівняно ізольованого її простору і набуття нею достатньо високого рівня фрагментарності. Наявність на території України католицьких єзуїтських і протестантських шкіл давала вітчизняним книжникам взірець тогочасної європейської освіти, якій вони наприкінці XVI ст. ще не були готові наслідувати у повному обсязі. Нові школи, що виникали тоді в Україні, вбачали своє завдання насамперед у пошуках джерел власної східнохристиянської традиції і зміцненні православної віри, хоч їхні засновники розуміли, що для цього необхідно пристосувати західний освітній досвід до вітчизняних релігійних і культурних потреб.
Духовне відродження в Україні започаткували два громадські середовища — гурток учених-книжників в Острозі, який організував і підтримував український магнат і київський воєвода, князь Костянтин-Василь Острозький (1526—1608), і братства. Важливу роль у піднесенні освітнього рівня й духовної культури наприкінці XVI — на початку XVII ст. відіграла заснована князем Острозьким академія. За характером і змістом навчання її можна вважати першою спробою створення в Україні школи вищого типу. Гурток учених-книжників, які працювали в Острозькому культурно-освітньому осередку, не був однорідним. В Острозькій академії подібно до європейської системи навчання освітня програма охоплювала сім т. зв. вільних наук: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, музика й астрономія. Найбільшу увагу приділяли насамперед мовам, оскільки перекладацька й літературна праця потребували серйозної філологічної підготовки. В Острозі викладали старослов´янську, грецьку й латинську мови. Особливого значення, з огляду на розвиток традиції української духовної культури, надавалося старослов´янській і грецькій мовам. Латину було введено до програми з урахуванням того місця, яке вона посідала в системі університетської і гуманістичної освіти в усіх європейських країнах. Філософію як окрему дисципліну в Острозькій академії ще не викладали, що було спричинено її невиокремленістю на українському ґрунті в певний тип професійної діяльності.
Більшість викладачів Острозького колегіуму, книжників науково-літературного гуртка і друкарні мали ґрунтовну на той час освіту, яку здобули у провідних європейських університетах і місцевих учителів. Першим ректором Острозької академії був письменник-полеміст, культурний і освітній діяч XVI ст. Герасим Смотрицький (?—1594). Серед учителів Острозької школи були також греки. Один із них — Кирило Лукаріс (1572—1638) прибув до Острога 1594 р. Його співвітчизник Никифор Парасхес (?—1599). На прохання князя Острозького був направлений патріархом до Острога. До Острозького науково-літературного гуртка належав полеміст Клірик Острозький. Членом Острозького науково-літературного гуртка був полеміст Василь Суразький (імовірно, Василь Андрійович Малюшицький). Серед книжників Острозького культурно-освітнього осередку помітна постать Христофора Філалета (середина XVI — початок XVII ст.), автора «Апокрисису», написаного у відповідь на книгу польського єзуїта П. Скарги «Брестський собор» (1597). В Острозькому колегіумі викладав також Даміан Наливайко (?—1627). Працював в Острозі Йоанн Лятош (Лятос) (прибл. 1539 — прибл. 1608) — доктор філософії і медицини Краківського університету, який займався і математикою. Негативно ставився до реформи літочислення, запровадженої 1582 р. Папою Григорієм ХIII і не сприйнятої православною церквою, тому в Острозі підготував календар 1602 р. Книжником острозької друкарні, організатором шкільної справи в Острозі, можливо, і викладачем колегіуму був Кипріан (? — прибл. 1623). Займався перекладацькою діяльністю і поетичною творчістю. До книжників Острозького центру належав Андрій Римша, який був перекладачем, писав вірші. Йому належить видана в Острозі «Хронологія» — віршовий виклад деяких подій біблійної історії. В Острозі працював і польсько-український поет (придворний поет князя Острозького) Симон Пекалід, який репрезентував латиномовну течію ренесансного гуманізму. Серед учасників Острозького культурно-освітнього осередку був і Йов Княгиницький. Разом з ігуменом Дерманського монастиря Ісакієм Святогорцем репрезентував в Острозі православну містичну течію тогочасної української думки. Репрезентантом містичної течії в Україні був письменник-полеміст Іван Вишенський, який підтримував тісні контакти з Острозьким центром, був пов´язаний з Йовом Княгиницьким особистою дружбою.До острозького вченого гуртка належали Тимофій Аннич, Тимофій Михайлович, укладач покажчика до Нового Завіту 1580 p., а також Григорій Голубников, який переписав 1593 р. Номоканон. В острозькому науковому гуртку використовували досвід діячів російської книжності, передусім Максима Грека, шанували й залучали до співробітництва таких обізнаних з греко-візантійською і східнослов´янською культурною спадщиною росіян, як Іван Федоров, Андрій Курбський, Федір Касіянович та ін.