Усна народна на творчість другої пол. 17ст
В Україні продовжувала розвиватися література, яка ґрунтувалася на традиціях попередніх часів. У центрі літературного процесу стояли викладачі Київської колегії, київські церковні діячі, письменники і вчені.
Як і раніше, писались полемічні твори, авторами їх переважно виступали представники вищої православної ієрархії (Галятовський, Баранович, Гізель та ін.). Розвивалася ораторсько-проповідницька проза, житійна й паломницька література. Серед проповідників, які здебільшого відображали ідеологію панівного класу, визначне місце займали випускники і викладачі Київської колегії, зокрема ректор цієї колегії Іоаникїй Галятовський, проповіді якого зібрані в збірнику «Ключ розуміння» (1659), та ігумен Антоній Радивиловський. Визвольна війна 1648—1654 pp., приєднання України до Росії, тривала й напружена боротьба проти іноземних загарбників посилили інтерес до історичного минулого. На цьому ґрунті з'явилася історично-мемуарна проза. Найбільш значними історичними творами були «Синопсис», авторство якого приписується архімандритові Києво-Печерської лаври Інокентію Гізелю, і «Хроніка з літописців стародавніх» ігумена Феодосія Сафоновича. Важливим жанром історичних творів стали козацько-старшинські літописи, в яких найбільш широко описувалася героїчна боротьба українського народу в період визвольної війни і автори яких відбивали ідеологію козацької старшини, що поступово перетворювалась у феодалів. На першому місці серед цих творів стоїть літопис Самовидця, опис подій у якому доведений до 1702 р. Широкого розмаху набула поезія. Автори, серед яких у цей час стало більше представників нижчого духівництва, мандрівних дяків, канцеляристів, писали поряд з віршами на релігійну тематику і вірші світського характеру, в яких відображалися життя людей, їхні настрої, почуття (світська лірика), вірші гумористичні, панегіричні та ін. Але особливо велике значення мали близькі до народних дум і пісень історичні вірші. У них автори оспівували переважно героїку визвольної війни 1648—1664 pp., звеличували Богдана Хмельницького, оповідали про перемоги народу над польсько-шляхетськими загарбниками, картали зрадників-старшин та ін. У другій половині XVII ст. значно ширше, ніж раніше, розвинулася шкільна драма. П'єси писалися викладачами Київської колегії, а виконавцями були школярі. Основний зміст шкільної драми становили релігійні, біблійні, міфологічні або історичні сюжети. У перервах між діями ставилися інтермедії — сценки з народного життя. Велику популярність у народі мав вертеп — ляльковий театр, в якому зображувалося життя й дії простих людей, показувались їх розум, дотепність, кмітливість.
Події визвольної війни 1648—1654 pp., подальша боротьба проти іноземних загарбників викликали піднесення усної народної творчості. У час війни і в перші роки після її закінчення виникло багато народних дум, історичних пісень і переказів, у яких на першому плані стояла народно-визвольна боротьба проти польських магнатів і шляхтичів, проти шляхетської Польщі, оспівувалися славні перемоги народу, прославлялися Богдан Хмельницький, Нечай, Богун, Кривоніс (Перебийніс), Морозенко, Іван Сірко та інші ватажки, подавався епічний образ героїчного народу. Велику популярність серед широких мас мали Дума про Хмельницького й Барабаша, пісні про перемогу під Жовтими Водами, про Корсунську битву, про похід козацьких військ у Молдову, про смерть Хмельницького та ін. У народних думах і піснях цих часів відбито також соціальне розшарування, класові суперечності між бідняками й багатіями, боротьбу між заможними козаками-дуками й сіромою
Музичне мистецтво. На тексти народних дум створювалася невідомими композиторами музика. Народні співаки — козаки-бандуристи — часто самі створювали тексти й музику і розносили їх по всій Україні. Починається також музична обробка народних пісень. Продовжує розвиватися багатоголосий спів. Гарний хор і оркестр мала Київська колегія. У розвитку музичного мистецтва в Україні у другій половині XVII ст. визначне місце належало композиторові і теоретикові музики М. П. Ділецькому, який написав трактат «Граматика пенія мусікійського», підручник «Ідеа граматики мусікійської», розвивав нотну систему запису музики (замість крючкової) і партесний спів, гаряче підтримував ідею використання народних мелодій у процесі музичної творчості.