Українська барокова літ-ра
Українське бароко виникає на рубежі XVI–XVII століть і розвивається протягом двох віків. «Справжній початок бароко,— зазначає Д. Чижевський,— це Мелетій Смотрицький, це проповіді та почасти вірші Кирила Транквіліона Ставровецького, а повна перемога бароко — утворення київської школи. Найбільшими культурно-політичними успіхами, які відігравали велику роль в історії українського барокового письменства, були: відновлення православної ієрархії 1620 року та заснування київської школи 1615 року й її реформи, проведені Могилою (1644 р.) та Мазепою (1694 р.). І нові ієрархи, і професори Академії були головними репрезентантами бароко».Бароко в Україні поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Різноманітні жанрові форми існують і всередині поезії світської: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо.Чи не оригінальними творами українського бароко були так звані «віршові іграшки» — твори експериментальні, формотворчі, певною мірою «авангардистські». Поширені були такі форми, як акростих і мезостих (у першому початкові літери кожного рядка утворювали ім’я автора, у другому — потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов’янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (друкувались у формі хреста, яйця, чарки тощо). І. Величковський створює «раки літеральні» — вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо («Анна пита мя я мати панна…»), алфавітний вірш, слова якого починаються з літер алфавіту, вірш-Протей, що створювався за допомогою механічної перестановки слів з місця на місце.Розвивається й українська барокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру (Д. Туптало, П. Могила), так і світського («Римська історія»). Поширюється в Україні демонологічна повість і авантюрне оповідання. Набув розквіту й український бароковий театр. Народжується принесена із Заходу шкільна драма, у творах якої використані мотиви та образи як християнства, так і античності. Поширюються великодні й різдвяні драми, п’єси типу європейських міраклю та мораліте. У XVIII столітті з’являються й чисто світські драматичні твори на сюжети з української та всесвітньої історії («Володимир» Ф. Прокоповича, «Фотій» Г. Щербацького, «Благоутробіє Марка Аврелія» М. Козачинського). З комедійних жанрів драми в українському бароко існували інтермедії («Продав кота в мішку», «Найліпший сон»).Значення бароко в українській літературі XVII–XVIII століть важко переоцінити
1. Ма́сова культу́ра (або: маскультура по́п-культу́ра, популярна культу́ра) — культура, популярна серед широких верств населення в даному суспільстві та переважно комерційно успішна, елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, у спорті і літературі) — контрастуючи з «елітарною культурою». Ознаками масової культури є орієнтація на вподобання і потреби «середньої людини», дуже велика гнучкість, властивість трансформувати артефакти, створені в межах інших культур, та перетворювати їх у предмети масового споживання, комерційний характер, використання кліше при створенні її артефактів, а також зв'язок із засобами масової комунікації як головним каналом поширення та споживання її цінностей.
2. Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон — знак, ознака, прикмета, символ) — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку ХХ ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Зумовлена цією установою поетика символізму вирізнялася глибоким культом «слова, як такого» («світ слова»), великою увагою до музичності, формальних пошуків, ускладнених образів й асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся особливо у використанні натяків і недомовок, в уживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення тощо.
3. Фолькло́р (англ. folk-lore, букв. — народна мудрість; народне знання), або традиці́йна наро́дна тво́рчість — художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.Фольклор — сума створених народом та існуючі в народних масах культури на основі словесності (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні, інструментальні наспіви і п'єси), театр (драми, сатиричні п'єси, театр ляльок), танець. Народна творчість, що зародилася в далекій давнині, — історична основа усієї світової художньої культури, джерело національних художніх традицій, виразник народної самосвідомості.
4. Ампі́р (фр. empire — імперія) — термін, що застосовується в мистецтвознавстві до західно-європейського класицизму часів імперії Наполеона І, переважно в архітектурі, портретному живописі та декоративно-ужитковому мистецтві.Для ампіру є характерним звернення до традицій імператорського Риму з його прагненням до строгої величі та помпезності, холодної елегантності.Монумент на честь перемоги Царя Петра І над шведами, Полтава ( ахітектор Тома де Томон). Ансамбль Круглої площі в Полтаві. Колишній Ніжинський ліцей в місті Ніжин (архітектор Луїджі Руска ) Палац графів Реїв, Микулинці. Монумент дюку Рішельє, Одеса. Монумент Незалежності на Майдані Незалежності у Києві.