Освіта в Україні у XVII ст
Розвиток шкільної освіти в Україні наприкінці 16 - першій половині 17 ст. базувався на досягненнях шкільництва попередніх часів. Школи розташовувалися здебільшого при церквах і монастирях. Спеціально підготовлені дяки навчали дітей письму старослов'янською мовою, початкам арифметики, молитвам, співу.
Певний вплив на формування освітньої справи мала епоха Відродження, яка породила гуманізм і реформацію. Так в Україні виникають протестантські школи. Найбільш відомими серед них були соцініанські та кальвіністські навчальні заклади. У них вивчалися грецька, латинська, польська, церковнослов'янська мови, математика, діалектика, риторика, основи християнської етики, а в Панівецькій школі, що мала характер вищого навчального закладу, - філософія і теологія. Основна увага приділялася вихованню молоді в дусі віровчення. Ці школи сприяли також проникненню у вітчизняну систему виховання й освіти західноєвропейського впливу, зокрема ідей гуманізму.
Найчисленнішими серед неправославних навчальних закладів були католицькі. Єзуїти розгорнули на українських землях широку освітню діяльність, прагнучи виховувати у своїх закладах вірних слуг Ватикану.
Навколо єзуїтських шкіл гуртувалися вчені богослови, які всіма силами захищали католицизм, виступали проти православ'я, а також проти вітчизняних традицій виховання. Відомо, що діти української знаті, які навчалися в єзуїтських школах, окатоличувалися й зрікалися рідної мови, культури, звичаїв.
В єзуїтських школах вивчали латинську граматику, грецьку і польську мови, риторику і діалектику.
У період, що розглядається в Україні функціонували різні за рівнем викладання та конфесійними ознаками школи, які сприяли поширенню й організації освіти. Іновірні школи, особливо уніатські та католицькі, правили перед усім за знаряддя покатоличення і полонізації. Це добре розуміла українська громадськість. Культурно-освітні діячі України взялися за організацію вітчизняних шкіл, котрі, не втрачаючи національної основи, за змістом і рівнем навчання не поступалися б перед польськими та європейськими, тобто відповідали потребам часу.
Новий етап у розвитку шкільної освіти в Україні починається з відкриття у 1578 році Острозької школи-академії. Її фундатором був князь Василь-Костянтин Острозький - представник старовинного українського православного роду. Людина патріотичних переконань, палкий ревнитель православ'я, князь Острозький виступив організатором опору католицькій експансії, згуртував навколо себе однодумців.
В Острозькій школі старі слов'янські й греко-візантійські традиції поєднувалися з надбанням тогочасної європейської освіти. Значна увага приділялася слов'янській та грецькій мовам. Разом з тим запроваджуються латина і так звані "сім вільних наук" - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Це була шкільна програма, яка передбачала початкову й середню освіту з елементами вищої.
За короткий період своєї діяльності Острозька академія відіграла значну роль у розвитку вітчизняної науки, культури й освіти.
При створенні Київської братської школи був врахований досвід уже існуючих шкіл. В основу навчання покладалися слов'янська, грецька, латинська, польська мови, а також "сім вільних наук".
Першим ректором Київської братської школи був Іван Борецький (1615-1618 рр.). В основу діяльності школи він поклав статут Львівської братської школи.
Позитивну роль у розвитку Київської братської школи відіграло те, що в 1620 році в Україні була відновлена вища православна ієрархія, а Київське братство здобуло право ставропігії, тобто автономії щодо вищих церковних властей.
Восени 1631 року в Києві виникла ще одна школа - Лаврська . Її засновником був архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Ректором став Ісайя Трохимович. Навколо шкіл почали гуртуватися різні верстви населення Києва. Однак лаврська школа не користувалася популярністю у киян через переважання в її плані латинської мови.
Навчання здійснювалось слов'янською мовою. Згодом частину навчальних курсів, зокрема філософію та її складові почали викладати латинською. Навчальний рік розпочинався 1 вересня і тривав до початку липня.
Так, навчання загалом тривало дванадцять років, хоча класів було вісім. У чотирьох молодших (фара, інфіма, граматика і синтагма) навчання тривало по одному року. Учні навчалися читати й писати слов'янською, грецькою й латинською мовами, вивчали граматику, переклади тощо. У програми цих же класів входило вивчення катехізису, арифметики, нотного співу. У двох середніх класах (піїтика і риторика) багато уваги приділялося теорії і практиці складання віршів, промов, поглиблювалося знання мов. У двох старших класах студенти вивчали діалектику, геометрію, логіку, астрономію, частково філософію і богослов'я, а також гомілетику.