Галицько-Волинська держава за наступників Данила Галицького

2. Правління князів Андрія і Лева

3. Князювання Юрія II Болеслава. Занепад держави.

Після смерті князя Данила в 1264 р. з правлінням його наступників почався поступовий занепад Галицько-Волинського князівства. За правління синів Данила — Шварно, Лева і Мстислава — князівство при формальному збереженні єдності фактично розпалося на три частини. Галицько-волинські князі, визнаючи формальну залежність від Золотої Орди, фактично вели самостійну зовнішню політику. Вони підтримували міцні зв'язки з Тевтонським орденом та Литвою і таким чином відстоювали свою незалежність від агресивних зазіхань Польщі та Угорщини, контактували з Австрією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Римською курією тощо.

Єдність Галицько-Волинської держави відновлювалася за правління наступника Лева - князя Юрія І Львовича (1299-1315 pp.). Скориставшись ослабленням Золотої Орди, він зміцнив свою владу. Юрій І, як і його дід, прийняв королівську корону і став називатися «королем Русі і князем Володимирії». Значним досягненням Юрія І Львовича було утвердження константинопольським патріархом Галицької митрополії (1303—1437). Вона стала не лише символом державного суверенітету князівства, а й сприяла зміцненню його незалежності.

Наступником Юрія І стали його сини Андрій та Лев II (1315-1323 pp.). Вони поділили державу на сфери впливу, але правили спільно, й тому її розпаду не відбулося. Князі проводили активну зовнішню політику. У цей час активізується експансія Литви на землі князівства, внаслідок чого було втрачено Дорогочинську і Берестейську землі. Андрій і Лев II налагодили союзницькі відносини з Польщею і Тевтонським орденом, які мали антилитовську спрямованість. Боротьба з Ордою закінчилася для князів трагічно: у битві з військами хана Узбека у 1323 р. вони загинули (Правда існує і інша версія загибелі князів у боротьбі з поляками). Внаслідок цього пряма лінія династії Романовичів урвалася, що призвело до посилення політичного впливу галицького боярства, зростання чвар і усобиць, активізації втручання сусідніх держав. Майже два роки Галицько-Волинська держава залишалася без правителя і лише у 1325 р. внаслідок компромісу між боярством, Польщею, Угорщиною, Литвою, Золотою Ордою новим правителем було обрано племінника Андрія та Лева І! — 14-річного мазовецького князя Юрія II Болеслава (1325-1340 pp.). Новий князь не став маріонеткою бояр і намагався поводити самостійну політику. Проте доба могутності Галицько-Волинської держави залишилася у минулому і розпочався її занепад. Юрій II Болеслав, вихований у західній культурі, проводив відповідну політику: лояльно ставився до католицизму і його поширення на землях князівства, сприяв переселенню поляків і німців у свої володіння. Невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу місцевому боярству для активних насильницьких дій. Внаслідок змови князя у 1340 р. було отруєно.

Після цього зберегти єдність Галицько-Волинської держави вже не вдалося. Протягом короткого часу Галицько-Волинську державу було поділено між Литвою і Польщею (1349 р.). До Литви відійшла Волинь, до Польщі — Галичина. Молдавське князівство захопило Буковину (Шипинська земля).

Історичне значення Галицько-Волинської держави:

— продовжила її культурні традиції. Київської Русі

— берегла від завоювання і асиміляції південну і західну гілки східних слов'ян. Сприяла їх консолідації та усвідомленню власної самобутності.

— стала новим після занепаду Київської Русі центром політичного та економічного життя, який забезпечував високий розвиток українських земель.

— впродовж століття після монгольської навали забезпечувала наступність і безперервність розвитку державницьких традицій на українських землях.

— своїми зв'язками з Центральною та Західною Європою сприяла долученню до західної культури українських земель, одночасно зберігаючи власну культурну традицію, що мала значний візантійський вплив.

Роль Галицько-волинського князівства надзвичайно велика. Після занепаду Києва саме Галицьке-Волинське князівство ціле сторіччя утверджувало державну організацію на українських землях, ставши спадкоємницею Київської Русі.

У роки найвищого піднесення воно охоплювало близько 90 відсотків української території, охороняло Україну від поневолення та асиміляції з боку Литви, Угорщини, Польщі, Золотої орди, які зазіхали на благодатні українські землі. Галицько-волинське князівство відкрило широкий шлях західноєвропейським культурним впливам на Україну, зберігаючи при цьому кращі культурні традиції української національної культури.

Ключові дати

1264-1299 pp. - період правління синів Данила Галицького Шварно, Лева і Мстислава.

1299-1315 pp. - князювання Юрія І Львовича.

1315-1323 pp. - правління князів Андрія і Лева II.

1325—1340 pp. — правління Юрія II Болеслава.