Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, її внутрішня та зовнішня політика. Є.Петрушевич

2. Внутрішня політика. Поразка ЗУНР.

3. Зовнішні зв’язки.

4. Є.Петрушевич.

Західноукраїнські землі до закінчення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії. Це такі етнічні українські території: Східна Галичина (центр - Львів), Буковина (Чернівці), Закарпаття (Мукачево), Холмщина і Підляшшя. Поглиблення кризи габсбурзької імперії супроводжувалося зростанням національного руху українців. Українські політичні діячі почали готуватися до створення власної держави. Про це було зроблено заяву 18 жовтня 1918 р. Цей день вважається днем проголошення на західноукраїнських землях держави, що пізніше дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Наміри українських політиків суперечили планам поляків, що вели підготовку до утворення "великої" польської держави, до складу якої планували включити західноукраїнські землі. Щоб не допустити захоплення поляками влади, яку українці збиралися одержати мирним шляхом з рук австрійців, група молодих українських офіцерів на чолі з Д. Вітовським бере ініціативу в свої руки. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з'єднання взяли під контроль Львів, наступного дня — інші міста Галичини. Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинно'го робочого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення.

Інакше розвивалися події на Буковині й Закарпатті. 6 листопада 1919 р. на Буковині розпочалося національне повстання, влада перейшла до Крайового комітету на чолі з Поповичем. Але вже 11 листопада край окупували румунські війська. Закарпаття, що стало ареною протиборства українських, чеських і угорських організацій, також було зайняте іноземними військами.

5 листопада 1918 р. на сторінках газети "Справа" з'явилася програмна декларація Національної Ради, у відповідності з якою ЗУНР проголошувалась демократичною республікою, соціальну основу якої складали робітники. 9 листопада було призначено тимчасовий уряд — Генеральний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким. Факт проголошення республіки обнародували лише 13 листопада 1918 p., після відречення імператора від престолу.

22—26 листопада відбулися вибори депутатів Української Народної Ради, наділеної представницькими й законодавчими функціями. Більшість депутатів стояла на націонапьно-ліберальних позиціях, надаючи перевагу будівництву державності перед радикальними соціально-економічними перетвореннями. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич. Рада прагнула забезпечити права національних меншин, їм було віддано 30 % депутатських місць.

Соціальна стабільність забезпечувалась розпочатою в квітні 1919 р. аграрною реформою. Маєтки великих власників (переважно поляків) експропріювалися, землю планувалося передати малоземельним і безземельним українським селянам.

Надзвичайно важливим державним актом стало об'єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. (акт "Злуки"). Змінено назву ЗУНР на "Західна область Української Народної Республіки" (ЗОУНР) при повній її автономії.

В умовах конфлікту з поляками вкрай необхідним було формування боєздатної армії. До весни в Українській Галицькій Армії (УГА) перебувало 100 тис. чол., з яких 40 тис. брали безпосередню участь у бойових діях.

Українсько-польська війна, провал спроб здобути міжнародне визнання, фактична міжнародна ізоляція ЗУНР негативно вплинули на її долю. Безрезультатною виявилася діяльність ЗУНР та УНР на Паризькій мирній конференції. 25 червня 1919 р. представники Антанти визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини, хоч і підкреслювали тимчасовий характер окупації. Особливо вороже ставилася до ЗУНР Франція, яка вбачала у сильній Польщі противагу Німеччині на сході. Порівняння історичного досвіду ЗУНР та УНР показує:

— на Західній Україні вдалося уникнути радикальних перегинів у соціально-економічній політиці;

— на першому місці стояло завдання національного державного будівництва. Своєчасне здійснення соціально-економічних перетворень забезпечувало авторитет ЗУНР в українського населення;

— належна увага приділялася створенню боєздатної національної армії.

ЗУНР ввійшла в історію як героїчний епізод у боротьбі українського народу за незалежність, вільний, демократичний розвиток.

Євген Омелянович Петрушевич (1863 —1940) народився в родині священика. Увійшов в історію України як видатний політичний діяч українського народу, державотворець. Відігравав провідну роль у політичному житті на західноукраїнських землях. Юрист за освітою, доктор права. Займався адвокатською практикою. У 1908—1918 pp. посол австрійського парламенту, заступник голови. З 1910 р. член Галицького сейму. Перебуваючи на чолі Української парламентської Репрезентації у Відні, він рішуче обстоював українські інтереси в сеймі та парламенті. У роки Першої світової війни був членом ГУР і ЗУР. У 1917 р. став речником прагнень галицьких українців до національного самовизначення. Для вирішення долі українських земель Австро-Угорщини скликав 18 жовтня 1918 р. до Львова Українську Конституанту (загальні збори українських суспільно політичних діячів Галичини і Буковини), що перетворилася на очолену ним Українську Національну Раду, яка 13 листопада 1918 року проголосила створення на українських землях Австро-Угорщини незалежної держави — Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Президентом ЗУНР і став голова Національної Ради Євген Петрушевич. 1 грудня 1918 року державний секретаріат ЗУНР уклав з директорією УНР договір про злуку обох українських держав в одну державну одиницю. 22 січня 1919 р. було проголошено акт об'єднання століттями відірваних одна від одної частин єдиної України. 9 червня 1919 р. отримав диктаторські повноваження. Після державної катастрофи у листопаді 1919 р. Є. Петрушевич оселився у Відні, де створив уряд (1920-1923 pp.— Уряд диктатора в екзилі (у вигнанні)), який при підтримці краю боровся на міжнародній арені за успішне вирішення галицької справи. У 1923 р. він виїхав до Берліну, щоб вести дипломатично пропагандистську працю на користь Галичини перед міжнародними колами вже особисто. Не зрікаючись своїх поглядів, Є. Петрушевич провів останні роки життя в скрутних матеріальних обставинах у Берліні, де й помер в 1940 році.

Ключові дати

жовтень 1918 р. - проголошення Української держави на території Галичини, Північної Буковини та Закарпаття