Голод 1921-1922 pp. в Україні

2. Масштаби голоду.

3. Наслідки.

Серед головних причин голоду в Україні в 1921-1922 pp. слід назвати заборону ринкової реалізації хлібних надлишків та їх примусове вилучення державою, що зумовило падіння товарності сільського господарства в 1918—1920 pp. Селяни не були зацікавлені в розвитку виробництва і зменшували посіви, зокрема в районах активного здійснення продрозкладки (Чернігівська, Харківська, Полтавська губернії). Навіть світова і громадянська війни, які зруйнували матеріальну базу сільського господарства, завдали менших збитків селянським господарствам. "Викачування" хліба містом із села з одночасним скороченням промислового виробництва завершило процес занепаду ринкових відносин. Але голод 1921 р. був зумовлений ще й дією природної стихії. Поштовхом став неврожай, спричинений страшенною посухою.

Урожай 1921 р. був значно менший, ніж у 1920 p., і становив 768,5 млн. пудів. Це не могло забезпечити навіть прожиткового мінімуму.

Розраховувати на можливість поповнення хлібного дефіциту за рахунок Росії було нічого. У 1921 р. в Росії був більший недорід, ніж на півдні країни, і керівництво РКП(б) поставило перед українським керівництвом завдання збільшувати постачання продуктів для Росії.

Голод охопив південні райони України: повіти Донецької, Миколаївської, Одеської, Катеринославської, Полтавської губерній. Кількість голодуючих у степових губерніях зросла з грудня 1921 р. до травня 1922 р. більше ніж утричі - з 1,2 до 3,8 млн. чоловік., а в усіх губерніях — до 5,6 млн. чоловік, що становило 25% їхніх жителів.

Улітку 1922 р. південь України вразив новий неврожай. Посуха охопила 21 повіт. А криза в тваринництві досягла кульмінації. Голод загострив чимало інших соціальних та економічних проблем.

Визнання факту голоду в Україні, як і надання допомоги голодуючим, прийшло з великим запізненням. Вважалося, що в Росії голод, а в Україні — неврожай.

Лише після врожаю 1923 р. ситуація почала поліпшуватися. Збільшення зернових ресурсів дало змогу покращити харчування населення, почався процес відновлення поголів'я худоби.

Державна кредитна система, податкова і земельна політика, а також державна торгівля і кооперування селян повинні були стимулювати сільськогосподарське виробництво. Використовувалася можливість благодійної допомоги із залученням коштів з-за кордону.

Ключові дати

2. Проекти союзу радянських республік.

3. Утворення СРСР.

4. Наслідки проголошення СРСР.

Після завершення громадянської війни радянські республіки мали статус незалежних держав. Такою була і Українська Соціалістична Радянська Республіка — УСРР (вона тоді мала таку назву). Однак це була імітація державності, оскільки на території радянських республік поширювалися закони Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки (РСФРР) і саме з Москви здійснювалось управління країною.

Механізм влади був простий: Російська комуністична партія (більшовиків) прибрала до рук всю повноту влади і визначала державну внутрішню і зовнішню політику. Республіканські ж партійні організації були складовою РКП(б) і виконували волю більшовицького Центрального комітету.

У роки громадської війни радянські республіки позбулися суверенних прав у галузі військової, економічної і дипломатичної діяльності. Центральні відомства, розташовані в РСФРР, не враховували в достатній мірі інтереси республік, розглядаючи їх як адміністративно-територіальні одиниці. Наростання відцентрованих сил свідчило про необхідність вироблення гнучкіших форм союзних відносин.

Між Україною і Росією велися переговори щодо упорядкування взаємовідносин. Це ж питання хвилювало й інші народи колишньої Російської імперії, на території якої існували тепер радянські республіки.

Комісію ЦК РКП(б) по підготовці проекту рішення про відносини РСФРР з іншими республіками очолював Й. Сталін. Він був противником державного суверенітету республік. Очолювана ним комісія виробила проект, згідно з яким радянські республіки мали ввійти до складу Російської Федерації на правах автономних, тобто ніяке право на державність не визнавалось. Перший секретар ЦК КП(б)У Дмитро Мануїльський підтримав цей план. Проти виступив голова українського уряду Християн Раковський.

Вождь більшовицької партії В. Ленін втрутився у підготовку документів, пов'язаних з об'єднанням радянських республік. Він небезпідставно побоювався, що сталінський план лише посилить відцентрові тенденції і призведе до протилежного результату. Тому В. Ленін запропонував нове державне об'єднання створити як Союз Радянських Соціалістичних Республік, союз зовні рівноправний, навіть із правом вільного виходу з нього. Однак партія при цьому не міняла своєї структури і функцій, що визначило майбутній унітарний характер держави.

З'їзди Рад радянських республік схвалили проекти Декларації про утворення СРСР і Конституції СРСР. 30 грудня 1922 р. відбувся І з'їзд Рад СРСР, що проголосив утворення Союзу, до якого ввійшли Російська і Закавказька федерації, Українська РСР і Білоруська РСР.

Союзний договір 1922 р. мав бути міжнародним договором. Однак його ніколи ніхто не затверджував і не підписував. Замість нього в Конституції 1924 р. з'явився розділ "Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік", а Конституція - це внутрішній, а не міжнародний юридичний документ.

У складі СРСР права радянських республік ще більше звузилися. У віданні центру залишилися найважливіші функції: зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні відносини, армія, флот, засоби зв'язку, транспорт. Республіканський уряд мав право керувати внутрішніми справами (звітуючи при цьому перед центральними органами), в деяких питаннях сільського господарства, в галузі освіти, охорони здоров'я тощо. Однак позитивним було те, що визнавалась територіальна цілісність України, її власні, хоч і обмежені у своїх правах, органи управління. Україна стала чітко окресленим національним і територіальним утворенням, що відображало її національну самобутність.

Ключові дати

30 грудня 1922 р. - проголошення утворення СРСР