Створення та діяльність ОУН

2. ОУН на чолі національно-визвольного руху.

3. Розкол в ОУН.

Організація українських націоналістів, створена 1929 р. у Відні, оформила націоналістичний напрямок в українському русі. Засновниками ОУН стали Українська Військова Організація (УВО), що об'єднувала колишніх офіцерів української армії і вела збройну боротьбу проти польської окупації Східної Галичини, студентські організації — "Асоціація української націоналістичної молоді (Львів), "Українська націоналістична молодь" (Прага), "Легіон українських націоналістів" (Подєбради, ЧСР) та інші націоналістичні групи. На чолі ОУН став керівник УВО, командир УСС у роки визвольних змагань, полковник Є.Коновалець. Ідеологією ОУН став інтегральний націоналізм, розроблений Д.Донцовим. Донцов, як і його наступники Д.Андрієвський, М.Сціборський, відкидав демократичні ідеали, стверджуючи, що демократична м'якотілість стала причиною поразки визвольних змагань 1917-1921 pp. Він проголошував найвищою цінністю національну державу, на чолі якої мав стати верховний провідник — вождь. Єдність вождя і народу мали забезпечувати корпорації, коаліції, профспілки, виборні ради. А єдина партія — ОУН — мала забезпечити ідеологічний провід держави. Ідеологи інтегрованого націоналізму мало приділяли уваги майбутньому соціально-економічному устрою держави. Основою теоретичних міркувань було доведення прав українського народу на самостійну соборну державу і визначення шляхів здобуття незалежності. Ідеологи ОУН вважали, що незалежність української держави можна здобути шляхом національної революції — всенародного повстання проти окупантів під керівництвом ОУН. Для підготовки національної революції потрібно всіма можливими засобами розхитувати окупаційний режим (індивідуальний терор, саботаж, напади, демонстрації, акції протесту) і одночасно готувати населення до повстання.

Цій законспірованій організації з суворою військовою дисципліною судилося стати на чолі визвольного руху українців протягом 30-50-х років. Чому саме ця радикальна організація, а не інші партії чи групи, що існували на той час, очолила український рух? Це пояснюється:

1. Жорстокою антиукраїнською політикою як в Польщі, так і в СРСР.

2. Зневірою в демократичні ідеали.

3. Загальноєвропейською тоталітарною тенденцією в національно-визвольних рухах.

А. Привабливим прикладом Італії, Німеччини, що кинули виклик Версальській системі і створювали сильні національні держави. 5. Неможливістю легальної боротьби за відновлення української державності. У 30-ті роки ОУН розгорнула активну діяльність на західно-українських землях. Вважаючи терор однією з найдієвіших форм боротьби, ОУН здійснила ряд замахів, які набули широкого розголосу. Загалом УВО і ОУН вчинили протягом 1921-1939 pp. 63 замахи, жертвами яких стали 36 українців, 25 поляків, 1 росіянин та 1 єврей. Ці замахи здійснювалися більше з метою привернути увагу світової та української громадськості до українського питання. Так, вбивство у 1934 р. міністра внутрішніх справ Польщі Б.Перацького було, з одного боку, помстою за політику пацифікації, а з іншого, викликом світовій громадськості в зв'язку з порушенням Польщею прав національних меншин. Вбивство радянського дипломата невисокого рангу мало нагадати жахливу трагедію українського народу — голодомор 1932-1933 pp. Терор був спрямований не лише проти зовнішніх ворогів, а, в основному, проти "внутрішніх" — проти тих українців, які йшли, на думку ОУН, на співробітництво з існуючою владою. Так, у Львові було вбито директора Української академічної гімназії. Такі акції не додавали авторитету ОУН, викликали масові репресії з боку польських властей. У 1935-1936 pp. після масових арештів членів ОУН відбулись Варшавський, а згодом Львівський процеси, під час яких С.Бандера, М.Лебедь та інші були засуджені до страти, яка по амністії була замінена довічним ув'язненням. Сотні членів ОУН опинились у концтаборі Береза Картузька.

Серйозним ударом по ОУН стало вбивство чекістом Судоплатовим у травні 1938 р. лідера організації Є.Коновальця. Напередодні вирішальних в історії Європи та світу подій організація залишилась без керівника. Усередині ОУН намітився розкол між її закордонним проводом, на чолі якого був А.Мельник, і структурою ОУН на західноукраїнських землях, яку очолював з 1933 р. С.Бандера. Перше серйозне розходження між двома лідерами намітилось під час подій в Карпатській Україні. А.Мельник, будучи більш обізнаним у європейських справах передвоєнної Європи, категорично заборонив перехід членів ОУН з Галичини до Закарпаття. Він знав, що А.Гітлер віддасть цей край Угорщині. Але галицька молодь і провід на чолі з Бандерою, керовані прагненням розбудувати в Закарпатті Українську державу, навколо якої мали б об'єднатися всі інші українські землі, прагнула дій. Для багатьох це закінчилось трагічно: одні загинули під час переходу через польсько-чехословацький кордон, інші — в боях з угорськими військами. Тільки втручання Німеччини, за проханням А.Мельника, врятувало життя багатьом членам ОУН, що потрапили до рук угорців.

У 1940 р. між Мельником і Бандерою відбулася зустріч, яка завершилась розривом між двома лідерами. У квітні 1941 р. у Кракові на II Великому зборі ОУН Бандеру було проголошено провідником, а Мельник був виключений з організації. Після того постали дві організації — ОУН(б) та ОУН(м). Крім того, II Великий збір був присвячений підготовці до здобуття влади в Україні в умовах, коли наближався напад Німеччини на СРСР. Враховуючи обставини, ОУН(б) пішла на співробітництво з Німеччиною. Стратегічний задум оунівців передбачав використати напад Німеччини для захоплення влади в Україні. Створювались спеціальні похідні загони, які в умовах міжвладдя повинні були, рухаючись на схід, організовувати українські владні структури. У складі вермахту створювався український легіон, який складався з батальйонів "Нахтігаль" і "Роланд". Командували ними гауптштурмфюрери СС Роман Шухевич і Євген Побігущий.

У перший же день вступу німецьких військ до Львова (ЗО червня 1941 р.) на урочистому зібранні представників українських партій та безпартійних провід ОУН(б) проголосив Акт відновлення української державності. Цей Акт благословив митрополит Греко-католицької церкви А.Шептицький. Також був створений уряд на чолі з Ярославом Стецьком. Німецькі окупаційні власті негативно поставились до Акту. Після невдалих спроб умовити українських провідників відмовитись від нього почались масові арешти: С.Бандера, Я.Стецько та інші були заарештовані і кинуті до в'язниці. Почались репресії проти членів ОУН і всього українського народу. Україна була розчленована на декілька штучних адміністративних одиниць, встановлено жорстокий окупаційний режим. Батальйони "Нахтігаль" і "Роланд" були розпущені. У таких умовах ОУН приймає рішення розпочати збройну боротьбу проти німецької окупації. У 1942 р. створюється Українська Повстанська Армія на чолі якої стає Р.Шухевич, розгортає свою діяльність оунівське підпілля. Практика боротьби проти сталінського і фашистського тоталітаризму примусила дещо переглянути ідеологічні засади організації. Вони наближуються до демократичних ідеалів. Керівники ОУН зрозуміли, що здобути незалежність України можливо лише спільно з іншими поневоленими народами.

Ключові дати