Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми. Перше питання за своїм характером і змістом зводиться в основному до вивчення зовнішньополітичної ситуації
Перше питання за своїм характером і змістом зводиться в основному до вивчення зовнішньополітичної ситуації, яка сталася навколо українських земель напередодні другої світової війни. Необхідно показати, як Німеччиною проводила дипломатична гра навколо ідеї «Великої України», що фактично брала свій початок від Мюнхенської змови (29-30 вересня 1938 р.), згідно з якою Прагу примусили відмовиться від Судетської області. Розпадок Чехословаччини призведе до утворення Карпатської України.
Для того, щоб проаналізувати друге питання, необхідно згадати, що 17 вересня 1939 р., коли йшла друга світова війна, на основі радянсько-німецького пакту від 23 серпня 1939 р. війська Червоної армії вступили на територію Західної України і Західної Білорусії. На цей час завершувалась окупація Польщі Німеччиною. В історичному плані приєднання західноукраїнських земель було визначною подією, адже вперше за багато віків українці з’єдналися в межах однієї держави.
У третьому питанні потрібно згадати, що загарбанню України фашистське керівництво надавало важливого значення. Згідно з економічною частиною плану «Барбаросса» («Зелена папка» Герінга) були розроблені директиви по використанні земель України, за яким українське питання перемістилось з політичної площини в економіку.
Розкриваючи четверте питання треба мати на увазі, що відбудова народного господарства України суттєво відрізняється від відбудовчих процесів країн Заходу. Збитки, нанесені війною республіці, були значно більшими, ніж на Заході. Ускладнив ситуацію голод 1946-1947 рр. Відбудова в Україні здійснювалася власними силами без зовнішньої допомоги, а західні країни активно використовували асигнування, що надавалися США відповідно до “плану Маршалла”. Характерними рисами відбудовчих процесів в Україні були пріоритетний розвиток важкої промисловості, активна роль командної системи, значна заангажованість в економічній сфері ідеологічного фактора.
Мабуть немає більш суперечливого та затертого в політичних баталіях питання, ніж роль та місце України, української нації у Великій Вітчизняній та Другій світових війнах. Зміни наукової парадигми, відкриття нових архівних джерел, інсталяція мемуарної літератури того часу постійну змінюють мозаїку та каузальність подій тієї доби. Близькими до нас в історичній ретроспективі є Друга світова та Велика Вітчизняна війни, в наслідок яких в сучасному суспільстві існує така психогрупа, а можливо, й психоклас, як «діти війни». В дослідженні цих явищ ми повинні запобігати того, що К.Ясперс назвав би «типовими оцінками» , які скасовують наше екзестенційне право на історичний біль як прояв самоповаги нації.
Яким же чином психоісторія розкриває характер цих подій? Магістральний напрям такого підходу, на наш погляд, можна визначити завдяки тим висновкам, які зробили учасники «круглого столу», організованого міжнародним часописом «Psychologies» (російська версія):
1. Наслідки воєнного досвіду, якщо їх не було психологічно опрацьовано виявляють себе в огрубленні, в неспроможності до складних форм взаємодії з іншими людьми, у витісненні більш складних уявлень про світ. Нормою стає примітивний розподіл на своїх та чужих, практично племінна свідомість: свої завжди праві, а чужі завжди вороги.
2. Генерація учасників подій війни не спроможні через власну, неопрацьовану психотравму дати їй об’єктивний історичний аналіз. Іхні діти (друге покоління) відчувають травму через батьків, і для них звичайні людські блага стають занадто цінними, ніж могли б бути. Третє покоління вже відстоїть від травмуючи подій на більший проміжок часу, в нього достатньо психічного ресурсу, щоб мати справу з жахливим досвідом. Таким чином, на сучасних істориків, онуків тих, хто воював, покладається ця місія.
3. Досвід війни активно репрезентовано особистими історіями, що є для нас найважливішим, бо дає змогу зробити психологічний наголос у вигляді феноменологічного підходу, методу у реконструкції та вивченні подій Другої світової та Великої Вітчизняної війн через призму не лише загального, а й особистого.
Таким чином, для подолання ідеологічних міфів, сучасних стереотипів та неякісних установок в суспільстві та науці, які впливають на політичні рішення якісно може вплинути психоісторія з запропонованими методами. Бо як зауважив один з учасників «круглого столу» російський соціолог Л.Гудков: «…якщо ми не будемо працювати з минулим, воно переслідуватиме нас».
К.Ясперс стверджував, що світові війни поставили під загрозу наш духовний світ. Говорячи про історичне пізнання, він також визначав: «…мы находимся внутри некоего движения, которое в качестве изменения сознания вынуждает изменится существование и в качестве изменения существования, в свою очередь, вынуждает измениться познающее сознание» .
Вивчаючи п’яте питання покажіть причини голоду1946-1947 рр., коли разом з природними негараздами були встановлені нереальні плани хлібозаготівель. Залишені без допомоги південні області республіки пережили голодну зиму 1946-47 рр.
Вивчаючи історію ХХ з’їзду КПРС не треба вдаватись до ідеалізації постанови ”Про культ особи та його наслідки”. М. Хрущов засуджував лише зовнішні прояви тоталітаризму та найбільш вражаючі зловживання владою. А в культі вбачались особисті недоліки Й. Сталіна, а не органічну ваду радянської системи.
У другому питанні покажіть основні реформаторські перетворення Хрущова та їх наслідки. Зверніть увагу на суспільні реформи, переваги та недоліки впровадження у 1957 р. територіального принципу управління господарством СРСР. Проаналізуйте реальні зміни в рівні життя населення України, що відбулися у 50-х сер-60-х років.
Вивчаючи третє питання потрібно звернути увагу на те, що перебіг подій після приходу до влади Л. Брежнєва розчарував шістдесятників. Як реакцію на опозицію почали заарештовувати у Києві, Львові, Тернополі представників творчої і наукової інтелігенції. У 1971 р. ЦК КПРС видав постанову, спрямовану на розгром політичної і духовної опозиції, в ній характеризувалися, як небезпечні твори І. Дзюби, В. Мороза, В. Чорновола. У січні 1972 р. почалася нова хвиля арештів, яка тривала 2 роки. Почалася чистка інакодумців в інститутах АН УРСР, Вузах, видавництвах, творчих спілках.
Ще однією важливою рисою радянського тоталітаризму був контроль над економікою. Режим контролював усі галузі економіки через державне соціально-економічне планування, на підставі якого визначались завдання для кожного підприємства. Тому командно-адміністративна система поставала як певна форма організації суспільства та відповідного типу управління. Командна економіка була фундаментом тоталітаризму в СРСР. Це треба мати на увазі, розкриваючи четверте питання.
Приступаючи до вивчення другого питання, перш за все слід глибоко і змістовно розібратися в суті і змісті терміну “застій”, який вживається для означення двох десятиріч брежнєвського керівництва. Епоха “застою” - це:
- надмірна централізація економічного й політичного життя;
- формалізм і заорганізованість демократичних інститутів;
- командно-вольові методи керівництва;
- відчуження мас у сфері економічного і політичного життя;
- негативні зовнішньополітичні фактори, а саме: важкий тягар озброєнь, війна в Афганістані, нераціональна допомога країнам соціалістичної орієнтації, нееквівалентний обмін сировиною і товарами з соціалістичними країнами тощо.
Питання для самоконтролю
1. Якою була політика радянського уряду на західноукраїнських землях напередодні 2 світової?
2. Якими були плани фашистського керівництва щодо України?
3. Ким і з якою метою було проголошено Акт відновлення державності України 30-го червня 1941 р.?
4. Як оцінюється Акт відновлення державності України 30-го червня 1941 р. в радянській і новітній історіографії?
5. Коли, ким і з якою метою була створена УПА?
6. Якими наслідками для українського народу оберталися бойові дії між УПА та частинами Червоної Армії?
7. Що ви можете сказати про участь молоді і студентства України й, зокрема, Дніпропетровщини у всенародній боротьбі проти німецько-фашистських загарбників?
8. Охарактеризуйте розвиток народного господарства України у повоєнний період.
9. Назвіть відомих діячів культури, що зазнали переслідувань у 2 пол. 40-поч. 50-років
10. Поясніть термін „культ особи”, „десталінізація”?
11. У чому полягали причини суперечливого становища України після смерті Й. Сталіна?
12. У чому проявлялися непослідовність і суперечливість курсу М.С. Хрущова на демократизацію радянського суспільства?
13. Охарактеризуйте основні течії українського дисиденства 60-80-х років.
14. Охарактеризуйте соціальні зміни, що сталися в українському суспільстві у 60-80-х роках.
Рекомендована література:
Основна література: 3, 6, 7, 8.
Додаткова література: 10, 14, 31, 36, 39, 23, 56, 89, 90, 91.
Тема 9: Відродження незалежної України. Суспільно-політичний розвиток України в умовах незалежності
План вивчення теми
1. Політична ситуація в Україні в 2000 - 2013 р. Трансформація соціально-економічної системи у 1991-2013 рр.
2. Розвиток аграрної сфери. Основні напрями розвитку науки і техніки. Розвиток культурної сфери.
3. Включення України до європейського освітянського простору: проблеми та перспективи.
Навчальні цілі: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про: розбудову незалежної української держави; функціонування законодавчої та виконавчої влади в Україні; соціально-економічний розвиток незалежної України; дипломатичне визнання України; міжнародну політику України; реформування системи освіти.
Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми
Розкриваючи перше питання, слід звернути увагу на те, що проголошена 24 серпня 1991 року незалежність України надзвичайно гостро поставила питання про розбудову держави. Одним з найперших державотворчих кроків було запровадження атрибутів державності. Важливими віхами на цьому шляху стали:
1. Фіксація кордонів.
2. Визначення громадянства.
3. Визнання національної символіки як державної.
4. Запровадження власної грошової одиниці.
5. Створення власних збройних сил.
6. Прийняття конституції.
Вивчення другого питання студентам можна порекомендувати за таким планом:
1. Глибокий аналіз і осмислення “стартових” можливостей України на момент проголошення її незалежності 24 серпня 1991 р. Необхідні для цього матеріали можна знайти в збірнику “Народное хозяйство СССР в 1990 г. Статистический ежегодник. – М.: Финансы и статистика, 1991. - С.358, 360.
2. Суть, зміст і мета так званих “радикальних ринкових реформ”. Про них багато йшлося і йдеться в численних виступах президента України Л. Кучми і, зокрема, в ході передвиборної компанії 1999 р., які публікувалися і публікуються в центральній і місцевій пресі і з якими студенти можуть і повинні ознайомитися в процесі вивчення даної теми.
3. Суть і характер сучасного спектру ідейно-політичних орієнтацій щодо спрямованості економічних реформ в Україні. Дану проблему студенти зможуть осмислити за матеріалами обговорення і голосування в Верховній Раді законопроектів “правими”, президентсько-урядовими фракціями, які входять до так званої “парламентської більшості” (група “Трудова Україна”, група “Відродження регіонів”, фракція СДПУ(о), фракція “Батьківщина”, група “Солідарність”, фракція УНР, фракція НРУ, фракція НДП, фракція ПЗУ, фракція “Реформи - конгрес”) і “лівими” (фракція КПУ, фракція СПУ), котрі публікуються в центральній пресі.
Нарешті, хід і підсумки реформ, причини їх гальмування і невдач. Ця проблема заслуговує того, щоб на ній зупинитися докладніше з тим, щоб студенти змогли краще зорієнтуватися в потоці фактів і конкретніше сприйняти й осмислити їх. В цьому може допомогти сучасний психоісторичний підхід до питань політичного лідерства. В.Ющенко згідно методології Школи політичної психології вважається нарцисом, дитиною яку занадто пестили. Щодо політичної лінії колишнього президента вона орієнтується на постать батька, який був директором школи, а за часи війни тривалий час перебував у Німеччині, після чого в нього залишилися позитивні враження щодо європейського добробуту. Г.Балашов зауважує: «Недивно, що той виріс на кшталт директора сільської школи, який мріє затащити земляків до ЄС. Навіть проти їхньої волі – директорові краще знати».
Відносно В.Януковича, Г.Балашов вважає, що той через втрату матері в дитинстві усе життя відчуває біль, яке прагне компенсувати постійним накопиченням грошей, заводів, земель, електорату.
Через те, що в свій час батько пішов з родини, Ю.Тимошенко сформувалася як чоловіконенависниця. А.Яценюк впродовж свого політичного життя виконує роль спадкоємця: він уособлює ту генерацію, яка продовжує политику Ющенка.
Необхідним для дослідження є визначення дитячих жахів, т.зв. базальних. Ющенко та Янукович бояться покарання, через це перший неспроможний довести справу до кінця, а другий побоюється тих, хто сильніший за нього. Ю.Тимошенко зневажає чоловіків, водночас побоюючись одиноцтва, а А.Яценюк – бути другим.
Вивчаючи третє питання, необхідно пам’ятати наступне.
У грудні 1991 р. незалежність України визнали 68 держав. 2 грудня про визнання Української держави оголосили Канада і Польща, 3 грудня - Угорщина, 4 грудня - Латвія і Литва, 5 грудня до них приєдналося одразу п’ять країн - Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія. Для американської адміністрації дезінтеграція Радянського Союзу означала зникнення головного стратегічного противника. 25 грудня 1991 р. США визнали Україну і незабаром встановили з нею дипломатичні відносини. Впродовж 1992 р. Україну визнали ще 64 держави.
В основу моделі зовнішньої політики 1991-1994 рр. було покладено принцип “балансу інтересів”, що зумовлено геополітичним становищем України, її залежністю від партнерів по СНД, суперечливими внутрішніми політичними процесами, уповільненим темпом економічних реформ тощо.
Наша держава має свої інтереси і на Заході, і на Сході, її географічне положення та структура економіки визначили для неї не роль “санітарного кордону” проти будь-кого, а роль мосту для взаємного проникнення і збагачення східної і західної культур. Щоб мати змогу впливати на цей процес. Україна повинна бути представлена як у європейських структурах, так і в СНД.
Визнання особливого значення взаємовідносин України з Росією у новій зовнішньополітичній моделі зовсім не означає дистанціювався від Заходу. Навпаки, саме на західному напрямі республіка мусила зробити найбільший прорив у своїй зовнішній політиці, адже лише забезпечення співробітництва із західними країнами, не менш масштабного, ніж з Росією, дасть змогу утвердити самостійність української держави.
Зовнішня політика України стала спробою не тільки максимально прагматичне підійти до задоволення потреб та інтересів нашої держави, а й намаганням врахувати специфічні риси менталітету, традиції та зовнішньополітичні орієнтації населення республіки. Протягом століть територія України була поділена між кількома державами, і тому населення Східної і Північної України більше тяжіє до тісних контактів з Росією, а жителі Західної України - до зв’язків із країнами Центральної і Західної Європи. Реалізувати і гармонійно поєднати ці відмінні орієнтації можна, на думку сучасного керівництва, лише в моделі “мосту”, тобто, лише проводячи активну зовнішню політику як у східному, так і в західному напрямах.
Західний напрям зовнішньополітичної діяльності став одним із пріоритетних для незалежної України. Українська дипломатія намагалася розширенням політичного діалогу і співробітництва на дво- і багатосторонній основі створити ґрунт для швидкої інтеграції нашої держави до європейських структур. Однак на заваді реалізації цих планів стали різний рівень розвитку України і західноєвропейських держав, нестабільність української економіки, намагання Росії зберегти Україну в орбіті свого впливу, існування потужного українського ядерного потенціалу, що дістався у спадок від СРСР тощо. Зміна акцентів у зовнішній політиці та вирішення проблеми ядерного роззброєння дали змогу Україні інтенсифікувати процес інтеграції у світові, насамперед європейські, структури, налагодити регулярний політичний діалог із США, активізувати двостороннє співробітництво із західними державами, зміцнити зв’язки з НАТО. Ці процеси створили підґрунтя для поступового перетворення України з пасивного об’єкта на активний суб’єкт міжнародних відносин.
Ставлення України до СНД у своєму розвитку еволюціонували. Якщо на початковому етапі незалежності українська сторона вбачала у співдружності лише форму “цивілізованого розлучення”, то з плином часу цей підхід зазнав суттєвих змін. Нині СНД розглядається Україною як міжнародний переговорний механізм, здатний зближувати позиції, збалансовувати інтереси, шукати компроміси, узгоджувати принципи господарської діяльності. Інтеграційний процес у межах СНД має суперечливий характер. З одного боку, певна консолідація країн СНД дає змогу задовольнити взаємовигідні інтереси на основі багатостороннього співробітництва; забезпечує політичну стабільність у міждержавних відносинах; надає переваги у вирішенні таких глобальних проблем як екологія та енергетика. З іншого - все чіткіше в інтеграційному потоці простежується домінуюча роль Росії, її бажання перетворити СНД у наддержавну структуру з міцними координуючими та виконавчими функціями; посилюється вплив на процеси консолідації військово-політичних та ідеологічних факторів; реальною лишається загроза того, що економічна інтеграція в СНД не зможе забезпечити технологічного прориву і в перспективі приведе до консервації господарської, технічної та технологічної відсталості країн співдружності. З огляду на це Україна за основу своєї діяльності в межах СНД взяла концепцію інтеграції на “різних швидкостях”, яка дає змогу зберігати незалежну позицію та реалізовувати національні інтереси.
Аналізуючи третє питання необхідно зазначити, що особливе місце для національного розвитку має розширення україномовної освіти. Проблемні кроки, спрямовані на входження української освіти до світового і європейського простору. Болонський процес веде відлік з 1998 р., коли було прийнято „Болонську декларацію”. На сьогодні приведені у відповідність до міжнародних вимог освітньо-кваліфікаційні рівні та ступені освіти. Зараз в Україні в 350 вузах ІІІ і ІV рівнів навчається 2,5 млн. студентів. Однак стан страв в освітянському просторі не можна вважати задовільним. На якість освіти відбивається незбалансованість системи освіти, низький рівень заробітної плати, недостатня увага і забезпечення навчально-методичною літературою, низький рівень матеріальної бази навчального процесу.
Питання для самоконтролю
1. Що визначало процес розбудови української держави?
2. Як відбувалось формування атрибутів української державності?
3. У чому полягають особливості законодавчої та виконавчої влади в Україні?
4. Що являла собою економічна Україна на початковому етапі незалежності?
5. У чому полягають об’єктивні і суб’єктивні причини глибокої системної кризи в Україні?
6. Які Ви знаєте особливості дипломатичного визнання України?
7. Чим обумовлена багатовекторність міжнародної політики України?
Ключові терміни та поняття
Унітаризм — державний устрій, який характеризується централізованим керівництвом адміністративно-територіальними одиницями і відсутністю самоврядних засад.
Статус — правовий стан, становище.
Централізм — система управління, при якій центральні органи підпорядковують собі місцеві, не враховуючи особливостей і інтересів регіонів та областей.
Конфедерація — союз держав, що зберігають незалежне існування, але об'єднані з метою координації діяльності в певних, чітко визначених сферах.
Тоталітарний режим - політичний лад, при якому державна влада зосереджується в руках певної групи (найчастіше політичної партії), яка знищує демократичні свободи, повністю підпорядковує всі сфери життя своїм інтересам і утримує контроль над суспільством методами терору, політичного і духовного закабалення.
Авторитаризм — державний лад, який характеризується режимом особистої влади, дикторськими методами управління.
Геополітика — політична концепція, яка стверджує, що в основі політики (переважно зовнішньої) певної дер лови лежить співвідношення географічних чинників — просторового розташування країни, розміру території, клімату, наявності природних ресурсів, густоти населення тощо.
Компроміс — згода, порозуміння з політичним противником, досягнуті шляхом взаємних поступок.
Суверенітет — незалежне від будь яких сил, обставин і осіб верховенство; незалежність держави в зовнішніх і внутрішніх справах.
Фашизм — крайня, антидемократична, радикально-екстремістська політична течія, в основі якої — синтез концепції нації як вищої та одвічної реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості; різновид тоталітаризму.
Операція «Вісла» — насильницьке переселення польською владою в 1947 р. українців з їх етнічних земель на захід Польщі.
Парламент — найвищий загальнонаціональний виборний представницький і законодавчий орган державної влади, що діє на постійній основі. Представницький характер парламенту зумовлює його виборність і колегіальність. Діяльність парламенту визначає зміст і характер парламентаризму як системи взаємодії держави і суспільства.
Економічна реформа О. Косигіна — сповнена протиріч економічна програма, спрямована, з одного боку, на розширення господарської самостійності підприємств, місцевої ініціативи, посилення економічних стимулів до праці, з іншого, — посилювались позиції центральних відомств, що означало новий етап надцентралізації.
«Відлига» — процес звільнення радянського суспільства за часів правління М.Хрущова від деяких найбільш одіозних, реакційних рис тоталітарного режиму Сталіна; процес часткової лібералізації деяких сфер життя суспільства, передусім духовної.
Гласність — необхідна умова оптимальної діяльності громадських або державних установ, від яких залежить інтереси окремих осіб і населення країни в цілому, забезпечення громадського контролю над цими органами.
Дисидент — (від лат. — незгодний, в переносному значенні — інакомислячий). У 60-80-х рр. XX ст. у зв'язку зі зростанням незадоволення існуючим режимом дисиденство набуло поширення в СРСР та інших країнах соціалістичного табору як вияв протесту протії утисків і переслідувань. Переслідування самих дисидентів полягало у забороні друкування художніх і політичних творів, прилюдних виступів, через судові процеси, ув'язнення в таборах, насильницьке утримання в психіатричних лікарнях, перешкоди у працевлаштуванні за фахом тощо.
Децентралізація — управлінська політична система, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоврядування з метою оптимізації практичного вирішення питань загальнонаціональної ваги, а також реалізації регіоиально-локальних програм.
Еволюція — процес поступових змін, суть яких полягає в спрощенні або ускладненні розвитку чого-небудь або кого-небудь.
Ідеологія — система концептуально оформлених уявлень, ідей та поглядів на політичне життя, яке відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики.
Автономія — самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом (Конституцією).
Валова продукція — показник, що характеризується розміром і напрямом виробництва продукції національної економіки, окремих промислових чи сільських підприємств у грошовому обчисленні.
Громадянське суспільство — суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних якостей, яке, будучи незалежним від держави, спільно з нею формує розвинуті правові відносини, взаємодіє заради спільного блага.
Демократія — форма політичного та економічного устрою суспільства, заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип держави, яка декларує і втілює на практиці принципи народовладдя, права і свободи громадян, рівні можливості для діяльності різних політичних сил, контроль за діями органів влади.
Держава — базовий інститут політичної системи та політичної організації суспільства, що створюється для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціальне неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загально соціальних потреб.
Рекомендована література:
Основна література: 3, 6, 7, 8, 12, 16, 17, 18.
Додаткова література: 13, 14, 16, 18, 21, 23, 24, 36, 39, 45, 85, 96, 101
Змістовий модуль ІІІ. Витоки української культури та культура козацької доби
Тема 10. Культура Київської Русі
План вивчення теми
1. Культура дохристиянської Русі:
а) скіфська культура;
б) сарматська культура;
в) міфологія давніх слов’ян: язичництво;
г) землеробські слов’янські культи.
2. Вплив східної та західної цивілізації.
3. Християнська культура Київської Русі.
4. Розвиток літописання та літератури.
5. Географічні знання за часів Київської Русі.
6. Архітектура, живопис, прикладне мистецтво, музика.
7. Питання культурно-історичної спадщини між Україною та Росією.
Навчальні цілі: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про особливості зародження та розвитку української культури в дохристиянську та християнську добу історії України, специфічність її напрямків та галузей у визначену добу.