Глобальні проблеми сучасності і майбутнє людства
Сьогодні перед людством стоять гострі життєві проблеми, без вирішення яких в глобальних масштабах неможливий подальший соціальний прогрес. Більше того, нехтування ними, на думку багатьох мислителів може спричинити навіть загибель сучасної цивілізації. Філософи, політики та економісти сходяться на одному: людство знаходиться на порозі глобальної кризи. Будь-які кризи в економіці і політиці в будь-якій країні є проявом загальної кризи існування людства, яка охоплює найважливіші аспекти життєдіяльності людей: природу, світову економіку, політичні відносини, культуру й, особливо, саму людину.
Розглянемо основні глобальні проблеми сучасності.
1. Відвернення світової термоядерної катастрофи. Світове співтовариство в особі Генеральної Асамблеї ООН кваліфікувало свого часу підготовку і розв'язання термоядерної війни як надзвичайний злочин перед людством. Було прийнято ряд декларацій, мораторій на ядерні випробування, заборону на розповсюдження ядерної зброї. Зокрема, підписано угоди про скорочення стратегічних ядерних арсеналів, умови яких, поки що мовчки, ядерні держави дотримуються, але жодна з них цих угод не ратифікувала, тобто вони не набули статусу законів. Великі держави володіють величезними ядерними запасами. Крім того, спостерігається "розповзання" атомних технологій. Деякі країни Сходу прагнуть заволодіти ядерною зброєю чи виготовляти її. А це може призвести до її локального застосування, яке з невідворотністю викличе світову термоядерну пожежу.
Атомні технології використовуються не лише при виготовленні ядерної зброї. Серйозною небезпекою є загроза технологічних випадковостей на атомних електростанціях. Свіжою є пам'ять про Чорнобильську катастрофу. Зараз у світі діють сотні АЕС, їх | кількість збільшується. Але відомо, що будь-яка техніка коли-небудь ламається.
2. Подолання екологічної кризи. Насувається екологічна катастрофа, що породжується неконтрольованим вторгненням людини в біосферу, забрудненням навколишнього природного середовища.
Вище говорилося про екологічну проблему, її джерела, наслідки, шляхи вирішення. Треба ще раз наголосити, що ця проблема, проблема відношення "людина – природа", все ще недооцінюється людиною. За своєю значимістю, небезпечністю вона має бути найнагальнішою і стояти вище повсякденних економічних турбот, політичної метушні та теоретичних дискусій.
Проблема екології має стати пріоритетною щодо політики, економіки, предметом першочергової уваги ідеології, культури, всієї системи виховання. Адже очевидно, що ідея оптимізації ставлення людства до навколишнього природного середовища ще не усвідомлена повною мірою політиками й, особливо, масами. Поверхове знання проблеми, а звідси – безвідповідальне ставлення до природи, поступово і невідворотно веде до екологічної катастрофи. Ми, наприклад, могли чути про нестачу води в певних регіонах нашої планети. Це було десь далеко і безпосередньо нас не стосувалося. Але пройшло одне – два десятиліття і з проблемою питної води зіткнулося вже ряд міст України, де вода подається лише декілька годин на добу. Складне становище із забрудненням повітря, виснаженням ґрунтів. Негативні явища спостерігаються внаслідок загального потепління. Діяльність людини призводить до зникнення багатьох видів тварин і рослин.
Першочерговим завданням, на нашу думку, має стати діяльність державних, політичних органів, освітніх закладів, засобів масової інформації, спрямована на усвідомлення всіма верствами населення стану природи і невідкладності заходів, спрямованих на її збереження.
3. Демографічна проблема. Вона не однозначна, має дві, здавалося б, протилежні, сторони: з одного боку – перенаселення планети, з іншого – вимирання населення.
Перше стосується населення Землі в цілому. Про це свідчать такі дані. Демографи вважають, що Земля може витримати навантаження максимальної кількості населення не більше 10 млрд осіб. Сьогодні людство досягло б млрд, а на початку нашої ери народонаселення світу складало лише 250 млн. Особливо зросли темпи приросту в минулому XX столітті. Якщо у 60-ті роки населення збільшувалося на 8 тис. за годину, у 80-ті – на 10 тис. осіб, то сьогодні приріст досягнув 12 тис. осіб за годину.
За прогнозами, максимально допустимої цифри – 10 млрд осіб – буде досягнуто приблизно у 30-ті роки нашого століття. Є думки, що цього рівня буде досягнуто значно раніше. Отже, назріла гостра необхідність прийняття глобальних заходів з оптимізації демографічного процесу.
Іншим аспектом демографічної проблеми е вимирання населення в деяких регіонах. "Демографічний вибух", про який йшлося вище, спостерігається в малорозвинених країнах. В економічно розвинених країнах Європи відбувається процес прямо протилежний. Зменшується народжуваність, що призводить до неможливості забезпечення простої зміни поколінь.
Катастрофічний стан спостерігається у країнах колишнього СРСР. Зокрема, в Україні населення за останні роки зменшилося на 4 млн осіб. Сьогодні смертність вдвічі перевищує народжуваність, відбувається масовий виїзд з України за кордон. Демографи прогнозують, що за таких темпів населення України до 30-х років буде налічувати всього 15–20 млн. На цьому фоні так званий геноцид 1932–1933 pp. буде виглядати дитячою забавою.
4. Загроза людському здоров'ю, людській тілесності. Медики, біологи, генетики б'ють тривогу відносно загрози руйнування людства як виду, деформації її тілесності. На тілесність ведеться усвідомлений чи неусвідомлений фронтальний наступ. Страшне слово "СНІД" все частіше зустрічається в житті людства. Поширюється наркоманія. Злочинна пропаганда тютюнопаління, вживання алкоголю, їх реклама заполонила майже всі шпальти газет, екрани телевізорів. І це при розумінні їх шкідливості, розумінні того, що все це призводить лише до негативних наслідків, до фізичного і духовного виродження людини. Хто в цьому зацікавлений?
Значну небезпеку, часом непередбачені наслідки { можуть мати діяльність генної інженерії, клонування людини, експерименти над генетичним кодом. Можливість появи мутантів, спотворення еволюційного пристосування людини – ось незначний перелік проблем, що є нагальними вже сьогодні.
Сюди слід додати негативний вплив на людину, на її здоров'я навколишнього середовища, зокрема, забрудненого повітря, широкого застосування хімії в побуті, харчуванні. Крім того, нестабільність в економіці, політиці викликає стресові стани, руйнує нервову систему, що призводить нерідко до фізичного виродження людини.
Зрозуміло, названі проблеми не вичерпують всього розмаїття питань, які змушене вирішувати людство. Деякі з них, наприклад, криза людської духовності, моральне виродження тощо, висвітлюються в інших параграфах. Досить названих проблем, щоб зрозуміти надзвичайну важливість позитивного їх вирішення для збереження і подальшого розвитку людини на планеті Земля. Сьогодення поставило перед людиною надзвичайно важливі і складні питання: як відновити рівновагу між суспільством і природою, зокрема біосферою, як гармонізувати екологічні, технологічні та соціальні процеси, як зняти соціальну напругу і звідси – загрозу термоядерної війни, а отже, загибель людської цивілізації. Ці та інші питання вимагають вирішення на рівні планетарного інтелекту. Звідси – необхідність взаєморозуміння, єднання, а не конфронтації всіх позитивних сил для успішного вирішення глобальних проблем, що стоять перед людством.
ПЕРШОДЖЕРЕЛА
ПЛАТОН ДЕРЖАВА
Платон (428–348 pp. до н. е.) – давньогрецький філософ. За своїми політичними і філософськими поглядами, за політичною діяльністю він був представником афінської аристократії. Палкий прибічник Сократа, після страти якого тимчасово емігрував з Афін. Заснував в Афінах в саду, присвяченому легендарному герою Академу, головний філософський заклад – Академію, яка була центром філософської думки того часу.
"Держава" (або "Про справедливість") складається з 10 книг. Це діалог, в якому беруть участь Сократ, Кефал, Главкон, Адімант, Полемарх.
Спочатку мова йде про справедливість, яка є основою ідеальної держави. Справедливість, за Платоном, полягає в тому, щоб кожний громадянин зміг займатися тим, що найбільше відповідає його натурі. Тобто кожен має діяти відповідно до своєї сутності. Таку державу Платон називає "ідеальною державою". Ідеальним устроєм є той, де інтереси кожного громадянина співпадають з інтересами суспільства в цілому.
Суспільство в "ідеальній державі", за Платоном, поділяється на три стани: перший – філософи, або правителі, другий – стражі (воїни), третій – землероби і ремісники. Державна влада має належати добірним філософам-аристократам. Стражі – це "наймані наглядачі". Вони становлять державний апарат насильства і пригнічення для підтримки панування аристократів-рабовласників. Землероби і ремісники виробляють все необхідне для держави.
Для збереження і зміцнення станів Платон пропонує створити особливу систему їх виховання та існування. Так, необхідне виховання, яке б зміцнювало дух і любов до батьківщини, заняття гімнастикою, яке б зміцнювало тіло і готувало до захисту своєї держави. Одним із засобів втілення ідеальної держави в життя Платон вважає необхідність запровадження спільності дружин та дітей воїнів (стражів), позбавити їх власності, з дитинства виховувати в них військову доблесть.
Платон нараховує декілька форм державного правління: монархія, аристократія, тимократія, олігархія, демократія, тиранія. Найправильнішою і найрозумнішою він вважає монархію та аристократію. Інші форми є відхиленням від ідеальної держави.
Аристократія – це правління кращих за згодою народу. Володарює й управляє той, хто має славу мужнього і мудрого. Громадянам третього стану (землеробам і ремісникам) дозволялося мати приватну власність, гроші, торгувати на ринках тощо. Геніально передбачивши значення розподілу праці в економічному житті суспільства, Платон разом із тим виступав за обмеження господарської діяльності й збереження аграрно замкнутої, "самодостатньої" держави.
Виродження аристократії мудрих, за Платоном, зумовлює затвердження приватної власності й обернення в рабство вільних землеробів з третього стану. Так виникає така форма державного правління, як тимократія, тобто панування найбільш сильних воїнів. Держава з тимократичним правлінням буде вічно воювати.
Наступна форма державного устрою – олігархія – з'являється внаслідок накопичення багатства у приватних осіб. Цей устрій ґрунтується на майновому цензі. Владу захоплює група багатих, тоді як бідняки не беруть участі в правлінні. Олігархічна держава, що роздирається ворожістю багатіїв і бідняків, буде постійно воювати сама із собою.
На зміну олігархії приходить демократія. Перемога бідних веде до встановлення демократії – влади народу. Тут панують сваволя і безособове правління.
Нарешті, надмірна свобода перетворюється у свою протилежність – надмірне рабство. Встановлюється тиранія – найгірша форма держави. Влада тиранів тримається на віроломстві й насильстві. Головною причиною зміни всіх форм державного правління Платон вважав існування людських натур.
Платон був прибічником, співцем рабовласницької аристократії. Він виступав проти демократії взагалі, а проти афінської демократії – особливо. Вся державна влада, на думку Платона, має знаходитися в руках рабовласницької аристократії, щоб вона могла силою тримати народ у покорі.
АРІСТОТЕЛЬ МЕТАФІЗИКА
Арістотель (384–322 pp. до н. е.) – видатний старогрецький мислитель. Його батько був придворним лікарем македонського царя Філіпа II. 17-літнім юнаком Арістотель вступив до платонівської Академії, у якій пробув двадцять років до самої смерті Платона. Внаслідок серйозних розбіжностей і довгих дискусій з Платоном він заперечує погляди платонізму й покидає Академію. Декілька років був вихователем Александра Македонського. Заснував у Афінах Лікей, який став одним із головних центрів розвитку науки у Стародавній Греції. Філософська школа Арістотеля називалась перипатетичною, тобто школою філософів, що прогулюються.
Філософію Арістотель ділить на три галузі:
1. Теоретичну – про буття, називаючи її "першою філософією", наукою про перші причини та начала. Метою її є знання заради знання.
2. Практичну – про діяльність людини. Метою практичної філософії є знання заради діяльності.
3. Поетичну, або творчу, метою якої є знання заради творчості.
Теоретичну філософію Арістотель називає також "метафізикою" і основні її положення висвітлює в головній своїй філософській праці "Метафізика". У часи Арістотеля такого терміна не було. Його застосував систематизатор творів Арістотеля – Андронік Родоський. Під такою назвою він об'єднав групу трактатів Арістотеля, що були написані "після фізики". "Метафізика" складається з 14 книг.
Арістотель піддає критиці вчення Платона про ідеї, зокрема, про відділення ідеї-сутності від чуттєво сприйнятої речі. Тут він висвітлює своє тлумачення питання про співвідношення в бутті загального й одиничного. За Арістотелем, одиничне – це те, що існує лише "де-небудь" і "тепер", воно сприймається чуттями. Загальне – це те, що існує в будь-якому місці ("скрізь") і в будь-який час ("завжди") і проявляється за певних умов в одиничному. Воно є предметом науки і пізнається розумом. Загальне існує лише в одиничному і пізнається лише через чуттєво-сприйнятливе одиничне.
Для розуміння всього існуючого слід виділити, на думку Арістотеля, чотири причини існування речей.
1. Матеріальна причина, або матерія. Тобто те, з чого виникають речі. Такими, наприклад, є мідь для статуї, срібло для чаші, глина для горщика.
2. Формальна причина, або форма. Кожна річ є оформленою матерією. Форма становить "сутність" буття. Вона перетворює пасивну матерію і робить річ саме цією річчю. Поняття форми в Арістотеля як начала речей близьке платонівському поняттю ідей як моделі речей.
3. Рушійна причина. Це – джерело, звідки бере початок рух. Так, людина, що дала пораду, є причиною, батько є причиною дитини.
4. Кінцева причина, або мета. Кінцеву причину Арістотель розуміє як "те, заради чого" відбуваються всі природні явища, всі зміни. Кожне явище природи немовби має в собі первісну внутрішню мету свого розвитку (ентелехію). Наприклад, здоров'я – мета прогулянки.
Завдяки сумісній дії всіх чотирьох причин й існують речі, що містять свої начала в самих собі.
Свої роздуми Арістотель ілюструє таким порівнянням: архітектор, що будує будинок, і саме мистецтво архітектора – це рушійна причина; план – це форма; будівельний матеріал – матерія; закінчений будинок – мета.
Арістотель розглядає матерію і форму в їх єдності взаємозв'язку, розвиває думку про розвиток природних явищ як про оформлення матерії. При цьому форма – активна, матерія – пасивна. Матерія – лише можливе буття речі, форма надає речам їх дійсне буття. Сутністю буття речі, за Арістотелем, є її форма. Отже, форму він ототожнює з суттю речі. Форма – це не якість, не кількість, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форму ніхто не творить і не виробляє. Вона вічна і незмінна.
Матерія, на думку Арістотеля, вічна, пасивна, нежива. Вона є чистою можливістю, а форма – реалізація цієї можливості. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ.
Життя, за Арістотелем, є прагненням матерії до оформлення, до прояву закладеної в ній ідеї руху та сили. Життя Всесвіту також є прагненням проявити закладену в нього форму. Вихідним моментом будь-якого життєвого процесу є поштовх (імпульс), який річ отримує із зовнішнього світу. Цей поштовх надає рух силам, що закладені в цій речі. Первинний імпульс, який привів у рух весь світ, виходив від творчого розуму ("нус"), який називає Арістотель по-різному: "мислення мислення", "чисте мислення", "актуальність", "принцип будь-якого руху", "божество". Подальший процес, який становить світоустрій, створюється природним шляхом як закономірність причин та наслідків.
Без руху не існує ні часу, ні простору, ні матерії, як і взагалі не існує світу та життя. Життя та світ – це рух. Джерелом руху є нерухоме, а рушійним началом є Бог. Рух, за Арістотелем, є перехід чого-небудь із можливості в дійсність. Він виокремлює такі роди (види) руху: 1) якісний, або зміни; 2) кількісний – збільшення і зменшення; 3) переміщення – просторовий рух. До них приєднується четвертий рід, що зводиться до перших двох – виникнення і знищення.
Томас MOP УТОПІЯ
Томас Мор (1478–1535) – англійський гуманіст-раціоналіст епохи Відродження, державний діяч, і письменник. Батько Т. Мора був юристом. Т. Мор навчався в Оксфордському університеті. Був членом парламенту, де очолив опозицію королю Генріху VII, після смерті якого король Генріх VIII призначив ! Т. Мора канцлером Англії. Але невдовзі Т. Мор попав у немилість через те, що король вирішив розлучитися з дружиною і взяти шлюб з іншою: Т. Мор, як католик, був непохитним противником розлучення. Томас Мор був прибічником верховної влади папи і відмовився скласти присягу королю як "верховному главі" англійської церкви, після чого був кинутий у в'язницю, звинувачений в державній зраді і страчений.
Головний твір Т. Мора – "Золота книга, настільки ж корисна, як і потішна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія" (1516). "Утопія" буквально – "місце, якого немає". У цьому творі Т. Мор дав розгорнуту критику суспільства, побудованого на приватній власності, та соціально-політичних відносин в Англії його часу, вперше послідовно виклав ідею усуспільнення виробництва, пов'язав з нею ідеї комуністичної організації праці та розподілу.
Утопія – це острів у Південній півкулі, де всі справи управління суспільством вершаться найкращим способом, який тільки можливий. Випадково його відвідав моряк Рафаїл Гітлодей, який прожив тут 5 років і повернувся в Англію з тим, щоб розповісти про мудрі запровадження у державі Утопії. В Утопії все перебуває в загальній власності, бо благополуччя суспільства неможливе там, де панує приватна власність: без комунізму не може бути рівності. Т. Мор висловлює Гітлодею своє занепокоєння, що комунізм зробить людей ледарями і знищить будь-яку повагу до властей. Але Гітлодей стверджує, що це не так.
В країні Утопії є 54 міста, які побудовані за одним планом, за винятком столиці. Всі будинки зовсім однакові – одні двері на вулицю, другі в сад. Двері не мають ніяких замків, і кожний може входити в будь-який будинок. Кожні 10 років мешканці міняють будинки, щоб не зароджувалися приватновласницькі почуття.
Всі утопійці одягаються однаково, але одяг чоловіків відрізняється від одягу жінок, а одяг людей одружених – від одягу неодружених. Моди ніколи не змінюються. На роботі утопійці прикриваються шкірянками або шкурами, яких вистачає на 7 років. Чоловіки і жінки працюють 6 годин на день, решту часу вони присвячують наукам і мистецтву. Всі лягають спати о 8 годині і сплять 8 годин. Зранку читаються лекції, які збирають багато слухачів, хоча відвідування їх не обов'язкове. Після вечері 1 година відводиться на розваги. В Утопії немає нероб і не витрачаються зусилля на некорисні заняття. Для наукової діяльності відбираються певні особи. Вони звільняються від іншої роботи, якщо виправдовують надії суспільства. Всі вищі посадовці обираються з числа вчених. Формою правління є представницька (парламентська) демократія. Члени парламенту обираються в процесі багатоступінчастих виборів. На чолі стоїть князь, який обирається довічно, але може бути скинутий у разі прагнення до тиранії.
Основна господарська ланка ідеальної вільної держави Утопії – сім'я; виробництво спирається на ремесло. Сім'я на острові Утопія має чітко виражений патріархальний характер. Одружені сини живуть у будинку батька і покоряються йому. Коли ж якесь сімейство стає надто багатолюдним, то зайві діти переходять в яке-небудь інше сімейство. Якщо надто багатолюдним стає місто, то частина жителів переходять в інше місто. Лікарні облаштовані так добре, що хворі бажають лежати в них, а не вдома. Різати худобу на м'ясо дозволяють лише рабам, щоб вільним громадянам залишалося невідомим почуття жорстокості. Раби – це люди, яких засудили за ганебні вчинки, або іноземці, які в себе на батьківщині були засуджені до страти, але утопійці згодилися прийняти їх до себе як рабів.
Наречений і наречена зазнають жорстоких покарань, якщо вони вступають у шлюб не непорочними. Перед шлюбом наречена і наречений бачать один одного голими. Адже ніхто не буде купувати коня, не здійнявши спочатку сідло і збрую, – так само треба підходити до шлюбу. Розрив шлюбу дозволяється лише у виняткових випадках: зрада, "важкий характер". Образа, зневага шлюбного союзу карається рабством.
В Утопії всі навчаються військовій справі – як чоловіки, так і жінки. Війну вони можуть вести, по-перше, щоб захистити свою територію від нападу; по-друге, щоб захистити територію свого союзника, на якого напали; по-третє, щоб звільнити пригнічений народ від тиранії, але прагнуть, воювати не самі, а залучати військових найманців. Для цього корисними можуть бути запаси золота і срібла.
Самі утопійці використовують золото для виготовлення нічних горшків та ланцюгів, якими сковують рабів, щоб виховати презирство до золота. Вони жаліють простих людей тієї держави, з якою воюють, бо "знають, що ці люди йдуть на війну не за своєю волею, а гнані безумними державцями". Жінки воюють нарівні з чоловіками, але лише з доброї волі. У разі необхідності утопійці проявляють величезну хоробрість.
Про етичні погляди. Утопійці переконані, що щастя полягає у задоволенні. Але це не призводить до ганебних вчинків, бо утопійці впевнені, що після земного життя за доброчесність призначені нагороди, а за пороки – покарання. Вони не аскети і піст вважають дурницею. Всі релігії – а їх багато – користуються повною терпимістю. Майже всі утопійці вірують у бога і безсмертність. Ті нечисленні утопійці, що відкидають віру, не вважаються громадянами і відсторонені від участі в політичному житті, а в іншому вони не піддаються ніяким покаранням чи обмеженням.
Багато утопійців прийняли християнство, коли довідалися, що Христос був противником приватної власності. Через усю працю проходить ідея про велике значення комунізму. Майже в самому кінці твору Гітлодей заявляє, що інші держави "є не чим іншим, як певною змовою багатіїв, що борються під іменем і вивіскою держави за свою особисту користь".