Тема. Джерела та методика історико-географічних досліджень

(2 год.)

План лекції

Метод – це загальний напрям у пізнанні істини. В історичній географії найбільшого застосування набули такі методи: група історико-фізико-географічних методів, власне історичні методи, топонімічні та ландшафтно-лексикологічні, комплексний метод, метод історико-географічних зрізів, діахронічний метод, картографічний.

Група історико-фізико-географічних методів.В процесі ландшафтного дослідження слід особливо звертати увагу на найбільш динамічні компоненти ландшафту (під впливом людини)(біогенні – ліс, гідроморфні – дельта ріки, літогенні – опущені ділянки суші поблизу Палестини. Намалювати приклад зменшення лісистості території на протязі століть або густоти річкової сітки). Крім того виділяються способи, специфічні для історико-географічного дослідження. До них слід віднести: вивчення слідів минулої антропогеннї дії, знаходження на місцевості меж колишніх землеволодінь, окремих угідь, визначення місцезнаходження давніх поселень, наприклад вивчаючи рельєф місцевості, шукаючи вигідні з точки зору давіньої людини місця для поселення. Враховуючи певну спадковість в землекористуванні, важливо детально вивчити розподіл сучасних угідь в ландшафті (це, наприклад дало можливість встановити наявність давніх терас в районі села Крушельниця, Сколівські Карпати), визначити загальну освоєність ландшафту. В полі також відбираються зразки грунтів, що сформувались на давніх спорудах (фортечних валах, оборонних стінах). Величезне значення набуває використання інформації аерокосмічних знімків з метою вивчення антропогенних змін природного середовища, зокрема історично складених типів природокористування.

Власне історичні методи.

Ці методи відносяться до числа найважливіших, оскільки історичні матеріали найбільш повно характеризують процес освоєння і зміни ландшафтів. Враховуючи великий вклад істориків в вивчення історичних джерел, слід відзначити такі основні положення щодо їх використання: а) слід використовувати однотипні джерела, дані яких мають певну прив’язку до певного ландшафту; б) обов’язково слід враховувати ландшафтні уявленняавторів документів і хронік (спотворене уявлення про величини); в) оцінюючи різні літописні свідчення про природні явища, ми також повинні приймати до уваги рівень сприйняття авторами хронік, яке визначається умовами життя і діяльності населення (візьмемо наприклад сприйняття відстаней і часу населення в Карпатах). Аграрний цикл виробництва передбачає зовсім інші уявлення про час, ніж такі, які мають місце в урбанізованому суспільстві. Так, наприклад, явище засухи, во дних випадках супроводжувалось голодом населення, а в інших не мало суттєвого впливу на економіку, оскільки одні посіви компенсувались посівами інших культур і імпортом з інших регіонів. г) необхідно комплексно використовувати всю інформацію, оскільки використавши тільки якийсь один факт вираваний з контексту, нам все одно доведеться ще кілька разів повертатитсь до документу.

Слід зразу підкреслити, що історико-географ повинен вивчати першоджерела, а не обмежуватись посиланнями на істориччні дослідження. Отже, рробота в архівах – один з основних видів діяльності спеціалістів даного профілю. До числа опублікованих джерел відносяться окремі збірники грамот, літописи, деякі господарські книги, матеріали по оцінці земель. Хоча історики і проводять величезну роботу по систематизації величезно архівного матеріалу, все ж історико-географам доводиться по-новому інтерпретувати більшість документів і класифікувати їх, виходячи з цілей історико-ландшафтного дослідження.

Отже цінну для історико-географа інформацію містять: актові матеріали (купчі, духовні, межеві та інші), літописи, матеріали землеустрою, військово-топографічні описи, матеріали про ліси (лісові карти), матеріали про судноплавство, матеріали мандрівників географічні словники, путівники і описи і т.д.

Топонімічні та ландшафтно-лексикологічні методи.Вивчення топонімів (від грец. топос – назва, нім – назва) і власних географічних назв дозволяє відновити особливості минулих географічних ландшафтів і характер зміни природи людиною. З цього приводу російський геограв Семенов-Тян-Шанський говорив: “Якщо уважно прослідкувати народні назви осідлостей в таких географічних областях, де природний географічний пейзаж неодноразово перебував глибокі катастрофи, то по цих назвах можна відтворити первинний пейзаж окремих місцевостей в давнину”.

Таким чином, топоніміка якби закріпила в даному ландшафті особливості освоєння території в минулому. Топу не дивно, що топонімічний спосіб широко застосовують в сьому світі. (приклад назв Дубровнік, Дубовіца, Буковец на Динарському нагір’ї в Хорватії).

Комплексний метод дослідження.Для того, щоб переконатися в правильності висновків, зроблених на основі топонімічного матеріалу, бажано їх підтвердити даними споро-пилкового аналізу і свідченнями з історичних документів. Врешті, знайшовши при польовому дослідженні ландшафту “сліди” колишньої діяльності людини, необхідно звернутися до історичних документів і ландшафтної лексики. Тому, з якої сторони не підходив би дослідник до вивчення історичного процесу, він повинен використовувати весь комплекс наявних відомостей, що потребує від нього синтетичного підходу до проблеми освоєння ландшафтів і їх зміни.

Метод історико-географічних зрізів.Метод історичного (часового) зрізу традиційно використовується в історичній науці. Аналіз історичних подій по періодах – характерна особливість цієї науки.

Всі історичні зрізи можна класифікувати по ряду ознак. Перш за все їх можна розділити на компонентні та інтегральні. Компонентні часові зрізи використовуються при аналізі окремих історичних сюжетів – політико-географічних, демографічних, економіко-географічних, природно-географічних та ін. Можна назвати приклади таких зрізів: вивчення політико-адміністративного поділу території, демографічної структури, господарського розвитку.

Інтегральні історико-географічні зрізи застосовуються для всестороннього аналізу природи, населення, господарства в даний період.

Для історико-географів, що вивчають весь процес розвитку географічних об’єктів. В цьому зв’язку можна виділити такі принципи їх побудови:

1. Синхронність аналізу всього наявного в розпорядженні науковця матеріалу. Існує ризик серйозно помилитись якщо вивчати якийсь елемент навколишнього середовища без врахування зв’язку з іншими компонентами. Наприклад, використовуючи хроніки з метою реконструкції клімату даного періоду, ми повинні мати на увазі взаємозв’язок клімату з особливостями сільськогосподарської технології. Вивчення солеварного промислу неможливе без глибокого знання гідрологічних умов, а також промислів, що обслуговують солеваріння. Є очевидним взаємозв’язок між особливостями землекористування, сільським розселенням і суспільною організацією.

2. Виявлення і поглиблене дослідження головних взаємозв’язків між природою, населенням, господарством, які властиві даному періоду. Процес виявлення головних взаємозв’язків залежить від мети дослідження. Так, при вивченні історії освоєння ландшафтів найбільш суттєвими є взаємозв’язки між особливостями сільськогосподарської технології, що обумовлена розвитком продуктивних сил з однієї сторони, і характером ландшафту – з другої. Основним поняттям в даному випадку є система землеробства, в яке включаються функціонально зв’язані елементи сільськогосподарської технології, природні особливості ландшафту, суспільні елементи. Продуктивність землі – важливий показник життєздатності системи землеробства. (приклад толоко-царинної і підсічної системи землеробства у бойків)

3. Територіальна цілісність районів, в яких виконується історичний зріз. Важливість цього принципу важко переоцінити: він передбачає можливість співставлення отриманих висновків з даними по інших періодах. Багато фундаментальних праць істориків погано співставлюються з сучасними географічними дослідженнями об’єктів у зв’язку з територіальною неадекватністю. Так історики нерідко роблять підрахунки по повітах, воєводствах, округах, жупах та інших давніх одиницях тер.-адм. поділу, які нерідко складаються з різноманітних ландшафтів та економічних районів, що викликає значні труднощі при співставленні історичних даних з сучасними. Тому, історико-географу, що вивчає весь процес розвитку об’єкту, слід з самого початку визначити межі території, яка вивчається. При цьому слід виявляти максимальну типовість об'єктів, що змінюються.

4. Вивчення історичного зрізу повинно супроводжуватись чітким встановленням часових меж.

Діахронічний метод в історико-географічних дослідженнях.Цей підхід характерний для всіх досліджень, виконаних з метою дослідження історії географічних об’єктів. Мета діахронічного підходу полягає в тому, щоб зв’язати історичні зрізи і визначити загальні тенденції розвитку географічного об’єкту за історичний час. Однак далеко не в кожному випадку вдається в повній мірі виконати це завдання. Часто робота дослідника обмежується віднайденням історичних коренівоб’єктів, які вивчаються, наприклад, ландшафтів, сільських та міських поселень. В цьому зв’язку досліднику може надати допомогу методв виявлення і вивчення реліктових елементів у флорі, фауні, ландшафтах, розселенні). Навести приклад дослідження забудови Бойківщини та структури земельних угідь.

Очевидно, що використання діахронічного методу має свою специфіку. Вона полягає в аналізі процесу взаємодії суспільства і природи. Крім цього аналіз історичних змін природи, господарства, населення дозволяє краще зрозуміти сучасний стан географічних об’єктів, без чого неможливо передбачити майбутнє.

При діахронічному підході до аналізу сучасних географічних реалій слід керуватися наступними методичними принципами:

1. Необхідно забезпечити спвіставимість результатів дослідження, для чого необхідним є відбір суттєвих ознак.

2. Співставимість результатів в значній мірі залежить від правильності виділення головних взаємозв’язків. Наприклад, систему ландшафт-населення-природокористування можна вважати головною у процесі дослідження освоєння території.

3. В історичному процесі зміни природи і господарства необхідно вивччати інерційність еволюції. Можна говрити про тренд (напрямок розвитку) і циклічно змінні елементи природного середовища. При цьому слід мати на увазі, що повністю замкнутих циклів в природі немає (потепління клімату).

4. Встановлення основних етапів розвитку об’єктів необхідне для визначення їх ролі в організації сучасної структури. Вцьому зв’язку можна говорити про ландшафти, сформовані в добу феодалізму чи індустріалізації.

5. Територіальна цілісність регіону, що вивчається.

Картографічні методи.Карти різних історичних періодів є цінним джерелом для іісторико-гегорафів різних напрямів. На історичних картах рідко відображена зміна природи людиною. Основний їх зміст – кордони держав, географія населених пунктіів, шляхи сполучення, розміщення прромислів.

В істориччні атласи необхідно включати карти природи: природних ресурсів, грунтову, гідрогарфічну. Ландшафтна основа повинна використовуватись при дослідженні промислів і землеробства. На картах слід показати місцевості піонерного освоєння, місцевості другого етапу освоєння, границі місцевостей незручних для освоєння, межі ландшафтів.

В зарубіжних географічних атласах за звичай використовуються карти землекористування, розвитку сільського господарства і населених пунктів. Дуже цікавою є спроба використання історичних даних при аналізі аерофотознімків провінції Шлезвіг-Гольдштейн. До добре виконаних аерофотознімків культурних ландшафтів даються історичні коментарі, наприклад, підкреслюється, що даний “аграрний ландшафт” має вигляд 200-літньої давності. Показуються місця, де колись були ліси і болота. Називаються історичні джерела, в яких зображені території, відображені на фотознімках.