Попит та пропозиція капіталу

 

Капітал, як фактор виробництва, є ресурсом довготривалого використання, що створюється з метою виробництва більшої кількості продукту, тому рішення фірми, щодо їх залучення, завжди повинні враховуються фактор часу.

Сутнісна риса капітального блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором виробництва, і продуктом. На ринку ресурсів фірми пред’являють попит не просто на якісь матеріальні капітальні блага, а на тимчасово вільні грошові засоби, які можна витрачати на зазначені блага і повернути, віддавши частину прибутку від їх використання у майбутньому. Але фірма може і пропонувати грошові засоби в залежності від можливості реалізації фінансових надходжень. Таким чином, якщо мова йде про ринок капіталу, то мається на увазі ринок грошового капіталу.

По суті, єдиного ринку капіталу немає, а є сукупність взаємозв’язаних ринків:

1. Ринок капітальних активів. На цьому ринку купують і продають фізичний капітал – це сукупність матеріальних засобів, які використовуються в технологічному процесі виробництва і забезпечують підвищення продуктивності людської праці.

Для створення і збільшення фізичного капіталу необхідне вкладення грошових коштів – інвестування.

Інвестиції – довгострокові грошові вкладення на придбання фізичного капіталу в процесі виробничої діяльності підприємства.

Прийняття підприємцем рішень про придбання капітальних ресурсів грунтується на порівнянні очікуваного доходу, який він отримує від використання даного фізичного капіталу, і витрат на його придбання та експлуатацію. Здійснення інвестиційних проектів передбачає різницю в часі між витратами і доходами, яка визначає також і неоднакову вартість грошей. Грошова одиниця, витрачена сьогодні коштує більш, ніж через декілька років.

Головні причини, які зумовлюють неоднакову вартість грошей у часі є:

– відсоток, який можна заробити за умови розміщення грошей на банківському рахунку;

– існування ризику неповернення наданої позики;

– розвиток інфляційних процесів.

Отже, цінність грошової одиниці в майбутньому менша, ніж сьогодні. Для визначення вигідності капіталовкладень використовується метод дисконтуванням, за допомогою якого обчислюється сьогоднішнє значення суми, яка може бути одержана в майбутньому.

Дисконтування або сучасна вартість майбутніх платежів – це визначення поточної вартості суми (PV), яку необхідно заплатити в даний момент за капітал, щоб через певний строк мати бажаний прибуток (FV).

Методом дисконтування можна визначити, яку суму треба вкласти в банк під певний процент, щоб одержати у майбутньому бажану суму. Якщо інвестована сума PV, норма відсотку – , а майбутня сума – FV, то:

• через 1 рік ;

через 2 роки ;

• через років .

Загальноприйнятою у фінансовому аналізі формулою майбутньої вартості є така:

, де

PV – сьогоднішня сума (інвестована сума);

FV – майбутня вартість нинішнього вкладу (позики);

і – ставка відсотку;

t – кількість років.

Ця формула свідчить, що поточна вартість бажаної суми , яка буде отримана через t років при відсоткової ставці і, розраховується за формулою:

PV= , де

PV – дисконтована сума майбутніх доходів;

– коефіцієнт дисконтування.

Символом і позначається ставка відсотку, або дисконтна ставка. Дисконтна ставка відрізняється від норми проценту тим, що сума проценту додається до позиченої суми при сплаті боргу, а сума дисконту віднімається відразу при видачі позики.

Будь-який капітал приносить щороку потік платежів. Для визначення ціни активу треба знайти сучасну цінність цього потоку платежів, тобто обчислити суму сучасних дисконтованих цінностей всіх платежів за кожний рік протягом всього строку служби капіталу:

.

Формули дисконтування застосовуються при розрахунках доцільності купівлі машини чи устаткування, інших інвестицій, страхових внесків, позик, оцінці реальної вартості цінних паперів та ін. Якщо дисконтована сума майбутніх доходів більша, ніж витрати на організацію бізнесу (інвестиції), то дані капіталовкладення будуть ефективні. Але наведена методика визначення доцільності реалізації інвестиційного проекту не враховує фактора ризику, тобто ймовірності відхилення фактичної величини доходу від очікуваної. Тому кінцеве рішення щодо інвестування проекту приймається на основі зіставлення можливого ризику і очікуваного доходу.

2. Ринок фінансового капіталу (грошові ресурси, що спрямовують на розвиток виробництва).Фінансовий капітал має цінність, оскільки надає можливість придбати фізичний капітал (устаткування, споруди, будівлі виробничого призначення).

Зростання запасу фізичного капіталу відбувається завдяки інвестиціям – процесу створення нового капіталу за рахунок фінансових ресурсів. Сучасна велика фірма має три джерела фінансування довгострокових інвестиційних проектів: власні грошові ресурси (нерозподілений прибуток); залучені грошові ресурси (випуск акцій); позичені грошові ресурси (облігації, банківський кредит). Більшість проектів реалізується за допомогою позичених у банках фінансових ресурсів.

Основними учасниками фінансового капіталу є фірми, які формують попит на кредитні кошти для реалізації довгострокових інвестиційних проектів, і домогосподарства, які формують пропозицію позичкових коштів за рахунок заощаджень, а також фірма і держава, які теж мають заощадження. Якщо людина частину свого доходу не споживає, а відкладає на зберігання, то ці заощадження стають кредитними капіталами, що надають­ся в тимчасове користування для придбання споживчих благ (споживчий кредит) або для інвестування у виробництво (інвестиційний кредит).

Посередником на ринку фінансових ресурсів виступають банки.

Ціною позичкового капіталу є позичковий відсоток – це сума грошей, яку повинен сплатити позичальник за можливість тимчасового використання чужих грошей.

Найчастіше позичковий відсоток розглядають не в абсолютному значенні (як кількість грошей), а у відносному – як відсоток від суми позичених грошей. Надання кредиту та повернення грошей позичальнику розірвані у часі, тому у зв’язку з інфляцією виникає проблема втрати грошима їх купівельної спроможності. За цих обставин частина плати за користування грошима піде на покриття втрати їх купівельної спроможності, а частина буде доходом власника грошових коштів. Тому розрізняють номінальну й реальну ставку позичкового відсотка.

Номінальна ставка відсотка – це ставка, що оголошується банками з врахуванням темпів інфляції, яка розраховується наступним чином:

% , де

i – номінальна річна ставка відсотку;

K – позичена сума;

R – сума сплаченого позичкового відсотку.

Реальна ставка відсотка – це номінальна відсоткова ставка за відрахуванням очікуваного темпу інфляції.

Для оцінки ефективності інвестицій можуть братися як реальна, так і номінальна ставка відсотку, але і будь якому випадку розрахунки повинні бути узгоджені, – всі потоки або в номінальних величинах, або в реальних.

Ринкова ставка проценту, як і будь-яка рівноважна ціна, визначається в результаті взаємодії попиту на гроші та їх пропозиції.

Крива ринкової пропозиції кредитних ресурсів утворюється як сума індивідуальних обсягів пропозиції позичкових коштів за кожного з можливих рівнів ставки проценту. Згідно емпіричних досліджень, чутливість домогосподарств до зміни ставки проценту незначна, еластичність заощаджень за процентною ставкою низька, тому крива ринкової пропозиції позичкових коштів є стрімкою висхідною.

Попит на позичкові кошти має дві складових – попит фірм та попит домогосподарств. Фірма визначає обсяг попиту на кредитні ресурси на основі співставлення вигоди від використання інвестицій і видатків на інвестиції.

Попит домогосподарств на кредитні ресурси, як і попит фірм, представляє собою спадну функцію відсоткової ставки.

На рис. 12.7 подано ілюстрацію того, що рівноважна ставка відсотка – і* – відповідає точці перетину кривих попиту та пропозиції на кредитні ресурси.

 

 

 


Тривала рівновага у точці Е спостерігається тоді, коли величина фінансових активів, якою господарюючи суб’єкти хочуть володіти, відповідає величині капіталу, які підприємства хочуть мати за даної ставки відсотка.

Норма відсотка впливає на рівень інвестування в економіку. Низькі процентні ставки сприяють підвищенню ділової активності підпри­ємців, а чим вищою є норма відсотка, тим рідше суб'єкти господарювання будуть використовувати позичковий капітал як засіб інвестування.

Разом с тим, не існує єдиної для всіх випадків відсоткової ставки.

Фактори, які впливають на величину відсоткової ставки:

– ступень ризику (ймовірність втрати грошей кредитором);

– розмір кредиту (більші суми, як правило, надаються під менші відсотки);

– термін надання кредиту ( на довгострокові кредити відсоток вищий для перестрахування від непередбачуваних подій та зменшення негативного впливу від інфляційних процесів);

– державна політика оподаткування (якщо відсотки, отримані від надання кредиту не оподатковуються або оподатковуються на пільгових умовах, то вартість отримання кредиту буде меншою).