ДЕСКРИПТИВНЕ ВИСЛОВЛЮВАННЯ 1 страница

Відповідальний за випуск доктор філософських наук, професор Л.Д. Кривега

Основні завданнякурсу полягають у тому, щоб дати загальне, доступне уявлення про закони нашого мислення і про науку, що їх вивчає, показати логічний аналіз у дії, у застосуванні до змістовно цікавих проблем, які зустрічаються у повсякденному житті та науковій роботі.

У результаті вивчення курсу «Логіка» студенти повинні

знати:

- розумові проблемні ситуації логіки і методології правильного мислення;

- основні формально-логічні операції;

- визначення основних понять;

- шляхи від інтуїтивного вміння оперувати судженнями і поняттями, термінами і висловлюваннями до свідомого застосування логічних правил і законів;

- засоби аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, обмеження, встановлення причинно-наслідкових зв’язків у міркуваннях;

- методи побудови правильних умовиводів при доведенні і спростуванні;

- особливості та різновиди логічних помилок в усній та письмовій мові, правильні шляхи спростування цих помилок;

- логічні принципи у дії при рішенні змістовних проблем, зокрема у діяльності повсякденного спілкування та написанні наукової роботи;

вміти:

- правильно мислити за допомогою наукових понять і термінів;

- запобігати помилковим судженням і умовиводам;

- забезпечувати правильність побудови думок, уміння логічно і аргументовано доводити істину або спро­стовувати хибні положення;

- знаходити можливості логічного мислення у практичній діяльності;

- користуватися отриманими знаннями з курсу логіки для засвоєння різних навчальних дисциплін та наукової роботи студентів.

Навчально-методичні матеріали з курсу логіки забезпечують самостійне вивчення дисципліни під керівництвом викладача.

Змістовий модуль І. Теоретична логіка

Тема № 1

ПРЕДМЕТ ТА МЕТОД ЛОГІКИ

Історія логіки налічує приблизно 2,5 тисячі років та поділяється на два етапи: традиційний (ІV ст. до н.е. – перша половина ХІХ ст.) та сучасний (друга половина ХІХ ст. – до нашого часу). Відповідно до цих етапів говорять про традиційну та сучасну логіки. Засновником традиційної логіки вважається Аристотель, сучасної логіки – Готфрід Ляйбніц.

Незалежно від того, про яку логіку йдеться, вона вивчає три форми мислення – поняття, судження та умовиводи. Тобто, будь-яке міркування складається з цих трьох форм або двох компонентів: засновків (висловлювань, в яких міститься вихідне, відоме знання) та висновку (висловлювання, в якому міститься нове знання і яке отримують логічним шляхом із засновків).

Міркування поділяють на правильні, у якихдотримуються всіх правил та законів логіки, та неправильні, у яких припускаються логічних помилок внаслідок порушення правил або законів логіки.

Такі порушення пов’язують з логічними помилками, які поділяють на паралогізми та софізми. При цьому, правильність міркування ще не означає істинності його засновків та висновку. Взагалі логіка не займається визначенням істинності та хибності засновків та висновків міркувань. Проте у логіці існує таке правило: якщо міркування побудоване правильно і при цьому воно спирається на істинні засновки, то висновок такого міркування завжди буде безумовно істинним. У інших випадках істинність висновку не може бути гарантована.

Логіку як науку цікавить не просто міркування, а його логічна форма (схема). Побудова моделі, у якій змістовним міркуванням відповідають їхні формальні аналоги, у логіці називається формалізацією. Компонентами логічної форми є логічні та нелогічні терміни.

Логічні терміни у природній мові виражають за допомогою таких слів та словосполучень: «будь-який», «деякий», «є», «не», «якщо..., тоді...», «...і...», «...або...» тощо.

У нелогічних термінах фіксують певну інформацію, про яку йдеться у виразі. Це можуть бути як окремі слова, словосполучення, так і цілі речення.

Зміст міркування виражається у нелогічних термінах. У зв’язку з цим поняття логічної форми уточнюють таким чином: логічна форма міркування – це його структура, яку виявляють у результаті абстрагування від значень нелогічних термінів.

Приклад. Розглянемо висловлювання: «Якщо я підготуюся до іспиту, то складу його як годиться». Цей вираз містить один логічний термін: «якщо..., то...» і складається з двох простих висловлювань:

1. Я підготуюся до іспиту – р;

2. Я складу іспит як годиться – q.

Логічна форма виразу: Якщо р, то q.

Для того, щоб з’ясувати логічну форму міркування, необхідно:

1. З’ясувати засновки та висновок міркування. Якщо міркування подане не у повному вигляді, то відновити його.

2. Визначити логічні терміни, що входять до складу засновків та висновку міркування.

3. Замінити прості висловлювання, що входять до складу засновків та висновку міркування, і позначити їх певними символами.

4. Виразити логічну форму міркування за допомогою відповідної схеми.

? Завдання для самоконтролю

Будь-яке міркування можна подати як ланцюжок знаків. Розрізняють три види знаків: іконічні знаки (знаки-копії), знаки-символи та знаки-індекси.

Крім того, усі знаки поділяють на мовні та немовні. У зв’язку з тим, що міркування зазвичай виражають за допомогою мови (природної або штучної), у логіці досліджують тільки мовні знаки, інші види знаків до сфери її вивчення не потрапляють.

Засновником науки про знаки (семіотики) вважається швейцарський лінгвіст Фердинанд де Соссюр та американські філософи Чарльз Пірс та Чарльз Морріс. Семіотика на сучасному етапі її розвитку є міждисциплінарною наукою. Будь-яке явище або процес, розглянуті з точки зору їхнього знакового втілення, можуть стати предметом аналізу цієї науки. У наш час проводять дослідження в рамках дескриптивної семіотики, яка вивчає конкретні знакові системи (зокрема, правова семіотика, семіотика медицини, семіотика кіно тощо) та теоретичної семіотики, яка вивчає найзагальніші властивості та відношення, притаманні будь-яким знаковим системам, незалежно від їхнього матеріального втілення. До складу теоретичної семіотики відносять логічну семіотику, яка має справу з аналізом природних та штучних мов у різних аспектах їхнього функціонування.

Будь-який вид семіотики вивчає знакові процеси, у яких щось функціонує як знак. Структура знакового процесу складається із: знакового засобу (того, що є знаком), значення (того, на що вказує знак), інтерпретатора (того, хто сприймає знак) та інтерпретантів (дій, поведінки, реакції того, хто сприймає знак).

Для того, щоб визначити структуру знакового процесу, необхідно з’ясувати: 1. Знаковий засіб; 2. Значення; 3. Інтерпретатора; 4. Інтерпретанту.

Приклад. Розглянемо знаковий процес: «По телебаченню показують рекламу кави».

1. Знаковий засіб – відеоролик реклами кави.

2. Значення – зміст рекламного ролика.

3. Інтерпретатор – глядач.

4. Інтерпретанта – реакція глядача (не звертає уваги, виключає звук, уважно дивиться тощо).

Головним компонентом знакового процесу є знак. Всі знаки мають значення, тобто щось позначають. Розрізняють два типи значення знака: предметне значення (денотат – предмет, позначений знаком) та смислове значення (сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета, позначеного цим знаком).

Для того, щоб визначити значення мовного виразу, необхідно:

1. Визначити смислове значення, тобто сукупність суттєвих характеристик предмета, позначеного цим виразом.

2. Визначити предметне значення, тобто предмет, позначений цим виразом. Зверніть увагу на те, що предметні значення різноманітні: це може бути окремий предмет, клас предметів, явище, процес, властивості предметів, відношення між ними тощо.

Приклад. Розглянемо мовний вираз «Євангеліє».

Смисловим значенням цього мовного виразу є такі характеристики, як «ранньохристиянський твір про життя Ісуса Христа, який християнська церква вважає священним і який входить до складу Нового Заповіту». Предметним значенням цього знака є клас, до якого входять Євангеліє від Матвія, Євангеліє від Марка, Євангеліє від Луки, Євангеліє від Івана.

Знак обов’язково має смислове значення. Проте не кожний знак вказує на якийсь реально існуючий предмет. Відповідно до трьох зафіксованих компонентів семіозису (знак, значення, інтерпретатор) розглядають такі відношення: відношення між знаком та іншими знаками, які з ним пов’язані; відношення між знаком та його значенням; відношення між знаком та його інтерпретатором.

Три різновиди відношень між компонентами фіксують відповідно три виміри знакового процесу: синтаксичний (вимір, який фіксує відношення між знаками у структурі знакового процесу), семантичний (вимір, який фіксує відношення між знаком та його значенням у структурі знакового процесу) та прагматичний (вимір, який фіксує відношення між знаком та його інтерпретатором у структурі знакового процесу).

Найчастіше у знаковому процесі присутні всі три виміри. Проте можливі й такі ситуації, у яких деякі виміри зникають. Відповідно до трьох вимірів семіозису виокремлюють три розділи семіотикияк науки: синтактику, семантику та прагматику. Улогічній семіотиці відповідно виокремлюють: логічний синтаксис, логічну семантику, логічну прагматику.

Крім вимірів розрізняють також рівні знакового процесу.

На першому рівні семіозису інтерпретатор безпосередньо включений до знакового процесу.

На другому рівні він абстрагується від своєї участі у знаковому процесі та здійснює спробу дослідити його структуру на іншому, більш високому теоретичному рівні. Таких рівнів семіозису може бути нескінченна кількість. Кожен з них репрезентує різні рівні абстракції при розгляді одного й того ж знакового процесу.

? Завдання для самоконтролю

Розуміння імені означає виникнення думки (1) про клас іменованих предметів (предметне значення – денотат) та (2) про основні ознаки цих предметів (смислове значення). Оскільки смисл є спосібом, за допомогою якого ім’я вказує на предмет, саме завдяки смислу ми дізнаємося, які предмети позначено іменем. З першого погляду здається, що визначити предметне та смислове значення імені зовсім не важко, хоча насправді це не так. Така ситуація зумовлена тим, що у процесах мислення та спілкування люди застосовують імена, які є неточними та неясними. Велика кількість мовних виразів є одночасно неточними і неясними. З одного боку, неможливо чітко встановити клас об’єктів, які позначають ці вирази, а з іншого – смислу таких імен бракує визначеності.

Поняття у природній мові виражається у слові або словосполученні, інакше кажучи, в імені. Тому у структурі поняття виділяють два компоненти: предмети, що відображені у понятті, та ознаки, за якими ці предмети узагальнені у понятті. Наприклад, у понятті «трикутник» узагальнюються усі трикутники на тій підставі, що кожен з них має властивості замкнутої геометричної фігури, обмеженої трьома сторонами. Дві вказані характеристики поняття називаються, відповідно, його обсягом і змістом. Усі узагальнювані предмети складають обсяг, а ознаки, за якими вони узагальнюються, – зміст поняття. В обсязі поняття виокремлюють елементи обсягу та частини обсягу.

Для того, щоб визначити логічну структуру поняття, необхідно:

1. Визначити зміст поняття.

2. Визначити обсяг поняття, його елементи та частини.

Відношення між обсягом та змістом поняття регулює закон, який отримав назву «закон оберненого відношення між обсягом та змістом поняття». Його сутність: чим ширшим є зміст поняття, тим вужчим є його обсяг, і навпаки. Інакше кажучи, якщо зміст одного поняття є ширшим, ніж зміст іншого поняття, то обсяг першого поняття є вужчим, ніж обсяг другого поняття.

12
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒