ДЕСКРИПТИВНЕ ВИСЛОВЛЮВАННЯ 4 страница

Диз’юнктивні судження– вид складних суджень, в яких міститься певна альтернатива. Оскільки сполучник «або», який є аналогом оператора диз’юнкції, має два значення, диз’юнктивні судження бувають двох видів: прості і строгі (сильні). У першому випадку диз’юнкція використовується для позначення альтернатив, які не виключають одна одну (вони можуть бути одночасно істинними, але не можуть бути одночасно хибними). У другому випадку диз’юнкція використовується для позначення ситуації, коли ці альтернативи є такими, що виключають одна одну (вони не можуть бути одночасно істинними і не можуть бути одночасно хибними).

Імплікативні судження – складні умовні судження, що складаються з двох частин (які, у свою чергу, можуть бути простими або складними судженнями), перша з яких є умовою (основою, антецедентом), а друга – наслідком (консеквентом).

Кон’юнктивні судження– вид складних суджень, які будуть істинними лише у тому випадку, коли всі їх складові частини (їх може бути дві або більше) будуть представлені істинними судженнями.

Тема № 10

ЗАКОНИ ЛОГІКИ ВИСЛОВЛЮВАНЬ

Законів логіки існує велика кількість, проте основними серед них вважаються наступні.

Закон тотожностіє одним із законів правильного мислення, дотримання якого гарантує визначеність та чіткість мислення. У процесі мислення закон тотожності виступає як нормативне правило(принцип). Він означає, що в процесі міркування не можна підміняти одну думку іншою, одне поняття іншим. Не можна тотожні думки видавати за різні, а різні – за тотожні. Порушення закону тотожності призводить до двозначності.

Порушення закону тотожності виявляється і тоді, коли людина виступає не по тій темі, що обговорюється, свавільно підміняє один предмет обговорення іншим, використовує терміни і поняття не в тому розумінні, в якому це прийнято, не попереджає про це.

Іноді в ході дискусій суперечка по суті підміняється суперечкою про слова: люди говорять про різні речі, думаючи, що мають на увазі одну і ту саму людину, подію. Логічні помилки часто роблять при використанні омонімів,тобто слів, що мають кілька значень. У результаті ототожнення різних понять виникає логічна помилка, що називається «підміною понять».

Якщо у ході обґрунтування або спростування висунута теза осмислено або неусвідомлено підміняється іншою, то виникає помилка «підміна тези». Щоб відволікти увагу від головного, намагаються наговорити багато непотрібного, підмінити одне питання іншим, приписати опоненту те, чого він не говорив.

Сутність закону непротиріччяполягає у тому, що коли в мисленні людини виявлено формально-логічне протиріччя, то таке мислення вважається хибним, а судження, з якого випливає протиріччя, заперечується або вважається хибою. Тому в полеміці при спростуванні думки опонента широко використовується метод «зведеннядо абсурду».

У законі виключеного третьогоосновним є те, щосуперечливими (контрадикторними) називаються такі два судження, в одному з яких щось стверджується про предмет, а в іншому те саме про цей предмет заперечується; тому вони не можуть бути обидва істинними або хибними. Одне з них – істина, а друге обов’язково – хиба. Такі судження називаються заперечуючими одне одного.

Цей закон не може бути застосований там, де відображується невизначеність в об’єктивних процесах або в самому процесі пізнання; тоді можливий третій варіант.

У законі достатньої підставимова йде про обґрунтування лише істинних думок, оскільки хибу довести неможливо. Як аргументи для підтвердження істинної думки можуть бути використані істинні судження, статистичні дані, цифровий матеріал, аксіоми, теореми, закони науки тощо.

Зверніть увагу на те, що логічна основа і логічний наслідок не завжди співпадають з реальними причинами і наслідком.

? Завдання для самоконтролю

Якщо два або більше суджень (для зручності будемо висловлювання називати судженнями – у даному випадку це не важливо) є порівнянними, тобто мають хоча б частково спільний зміст, то між ними об’єктивно існують деякі відношення. Логіка вивчає відношення між судженнями передусім за їх істиннісним значенням: чи можуть бути ці судження разом істинними, чи можуть вони бути разом хибними, чи обумовлює істинність одного з них істинність іншого тощо.

Прості судження є порівнянними, якщо вони мають спільний суб’єкт або предикат. Складні судження зазвичай вважають порівнянними лише у тому випадку, якщо до їх складу входить хоча б одне спільне просте судження. Для визначення відношення між будь-ким двома (або великою кількістю) суджень треба знати, у чому суть кожного відношення. Усі відношення між порівнянними судженнями поділяються на дві групи: сумісності і несумісності.

Судження називаються сумісними, якщо можуть бути одночасно істинними (або хибними), а несумісними, якщо не можуть бути одночасно істинними (або хибними). Сумісність буває трьох видів: 1) судження еквівалентні, якщо завжди набувають однакових істиннісних значень; 2) одне з них знаходиться у відношенні логічного підпорядкування (логічного слідування) до іншого – при цьому підпорядковане судження обов’язково є істинним в усіх випадках, коли істинним є підпорядковуюче судження; 3) судження субконтрарні (частковосумісні), якщо неможлива їх спільна хибність.

Несумісність розрізняють двох видів: 1) протиріччя суджень має місце тоді, коли ці судження не можуть набути однакових значень – ні істинних, ні хибних; 2) протилежність має місце тоді, коли судження не можуть бути одночасно істинними, а одночасно хибними можуть бути.

Приклад. Визначимо, у якому відношенні перебувають судження: «Він не знає ні того, ні іншого» і «Він знає тільки одного з них». Спочатку запишемо їх логічні форми: (~р & ~q) і (р v q).

Для встановлення відношень між ними побудуємо їх спільну істиннісну таблицю. (Якщо у висловлюваннях зустрічаються різні складові, то таблиця будується з урахуванням усіх змінних). Наприклад, для встановлення відношень між судженнями виду: (р v q) і (р → r) треба побудувати таблицю для трьох змінних р, q, r. У нашому випадку таблиця матиме такий вигляд:

Порівнюючи результуючі стовпці (вони виділені вертикальними лініями), бачимо, що судження ці не бувають одночасно істинними, але бувають одночасно хибними (перший рядок), значить вони несумісні і знаходяться у відношенні протилежності.

Окрім п’яти розглянутих відношень, порівнянні судження іноді бувають незалежними, інакше кажучи можуть мати усі чотири поєднання своїх істиннісних значень, тобто іі; іх; хі; хх.

Відношення між простими категоричними порівнянними судженнями розглядають за допомогою логічного квадрата, який має такий вигляд:

1. Відношення між А та І, а також між Е та О називають відношенням підпорядкування.

Його властивості:

- Якщо підпорядковуюче судження (А чи Е) істинне, то і підпорядковане судження (І чи О) істинне.

- Якщо підпорядковуюче судження (А чи Е) хибне, то і підпорядковане судження (І чи О) хибне.

2. Відношення між А і Е називають відношенням контрарності (протилежності).

Його властивості: судження А і Е не можуть бути одночасно істинними, але можуть бути одночасно хибними.

3. Відношення між І та О називають відношенням субконтрарності.

Його властивості: судження І та О можуть бути одночасно істинними, але не можуть бути одночасно хибними.

4. Відношення між судженнями А і О, а також Е і І називають відношенням контрадикторності (протиріччя).

Його властивості: два суперечливих судження не можуть бути одночасно істинними і одночасно хибними.

Оскільки відношення між простими категоричними судженнями встановлюються за логічним квадратом, то справа полягає лише у тому, щоб правильно визначити типи цих суджень, і, якщо судженню передує заперечення, замінити його еквівалентним без зовнішнього заперечення. Треба також мати на увазі, що не позначене у логічному квадраті відношення еквівалентності має місце і для простих суджень. У відношенні еквівалентності перебувають судження, різні за кількістю і якістю, коли при цьому одному з них передує заперечення, тобто ~А еквівалентно О, ~О еквівалентно А, ~І еквівалентно Е, ~Е еквівалентно I. Семантичні визначення усіх відношень для категоричних суджень ті ж самі, що і для складних.

? Завдання для самоконтролю

До модальностей відносяться поняття, за допомогою яких з тієї або іншої позиції конкретизується характер зв’язків і стосунків об’єктів.

Модальна конкретизація здійснюється найчастіше шляхом використання понять «необхідно», «можливо», «доказово», «спростовно», «обов’язково», «дозволено», «добре», «погано» тощо.

Найбільш затребуваними є наступні групи модальних категорій:

• власне, логічні модальності; вони поділяються на абсолютні: «логічно необхідно», «логічно випадково», «логічно можливо», «логічно неможливо» і порівняльні: «логічно випливає», «існує логічний наслідок»;

• онтологічні, або каузальні, модальності (вивчаються алетичною логікою), що включають абсолютні модальні поняття: «необхідно», «випадково», «неможливо», «можливо» і порівняльні модальні поняття: «є причина», «є наслідок», «не є ні причиною, ні наслідком»;

• теоретико-пізнавальні, або епістемічні, модальності, що поділяються на модальні поняття, які відносяться до знання: «доказово», «спростовно», «нерозв’язно»; модальні поняття, які відносяться до переконання: «переконаний», «сумнівається», «відкидає», «припускає» і модальні поняття, пов’язані з істиннісною характеристикою, що включають абсолютні модальні поняття: «істинно», «помилково», «невизначено» і порівняльні модальні поняття: «вірогідніше», «менш ймовірно», «рівноімовірно»);

• деонтичні, або нормативні, модальні категорії: «обов’язково», «нормативно байдуже», «заборонено», «дозволено»;

• аксіологічні, або оціночні, модальні категорії, що поділяються на абсолютні: «добре», «аксіологічно байдуже», «погано» і порівняльні: «краще», «рівноцінно», «гірше»;

• часові, або темпоральні, модальності, які включають абсолютні модальні поняття: «було», «є», «буде» і порівняльні модальності: «раніше», «одночасно», «пізніше».

Модальні категорії різних типів мають загальні формальні властивості. Так, незалежно від того, до якої групи відносяться ці поняття, вони визначаються одне через одне за однією і тією ж схемою. Щось можливе, якщо протилежне не є необхідним; дія дозволена, якщо утримуватися від неї необов’язково; твердження приймається, якщо немає переконання у протилежному. Випадковим є те, що не є ні необхідним, ні неможливим. Байдуже те, що не є обов’язковим і не є забороненим. Нерозв’язне те, що недоказове і неспростовне.

Подібним чином порівняльні модальні поняття різних груп визначаються за однією і тією ж схемою: «перше краще другого» еквівалентне тому, що «друге гірше за перше», «перше раніше другого» рівносильно «друге пізніше за перше», «перше причина другого» тотожне тому, що «друге є наслідком першого».

Модальні поняття, що відносяться до різних груп, мають різний зміст. При співставленні таких понять (зокрема, «потрібно», «доказовий», «переконаний», «обов’язково», «добре», «завжди») складається враження, що вони не мають нічого спільного. Проте це не так. Модальні поняття різних груп виконують одну і ту саму функцію: вони уточнюють встановлюваний у висловлюванні зв’язок, конкретизують його. Правила їх вживання визначаються тільки цією функцією і не залежать від змісту висловлювання. Тому дані правила є єдиними для усіх груп понять і мають суто формальний характер.

? Завдання для самоконтролю

Логічна природа запитання є такою, що на відміну від тверджень, які можуть бути істинними або xибними, запитання так оцінити неможливо. У запитанні (1) міститься деяка початкова інформація, (2) фіксується її недостатність або недостовірність і виражається вимога доповнити або уточнити цю інформацію. Перша частина запитання називається його передумовою (пресупозицією), а друга – оператором запитання (вираження вимоги уточнити інформацію, зокрема слово «що» разом з особливою будовою речення і особливою інтонацією при вимовленні). Крім того, запитання обов’язково передбачає необxідність враxyвання контексту його промовляння.

Запитання, у яких інформацію вимагається уточнити, називаються такими, що уточнюють, закритими або «чи»-запитаннями. Закритими – тому що за своєю формою вони пропонують одну з двох можливих відповідей (так або ні), тобто можливість відповідей обмежена. «Чи»-запитаннями вони називаються через наявність у питальному реченні частки «чи». (Цієї частки у питальному реченні може і не бути, наприклад: «Ти прийдеш завтра до університету»? Тоді ми розуміємо, що це речення є запитанням лише за особливою, питальною, інтонацією.) Уточнюючі запитання можна розглядати як вимогу усунути невизначеність за допомогою вибору однієї з двох альтернатив у строгому диз’юнктивному судженні виду: р v ~ р.

Уточнюючі запитання можуть також мати передумову виду: р v q, тоді запитання виражає вимогу вибрати одну з двох (або більше) альтернатив. Проте якщо альтернатив три або більше, то запитання зазвичай будується вже як «що»-запитання, або відкрите: «У який день буде Ваш іспит»? Запитання такого типу містить вимогу дати нову інформацію, а безліч відповідей на нього самим запитанням не обмежена, воно відкрите. Воно містить питальний займенник, і тому іноді називається «що»-запитанням.

Запитання можуть бути коректними і некоректними. Передусім вони можуть бути побудовані так, що їх просто не можна зрозуміти, тоді вони називаються неправильно побудованими, або синтаксично некоректними. Запитання може бути синтаксично некоректним з приводу різних причин, зокрема, (1) якщо його передумова буде не судженням, а пропозиціональною формою.

Приклад. Синтаксично некоректним буде запитання: «Коли демонструвався пригодницький фільм про невдаху»?, а також запитання «Коли демонструвався пригодницький фільм про невдаху по телебаченню»? Їх передумови: «демонструвався (невідомо де) пригодницький фільм про невдаху (невідомо який)» і «демонструвався пригодницький фільм про невдаху (невідомо який) по телебаченню» не є судженнями, оскільки не стверджують нічого визначеного. Щоб таке запитання зробити синтаксично коректним, треба або поставити усі невизначені параметри його передумови під оператори запитання: «Коли, де і який демонструвався фільм», тобто зробити запитання складним, або замінити невизначені параметри визначеними: «Коли демонструвався фільм «Форест Гамп» по телебаченню»?, або поставити перед цими невизначеними параметрами квантори, зокрема: «Коли демонструвалися де-небудь усі пригодницькі фільми про невдах»?

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 345
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒