ДЕСКРИПТИВНЕ ВИСЛОВЛЮВАННЯ 5 страница

1. Чи підтримуєте ви думку Платона, що можна дати відповідь на будь-яке запитання, якщо запитання поставлене правильно?

2. Які етапи розвитку логіки запитань і відповідей ви знаєте? Як ви вважаєте, чи завершила свій розвиток логіка запитань і відповідей на сучасному етапі?

3. Дайте логічний аналіз запитання та відповіді, які мають місце у наведеному тексті.

Людовік XV часто поринав у дивну неуважність. Так, одного разу він задав венеціанському послу Гроденіго таке запитання: «Скільки членів у вас у Венеції у Раді Десяти?». «Сорок, державець», – відповів посол, подумавши, що король пожартував і що на жарт найкраще відповідати жартом. Але Людовік одразу ж забув про своє запитання та отриману відповідь і заговорив про інше.

Література

Основна:

1. Ішмуратов А.Т. Вступ до філософської логіки: Підручник для студентів та аспірантів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів: [Частина книги: Розділ 14. Логіка людської взаємодії. 14.6. Запитання і відповідь]. – К.: Абрис, 2007. – С. 186-194.

2. Солодухин О.А. Логика: Для студентов вуза: [Частина книги: Глава 9. Диалогика]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 241-262.

3. Титов В.Д. Логіка: підручник для студентів вищих навчальних закладів: [Частина книги: Розділ 7. Запитання і відповіді] / В.Д. Титов, С.Д. Цалін та ін. – Х.: Право, 2005. – С. 105-118.

Додаткова:

1. Анисов А.М. Современная логика: [Частина книги: Часть III. Логика в приложениях. Глава 8. Вопросно-ответные ситуации]. – М.: ИФ РАН, 2002. – С. 257-270.

2. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика: [Частина книги: Глава XII. Логика вопросов и ответов] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 203-212.

Виявити філософський зміст тексту означає усвідомити філософську проблему, яку він піднімає або вирішує. Методологічний підхід до тексту припускає розуміння не лише того, що хотів сказати автор, але і внутрішньої логіки тексту.

Необхідно розрізняти тему і тезу у тексті. Під «темою» розуміється даний предмет, якому присвячений текст, у цілому. Як правило, тема відповідає якому-небудь поняттю, що аналізується у тексті, пов’язаному з багатьма іншими поняттями. Теза – це деяка ідея (думка) усередині загальної теми, яка формується і розвивається автором при викладі тексту.

Зверніть увагу на те, що не всі проблеми у тексті є філософськими. Щоб вважатися філософською, проблема повинна містити внутрішнє протиріччя, тобто включати суперечливі один одному твердження і заперечення, відносно одного і того ж предмета. Спосіб викладу і розгляду проблеми зазвичай залежить від загальнішого контексту, контексту філософії автора.

Теза безпосередньо пов’язана із філософською проблемою, піднятою у тексті, певним чином вона є запропонованим рішенням цієї проблеми. Сформулювати тезу тексту, що стосується певної проблеми, – означає зрозуміти оригінальність філософської позиції автора.

Текст, який експлікується, коментується, зазвичай є уривком з якого-небудь філософського твору. Від цитати він відрізняється обсягом і містить оригінальну аргументацію з якої-небудь філософської проблеми. За допомогою логічного (методологічного і критичного) роздуму необхідно зрозуміти суть проблеми. Знання самого вчення автора у даному випадку не є необхідним.

Слід уникати міркувань, що не стосуються теми, чи йде мова про виклад відомостей з біографії автора або про загальніші посилання на його вчення або історію філософії в цілому. Особливо слід уникати довільного тлумачення, в цьому суть справи.

Треба бути уважним до зв’язків усередині тексту і не допускати його довільного розчленовування. Важливою є не стільки кількість частин, скільки взаємне співвідношення пов’язаних між собою елементів тексту. Аналізуючи текст, необхідно мати на увазі його цілісність.

Правильно проведений аналіз повинен дозволити розкрити передумови твердження, тобто сукупність тверджень, які обґрунтовують тезу автора. Піднімаючи філософську проблему, автор стверджує або заперечує те або інше положення: теза, яка полягає у постановці певного судження, сама припускає деякі інші судження, які називаються передумовами. Вони складають сукупність суджень, необхідних для аргументації, утворюють підтекст.

Експлікація філософського тексту вимагає виокремлення і прояснення усього, що мається на увазі. Цей момент є визначальним для логічного аналізу філософського тексту, який вивчається. Він демонструє не лише правильність аналізу, що проводиться, але і його філософський характер.

Критичний аналіз повинен здійснюватися, спираючись на припущення аналізованого тексту. Критичний підхід полягає у тому, щоб виявити внутрішні межі тези, протиставляючи їй інші твердження, засновані на інших засновках та припущеннях.

Зверніть увагу на те, як зрозуміти внутрішню організацію тексту. Для цього слід визначити існуючі протиставлення, частоту і повторюваність окремих моментів, нарешті, відповідності між термінами. Треба встановити семантику тексту, поступово виділяючи важливі поняття. Виявлення внутрішніх співвідношень дозволяє прояснити ті аспекти тексту, які на перший погляд здавалися неясними.

Після виконання цієї роботи слід приступити до експлікації понять. Поняття в тексті не зводиться до однозначного визначення – так буває тільки у словниках. Поняття можна прояснити тільки у співвідношенні з іншими поняттями у тексті.

Першою вимогою до філософського тексту, що аналізується, є правильність постановки питання у тексті. Для цього головне – вірно зрозуміти тему через аналіз понять та висловлювань.

Предмет дослідження з’являється у формі питання. Мета цього питання – досягти глибшої розробки початкового поняття. Поглибити розуміння (як у самому тексті, так і у його аналізі) – означає виявити його глибинніші властивості.

Предмет дослідження окреслює початкове поняття, а у формі питання міститься судження, що стосується цього поняття. Співвідношення між досліджуваним поняттям і судженням про нього – це і є проблема, яку потрібно було вирішити автору тексту та, відповідно, у його логічному аналізі.

Правильно поставити проблему означає: 1) визначити поняття, яке слід поглибити в процесі розробки; 2) виділити судження, що стосується цього поняття; 3) показати, що це судження не є самодостатнім, що для розробки поняття потрібні інші судження в іншому контексті.

Після того, як проблема буде окреслена завдяки проведеному аналізу предмета дослідження, що аналізується, другий етап полягає у визначенні ідей, у загальнішому сенсі – інформації, яка стане похідною щодо аналізу.

Після, власне, визначення і виокремлення ідей, слід приступити до критичного розгляду отриманих матеріалів. Важливо упорядкувати ці матеріали, зробивши дві операції: об’єднати схожі елементи, потім розмістити їх групи у певному порядку за ступенем їх важливості.

Програма логічного аналізу тексту

? Завдання для самоконтролю

Найбільш «логічним» типом міркувань є дедуктивні умовиводи, оскільки вони дають повністю обґрунтовані засновками висновки. Правильним дедуктивним умовиводом називають таке міркування, яке у підсумку не додає інформації, а тому забезпечує отримання істинного висновку з істинних засновків. Тобто, у правильному дедуктивному умовиводі між засновками і висновком повинно існувати відношення логічного слідування, тобто таке відношення, у якому за наявності істинних засновків висновок не може бути помилковим.

Розгляд дедуктивних міркувань зазвичай починають з найпростіших, безпосередніх умовиводів, до складу яких входить один засновок, який є категоричним судженням. У безпосередньому умовиводі висновок можна отримати двома шляхами: 1) через відношення суджень (за логічним квадратом); 2) через перебудову структури суджень.

Умовиводами за логічним квадратом є усі переходи по логічному квадрату, коли істинність або хибність одного судження з необхідністю вказує на певне істиннісне значення іншого. Перевірка їх правильності полягає у співставленні істиннісного значення висновку з тим, що йому зумовлене логічним відношенням із засновком.

Приклад. З істинності висловлювання: «Не всі книги є цікавими» слідує хибність висловлювання «Жодна книга не є цікавою». Перше висловлювання частковостверджувальне, друге, – загальнозаперечне. За логічим квадратом вони перебувають у відношенні контрадикторності, правилом якого є те, що два супуречливих судження не можуть бути одночасно істинними або одночасно хибними, якщо одне з них істинне, то інше обов’язково – хибне (і навпаки).

З чотирьох порівнянних суджень за логічним квадратом, два завжди будуть істинними, а два – хибними.

Безпосередні умовиводи, які виникають шляхом перебудови структури судження, засновані на тому, що відношення суб’єкта і предиката у засновку має обумовлювати відношення термінів висновку. Для перебудови структури судження існують два основних способи – перетворення і обернення, які можна поєднувати в тому або іншому порядку і отримувати складніші типи зміни структури судження – протиставлення предикату і протиставлення суб’єкту.

Перетворення судження полягає в еквівалентній перебудові судження шляхом зміни його якості, тобто стверджувальне судження стає заперечним, а заперечне – стверджувальним. Проте, щоб перетворення було еквівалентним, окрім зміни якості судження, його предикат має бути замінений на суперечне поняття. Таким чином, «Усі S є Р» перетворюється у «Жодне S не є не-Р», «Деякі S є Р» перетворюється на «Деякі S не є не-Р», «Жодне S не є Р» перетворюється на «Усі S є не-Р», а «Деякі S не є Р» перетворюється на «Деякі S є не-Р».

Приклад: Усі вовки (S) – хижі тварини (Р) – (А)

Жоден вовк (S) не є не хижою твариною (не-Р) – (Е)

Обернення судження здійснюється перестановкою суб’єкта і предиката при дотриманні правила, що нерозподілений спочатку термін не може виявитися розподіленим у результаті перетворення. Дотримання цього правила накладає обмеження на цю операцію, так що в одних випадках оберненняможе відбуватися чисто, без зміни кількості судження, – так обертаються частковостверджувальні та загальнозаперечні судження (просте обернення). У інших випадках воно відбувається з обмеженням (зменшення кількості судження) – так обертаються загальностверджувальні судження (обернення з обмеженням). У деяких випадках воно взагалі неможливе – для частковозаперечних суджень. Отже, «Усі S є Р» обертається у «Деякі Р є S», «Деякі S є Р» обертається на «Деякі Р є S», «Жодне S не є Р» обертається на «Жодне Р не є S».

Приклад: Жоден плазун (S) не літає (Р) – (Е)

Жоден з літаючих (Р) не належить до плазунів (S) – (Е)

Для протиставлення предикату потрібно спочатку зробити перетворення і результат обернути. Приклад:

Жодна планета (S) не є зіркою (Р) – (Е)

Усі планети (S) є не-зірками (не-Р) – (А)

Деякі не-зірки (не-Р) є планетами (S) – (І)

Для протиставлення суб’єкту треба виконати ці операції у зворотному порядку.

Модельні схеми перевірки безпосередніх умовиводів

Модельна схема	A(S,P)	I(S,P)	E(S,P)	O(S,P)	A(P,S)	I(P,S)	E(P,S)	O(P,S)
	І	І	Х	Х	Х	І	Х	І
	І	І	Х	Х	І	І	Х	Х
	Х	І	Х	І	І	І	Х	Х
	Х	Х	І	І	Х	Х	І	І
	Х	Х	І	І	Х	Х	І	І
	Х	І	Х	І	Х	І	Х	І
	Х	І	Х	І	Х	І	Х	І

Перевірка правильності безпосередніх умовиводів здійснюється або відтворенням відповідних операцій і порівнянням їх результату з наявним висновком, або графічно. Для перевірки першим способом треба визначити, яка імовірно операція здійснювалася. Побачити перетворення або обернення нескладно. При протиставленні предикату на місці суб’єкта виявляється поняття, що суперечить предикату, а на місці предиката – суб’єкт вихідного судження. При протиставленні суб’єкту на місці суб’єкта виявляється предикат вихідного судження, а на місці предиката – поняття, що суперечить суб’єкту вихідного судження.

З частковостверджувального судження типу І при протиставленні необхідні висновки не випливають: 1. Деякі S є Р (І); 2. Деякі S не є не-Р (О); 3. Судження типу О не обертаються.

Зручніше перевіряти ці висновки графічно. Існує сім модельних схем відносин суб’єкта і предиката у категоричних судженнях, які наведені вище. Оскільки безпосередні умовиводи (які ми розглядаємо) відносяться до дедуктивних, вони правильні лише тоді, коли з істинного засновку не може бути отриманий помилковий висновок. На цьому положенні заснована ідея перевірки: модельні схеми, які підходять для засновку, повинні підходити і для висновку.

Розглянемо висновок: «Якщо будь-який злочин є аморальним, то дещо неаморальне не є злочином», де засновок – А (S, P), висновок О (не-Р, S).

Перший спосіб: перетворення полягає у протиставленні предикату, тобто послідовному перетворенні і оберненні; після перетворення отримуємо Е (S, не-Р), обернення якого можна зробити чисто і отримати Е (не-Р, S), але оскільки судження О можна отримати з Е, то висновок є правильним.

Другий спосіб: засновок є істинним за 1 і 2 схемами. Дивимось, чи відповідають вони висновку. Не-Р, тобто та частина універсуму, яка знаходиться за межами Р, не захоплює S взагалі, значить, висновок є істинним за цими схемами і умовивід, таким чином, є правильним.

? Завдання для самоконтролю