Рівновага на грошовому ринку

⇐ Назад

На цьому графіку похила лінія характеризує початковий попит на гроші як активи. Але вона зміщена вправо на відстань ОГМ1. Пунктирна вертикальна лінія По^г у. — це графік попиту на гроші для угод, що не залежить від відсоткової ставки. Відрізок ГМ1— ГМ2 —це попит на гроші як активи за даної відсоткової ставки (ВС1). Отже, початковий грошовий попит у цілому дорівнює відрізку ОГМ₂. Враховуючи лінію По^г у., похила лінія По.^г1 відбиває загальний попит на гроші.

Вертикальна лінія П^гр.1 — це початкова пропозиція грошей. Вона перетинає лінію загального попиту на гроші (П^г о.1) в точці Т1, і означає, що початкова рівновага на грошовому ринку досягається за відсоткової ставки на рівні ВС1.

Розглянемо наслідки змін у пропозиції грошей. Припустимо, що Національний банк збільшив грошову пропозицію до П^гр.2,. Лінія пропозиції зміщується вправо. Але грошовий попит не змінився, тому рівновага порушується. Це призведе до надлишку грошей, виникають зайві гроші. За початкової ставки відсотка (ВС1) суб'єкти ринку будуть намагатися звільнитися від грошей, купуючи більше фінансових активів (наприклад, облігацій). Але витрати грошей одними означає придбання грошей іншими. Тому колективна спроба купити більше облігацій збільшує попит і ціни на них. Одночасно ціна грошей — відсоткова ставка — знижується. І навпаки. Це випливає і з формули відсоткової ставки:

де відсотковий доход — це фіксована величина. Тому за зростання цін на облігації параметри грошової рівноваги змінюються. На графіку вона змістилася вправо і вниз до точки Т2, внаслідок чого рівновага на грошовому ринку відновлюється при ВС2.

Звернемося тепер до змін у попиті на гроші. На графіку грошова пропозиція залишається на рівні П^гр.2, а попит на гроші зменшується в положенні лінії По.^г2. Знову з'являються зайві гроші, які піднімають ціну облігацій, знижують відсоткову ставку до ВС3, що відновлює рівновагу на грошовому ринку в точці Т3. І навпаки.

Таким чином, механізм відновлення рівноваги виглядає так:

1) перевищення Пр над По викликає появу надлишкових грошей, які спрямовуються на придбання облігацій;

2) надлишкові гроші збільшують По на облігації, що підвищує їх ціну;

3) зростання цін на облігації викликає зниження %-вої ставки.

Висновок: нерівновага на грошовому ринку викликає зміни в цінах на облігації і через них — у відсоткових ставках. Ціни на облігації і відсоткові ставки є обернено залежними. Зміни відсоткових ставок впливають на готовність заощаджувати гроші, що відновлює рівновагу на ринку грошей. Рівноважна ставка відсотка вирівнює кількість грошей, що пропонуються і потребуються.

37. Банківська система та грошовий мультиплікатор: елементи розподілу депозитних грошей, сутність та кільк-на визначеність грош. мульт-ра.

Фінансові послуги на грошово-кредитному ринку забезпечуються фінансовими посередниками. Фінансові посередники — це такі інституції, як банки, страхові компанії, ощадні та кредитні асоціації, які приймають кошти (депозити) від однієї групи і позичають їх (кредити) іншій групі. Серед фінансових посередників найбільшу групу становлять комерційні банки, які тримають більшість депозитів країни. Ощадні та кредитні асоціації складають другу групу. Третьою важливою групою є страхові компанії пенсійні та інвестиційні фонди.

Провідну роль на грошово-кредитному ринку відіграють комерційні банки. Останні виконують дві основні функції: прийом внесків і надання кредитів, що дає змогу їм створювати гроші '

Здатність комерційних банків надавати кредити залежить від величини депозитних грошей та пропозицій їх розподілу. Їх величина форм-ся за рах-к власного капіталу та залучених грошей і розпод-ся на банк-кі резерви і кредитні гроші.

Банківські резерви складаються із 2-х компонентів:

1) обов'язкових резервів, які регламентує Нацбанк; 2) додаткових резервів, які створюють банки самостійно:

БР=ДГхР_н

де БР — банківські резерви;

ДГ — депозитні гроші;

Р_н — норма банківських резервів.

Гроші, які залучають комерційні банки на свої депозити, перевищують банківські резерви. Перевищення депозитних грошей над банківськими резервами дозволяє банкам створювати кредитні гроші (КГ): КГ = ДГ - БР

Надання кредитів — це головна, але не єдина форма активних операцій. Використання банківських депозитів вигідне, оскільки вкладникам можна виплачувати на вимогу певну частку залучених грошей і водночас за рахунок іншої їх частки отримувати додатковий доход.

Тепер розглянемо механізм створення грошей. Процес перетворення резервів у банківські гроші спирається на дві умови:

1) Національний банк визначає норму обов'язкових резервів, а значить впливає на банківські резерви;

2) використовуючи кредитні гроші, банківська система перетворює їх у нові депозити і таким чином збільшує банківські гроші. Цей процес називається «багаторазове розширення (експансія) банківських депозитів».

Здатність банківської системи на базі залучення грошей на свої депозити створювати нові гроші, тобто збільшувати пропозицію грошей, вимірюєтьсядепозитним мультиплікатором (Мд). Депозитний мультиплікатор — це, з одного боку, відношення між приростом грошової пропозиції і початковим приростом депозитних грошей. З іншого боку, депозитний мультиплікатор — це величина обернено пропорційна резервній нормі.

Депозитні гроші дорівнюють:

де ГБ – грошова база; К_г- коефіцієнт готівки.

Остаточна формула грошової пропозиції приймає вигляд:

У цій формулі вираз —цегрошовий мультиплікатор, який враховує два канали вилучень: у формі готівки та банківських резервів:

Грошовий мультиплікатор показує на скільки грошових одиниць змінюється грошова пропозиція за зміни грошової бази на одну грошову одиницю. коли вилучення грошей у формі готівки відсутні, тобто К_Г = 0, то грошовий мультиплікатор дорівнює депозитному.

Грошовий мультиплікатор залежить від політики Національного банку тією мірою, в якій Національний банк контролює резервну норму, а також від рішень власників грошових коштів, які впливають на коефіцієнт готівки. Національний банк може лише прогнозувати поведінку вкладників стосовно коефіцієнта готівки.

38. Грошово-кредитне регулювання ек-ки: методи впливу на грошову Пр, політика “дорогих” та “дешевих” грошей.

Грош-кред політика є одним із головних інструментів ДРЕ. Мета грошово-кредитної політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характ-ся повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

У своїй політиці Нацбанк застосовує такі методи:операції на відкритому ринку; зміна рівня мінім резервної норми; визначення рівня облікової ставки.

Операції на відкритому ринку — найбільш важливий метод з точки зору регулювання Пр грошей. Суть цього методу полягає в купівлі-продажу Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Нацбанк вступає у відносини з комбанками, нефінанс фірмами і населенням. Купуючи або продаючи урядові ЦП Нацбанк здатний збільш або зменш резерви в банк-й системі і таким чином впливати на Пр грошей.

Змінюючи мінім обов'язкову резервну норму,Нацбанк також може впливати на кредитні можливості комбанків. Збільшення норми резерву призведе до скорочення грош Пр і підвищення %-вої ставки. Гроші стають «дорогими», що означає рестриктивну політику. І навпаки, знижуючи резервну норму, Нацбанк здійснює експансіоністську політику, т.б. політику «дешевих» грошей. Слід зауважити, що зміна резервної норми — досить потужний метод монетарної політики, а практичне застосування цього методу потребує обережності. Це пояснюється тим, що норма обов'язкового резерву впливає на рівень грошового М-ра. Тому навіть незначні коливання цієї норми суттєво впливають на Пр грошей. За цих обставин зміни нормативного рівня резервів використ-ть лише в крайніх випадках. Для простого коригування грошової Пр резервну норму, як правило, не змінюють.

Облікова ставка — це %, під який Нацбанк надає кредити команкам. Нацбанк може надавати безпосередньо позику комбанкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика називається також дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комбанках і зростання Пр грошей, що знижує%-кову ставку на грош ринку. І навпаки, підвищуючи облікову ставку. Нацбанк скорочує резерви комбанків. У них погіршуються можливості до кредит-ня ек-ки, Пр грошей зменш-ся, а %-кова ставка зростає.

Розглянута грош-кред політика держ має безпосередній вплив на рівень нац вир-ва, забезпечення зайнятості в ек-ці та цінову стабільність.

Монетарна політика високоефективна тоді, коли крива попиту на гроші приймає вигляд крутої лінії, а крива попиту на інвестиції — похилої. За інших умов потенціал монетарної політики незначний.

Збільшення Пр грошей призводить до зростання інвестицій, ВВП, зайнятості, доходу, сукупного попиту, що, в свою чергу, забезпечить подальше підвищення ек-ної активності.

Ефективна грошово-кредитна політика розглядається як невід'ємний компонент антиінфляційної політики тому, що помилкове, необгрунтоване збільшення грошової Пр спричинює інфляцію.

Розглянемо політику «дешевих» грошей як елемент загальної експансіоністської політики. Внаслідок збільшення Пр грошей %-кова ставка в нац ек-іці зниж-ся, що скорочує надходження до неї іноземних інвестицій. Це, в свою чергу, зменшує По на валюту даної країни і знижує її курс стосовно до іноземних валют. Наслідок – скорочен імпорту і зростання експорту. І навпаки для політики «дорогих» грошей.

Т. ч., наслідки внутрішньої грошово-кредитної політики посилюються під впливом світової ек-ки.

Для б-я ек-ки поряд із підтримкою внутрішньої рівноваги виключно важливою є проблема досягнення балансу між експортом та імпортом. Припустимо, що для даної країни має місце суттєве перевищення імпорту над експортом в умовах високого безробіття і спаду вир-ва. За таких обставин держ, природно, спробує зменшити дефіцит торговельного балансу і буде проводити політику «дешевих» грошей. Така політика знизить ставку %-ка і зменшить приплив імпорту, буде сприяти експорту і поліпшить торг-ний баланс. Тобто, політика «дешевих» грошей узгоджується з політикою збаланс-ня торг балансу.

Припустимо тепер, що для країни характ-ним є перевищення імпорту над експортом в умовах інфляції. Тоді уряд проводить політику «дорогих» грошей і скорочує дефіцит торг балансу. Політика «дорогих» грошей підвищує ставку % і стимулює приплив іноз інвестицій. Це збільшує По на нац валюту і підвищує її курс стосовно ін валют, що скорочує експорт і погіршує торг баланс. Така політика «дорогих» грошей приходить у суперечність з політикою баланс-ня торг балансу.

Отже, грош-кред політика може узгоджуватися з політикою балансування експорту та імпорту, але може і суперечити їй.

39. Платіжний баланс: сутність, зміст окремих розділів та механізм регулювання.

Усі результати ЗЕД країни знаходять своє узагальнююче відображення в спец. статистичному документі, який називається платіжним балансом. Він охоплює всі ЗЕ операції, які здійснюються резидентами окремої країни за певний період (рік, квартал, місяць) з резидентами ін країн.

Згідно з методологією платіжного балансу всі операції, які забезпечують надходження реальних цінностей в країну записуються зі знаком «+», а всі операції, пов'язані із вивезенням бальних цінностей за кордон, наприклад, імпорт товарів та послуг, відображ-ся зі знаком «-». Співвідношення між надходженнями та вилученнями породжує сальдо платіжного балансу з відповідним знаком.

Платіжний баланс складається із великої кількості статей. Але всі вони можуть бути об'єднані в окремі розділи. В Україні всі статті платіжного балансу об'єднуються в два розділи: рахунок поточних операцій і рахунок операцій з капіталом та фін-вих операцій.

Головним розділом платіжного балансує рахунок поточних операцій. Його можна поділити на три частини.

Перша — баланс товарів та послуг (БТП), який відображає чисті надходження від імпорту та експорту товарів, а також від нефакгорних послуг. До нефакторних віднос-ся такі послуги, які не пов'язані з використанням факторів вир-ва: транспортні перевезення, комунікаційні, туристичні, будівельні, страхові, фінансові, комп'ютерні тощо.

Друга — доходи (Д). Вона відбиває міжнародний рух доходів від факторних послуг, т.б. послуг, пов'язаних з використанням факторів вир-ва. Сюди відносяться чисті доходи від оплати праці працюючим за кордоном, інвестицій, боргових зобов'язань. Сальдо доходів, т.б. чистий доход від цих послуг, обчислюється як різниця між отриманими і сплаченими доходами.

Третя —поточні трансферти (ПТ), до яких відносяться пенсії, дарунки, грошові перекази за кордон, гуманітарна допомога тощо. В платіжному балансі сальдо поточних трансфертів, тобто чисті поточні трансферти, обчисл-ся як різниця між отриманими та переданими трансфертами. Отже, сальдо рахунку поточних операцій (РПО) можна обчислити за формулою: РПО = БТП + Д + ПТ.

Другим розділом платіжного балансу є рахунок операцій з капіталом та фін-вих операцій або скорочено — рахунок капітальних операцій (РКО). Він характеризує міжнародний рух активів та кредитів. Ідентифікована величина цього рахунку складається з двох елементів: рахунок операцій з капіталом (РОК) та фінансовий рахунок (ФР). Перший відбиває рух капітальних трансфертів, другий — рух інвестицій і кредитів. Звідси випливає сальдо рахунку капітальних операцій: РКО = РОК + ФР.

Особливу роль в платіжному балансі відіграє стаття під назвою«Помилки та упущення». Її застосування пояснюється статистичними неточностями, які виникають пой ідентифікації ЗЕ операцій внаслідок часових та вартісних розбіжностей. Стаття «Помилки та упущення» доповнює платіжний баланс неідентифікованими операціями, які за своєю природою можуть відноситися на рахунок поточних або капітальних операцій. Тому сальдо цього розділу обчисл-ся як різниця між рахунком поточних та капітальних операцій.

Регулюючою статтею платіжного балансу Укр є резервні активи. Вони являють собою ліквідні активи Нацбанку у вільно конвертованій валюті у банках-нерезидентах, а також золоті запаси Нацбанку, активи в МВФ у вигляді резервної позиції та спеціальних правах запозичення.

Особливість платіжного балансу України полягає в тому, що зміна резервних активів не виділяється в самостійний розділ, а відноситься окремою статтею на рахунок капітальних операцій.

Згідно з концепцією платіжного балансу він повинен бути врівноваженим, тобто надходження і вилучення повинні взаємно покриватися. Це означає, що незбалан-сованими можуть бути лише окремі статті або розділи. В основі вирівнювання платіжного балансу лежить взаємозв'язок між рахунками поточних і капітальних операцій. Іншими словами, сальдо рахунку поточних операцій повинно компенсуватися протилежним за знаком сальдо рахунку капітальних операцій з одночасним урахуванням неідентифікованих чистих надходжень.

З метою оцінки стану платіжного балансу слід розрізняти первинне, вторинне і підсумкове його сальдо. Первинне сальдо — це сальдо рахунку поточних операцій. Воно є вихідною ознакою платіжного балансу і має вирішальний вплив на його загальний стан. Вторинне сальдо — це інтегральне сальдо двох рахунків: поточних і капітальних операцій, доповнене статтею «Помилки та упущення». Незалежно від того, яке сальдо має рахунок поточних операцій, вторинне сальдо платіжного балансу повинне бути нульовим, а платіжний баланс врівноваженим. Це має забезпечуватися адекватним за величиною та протилежним за знаком сальдо рахунку капітальних операцій з одночасним врахуванням статті «Помилки та упущення».

Підсумкове сальдо — це сальдо з урахуванням вторинного сальдо і змін у резервних активах. Воно завжди є нульовим. Але оскільки в Україні зміни в резервних активах є складовим елементом рахунку капітальних операцій, то підсумкове сальдо збігається із вторинним сальдо. Враховуючи, що стаття «Помилки та упущення» є лише особливим способом доповнення платіжного балансу неідентифікованими поточними та капітальними операціями, а рух резервних активів враховується в розділі РКО, формулу платіжного балансу можна записати так: ПБ = РПО + РКО + ПУ.(в більшості випадків первинне сальдо платіжного балансу є від'ємним).

40. Валютний курс: сутність, режими курсоутворення, паритет купівельної спроможності та зв’язок з платіжним балансом.

Результати зовнішньоекон діял-ті б.-я. країни значно залежать від курсу її національної валюти. Використання нац валюти в міжнар розрах обумовлює необх-ть її зіставлення з валютами інших країн, що формує її валют(обмінний) курс.

Світова вал система пройшла в своєму розвитку 3 етапи. 1-й етап охоплює період від її виникнення в 19ст до початку 2ї світ війни, 2-й – одержує своє юр оформл-ня на Бреттон-Вудській конференції у 1944, 3-й – це сучасний етап, як організац оформився після наради в Кінгстоні(Ямайка) в 1976 – Ямайська вал система.

Її основою є плаваючий курс нац валют. Це означає що курс кожної нац валюти визнач-ся залежно від По і Пр на вал ринках. Згідно з цією системою ціна нац валюти кожної країни залежить від стану її власної економіки, її конкурентоспроможності в системі світ госп-ва. Це дуже часто призводить до певних коливань вал курсів.

Нестабільність курсу нац валют викликала необхідність деяких країн створення міжнар валют, відносно яких став визначатися курс окремих валют. З 1970 МВФ створив міжнар вал під назвою СДР. В 1979 країни що входили в ЄС, створили регіональну вал систему і відповідну їй вал одиницю ЕКЮ. В цих умовах курс нац валют жорстко фіксується кількістю ЕКЮ і може відхилятися від зафіксованого рівня в межах +/- 2,5%.

Вал курс є не просто “ціною” однієї грошов одиниці відносно до іншої, а синтезуючим показником вартісного співвідношення національних економік, їх зовнішньої конкурентоспроможності. Це стає очевидним якщо розглянути зміст тих екон функцій, які вал курс виконує в системі вал відносин:

подолання нац обмеженості грош одиниць, перетворення їх локальної цінності в інтернац. Вал курс стає засобом інтернаціоналізації грош від-н, утворення цілісної світ системи грошей;

забезпечення можливості зіставлення цінових структур, умов та результатів вир відтворення окремих країн – продуктивності праці, витрат виробництва, з/п, темпів екон зростання...;

зіставлення нац цін та нац умов вир-ва, зокрема нац вартостей товарів і послуг з інтернац вартістю;

перерозподіл нац продукту між країнами які здійснюють зовнішньо екон зв’язки.

Необхідність встановлення вал курсу пов’яз з тим, що нац гроші законно виступати купів та плат засобом можуть лише на внутр ринку. Для виконання цих функцій на ринку ін країни вони повинні бути відповідно обмінені. Встановлюються вал курси шляхом котирування іноз валют, т.б. визначення державними органами ціни іноз валюти.

Вал курси встановлюються на основі співвідношення купів спроможності нац валют. Вона визнач як сума цін товарів та послуг які можна придбати за певну грош одиницю порівняно з базов періодом.

За золотого стандарту який застосовувався до Бреттон- Вудської конференції вал курс визнач-ся золотим паритетом, т.б. співвідношенням між золотим вмістом грош одиниць, відхиляючись від нього лише на величину вартості перевезення золота в іншу країну. В сучасних умовах в основі вал курсів лежить співвідношення купів спроможностей вал. Таке співвідношення стосовно певної групи товарів та послуг у двох країнах визначає паритет купів спроможності.

Існують різні методики його розрахунку, найпростіше з котрих виходить із співвідношення рівня цін стандартного набору товарів та послуг. Паритет купів спромож-ті визначає рух вал курсів у довгостроковому періоді часу. В короткострокових інтервалах часу він коливається під впливом По та Пр.

Ціна валюти – її курс – визначається Пр і По на неї. Чим більше По переважає Пр, тим дорожче стає валюта. А це залежить від стану платіжного балансу країни. Платіжний баланс – це співвідношення між сумою надходжень, одержаний даною країною зза кордону і сумою здійснених нею зарубіжних платежів за певний період часу. Якщо він характеризується активним сальдо приплив іноз вал збільшується, зростає її Пр і курс нац валюти, і навпаки. За Пр і По на валюту приховуються інші фактори, зокрема інфляція(або її очікування) в даній країні. Чим швидше зростають ціни в одній країні порівняно з іншими, тим більше знецінюються її гроші і тим менше ціниться її валюта.

Слід відрізняти офіційно встановлений, фіксований курс від ринкового. Фіксовані курси були пріорітетними до 1976р, зараз лише деякі країни фіксують курси своїх валют відносно до міцніших валют, причому на рівні, який склався на вал ринку. Тому вирішальну роль стали відігравати гнучкі вал курси. Вони бувають плаваючими та коливними. Плаваючі курси характерні для стабільних сильних валют – долара США, нім марки, япон ієни... . їх формування відбувається на ринку під впливом По і Пр, а межі “плавання” держави визначають за взаємною домомленістю.

Валюти прив’язані до провідних валют безпосередньо чи через “вал корзини”, мають коливні курси.

Більшість валют функціонує в режимі змішаних систем. Тобто валюти країн – членів певних вал-клірингових союзів фіксуються з допустимою амплітудою коливань одна до одної, перебуваючи одночасно в режимі вільного плавання відносно до грошових одиниць інших країн.

41. Валютні системи в розвитку: системи золотого стандарту. Бреттон-вудська система. Ямайська система.

Вал система – це сукупність вал відносин між країнами, що склалися на основі екон та ін форм зв’язків.

При золотому стандарті в основі вал курсів лежить вал паритет. Обмін нац вал на іноз не обмежувався, існував вільний ввіз та вивіз золота, яке безпосередньо слугувало кінцевим засобом зрівноваження міжнар платежів. В цих умовах коливання вал курсів обмежувалось вартістю витрат пов’язаних з перевезенням золота з країни в країну. Міжнар валютно-фін інститутів та міжнар угод що регулювали вал відносини не існувало. Це був період стихійного встановлення відносно стійких вал курсів. Не було і нац норм, що регулювали вал відносини з ін країнами, так як в них не було необхідності. Розрізняються три різновиди золотого стандарту: золотомонетний стандарт, золотозливковий стандарт і золотодевідний стандарт.

Золотоманетний найбільш відповідав вимогам капіталізму в період вільної конкуренції, підштовхував розвиток виробництва , кредитної системи, світової торгівлі і вивозу капіталу. Цей стандарт характеризується вільним ввозом і вивозом золота, іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота.

Але після Першої світової війни, в умоваї розвитку загальної кризи капіталізма, ні одна капіталістична країна не змогла стабілізувати свою валюту на основі відновлення золотомонетного стандарта.

При золотозливковому стандарті, на відміну від золотомонетного, в обігу відсутні золоті монети і вільна їх чеканка, обмін банкнот проводивсся на золоті зливки

В Австрії, Германії, Данії, Норвенії і інших країнах був встановлений золотодевізний стандарт, при якому також відсутній обіг золотих монет і вільна чеканка, обмін банкнот проводився на девізи (платіжні засоби в іноземній валюті), Підтримання стійкості курсу національної валюти здійснювалось методом девізної політики, тобто через купівлю іноземних грошей чи продаж на них національних в залежності від того, знижувався чи збільшувався курс національної валюти на ринках.

В результаті світової економічної кризи золотий стандарт було відмінено в усіх країнах.

.Система вал відносин що регулювалась міжнар угодами складається в 40-х рр. Вперше міжнар вал угоду було прийнято на Бреттон-Вудський вал конференції у 1944році. В її основу було покладено чотири важливих принципа:

визнання долара в якості основної міжнар резервної та розрахункової валюти;

підтримка США розміну паперового долару на золото по фіксованому вмісту для казначейств і ЦБ ін країн;

встановлення усіма країнами – членами системи твердих паритетів своїх валют до долара та підтримка шляхом вал інтервенції курсів валют на рівні цих паритетів;

створення МВФ, що надає своїм членам кредитну допомогу для здійснення вал інтервенції.

Ця система з самого початку була приречена, тому що її функціонування передбачало наявність неіснуючих умов. Її існування закінчилось тим що долар перестав розмінюватись на золото з послідуючим переходом від фіксованих до плаваючих курсів валют.

З 1.04.78 почала функціонувати перша юридично закріплена система міжнар вал відносин що було заснована на принципах Ямайської угоди що була прийнята в січні 1976. Головною відміною Ямайської від Бр-Вул вал системи полягає в наступному:

ям угодою в якості міжнар розрах та резервн вал визнають поряд з доларом валють ін країн і СДР. При цьому передбачається поступова заміна долара в якості держ вал резервів на СДР шляхом розширення емісії останніх.

Ні СДР, ні націон валюти не мають фіксованого золотого вмісту, а відповідно, не підлягають розміну на золото. Тому золото не використовується як всезагальний купівельний чи платіжний засіб.

На практиці міжнар розрахунків визнаються плаваючі курси, які вільно встановлюються не валютному ринку в залежності від їх купівельної сили, По і Пр. Це не означає відсутності всякого втручання держави в вал ринок. ЦБ шляхом вал інтервенції обмежують коливання курсів своїх валют але не навколо раніше фіксованих паритетів а навколо ринкових курсів що стихійно складаються з урахуванням інфляційного знецінення валют.

В якості резервних валют крім долара США все частіше використовується нім марка, швейцар франк та японська ієна.

Ямайська вал система не вирішила проблеми стабілізації вал від-н. Тому країни Загального ринку вирішили створити своє вал утворення – ЄВС, яка почала функціонувати з березня 79р.

Перехід від одних міжнар вал систем до інших і створення регіональних вал систем свідчить про непереборювання причин, які обумовлюють нестійкість валютних відносин. І на яких би принципах не будувались вал систем, досягнути стабільності вал відносин неможливо, так як причини нестійкості ховаються не в самій вал системі а в способі виробництва.

42. Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП: графічна інтерпретація, гранична схильність до імпорту, мультиплікатор видатків у відкритій економіці.

Посеред усіх видів ЗЕД країни безпосередній вплив на ВВП справляє лише зовнішня торгівля, кінцевий ефект від якої визначається чистим експортом. Вплив експорту на ВВП не відрізняється від впливу на нього з боку споживачів, валових інвестицій і державних закупок. Незважаючи на те, що певна частка товарів і послуг, які виробляються в країні, продаються за кордан, витрати на їхнє виробництво – це витрати іноземців на вітчизняний ВВП. Чим більший експорт, тим більше витрат несуть іноземці на виробництво національного ВВП. Тому збільшення експорту збільшує сукупні витрати і ВВП нашої країни.

Імпорт, навпаки, означає, що певна частка наших витрат на споживчі та інвестиційні товари є витратами на виробництво іноземного ВВП. Отже, щоб визначити вартість продукту, виробленого в середині країни, потрібно із загальної суми наших витрат відняти ту їх частку яка спрямовується на імпортні товари та послуги. Якшо у підсумку врахувати одночасно експорт та імпорт, то чистим результатом від якого залежить ВВП, є чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом. За цих умов сукупні витрати в умовах відкритої економіки приймають таку структуру: СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ.

На малюнку представлена графічна залежність ВВП від чистого експорту за допомогою моделі “витрати-випуск”. На графіку сукупні витрати спочатку розглядаються в умовах закритої економіки(СВ+ВІ+ДЗ). Перетин ліній цих витрат з бісектрисою в т.Т1 визначає рівноважний ВВП який дорівнює 0₁.

Припустимо що існує зовнішня торгівля і чистий експорт є позитивним. За цих умов експорт перевищує імпорт. Це означає що інші країни доповнюють внутрішні сукупні витрати на виробництво нашого ВВП на величину чистого експорту. Внаслідок цього сукупні витрати збільшилися і стали дорівнювати СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ. Перетини лінії цих витрат з бісектрисою в т.Т2 означає що рівноважний ВВП збільшився до О₂. Отже, позитивний чистий експорт збільшує сукупні витрати порівняно з їх величиною в закритій економіці і викликає зростання ВВП.

Визначимо вплив відємного ЧЕ на ВВП. У цьому випадку імпорт перевищує експорт, внаслідок чого частина витрат, які понесли вітчизняні покупці в обсязі ЧЕ, вилучається з виробництва націон ВВП, тобто сукупні витрати стали дорівнювати СВ+ВІ+ДЗ-ЧЕ. Перетин лінії цих витрат із бісектрисою в т.Т3 означає що рівноважний ВВП зменшився до О₃. Отже, відємний ЧЕ зменшує сукупні витрати порівняно з їхньою величиною в закритій економіці і таким чином викликає зменшення ВВП.

ЧЕ може викликати зміни раального і номінального ВВП, або певне співвідношення між ними. Це залежить від того, в якому співвідношенні знаходиться економіка до потенційного ВВП. Якшо економіка знаходиться в умовах неповної зайнятості, то збільшення ЧЕ викличе випереджаюче зростання номінального ВВП стосовно реального за рахунок підвищення цін, а зменшення ЧЕ – навпаки. Але, якщо вона знаходиться в умовах повної зайнятості, то збільшення ЧЕ викличе лише інфляційне зростання ВВП. Ступінь впливу ЧЕ на ВВП залежить, по-перше, від величини, на яку змінюється ЧЕ. В цьому випадку слід зазначити, що на ЧЕ впливають три фактори: динаміка доходу (ВВП) у наших торгових партнерів; зовнішньоторгівельна політика; коливання курсу національної валюти. Чистий експорт впливає на ВВП мультиплікативно. Це означавє, що вплив ЧЕ на ВВП залежить і від рівня мультиплікатора витрат. В зв’язку з цим ми повинні враховувати, що в умовах відкритої економіки з’являється ще один канал вилучень з потоку “доходи-витрати” – це імпорт, який впливає на мультиплікатор витрат. Імпорт теж є функцією безподаткового доходу. Зі збільшенням безподаткового доходу зростає та частка загального споживання, яка стосується витрат на імпортні товари. Щоб врахувати, як імпорт впливає на мультиплікатор витрат розглянемо термін “гранична схильність до імпорту” (ГСІм). ГСІм = дельта Ім/дельта БД. ГСІм зменшує граничну схільність до споживання (ГСС) і завдяки цьому зменшує мультиплікативний вплив витрат на виробництво національного ВВП. Отже, ГСС національних товарів є ГСС всіх товарів мінус ГСІм. Звідси випливає формула мультиплікатора витрат в умовах відкритої економіки: М_в=1/1-(ГСС-ГСУм)(1-ГКП). Отже, вилучення у формі імпорту суттєво зменшує мультиплікатор витрат. Завдяки цьому однаковий початковий приріст витрат в умовах відкритої економіки забезпечує менший приріст ВВП порівняно із закритою економікою.

43. Ринок праці (рп) та механізм його функціонування: класична та кейнсіанська модель рп.

Рп посідає центральне місце серед інших ринків. Основу рп становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані робітники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Власниками останніх є роботодавці, а особи, які не мають ні знарядь, на предметів праці, але володіють здібностями дл праці – це наймані робітники. Вони пропонують свою робочу силу за плату, а роботодавці пред’являють попит на неї та оплачують її. Т.ч. на рп мають місце як і на інших ринках пропозиція, попит, та ціна у вигляді з\п. Пр робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем з\п, культурою, податковою системою тощо. Попит на рс виявляється в потребі роботодавців мати необхідну кількість та якість найманої рс для виробництва продукції та визначається двома основними факторами: загальним рівнем сукупного попиту в нац госп-ві та техн оснащенням виробництва. Обсяг ринку праці переважно визначається попитом на робочу силу, який прямо залежить від кон’юктури ринку загалом та фази екон циклу у країні. Коли економіка у стані циклічного піднесення По на рс зростає, отже рп розширюється і навпаки. Розширення чи звуження рп викликає зміни чисельності його складових: зайнятих та безробітних. Зайнятість у країні визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну з\п або з метою отримання інших видів доходу. З точки зору макроекономічного аналізу зайнятість це діяльність працездатного населення,яка спрямована на створення суспільного продукту (національного доходу). Безробіття – це явище, за якого частина економічно активного населення не може використати свою рс. Визначається безробіття як різниця між кількістю осіб, що входять до складу рс в даний момент та кількістю зайнятих. Існує фрикційне, структурне і циклічне безробіття. Фрикційне пов’язане з пошуками чи очікуванням роботи, є короткочасне. Структурне безробіття носить довгостроковий характер і полягає в тому, що структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць і безробітні не можуть отримати роботу без певної кваліфікації чи додаткового навчання. Циклічне безробіття викликане спадом виробництва та скороченням попиту на робочу силу. Проблеми функціонування рп та причини виникнення безробіття пояснюються економістами по різному. З точки зору класичної теорії безробіття – це специфічне економічне явище, яке виникає в результаті підвищення з\п. В умовах, коли з\п досягає досить високого рівня, тобто знаходиться вище, ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає роботу, її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці. Класичний аналіз доводить, що безробіття виникає внаслідок постійних прагнень самих найманих робітників до підвищення своєї з\п. Рівновага в цьому випадку досягається тільки з допомою ринкового механізму. Тобто надлишок Пр має тиснути на ціни до низу. Це означає, що безробіття може знижувати рівень з\п, а це , в свою чергу, підвищує рівень зайнятості. У класичній моделі стабільна з\п означає існування безробіття. Класична теорія не вважає безробіття серйозною економічною проблемою, тому на зміну класичній теорії приходить кейнсіанська. Кейнс не заперечував, що зменшення з\п може призвести до зростання зайнятості, але він скептично ставився до спроб застосувати цей засіб як найкращі ліки проти безробіття. Кейнс зробив висновок про неефективність традиційної політики невтручання держави, яку пропагували класики і відповідно до якої безробіття чинило тоск н азниження рівня з\п. Він рекомендував: держава повинна вести боротьбу з безробіттям за допомогою експансійної фінансової політики.

44. Державне регулювання зайнятості: сутність, крива Філіпса у короткостроковоому та довгостроковому періодах, деожавні програми регулювання зайнятості.

В основі державного регулювання зайнятості лежить положення кейнсіанської теорії, згідно з яким зменшення безробіття повинно здійснюватися за рахунок державної стимулюючої фінансової політики. Але, така політика, крім позитивного впливу на економіку, виявила побічні негативні наслідки – підвищення цін, тобто інфляцію. Таким чином, між інфляцією і безробіттям має місце обернена залежність. Зазначена взаємозалежність одержала своє узагальнення за допомогою кривої Філіпса(Мал1). Дослідження показали, що крива Філіпса здатна адекватно відтворювати взаємозв’язок між інфляцією та безробіттям лише в короткостроковому періоді. В межах великих інтервалів часу цей зв’язок має інший характер, коли в економіці відбувається одночасне зростання інфл та безроб. Таке економічне явище отримало назву “стагфляції”.

За стагфляції крива Філіпса зміщується вправо, тобто в менш бажане положення, при чому кожний процент збільшення інфляції супроводжується додатковим зростанням безробіття. Кейнсіанці пояснюють зменшення кривої Філіпса серією “шоків пропозиції”, або, як їх ще називають, цінових шоків. Класики, які стоять на позиції теорії альтернативності зростання інфляції та безробіття, запевняють, що це зменшення кривої є тимчасовим.

Прихільники неокласичної теорії мають іншу точку зору: зростання сукупного попиту збільшує на деякий час прибутки, випуск продукції та зайнятість. Номінальна з\п через деякий час теж зростає, скорочуючи прибутки, ліквідуючи короткострокові стимули до виробництва та зайнятості. Отже, у довгостроковому періоді не існує альтернативності між рівнями інфляції та безробіття, а крива Філіпса має вигляд вертикальної прямої.

Якщо робітники певною мірою передбачили інфляцією, то не буде ніякого скорочення безробіття. Таким чином, економісти неокласичного напряму виступають за проведення урядом політики невтручання.

Програмний метод регулювання зайнятості здійснюється за двома напрямами: активна політика зайнятості та створення гнучких форм зайнятості. Перший напрям передбачає розробку програм сприяння зайнятості, які охоплюють як окремі категорії населення, так і специфічні випадки загрози безробіття, викликані економічною та політичною ситуаціями, а також стихійними лихами. Головною метою таких програм є скорочення або запобігання зростанню кількості безробітних. Програми сприяння зайнятості поділяються на три типи: програми суспільних робіт, професійна підготовка для молоді, допомога безробітним.

Другий напрям передбачає створення сприятливих умов, здатних підвищити рівень зайнятості населення. до них належать: установлення працездатному населенню вигідніших форм та режимів праці; допомога підприємцям у маневруванні кількістю та якістю робочої сили, у вирішенні проблем, пов’язаних з використанням праці жінок, людей похилого віку, іноземних робітників, іммігрантів тощо.

інфляція

безробіття

45. Економічна нерівність та політика соціального захисту населення: сутність, крива Лоренця, система соціального захисту населення.

Кінцевою метою функціонування сусп-го вир-ва є створення умов для життєдіяльності людей та досягнення певного рівня їх життя. Термін «рівень життя» має конкретний зміст і означає забезпеченість населення необхідними для життя матеріальними та духовними благами, певний рівень задоволення потреб людей у цих благах. Ступінь задоволення потреб людей залежить від індивідуальних і сімейних доходів членів суспільства.

Перехіж до ринкової ек-ки характ-ся виникненням проблеми розподілу доходу. Одні спеціалісти вважають що основою стабільного розвитку економіки є рівність у розподілі доходу, інші – дотримуються протилежної точки зору, тобто вважають що прагнення до рівності не може стимулювати виробництво та призводить до кризи економіки.

Головним аргументом на користь рівного розподілу доходу є те що він необхідний для максимізації задоволення потреб споживачів, або граничної корисності. Головним аргументом не користь нерівності доходів є необхідність збереження стимулів виробництва продукції та доходу.

Для визначення ступеня нерівності доходів використовується крива Лоренца (мал 1)

Теоретична можливість абсолютної рівності розподілу доходів представлена на графіку у вигляді бісектриси, причому координати її точок указують на певний процент сімей, що одержують такий процент доходу; 20% сімей отримують 20% доходу і т.д. Якщо нанести на графік підраховані дані за рік, то одержимо криву Лоренця, що показує фактичний розподіл доходу в країні.

Ділянка між лінією що позначає абсолтну рівність на кривій Лоренця, відображає ступінь нерівності доходів. Чим більша ця ділянка, тим більший ступінь нерівності доходів. Ситуація абсолютної нерівності, тобто коли 99% сімей не мають доходу, а 1% - 100% доходу, графічно зображається кривою Лоренца – ое.

Причинами нерівності доходів передусім є відмінності у фізичних та розумових здібностях людей, освіті і професійній підготовці, в складі сім’ї та її доходах. Особлива роль у загостренні проблеми економічної нерівності належить фактору володіння власністю – устаткуванням, житлом, землею, акціями чи ін ЦП.

За умов диференціації доходів та рівня життя виникає гостра соціальна проблема бідності. Бідність – це той рівень життя, який не може забезпечити нормальні умови для відтворення населення. Кількісно даний рівень виражається показником «прожитковий мінімум», або «поріг бідності». Світова практика господарювання показує що лінія бідності значно підвищується завдяки зростанню цін і зовсім не відображає збільшення споживання. Тому проблеми бідності потребують від б.-я. цивілізованої держави проведення політики соціального захисту певних груп населення.

Соц захист включає в себе систему заходів, які захищають б.-я. громадянина країни від економ і соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття а й у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.

Витрати на соціальний захист залежать від можливостей економіки. В країнах з ринковою економікою склалась троїста система фінансування соціальних програм, суб’єктами якої виступають держава, роботодавці та одержувач соціальних виплат. Держ соц захист може здійснюваться двома шляхами: через соц страх, та соц допомогу. Найб масштабна частина – це держ соц страх. Переважна частка виплат іде на пенсії за віком,інвалідністю, у випдку смерті годувальника, на мед допомогу. Однак соціальні виплати компенсують лише частину загального фонду засобів життя.

Держ соц допомога також здійсн двома шляхами: програми допомоги в грошовій формі, допомога в натуральній формі, тобто у вигляді продовольчих талонів, шкільних сніданків та обідів, продовольчих товарів людям похилого віку, мед обслугов-ня, житлової допомоги, позичок студентам тощо.

Для осіб з фіксованим доходом держава використовує тимчасові заходи, такі як закони та постанови про компенсацію та індексацію доходів населення.

Для розрахунку життєвого рівня населення в світовій практиці використовується показник індексу вартості життя. Він відображає зміну цін і тарифів фіксованого набору товарів та послуг що споживає середній житель країни. За своїм змістом він відбиває цінові зміни основних елементів споживчих витрат. Розрахунки індексу вартості життя базуються на визначенні вартості так званого споживчого кошика та товарних коефіцієнтів.

Для підвищення доходів усіх верств населення доцільним вважається усунення всіх обмежень на вторинну зайнятість(працю за сумісництвом).

Існує ще одна форма соц захисту – соц компенсатори. Вони нагадують програми, змістом яких є постійна підтримка певного рівня доходів, тобто це означає здійснення його періодичної корекції з урахуванням зміни загального індексу роздрібних цін. Таким соц компенсатором є програми продовольчих талонів які надають право постійного безкоштовного придбання певних продуктів харчування у системі держ торгівлі. Крім того такі програми передбачають одержання талонів на одяг ліки оплату житла проїзд у міському транспорті тощо.

Джерелами фін-ня цих витрат можуть бути кошти держ , муніцип чи місц бюджетів.

Особлива увага в держ системі соц захисту приділяється допомозі безробітним. Ця допомога здійсн двома шляхами: 1-й має на меті недопустити різконо зниження рівня життя нещодавно звільненого робітника, в такому випадку рівень допомоги визнач-ся з урах-ням минулих заробітків; 2-й полягає в забезпеченні безробітного прожитковим мінімумом.

Путеводитель

1.С-ма нац рахунків

2. Структурара СНР

3.ВВП- вир.метод

4.ВВП за методом видатків

5.ВВП за методом доходів

6.ВНД та ВНДн

7.Особистий дохід

8.Номін та Реал ВВП

9.Дефлятор ВВП

10. Ек цикли

11. Зайнятість та безробіття

12.Закон Оукена

13.Інфляція

14. Спож-ня та заощ-ня

15.Сук попит на інвестиції

16.Кругообіг в ум чист ринку.

17.Кругообіг в ум зміш ек-ки

18.Сук попит

19. Сук про-ція. (Класична м-ль)

20. Сук пропозиція. (Кейнсіанська модель

21.Рівн-й ВВП (витрати- випуск)

22.Рівнов-й ВВП (вил-ня- інєкції)

23.Мультиплікатор інвестицій

24.Рецесійний розрив

25.Інфляційний розрив

26.Класична т-я мак.ек регул-ня

27.Кейнсіанська теорія

28.Монетариська теорія

29.Неокласичні теорії

30.Дискреційна фіск політика

31.Автоматична фіск по-л-ка

32.Фіск пол-ка з урах про-позиції

33.Фіск політика і держ бюджет

34.Грош пропозиція

35.Попит на гроші.

36.Сук попит на гроші

37.Банк с-ма та грош мульт-тор

38.Грош-кред рег ек-ки

39.Платіжний баланс

40.Валютний курс

41.Валютні системи в розвитку

42.Вплив зовн тогівлі на ВВП

43. Ринок праці

44.Держ регул зайнятості

45.Екон нер-сть та пол соц зах-ту

⇐ Назад