Тести для самоперевірки знань. Термінологічний словник

Термінологічний словник

Екзогенна змінна — змінна, значення якої не залежить від розв'язання даної моделі, а визначається наперед.

Ендогенна змінна — змінна, значення якої отримується в процесі розв'язання даної моделі.

Закрита економіка –економіка країни, яка не бере участі у міжнародній торгівлі.

Змішана економіка — економічна система, в якій поряд з ринком певну координаційну роль щодо розміщення ресурсів і виробництва продуктів виконує держава.

Командно-адміністративна економіка — економічна система, в якій головним координатором економічної діяльності є не ринок, а державний план.

Модель – спосіб абстрактного відображення фактичної поведінки досліджуваних явищ.

Об'єкт макроекономіки — економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів країни, діяльність яких відбувається на основі конкретно-історичних виробничих відносин.

Предмет макроекономіки — причинно-наслідковий механізм функціонунання та розвитку національної економіки.

Ринкова економіка — економічна система, в якій рішення щодо розміщення ресурсів і виробництва продуктів приймаються на основі вільнпх цін, що формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції.

Ринкова система — усі ринки продуктів і ринки ресурсів та зв'язки їж ними.

Тести для самоперевірки знань

1. Практична функція макроекономіки полягає у забезпеченні суспільства знаннями, необхідними для:

а) зростання обсягів виробництва;

б) зменшення безробіття;

в) збільшення економічних ресурсів;

г) підвищення ефективності економіки.

2. Об'єктом макроекономіки є:

а) виробничі відносини;

б) продуктивні сили;

в) економічна система;

г) приватна економіка.

3. Предметом макроекономіки є:

а) економічні закони і категорії;

б) причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної економіки;

в) економічна та соціальна політика держави;

г) механізм розподілу національного доходу.

4. Національна економіка включає такі секторіальні агрегати:

а) домогосподарства, ринок, держава;

б) уряд, міністерства, підприємства;

в) домогосподарства, підприємства, держава;

г) нефінансові підприємства, фінансові установи установи.

5. Економічні системи різняться:

а) механізмом регулювання економіки;

б) структурою виробництва;

в) формою власності на засоби виробництва;

г) продуктивністю ресурсів.

6. Пізнавальна (позитивна) функція макроекономіки спрямована на вивчення:

а) фактичного стану економіки;

б) шляхів подолання спаду виробництва;

в) шляхів забезпечення економічного зростання;

г) методів державного регулювання економіки.

7. Нормативна функція макроекономіки спрямована на обґрунтування:

а) рекомендацій щодо подальшого економічного розвитку;

б) причин спаду виробництва;

в) наслідків економічної кризи;

г) причин зростання інфляції.

8. Головним методом макроекономіки є:

а) синтез; б) аналіз;

в) моделювання; г) порівняння.

Відповіді

1 2 3 4 5 6 7 8

г)

в)

б)

в)

а), в)

а)

г)

в)

Тема 2. Макроекономічні показники

в системі національних

У практиці макроекономічних розрахунків у будь-якій країні стосовусться велика кількість показників, які обчислюються за вийми правилами. Але оскільки кожна країна певним чином інтегрована у світову економіку, то з метою забезпечення міжнародних порівнянь виникає необхідність застосування єдиних підходів до системи та методології обчислення макроекономічних коників. Ця вимога реалізується за допомогою спеціального народного стандарту — «Системи національних рахунків». Вона затверджується ООН і рекомендується всім країнам для практичного використання.

Система національних рахунків – це сукупність категорій, які відображають загальні умови і сукупні результати функціонування національної економіки. Для вивчення ролі СНР як нормативної бази макроекономічного рахівництва слід передусім зрозуміти ті методологічні принципи, на які вона спирається. До них належать такі:

1) продуктивною є будь-яка діяльність, яка приносить дохід суб’єктам. Цей принцип лежить в основі визначення величини доходу, створеного національною економікою, при обчисленні якого беруться до уваги не лише галузі матеріального виробництва, а й галузі, котрі надають послуги (освіта, охорона здоров’я тощо);

2) витрати на виробництво національного продукту дорівнюють доходу, одержаному від його реалізації, або вартість факторів виробництва, спожитих при виготовленні національного продукту, дорівнює доходам, що їх отримують власники виробничих факторів. Цей принцип лежить в основі економічної рівноваги, до якого економіка постійно тяжіє;

3) у процесі відтворення економіка не перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собой безперервний потік перетворення витрат у доходи, а доходів у витрати. Цей принцип лежить в основі економічної динаміки і свідчить про те, що доходи є функцією витрат, а витрати залежать від розподілу доходів.

СНР спирається на певну систему категорій, за допомого яких здійснюється облік економічної діяльності в країні. Основ з них — інституціональна одиниця, сектор, економічна операція, рахунок.

Національна економіка — це сукупність інституціональні одиниць, які є базовою одиницею обліку в СНР. Якщо економічні інтереси таких інституціональних одиниць зосереджені на території певної країни, то їх називають резидентами цієї країни. І навпаки — інституціональні одиниці, економічні інтереси яких зосереджені поза межами даної країни, відносно неї є нерезидентами. Залежно від функцій, поведінки та цілей усі інституціональні одиниці-резиденти об'єднуються у відповідні сектори: нефінансові корпорації; фінансові корпорації, загальне державне управління; некомерційні організації, і обслуговують домашні господарства; домашні господарсті сектор решти світу.

Інституціональні одиниці перебувають між собою у певнних економічних відносинах. У СНР ці відносини називають економічними операціями. Їх поділяють на чотири групи: операці товарами та послугами; розподільні операції; операції з фінансовими інструментами, інші операції.

Облік усіх економічних операцій здійснюється за допомогою певної системи рахунків. Рахунок — це балансова таблиця, яка складається з двох розділів. Перший розділ — ресурси або зміна в зобов'язаннях; другий — використання або зміна в активі. У СНР розрізняють такі групи рахунків:

- для економіки в цілому (консолідовані рахунки);

- для секторів економіки;

- для галузей економіки;

- для окремих економічних операцій.

Центральне місце посідають консолідовані рахунки і рахунки секторів економіки. Вони поділяються на поточні рахунки і рахунки нагромадження. Поточні рахунки складаються з рахунків пробництва, утворення доходів, розподілу первинного доходу, перерозподілу доходів, використання наявного доходу, скоригованого доходу. Рахунки нагромадження включають: рахунок капіталу, фінансовий рахунок та рахунок інших змін в активах і пасивах.

СНР спирається на низку макроекономічних показників, за допомогою яких вимірюються результати функціонування національної економіки. Первинним таким показником є випуск, який відображає повну ринкову вартість усіх товарів та послуг, вироблених у країні за певний період. При обчисленні випуску враховуються різні ціни. Переважно застосовуються основні ціни. Основна ціна — це така ціна, яка не включає податків на продукти, не враховує субсидії на продукти.

Центральне місце серед макроекономічних показників посідає повий внутрішній продукт (ВВП). За своєю сутністю ВВП — це ринкова вартість кінцевої продукції або валова додана вартість, створена резидентами всередині країни. Кінцевою продукцією є лише та частина випуску, яка спрямовується на невиробниче споживання, інвестування та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП із випуску має відніматися проміжне споживалня, тобто вартість продукції, яку використовують для виробництва товарів та послуг.

При обчисленні ВВП ураховуються реальні ціни, тобто ціни за якими фактично продаються товари і послуги. Проте деякі послуги не с об'єктом купівлі-продажу і не мають реальної ціни. За деяких умов при обчисленні ВВП застосовується умовне оцінювання.

Умовну оцінку називають приписаною вартістю. Наприклад, застосовується при оцінюванні вартості послуг, які отримують учасники будинків від проживання у своєму будинку. Приписана вартість застосовується також при оцінюванні послуг, які дає держава за рахунок свого бюджету.

Не все товари та послуги кунцевого використання можуть бути приховані у ВВП. Це стосується, наприклад, вартості страви, яка виробляється і споживається в домашніх умовах і не потрапляє на ринок. Неможливо врахувати у ВВП і вартість товарів і послуг, що виробляються в тіньовій економіці.

ВВП можна обчислити трьома методами:

1) виробничим методом:

2) розподільчим методом:

Зміст окремих складових ВВП за виробничим та розподільними методами розкривається у підручнику [18, с.43-47].

3) методом кінцевого використання.Згідно з цим методом ВВП визначається як сума окремих видів кінцевого використання:

До кінцевого споживання входить споживання домашніх господарств; некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства; органів державного управління. Валове нагромадження – це сума валового нагромадження основного капіталу, зміни запасів оборотних коштів (товарно-матеріальних запасів), чистого придбання цінностей (придбання за мінусом вибуття цінностей).

Витрати, пов’язані з валовим нагромадженням основного капіталу та зміною запасів, впливають на обсяг виробництва і тому є реальними інвестиціями. Що стосується цінностей, то в СНР до них відносять дорогоцінні метали і каміння, антикварні вироби, мистецькі товари тощо. Вони являють собою непродуктивні активи, які використовуються не для виробництва, а з метою збереження чи збільшення реальної вартості як багатства. Тому витрати, які спрямовуються на придбання цінностей, не є реальними інвестиціями.

Чистий експорт відображає вплив зовнішньої торгівлі на ВВП. Експорт відображає витрати іноземців на виробництво національного ВВП, а імпорт — витрати суб'єктів національної економіки на виробництво іноземного ВВП. Тому в підсумку приріст ВВП — це величина, на яку витрати іноземців на закупівлю національних товарів і послуг (експорт) перевищують витрати суб'єктів національної економіки на закупівлю іноземних товарів і послуг (імпорт). Цією величиною є чистий експорт, тобто чистий експорт = експорт - імпорт.

У процесі макроекономічного аналізу кінцеве споживання розмежовують на приватне споживання і державне споживання; валове нагромадження прирівнюється до валових інвестицій, у складі яких виділяються приватні інвестиції і державні інвестиції. Виходячи з цього застосовується аналітична формула ВВП за категоріями кінцевого використання:

Y = С + І + G + NХ,

де Y— валовий внутрішній продукт; С — приватне споживання; I — валові приватні внутрішні інвестиції; G — державні закупівлі, які складаються з державного споживання та інвестування, тобто G = С_g + І_g; NХ— чистий експорт, який обчислюється як різниця між експортом (ЕХ) та імпортом (IМ), тобто NХ= ЕХ- IМ.

Сума елементів правої частини наведеної формули відображає сукупні витрати в економіці (Е), тобто Е = С + І+G + NХ. В умовах економічної рівноваги ВВП дорівнює сукупним витратам, тобто Y = Е. Детально це питання розглядається в темі 9.

На основі ВВП можна отримати чистий внутрішній продукт (NDP), який обчислюється відніманням від ВВП вартості спожитого капіталу, тобто амортизації (А): NDP = Y – А.

Але ВВП не повною мірою відбиває доходи, що їх отримує країна у своє розпорядження. По-перше, ВВП не враховує первинних доходів, зароблених резидентами в інших країнах та нерезидентами в даній країні. Тому застосовується більш широкий показник — валовий національний дохід(GNI), який крім ВВП ураховує також чисті доходи, зароблені резидентами за кордоном (N1). Отже, GNI — це сума як внутрішніх, так і зовнішніх первинних доходів:

GNI = Y + NI.

По-друге, за рахунок первинних доходів резидентів можуть надаватися трансферти нерезидентам, і навпаки — за рахунок первинних доходів нерезидентів можуть надаватися трансфери резидентам. Цю обставину враховує валовий національний наявний дохід (GNDI), який крім ВВП і чистих доходів, зароблених резидентами за кордоном, враховує також чисті поточні трансферти, отримані від решти світу (NTR):

GNDI =Y + NI + NTR.

GNDI відображає весь дохід країни (як зароблений, так і отриманий від решти світу), яким може розпоряджатися національна економіка. Іншими словами, це наявний дохід усієї економіки. Поряд із зазначеним показником існує наявний дохід приватного сектору економіки, який розглядається в сьомій темі, та наявний дохід держави в особі уряду, що розглядається в дванадцятій темі.

Усі макроекономічні показники безпосередньо обчислюються у фактичних цінах відповідного року, котрі, як правило, змінюються порівняно з цінами попереднього року. Тому на рівень макроекономічних показників впливають як реальні зміни в економіці, так і зміни цін. Щоб розмежувати вплив на ВВП фізичних обсягів виробництва і цін, розрізняють номінальний ВВП (Yⁿ) і реальний ВВП (Y). Номінальний ВВПобчислюється в поточних цінах, до яких належать фактичні ціни того періоду (року), що аналізується. Він буде визначатися як період t. Реальний ВВП обчислюється у порівнянних (постійних) цінах, до яких відносять ціни базового періоду. За базовий візьмемо період, що передує періоду t. Він визначатиметься як період t -1. У зв'язку з цим ВВП за період t позначається як Y_t а за попередній період — як Y_t_-1.

На основі реального ВВП можна обчислити його приріст (або скорочення) в періоді t порівняно з попереднім, тобто з періодом t - 1, який є базовим періодом:

Але ВВП змінюється не лише реально, а й за рахунок цін. Для визначення цінових змін ВВП використовуються індекси цін. Основними з них є індекс цін ВВП або дефлятор ВВП (Р) та індекс споживчих цін (Р^с). Вони відображають темп зростання цін у періоді t порівняно з періодом t—1.

Дефлятор ВВП та індекс споживчих цін подають неоднакову інформацію про динаміку рівня цін в економіці. Відмінності між ними полягають у такому.

По-перше, дефлятор ВВП відображає зміни в цінах на всі вироблені товари і послуги, що входять до складу ВВП, тоді як індекс споживчих цін — лише зміни рівня цін на споживчі товари і послуги. По-друге, дефлятор ВВП ураховує лише ціни на вітчизняні товари і послуги, а індекс споживчих цін — ціни як на вітчизняні, так і на імпортні товари і послуги. По-третє, якщо індекс споживчих цін обчислюється для незмінного кошика товарів і послуг, то при обчисленні дефлятора ВВП ураховуються зміни, які відбуваються в структурі цього кошика. Індекси цін, що обчислюються на базі незмінного кошика товарів і послуг, називаються індексами Ласпейреса, а індекси цін, які спираються на змінний кошик, — індексами Пааше.

Якщо індекс цін періоду t є відомою величиною, то можна методами дефлювання або інфлювання визначити реальний ВВП у періоді t: . Якщо попередній рік є базовим, то на цій підставі можна обчислити такі показники:

- індекс зростання реального ВВП:

де ;

- приріст номінального ВВП за рахунок зростання реального ВВП:

;

- приріст номінального ВВП за рахунок зростання цін:

Термінологічний словник

Актив — частина власності, яка має вартість.

Амортизація — грошова форма відшкодування зношеної частки основного капіталу.

Базовий період — період, який береться за основу при обчисленні індексів цін за інші періоди.

Валова додана вартість — різниця між вартістю виробленої продукції і вартістю проміжної продукції, що була закуплена у постачальників.

Валовий внутрішній продукт — ринкова вартість кінцевої продукції, виробленої резидентами країни за відповідний період.

Валовий національний дохід — дохід країни, який складається з доходу, отриманого в результаті розподілу ВВП, та чистих первинних доходів, отриманих, резидентами країни від зовнішньоекономічної діяльності.

Валовий національний наявний дохід — дохід країни, що охоплює валовий національний дохід і чисті поточні трансферти, отримані резидентами країни від зовнішньоекономічної діяльності.

Валовий прибуток — прибуток, що характеризує перевищення доходів від економічної діяльності над усіма витратами, пов'язаними з виробництвом продукції та відрахуванням коштів на відновлення основного капіталу.

Випуск — сукупна ринкова вартість товарів і послуг, вироблених резидентами країни за відповідний період.

Дефлятор ВВП — індекс цін, який показує темп зростання цін за певний період на всі товари і послуги, що охоплються ВВП; співвідношення номінального та реального ВВП.

Дивіденди— платежі, що виплачуються кожному акціонеру з прибутку корпоративного підприємства згідно з його часткою в акціонерному капіталі.

Домогосподарство — інституціональна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, основними функціями якої є пропозиція робочої сили та використання своїх доходів для купівлі споживчих товарів і послуг.

Експорт — товари і послуги, вироблені в країні і продані за її межі.

Імпорт— сукупність товарів і послуг, які країна купує в інших країн.

Інвестиції— потік витрат, що здійснюються з метою нагромадження основного капіталу, будівництва житла та приріст запасів.

Інвестиції в запаси — потік витрат, пов'язаних із виробництвом продукції, яка не реалізується, а зберігається на складах підприємств.

Інвестиції в основний капітал — потік витрат, спрямованих на купівлю устаткування, машин, будівництво виробничих об'єктів та інших засобів виробництва.

Інвестиції у житлове будівництво — потік витрат, спрямованих на будівництво житла та реконструкцію наявного житла.

Індекс споживчих цін — індекс, який відбиває темп зростання ціни фіксованого ринкового кошика споживчих товарів і послуг (індекс цін Ласпейреса) базового періоду.

Індекс цін— співвідношення між ціною певного кошика товарів і послуг (ринкового кошика) в даному періоді і ціною ідентичного ринкового кошика в попередньому періоді.

Індекс цін Пааше — індекс, який відбиває темп зростання ціни ринкового кошика поточного періоду.

Номінальний ВВП — ВВП, що визначається у фактичних (поточних) цінах, що діяли на момент його реалізації.

Прибуток — дохід підприємств, який дорівнює різниці між виручкою від реалізації їхньої продукції та витратами на її виробництво.

Приватний сектор — сукупність домогосподарств і приватних підприємств у країні.

Реальний ВВП — ВВП, обчислений у порівнянних (постійних) цінах, тобто номінальний ВВП, скоригований на індекс цін.

Споживання основного капіталу — вартісна оцінка зношення основного капіталу внаслідок його використання в процесі виробництва товарів і послуг.

Трансфертні платежі — державні виплати суб'єктам приватної економіки, в обмін на які уряд не отримує ні товарів, ні послуг.

Чистий ВВП — ВВП за вирахуванням амортизації.

Чистий експорт — різниця між експортом та імпортом товарів і послуг.

Чисті інвестицій — валові інвестиції за вирахуванням амортизації.

Тести для самоперевірки знань

1. Із перелічених величин до складу ВВП за розподільним методом входить:

а) змішаний дохід;

б) податки на виробництво та імпорт;

в) субсидії;

г) усі відповіді правильні.

2. ВВП можна визначити за такою формулою:

а) Y=GNDI – NI;

б) Y=GNI – NI – NTR;

в) Y=GNDI – NTR;

г) Y=GNI – NI.

3. Податки на виробництво та імпорт використовуються для обчислення:

а) ВВП за виробничим методом;

б) ВВП за розподільним методом;

в) ВВП за методом кінцевого використання;

г) усі відповіді помилкові.

4. Приріст реального ВВП визначається так:

а) ;

б) ;

в) ;

г) .

Валовий національний дохід може бути розрахований так:

а) Y + NI;

б) Y+NTR;

в) GNDI – NTR;

г) Y+NI+NTR;

д) усі відповіді помилкові.

6. До методологічних принципів СНР належить таке положення:

а) ринкова економіка є стабільною системою;

б) витрати на виробництво ВВП дорівнюють доходу від його реалізації;

в) продуктивною є діяльність, яка виробляє матеріальні блага;

г) продуктивною є праця, яку застосовують в умовах ринку.

7. Валовий національний наявний дохід — це:

а) GNI+NTR;

б) GNI – NI;

в) Y+NI;

г) GNI+NI+NTR;

д) усі відповіді помилкові.

8. Із наведених визначень правильним є таке:

а) ВВП — це випуск мінус амортизація;

б) NDP = Y— амортизація;

в) амортизація є елементом валового прибутку;

г) GNI обчислюється як сума внутрішніх первинних доходів.

9. При обчисленні дефлятора ВВП та індексу споживчих цін правильними є такі положення:

а) індекс споживчих цін не враховує ціни на імпортні товари та послуги;

б) індекс споживчих цін відображає лише зміни рівня цін на споживчі товари та послуги;

в) дефлятор ВВП обчислюється на основі кошика товарів і послуг базового періоду;

г) усі відповіді помилкові.

10. Реальний ВВП обчислюється в:

а) поточних цінах; б) постійних цінах

в) фактичних цінах; г) цінах базового періоду.

Відповіді

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

г)

б)

а), б)

а), в)

б)

а)

б), в)

б)

б),г)

Тема 3. Ринок праці

Первинною категорією ринку праці є робоча сила.Згідно з методологією Держкомстату України робочу силу складають дві групи дорослого населення:

перша — зайняті, до складу яких входять особи у віці 15—70 років, що займаються економічною діяльністю;

друга — безробітні, до складу яких входять особи у віці 15— 70 років, що не мають роботи, але намагаються працевлаштувати-ся найближчим часом.

Отже, до робочої сили країни входять зайняті й безробітні. Вони належать до економічно активного населення. Інша, третя, група населення — це особи, що не займаються економічною діяльністю або не готові приступити до такої діяльності найближчим часом.

Стан ринку праці можна оцінювати такими показниками:

Рівень зайнятості =

Залежно від причин, які викликають безробіття, розрізняють три його види: фрикційне, структурне, циклічне. Фрикційне безробіття охоплює таких безробітних, які добровільно чи вимушено змінюють місце роботи. Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, які відображають появу невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професіями, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Циклічне безробіття з'являється тоді, коли в економіці відбувається загальний спад виробництва, унаслідок чого пропозиція праці перевищує попит на працю.

Фрикційне і структурне безробіття є природною потребою для економіки, оскільки їх існування — це спосіб пристосування ринку праці до змін, які постійно відбуваються в економіці. Тому фрикційне і структурне безробіття інтегрується в категорію природне безробіття. Під природним рівнем безробіття розуміють такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці.

Залежно від рівня безробіття розрізняють повну та неповну зайнятість. При цьому повна зайнятість не ототожнюється з нульовим рівнем безробіття. Під повною зайнятістю розуміють зайнятість, яка спостерігається в умовах рівноваги на ринку праці. За таких умов фактичне безробіття дорівнює природному. Якщо фактичне безробіття вище природного, то це свідчить про існування циклічного безробіття і неповної зайнятості. В окремих випадках попит на працю може перевищувати пропозицію праці, а фактичне безробіття бути нижчим за природне. За цих умов з'являється надмірна зайнятість.

В умовах повної зайнятості наявні ресурси використовуються на повну потужність і економіка виробляє максимальний ВВП, який називається потенційним. Отже, потенційний ВВП— це такий обсяг реального ВВП, який економіка виробляє в умовах повної зайнятості, коли фактичне безробіття дорівнює природному.

Таким чином, природне безробіття є не лише показником повної зайнятості, а й чинником кількісної визначеності потенційного ВВП. Тому обчислення природного рівня безробіття має велике аналітичне значення. Але, незважаючи на це, серед економістів не існує єдиного підходу до способів вимірювання природного рівня безробіття.

Найпростіший спосіб вимірювання природного рівня безробіття полягає в його обчисленні як середньорічного рівня безробіття за тривалий період. Такий спосіб спирається на положення, згідно з яким середній рівень фактичного безробіття за великі проміжки часу згладжує його циклічні коливання навколо природного рівня. Це означає, що природний рівень безробіття є довгостроковим рівноважним рівнем безробіття, до якого постійно тяжіє ринок праці.

Широке визнання отримала концепція, згідно з якою в умовах економічної рівноваги безробіття дорівнює природному рівню, а фактична інфляція збігається з очікуваною. Якщо безробіття зменшується порівняно з природним рівнем, то відбувається прискорення інфляції порівняно з очікуваним рівнем. Звідси випливає висновок — природним є рівень безробіття, що не прискорює інфляції. На цій основі з метою обчислення показника природного рівня безробіття був розроблений коефіцієнт NAIRU — not acceleration inflation rate of unemployment. Зазначена концепція була запропонована М Фрідменом у 1968 р. і незалежно від нього в цьому самому році розроблена Е. Фелпсом. В її основі лежить теоретичний інструментарій кривої Філіпса, яка розглядається в темі 6.

Інший підхід до обчислення природного рівня безробіття пропонує Г. Манків. Він виходить з того, що рівновага на ринку праці спостерігається тоді, коли кількість звільнених з роботи дорівнює кількості працевлаштованих:

,

де — коефіцієнт працевлаштування, який відображає частку працевлаштованих безробітних у складі безробітних; l — коефіцієнт звільнення, який відображає частку звільнених працівників у складі зайнятих; (L - U) — кількість зайнятих (робоча сила мінус безробітні), L — робоча сила, або кількість праці, U — кількість безробітних.

Якщо обидві частини рівняння поділити на L, то можна визначити природний (рівноважний) рівень безробіття:

,

де и_п — природний рівень безробіття.

Макроекономісти по-різному пояснюють механізм функціонування ринку праці. Найбільш реально щодо цього питання конкурують між собою дві теорії: неокласична і кейнсіанська.

Неокласична теоріяспирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнучкою заробітною платою, а критерієм попиту підприємств на працю є макси-мізація прибутку. Чим нижча зарплата, тим менші витрати на виробництво продукту, тим вища прибутковість виробництва і більший попит на працю. Тому згідно з неокласичною теорією попит на працю є спадною функцією від реальної зарплати:

де W – номінальна зарплата;

— попит на працю.

Реальна зарплата лежить в основі і некласичної функції пропозиції праці. Чим вища реальна зарплата, тим більшою є пропозиція робочої сили. Тому пропозиція праці є зростаючою функцією від реальної зарплати:

де - пропозиція праці.

Залежність попиту і пропозиції на ринку праці від реальної зарплати в інтерпретації неокласичної теорії можна виразити за допомогою рис. 3.1.

Рис. 3.1. Неокласична модель ринку праці

На рисунку 3.1 при реальній зарплаті забезпечується рівновага: L₀ = L^S = L^D . Тепер припустимо, що реальна зарплата зросла до . Згідно з неокласичною теорією пропозиція праці зросте до L₁, а попит на працю впаде до L₂, що викличе циклічне безробіття, яке вимірюється відрізком L₁ - L₂. За даною теорією його причиною є надмірна зарплата, яка перевищила рівноважний рівень.

Проте за неокласичною теорією ринок здатний швидко усувати нерівновагу на ринку праці. Алгоритм усунення цієї нерівноваги матиме такий вигляд. Надмірна зарплата не лише викликає безробіття, а й одночасно породжує конкуренцію між робітниками за дефіцитні робочі місця, яка примушує їх погодитися на зниження номінальної зарплати. Вона буде зменшуватися доти, доки реальна зарплата не досягне рівня . Це буде супроводжуватися поверненням попиту і пропозиції до рівноважних величин, тобто до Lо. Якщо певна частка робітників не захоче найматися на роботу за низької (рівноважної) зарплати, то за неокласичною теорією таке безробіття є добровільним і тому не є безробіттям.

Згідно з кейнсіанською теорією номінальна зарплата не змінюється під впливом попиту на ринку праці в бік зниження. На думку кейнсіанців, попит на працю залежить від сукупного попиту. Це означає, що сукупний попит обумовлює не тільки обсяг виробництва товарів і послуг, а й ту кількість праці, яка необхідна для його забезпечення. Тому згідно з кейнсіанською теорією попит на працю є зростаючою функцією від сукупного попиту:

де AD – сукупний попит.

При визначенні функції пропозиції праці прихильники кейнсіанської теорії спираються не на реальну, а на номінальну зарплату, яка, на їхню думку, може змінюватися лише в бік зростання. Якщо номінальна зарплата зростає, то пропозиція праці збільшується. Отже, в кейнсіанському варіанті пропозиція праці є зростаючою функцією від номінальної зарплати:

Для ілюстрації кейнсіанської теорії ринку праці звернемося до рис. 3.2.

Рис. 3.2. Кейнсіанська модель ринку праці

На рис. 3.2 кількість зайнятих, яка узгоджується з природним безробіттям, становить L₀, пропозиція праці в обсязі L₁ перевищує попит на працю в обсязі L₂, а циклічне безробіття вимірюється відрізком L₁- L₂. При цьому номінальна зарплата виша рівноважного рівня, тобто W₁ > W₀.

Якщо у неокласиків за такої ситуації (неповна зайнятість, циклічне безробіття, W₁ > W₀) конкуренція між робітниками примушує їх погоджуватися на зниження номінальної зарплати, то у кейнсіанців вона не може змінюватися у бік зниження. Тому не може зменшитися і пропозиція праці. Попит на працю теж не здатний збільшитися, оскільки він є функцією лише сукупного попиту. У такому стані ринок праці може перебувати доти, доки не відбудеться зростання сукупного попиту, що відповідно збільшить попит на працю до її пропозиції. Щоб прискорити виведення економіки зі стану неповної зайнятості, кейнсіанці пропонують застосовувати державну політику стимулювання сукупного попиту.

Неповна зайнятість і циклічне безробіття є індикаторами економічної нестабільності. Вони свідчать про те, що певна частка робочої сили не використовується для виробництва ВВП, що спричиняє його втрати. Американський вчений Оукен виявив емпіричну залежність, згідно з якою кожний процент циклічного безробіття викликає 2,5—3,0% відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, або розрив ВВП. Ця залежність увійшла в макроекономічну науку під назвою закону Оукена. Його можна виразити такою формулою:

де - розрив ВВП у процентах до потенційного ВВП; - чутливість ВВП до циклічного безробіття, яка показує, на скільки процентів фактичний ВВП менший від потенційного, якщо фактичне безробіття перевищує природний рівень на 1%.

На базі розриву ВВП можна обчислити потенційний ВВП (Y_p) і втрати ВВП від циклічного безробіття ( ):

Закон Оукена використовується також і при визначенні залежності динаміки фактичного ВВП від динаміки фактичного безробіття:

де - процентна зміна фактичного ВВП у періоді t; - процентна зміна потенційного ВВП у періоді t; - фактичне безробіття відповідно у періоді t i t – 1.

Термінологічний словник

Аутсайдери — працівники, які є тимчасово безробітними і тому не можуть впливати на переговори про оплату праці.

Безробітні— ті особи, які відносяться до складу робочої сили, але тимчасово не працевлаштовані.

Безробіття — така ситуація на ринку праці, коли певна частка робочої сили є тимчасово незайнятою.

Закон Оукена — виведена Артуром Оукеном емпірична залежність, згідно з якою кожний процент циклічного безробіття викликає певний процент відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, або розрив ВВП.

Інсайдсри - зайняті працівники, що можуть впливати на хід переговорів про заробітну плату.

Коефіцієнт участі в робочій силі – процент робочої сили у складі дорослого населення.

Повна зайнятість — рівень зайнятості, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці, коли фактичне безробіття дорівнює природному рівню.

Природний рівень безробіття — рівень безробіття, що відповідає повній зайнятості, за якої забезпечується рівновага на ринку праці.

Рівень безробіття — процент учасників робочої сили, які не мають роботи.

Робоча сила — частина дорослого населення, яка має роботу або шукає її.

Структурне безробіття — безробіття, що виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, які відображають появу невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професіями, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками.

Фрикційне безробіття — безробіття, що пов'язане з добровільною або вимушеною зміною працівниками місця своєї роботи.

Циклічне безробіття — безробітгя, що зумовлене недостатнім сукупним попитом, тобто коли на ринку праці попит на робочу силу менш