Тести для самоперевірки знань 1 страница
1. Грошовий агрегат М1 визначається за формулою:
а) М0 + поточні рахунки;
б) М0 + строкові кошти;
в) М2 - строкові кошти;
г) М0 - поточні рахунки.
2.Грошовий мультиплікатор визначається за формулою:
а) 
;
б) 
;
в) 
.
3. Якщо на грошовому ринку попит збільшився за сталої пропозиції, то:
а) знизиться і;
б) зростуть ціни на облігації;
в) зросте і;
г) знизяться ціни на облігації.
4. Яка з наведених формул є правильною?
а) МS = CU + D;
б) МS = СU + ВR;
в) H = СU + D;
г) Н = СU - ВR.
5. Щоб збільшити пропозицію грошей національний банк повинен:
а) продати державні облігації;
б) купити державні облігації;
в) зменшити резервну норму;
г) підвищити резервну норму;
6. Яке із наведених положень є правильним?
а) зміна і прямо впливає на пропозицію грошей;
б) зміна і прямо впливає на попит на гроші;
в) зміна і обернено впливає на попит на гроші;
г) зміна і прямо впливає на попит на облігації.
7. Яке із наведених положень є помилковим?
а) банківські резерви = обов'язкові резерви + надлишкові резерви;
б) грошова база = депозитні гроші + готівкові гроші;
в) чим вище і, тим більша альтернативна вартість грошей;
г) грошова база = грошовій пропозиції.
8. Національний банк може впливати на грошовий мультиплікатор за допомогою:
а) зміни коефіцієнта готівки;
б) зміни нормативів обов'язкового резервування;
в) зміни нормативів надлишкових резервів;
9. Яка з наведених формул є правильною:
а) 
;
б) 
;
в) 
;
г) 
?
10. Якщо на грошовому ринку збільшилася пропозиція грошей за незмінного попиту, то:
а) зростуть ціни на облігації;
б) зросте і;
в) знизяться ціни на облігації;
г) знизиться.
Відповіді
| а) | б) | в),г) | а) | б), в) | в),г) | б),г) | б) | б),г) | а),г) |
Тема 6. Інфляційний механізм
Інфляція — це зростання загального рівня цін у країні, яке показує, на скільки зросли ціни в даному періоді порівняно з попереднім. Оберненою стороною інфляції є знецінення грошей.
Інструментом вимірювання рівня інфляції є індекси цін.За їх допомогою визначаються темпи зростання і приросту цін. Показником темпу зростання цін є самі індекси цін. Тому індекс цін ще називають індексом інфляції. Показником темпу приросту цін є темп інфляції, який можна обчислювати двома методами.
Перший — на основі індексів цін базового періоду, який береться за 100 %:
,
де 
— темп інфляції поточного періоду; 
— індекс цін поточного періоду.
Другий — на основі індексів цін попереднього періоду, який не є базовим.
,
де Рt-1 — індекс цін попереднього періоду.
Рівень інфляції з періоду в період може зростати або зменшуватися. Перше явище називається прискоренням інфляції, друге — сповільненням інфляції, або дезінфляцією. В окремих випадках загальний рівень цін у країні може зменшуватися. Цей процес називається дефляцією.
Інфляцію класифікують за різними ознаками: залежно від темпів інфляції — помірна, галопуюча, гіперінфляція; залежно від основних причин, які викликають інфляцію — інфляція попиту та інфляція витрат; залежно від рівня її передбачення — очікувана та неочікувана інфляція.
Інфляційні очікування — важливий елемент сучасної макроекономіки, в якій існує дві альтернативні теорії: теорія адаптивних очікувань і теорія раціональних очікувань. Згідно з теорією адаптивних очікуваньекономічні суб'єкти при формуванні своїх інфляційних прогнозів спираються на поведінку інфляції в найближчому минулому періоді, скориговану на помилковість інфляційного прогнозування. Логіку теорії адаптивних очікувань можна виразити такою формулою:
.
Згідно з наведеною формулою, інфляційні очікування на прогнозний період ( 
) дорівнюють інфляційним очікуванням в передпрогнозному періоді ( 
), скоригованим на помилковість інфляційного прогнозування в передпрогнозному періоді, яка дорівнює ( 
). При цьому помилковість ураховується за допомогою коефіцієнта корекції (y), рівень якого залежить від швидкості перегляду очікувань. Припускається, що інфляційні очікування коригуються швидко. Тому у близький до 1. За цих умов рівняння очікуваної інфляції спрощується до такого вигляду:
.
Таким чином, теорія адаптивних очікувань виходить з того, що очікувана у майбутньому інфляція дорівнює інфляції у найближчому минулому періоді.
Згідно з теорією раціональних очікуваньекономічні суб'єкти при формуванні своїх інфляційних прогнозів використовують усю наявну інформацію про майбутні зміни в економіці та економічній політиці держави. Тому раціональні очікування інколи називають очікуваннями, які спрямовані вперед, а адаптивні -очікування, що повернуті назад.
Щоб управляти інфляцією, потрібно знати причини (чинники) інфляції. Основними теоріями, що пояснюють причини інфляції, є кейнсіанська і монетаристська теорії.
Прихильники кейнсіанської теоріїрозглядають лише інфляцію попиту, яка, на їх погляд, виникає в умовах повної зайнятості. За цих умов збільшення сукупного попиту означає утворення надмірного попиту, який спричиняє зростання цін. Спираючись на кейнсіанську теорію щодо причин інфляції, загальний рівень цін в економіці можна визначити так:
.
За повної зайнятості YAD = YP і тому загальний рівень цін не змінюється (Р = 1,0). Якщо ж сукупний попит перевищує потенційний ВВП (Y > Yp), то в економіці виникає надмірний сукупний попит. Для його усунення, ціни мають зрости, тобто Р > 1,0. Отже, згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є надмірний сукупний попит, який може виникати в умовах повної зайнятості.
Висновки, що випливають із кейнсіанської теорії щодо причин інфляції, істотно звужують коло цих причин. Сучасна практика засвідчує, що інфляція попиту спостерігається не лише в умовах повної зайнятості, а й за неповної зайнятості. Крім того, інфляція не обмежується лише інфляцією попиту. Важливим елементом загальної інфляції є інфляція витрат. Велике значення мають також інфляційні очікування.
Прихильники монетаристської теоріївважають, що причиною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу порівняно з вартістю товарів та послуг. Теоретичною базою монетаристської позиції слугує рівняння кількісної теорії грошей, згідно з яким загальний рівень цін в економіці можна виразити такою формулою:
.
Монетаристи виходять із двох передумов: 1) швидкість обігу грошей (V) є стабільною; 2) обсяг виробництва (Y) визначається не монетарними, а реальними чинниками, тобто факторами виробництва. За цих передумов надмірне збільшення грошової маси ( 
М> Y) викликає зростання сукупного попиту і цін.
Свій висновок щодо ролі грошей в інфляційному процесі монетаристи підтверджують існуванням суттєвої кореляції між фо-шовою масою та інфляцією. Але кореляція і причинність — це не одне й те саме. Кореляція між відповідними явищами свідчить, що одне явище супроводжується іншим явищем, незалежно під того, чим обумовлюється такий зв'язок між ними. На думку кейнсіанців, грошова маса є не причиною інфляції, а засобом реалізації сукупного попиту, надмірне зростання якого спричиняє інфляцію. Тією самою мірою, якою надмірним є сукупний попит, надмірною є і грошова маса. Кореляція також засвідчує цей зв'язок.
Інфляцію не можна пояснити лише надмірним сукупним попитом в умовах повної зайнятості або надмірною грошовою масою. Вона є наслідком великої кількості різноманітних чинників, які можна поділити на три види.
Чинники інфляції попиту.Така інфляція викликається надмірним сукупним попитом. Ураховуючи, що сукупний помиї є агрегатною величиною, до чинників інфляції попиту можна віднести такі, які зумовлюють надмірність трьох його складових: урядовий попит, приватний попит, іноземний попит.
1. Чинники, що викликають надмірний урядовий попит. Такий попит проявляється через бюджетний дефіцит. Але інфляція спричиняється лише в тому разі, коли бюджетний дефіцит фінансується за рахунок грошово-кредитної емісії. За цих умов зростання урядового попиту не забезпечується адекватним зростанням реального ВВП, тобто сукупної пропозиції. Отже, чинником інфляції є емісійне фінансування бюджетного дефіциту.
2. Чинники, що викликають надмірний приватний попит. До таких чинників можна віднести надмірне інвестування приватної економіки, випереджувальне зростання доходів населення порівняно зі зростанням ВВП, ажіотажний попит тощо.
3. Чинники, що викликають надмірний іноземний попит на вітчизняні товари і послуги. Такий попит виникає у зв'язку з випереджувальним зростанням експорту (сукупного попиту) порівняно з імпортом (сукупною пропозицією).
Чинники інфляції витрат.До чинників інфляції цього виду належать такі, що збільшують середні витрати на виробництво товарів і послуг. їх можна поділити на внутрішні і зовнішні. Серед внутрішніх чинників можна виділити: зростання цін на продукцію проміжного споживання, зменшення продуктивності ресурсів, випереджувальне зростання заробітної плати порівняно з продуктивністю праці, підвищення продуктових податків. До внутрішніх чинників інфляції витрат можна також віднести підвищення цін підприємствами-монополістами та адміністративне (державне) регулювання цін.
Зовнішні чинники інфляції витрат реалізуються через імпорт. Якщо зростають ціни на імпортні товари, то одночасно з товарами країна імпортує інфляцію витрат. Складовими такої інфляції є зростання митної вартості, зниження курсу національної валюти, підвищення імпортного мита тощо.
Інфляційні очікування.Роль інфляційних очікувань полягає в тому, що економічні суб'єкти, фіксуючи загальне зростання цін у минулому періоді або прогнозуючи несприятливу економічну кон'юнктуру у майбутньому періоді, генерують зростання цін: наймані працівники наперед вимагають збільшення заробітної плати, підприємства заздалегідь підвищують ціни, банки упереджувано піднімають проценти за кредит тощо. Отже, інфляційні очікування є самостійним чинником інфляції.
Інфляція впливає на різні аспекти соціально-економічного життя країни. Негативні соціально-економічні наслідкивикликає висока інфляція. До цих наслідків можна віднести:
1. Зниження реальних доходів населення. Воно відбувається, якщо темпи зростання номінальних доходів людей нижчі за темпи інфляції. Це стосується насамперед осіб, які отримують фіксовані доходи (працівники бюджетних установ, пенсіонери та інші особи, котрі живуть за рахунок соціального забезпечення).
2. Знецінення фінансових активів. Під впливом інфляції зменшується реальна вартість фінансових активів з фіксованою номінальною вартістю (ощадні рахунки, облігації тощо). Незважаючи на те, що майже всі фінансові активи приносять дохід у формі процента, їх реальна вартість зменшується, якщо темп інфляції перевищує процентну ставку.
3. Порушення відносин між позикодавцями і позичальниками. Від інфляції виграють позичальники коштів (дебітори), а програють позикодавці (кредитори). Це обумовлено тим, що в умовах інфляції позичальник отримує гроші за однією купівельною спроможністю, а повертає за нижчою.
4. Зниження мотивації до інвестування. Це відбувається тому, що інвестиційні кошти вкладаються на тривалий період, у межах якого інфляція може суттєво зрости. Якщо через кілька років інфляція зростає порівняно з прогнозованим рівнем, то прибутковість вкладених інвестицій реально зменшується.
5. Перерозподіл доходів між приватним сектором і державою. Основний спосіб цього перерозподілу полягає в тому, що інфляція зменшує купівельну спроможність грошей. Тому домогосподарства несуть певні втрати, які для держави є інфляційним податком.
Одним з головних завдань економічної політики держави є підтримання інфляції на низькому рівні. Але це завдання входить у суперечність з іншим завданням — зниженням безробіття. При вирішення цієї суперечності використовується теоретичний інструментарій кривої Філіпса.
Ранній варіант кривої Філіпсавідображав обернену залежність між номінальною зарплатою і безробіттям. Але з часом її стали використовувати для визначення співвідношення між інфляцією і безробіттям. При цьому окремо були виділені інфляція попиту, яка залежить від циклічного безробіття, інфляція витрат, що спричиняється збуреннями сукупної пропозиції, та інфляційні очікування. Тому сучасний варіант кривої Філіпсавідображається таким рівнянням:
,
де 
— очікуваний темп інфляції; 
— чутливість інфляції до зміни рівня циклічного безробіття, яке викликається відхилення сукупного попиту від потенційного ВВП; 
— темп інфляції, який спричиняється збуреннями сукупної пропозиції.
Рівняння кривої Філіпса свідчить про те, що інфляція залежить насамперед від очікуваної інфляції, яка згідно з адаптивними очікуваннями є продуктом інфляційної інерції, тобто 
.
Поряд з інфляцією, яку формують очікування, на її рівень можуть впливати коливання сукупного попиту та збурення сукупної пропозиції. Вплив коливань сукупного попиту на інфляцію попиту проявляється через динаміку циклічного безробіття (и – un), яке впливає на її рівень обернено. Інфляція витрат, яку спричиняють збурення сукупної пропозиції, впливає на загальний темп інфляції прямо, і тому перед стоїть знак «+». Наприклад, коли зростають світові ціни на нафту, а сукупна пропозиція скорочується, то інфляція витрат прискорює загальний темп інфляції. І навпаки, сприятливі збурення сукупної пропозиції надають від'ємного значення, що уповільнює загальний темп інфляції.
Рис. 7.1. Крива Філіпса у короткостроковому періоді
Згідно з рис. 7.1 розташування кривої Філіпса на графіку залежить від суми очікуваної інфляції та інфляції витрат ( 
). Якщо 
= 
, то це означає, що циклічне безробіття відсутнє, а фактичне безробіття дорівнює природному рівню. Отже, коли = , то 
, що відображено на рис. 7.1. Інфляція, яка дорівнює сумі очікуваної інфляції та інфляції витрат, є інфляцією повної зайнятості. Якщо інфляція повної зайнятості зростає, то крива Філіпса переміщується вправо; якщо ця інфляція зменшується, то крива Філіпса переміщується вліво.
Зміни в інфляції, що викликаються динамікою циклічного безробіття, відображаються через відповідне переміщення точки інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса. Рис. 7.1 показує, що в разі збільшення безробіття від un до u1 інфляція зменшується до 
, а в разі зменшення безробіття до u2 інфляція зростає до 
. Отже, між інфляцією і безробіттям існує обернена залежність.
Спираючись на криву Філіпса, уряд може у короткостроковому періоді робити вибір між інфляцією і безробіттям. Цього він може досягти за допомогою заходів, які здатні впливати на циклічне безробіття. Наприклад, якщо уряд стимулюватиме сукупний попит, то безробіття зменшується. Проте ціною його зменшення є прискорення інфляції, оскільки в рівнянні кривої Філіпса зменшується величина 
. Якщо, уряд стримуватиме сукупний попит, то безробіття зростатиме, що уповільнить інфляцію, оскільки в рівнянні кривої Філіпса збільшується величина . Отже, ціною зменшення інфляції є зростання безробіття.
Проте слід зауважити, що компромісний вибір міжінфляцією ібезробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді можливість такого вибору зникає. Це пояснюється тим, що лише у короткостроковому періоді фактичний рівень цін може відхилятися від їх очікуваного рівня під впливом неочікуваних коливань сукупного попиту. У довгостроковому періоді цінові очікування пристосовуються до динаміки фактичних цін, а рівень номінальної зарплати — до очікуваного рівня цін. Унаслідок цього усувається мотивація до зміни сукупної пропозиції. За таких умов, згідно з теорією довгострокової сукупної пропозиції, її крива набирає вигляду вертикальної лінії, що бере свій початок у точці потенційного ВВП. Такій сукупній пропозиції відповідає природний рівень безробіття. Це означає, що у довгостроковому періоді крива Філіпса є вертикальною лінією, яка започатковується в точці природного рівня безробіття.
Термінологічний словник
Галопуюча інфляція— інфляція, темпи якої вимірюються десятками або сотнями процентів за рік.
Гіперінфляція— інфляція, що характеризується темпами, які перевищують 50 % на місяць.
Дезінфляція— зниження темпів зростання цін.
Дефляція— зниження загального рівня цін.
Інфляційні очікування— очікування економічних суб'єктів щодо рівня інфляції у майбутньому періоді.
Інфляція— зростання загального рівня цін.
Інфляція витрат— зростання цін, яке виникає внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції, що супроводжується зменшенням сукупної пропозиції.
Інфляція попиту— зростання цін, що спричиняється надмірним сукупним попитом.
Очікувана інфляція— інфляція, яку економічні суб'єкти передбачали у майбутньому на основі доступної їм інформації.
Стагфляція— скорочення обсягу національного виробництва, яке супроводжується зростанням цін, тобто поєднання стагнації та інфляції.
Теорія адаптивних очікувань— теорія, згідно з якою люди формують свої очікування щодо поведінки економічних змінних у майбутньому періоді на підставі їх динаміки у найближчому минулому і коригують їх з урахуванням змін, що відбуваються у поточному періоді.
Теорія раціональнихочікувань — теорія, згідно з якою люди формують свої очікування щодо поведінки економічних змінних у майбутньому періоді на базі інформації про майбутні зміни в економічній кон'юнктурі та економічній політиці держави.
Тести для самоперевірки
1.Основними чинниками, які викликають інфляцію витрат, є:
а) випереджаюче зростання експорту порівняно з імпортом;
б) підвищення продуктових податків;
в) зменшення продуктивності ресурсів;
г) випереджувальне зростання сукупного попиту.
2. Основними чинниками, які викликають інфляцію попиту, є:
а) випереджувальне зростання доходів населення;
б) зростання цін на ресурси;
в) емісійне фінансування бюджетного дефіциту;
г) зростання курсу національної валюти.
3. Яке із наведених положень є правильним?
а) процес зниження рівня цін називається дезінфляцією;
б) адаптивні інфляційні очікування формуються з урахуванням минулої інфляційної динаміки;
в) раціональні інфляційні очікування формуються з урахуванням змін у майбутньому періоді;
г) усі наведені твердження є помилковими.
4. Причинами інфляції згідно з монетаристською теорією є:
а) надмірний обсяг виробництва;
б) надмірна швидкість обертання грошей;
в) надмірна кількість грошей у обігу;
г) надмірний сукупний попит.
5. Причинами інфляції згідно з кейнсіанською теорією є:
а) надмірна кількість грошей в обігу;
б) надмірний сукупний попит;
в) надмірна швидкість обертання грошей;
г) надмірна сукупна пропозиція.
6. Темп інфляції у періоді t визначається так:
а) 
;
б) 
;
в) 
;
г) 
.
7. Крива Філіпса у короткостроковому періоді відображає:
а) обернену залежність між безробіттям та інфляцією;
б) пряму залежність між безробіттям та інфляцією;
в) незалежність безробіття та інфляції;
8. Інфляція витрат виникає, коли:
а) збільшуються сукупні витрати в економіці;
б) зростають ціни на енергоресурси;
в) збільшуються середні витрати на виробництво продукції;
г) усі відповіді правильні;
д) усі відповіді помилкові.
9. Із кривої Філіпса у короткостроковому періоді випливає висновок:
а) зниження безробіття сумісне зі зниженням інфляції;
б) безробіття та інфляція змінюються в протилежних напрямах;
в) зростання інфляції є ціною за зниження безробіття.
10. Висока інфляція викликає в економіці такі наслідки:
а) підвищення інвестиційної активності;
б) збільшення попиту на матеріальні активи;
в) підвищення реальних доходів;
г) зниження реальних доходів.
Відповіді
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
| б), в) | а), в) | б), в) | в) | б) | б), в) | а) | б), в) | б), в) | б),г) |
Тема 7. Споживання домогосподарств
Розгляд даної теми ґрунтується на припущенні, що економіка є приватною і закритою, в якій відсутня держава і зовнішня торгівля. За цих умов ВВП визначається лише як сума приватного споживання та інвестування за формулою: Y = С + І.
Сподісивашш домогосподарств— це їхні витрати на споживчі товари та послуги. Джерелом споживання домогосподарств є їхні доходи. Формування цих доходів відбувається в процесі економічного кругообігу, в межах якого домогосподарства взаємодіють з підприємствами через ринок ресурсів і ринок продуктів. Під час цієї взаємодії домогосподарства виходять на ринок ресурсів як продавець, а підприємства - як покупець. На ринку продуктів усе навпаки: підприємства є продавцями споживчих товарів та послуг, а домогосподарства -їх покупцями.
Доходи домогосподарствформуються на ринку ресурсів. На цьому ринку підприємства здійснюють витрати, що пов'язані з купівлею ресурсів. Величина цих витрат визначає величину доходів домогосподарств або особистий дохід. У загальному контексті особистий дохід можна визначити за такою формулою:
Перші два елементи особистого доходу є доходами від трудової діяльності, а дохід від активів — це дохід від власності. Соціальні трансферти охоплюють незароблені доходи, а отримані внаслідок перерозподілу сукупного доходу (пенсії, стипендії, субсидії тощо). Трансфертні виплати в переважній більшості надаються державою та рештою світу, що виходить за межі приватної закритої економіки.
Слід ураховувати, що не весь особистий дохід спрямовується на споживання. Безпосереднім джерелом споживання є особистий наявний дохід. У загальному контексті наявний дохід — це та частина сукупного доходу, яка залишається після сплати податків і може бути використана лише на споживання та заощадження.
Об'єктом нашого аналізу є приватна економіка, в якій немає держави і податків. Тому весь дохід приватної економіки, тобто ВП, є її наявним доходом, який складається з двох частин. Левову частину ВВП приватної економіки становить особистий наявний дохід. Іншою частиною ВВП є наявний дохід підприємств. Останній складається з амортизації та нерозподіленого прибутку. Виходячи з цього особистий наявний дохід можна визначити так:
= 
Споживання є пріоритетним напрямом використання особистого наявного доходу. Іншим напрямом його використання є заощадження, на які спрямовується та частина доходу, що не витрачається на споживання. Отже, особистий наявний дохід розподіляється на дві частини: споживання і заощадження.
Здійснення домогосподарствами заощаджень не є самоціллю. Домогосподарства здійснюють заощадження для переміщення доходів з одного періоду в інший з метою регулювання в часі своїх витрат на споживання. При цьому вони враховують, що з часом вартість заощаджувальних грошей зростає. Тому слід розрізняти теперішню і майбутню вартість грошей.
Теперішня вартість наявних грошей — це наявна сума грошей у поточному періоді. Майбутня вартість теперішньої вартості грошей визначається за допомогою нарахування складного процента на їх теперішню вартість:
,
де FV— майбутня вартість; PV—теперішня вартість; r — ставка дисконта, тобто така ставка процента, яка використовується для приведення поточних грошей до їх вартості в періоді, який береться за базу розрахунків; п — кількість років майбутнього періоду.