Тести для самоперевірки знань 3 страница

Незалежно від того, яким методом визначається прибутковість інвестиційних проектів, спільним є те, що між процентною став­кою і попитом на інвестиції існує обернена залежність. На рис. 8.2 наведено графік простої інвестиційної функції. Він показує, що при зниженні процентної ставки від r до інвестиції збільшу­ються від до .Отже, інвестиції є спадною функцією від процентної ставки. Тому крива інвестиційного попиту має від'ємний нахил, який залежить від величини b у рівнянні інвестиційної функції. Якщо інвестиції високочутливі до зміни рівня процент­ної ставки (b велике), то її незначне зниження спричинятиме ве­лике збільшення інвестицій, а крива інвестиційного попиту буде похилою, тобто тяжітиме до горизонтальної лінії. Якщо ж інвес­тиції малочутливі до зміни рівня процентної ставки (b мале), ця крива буде крутою, тобто тяжітиме до вертикальної лінії.

Крім процентної ставки, на положення кривої інвестиційного попиту на графіку впливають чинники, від яких залежить вели­чина автономних інвестицій. Зміна величини автономних інвес­тицій зміщує криву інвестиційного попиту у відповідний бік [див. 18, с. 200]. Серед чинників автономних інвестицій можна виділити такі: технічний прогрес, рівень забезпеченості основним капіталом, податки на підприємців, ділові очікування.

Рис. 8.2. Графік простої інвестиційної функції

Окремо слід виділити залежність попиту на інвестиції від рів­ня забезпеченості основним капіталом. В основі цієї залежності лежить намагання підприємств зберігати певне співвідношення між обсягом виробництва (ВВП) і основним капіталом. Інвести­ційний попит, який спирається на це співвідношення, визначаєть­ся за допомогою моделі простого акселератора:

,

де — попит на інвестиції в періоді t; а — коефіцієнт акселера­ції, який показує, на скільки одиниць змінюються інвестиції у разі зміни ВВП на одиницю; — приріст ВВП за період t; а ( ) — чисті інвестиції; — відновлювальні інвестиції.

Джерелом і фінансовим обмеженням інвестицій є заоща­дження. Тому між заощадженнями та інвестиціями спостеріга­ється щільний зв'язок. У короткостроковому періоді інвестиції можуть не дорівнювати заощадженням. Але в довгостроковому періоді динаміка інвестицій об'єктивно підпорядковується своє­му джерелу, тобто динаміці заощаджень. Тому у довгостроково­му періоді інвестиції урівноважуються з заощадженнями.

У макроекономічній науці не існує єдиної думки щодо механі­зму, який урівноважує інвестиції і заощадження. Головними кон­курентами щодо цього питання є прихильники класичної та кейнсіанської теорій.

Згідно з класичною теорієюрівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається на фінансовому ринку завдяки коли­ванню процентної ставки. При цьому заощадження перебувають у прямій залежності від процентної ставки, а інвестиції— в обер­неній залежності від неї. Тому на графіку фінансового ринку крива заощаджень має додатний нахил, а крива інвестицій — від'ємний нахил.

Якщо в умовах повної зайнятості рівновага на фінансовому ринку порушується внаслідок скорочення інвестицій, тобто по­питу на фінансові ресурси, то процентна ставка зменшується. Це викликає скорочення заощаджень, які у класиків є високочутли­вими до процентної ставки. Оскільки С = Y – S, то скорочення заощаджень супроводжується адекватним збільшенням спожи­вання. У підсумку зменшення інвестицій і заощаджень компенсу­ється збільшенням споживання. Тому за класичної теорії обсяг виробництва не зменшується, а повна зайнятість відновлюється за нижчими параметрами рівноваги між заощадженнями та інвес­тиціями. Графічна інтерпретація класичного механізму урівно­важення заощаджень з інвестиціями подана в [18, с. 204].

Головною відмінністю кейнсіанської теоріїщодо механізму урівноваження інвестицій із заощадженнями єнечутливість за­ощаджень до процентної ставки. У зв'язку з цим на графіку фі­нансового ринку крива заощаджень набуває вигляду вертикаль­ної лінії.

Якщо в умовах повної зайнятості порушення рівноваги на фі­нансовому ринку викликається скороченням інвестицій, то у кейнсіанців, як і у класиків, процентна ставка зменшується. Але у кейнсіанців заощадження нечутливі до процентної ставки. Тому її зменшення не впливає на величину заощаджень. Згідно з кейнсіанською теорією зміна заощаджень до врівноваження з інвес­тиціями спирається на інший механізм, в основі якого лежить за­лежність заощаджень від доходу.

Алгоритм кейнсіанського механізму урівноваження інвестицій з заощадженнями такий: скорочення інвестицій зменшує дохід, а зменшення доходу спричиняє адекватне скорочення заощаджень, які є функцією від доходу: .

Отже, рівновага між заощадженнями та інвестиціями досяга­ється не завдяки зниженню процентної ставки, а внаслідок змен­шення доходу порівняно з потенційним ВВП. Це означає, що за кейнсіанською теорією рівновага на фінансовому ринку може за­безпечуватися і в умовах неповної зайнятості. Графічна інтерпре­тація кейнсіанського механізму урівноваження заощаджень з ін­вестиціями наведена в [18, с. 205].

Заощадження приватної економіки — це структуризована сис­тема, яка складається з двох сегментів: заощадження домашніх господарств і заощадження підприємств. Заощадження домаш­ніх господарстввизначається так:

=

Заощадження підприємствподіляються на чисті й валові. Для розуміння відмінності між ними слід розрізняти прибуток, чистий прибуток і валовий прибуток підприємств. Прибуток відображає перевищення виручки підприємств над їх поточни­ми витратами. Прибуток за вирахуванням податків на прибу­ток — це чистий прибуток. Певна його частина у формі диві­дендів спрямовується на споживання решта — на заощаджен­ня, які є чистими заощадженнями. Їх величину можна визначи­ти так:

= -

 

Валовий прибуток — це прибуток плюс амортизація. Звідси випливають дві формули валових заощаджень підприємств:

= .

 

= .

 

Майже всі інвестиції здійснюють підприємства. Але їхні по­треби в інвестиційних коштах зазвичай перевищують їхні заоща­дження. У зв'язку з цим заощадження домогосподарств перемі­щуються у тимчасове розпорядження підприємств. Таке пере­міщення здійснюється через фінансову систему, яка складається з двох інструментів: фінансові ринки і фінансові посередники. Через фінансові ринки відбувається пряме фінансування інвести­цій. Головними інструментами прямого фінансування інвестицій є облігації та звичайні акції. Мобілізація підприємствами інвести­ційних коштів через фінансових посередників — це непряме фі­нансування інвестицій. До фінансових посередників належать бан­ки, страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди.

 

 

Термінологічний словник

Амортизація — грошова форма відшкодування зношеної частки основного капіталу.

Валові інвестиції — сукупний обсяг інвестицій в економіку, який спрямовується на відновлення зношеного капіталу та приріст нового капіталу.

Гранична ефективність капіталу — ставка процента, яка урівно­важує дисконтовану вартість очікуваних прибутків від капітального майна з відновною вартістю цього майна.

Граничні витрати на капітал — додаткові витрати на виробницт­во продукції, яка викликається застосуванням додаткової грошової одиниці капіталу.

Дисконтування — процес приведення майбутніх витрат і доходів до їх теперішньої вартості за допомогою ставки дисконту.

Звичайна акція — вимога акціонера на частку акціонерного капі­талу підприємства і на відповідну частку в його прибутках у формі ди­відендів.

Майбутня вартість — вартість поточних доходів і витрат у май­бутньому періоді, яка визначається за допомогою нарахування склад­ного процента на їх теперішню вартість протягом усіх років майбут­нього періоду, в межах якого будуть здійснюватися витрати й отри­муватися доходи.

Модель простого акселератора — модель, згідно з якою величина інвестицій перебуває в прямій залежності від зміни доходу.

Модель гнучкого акселератора — модель, згідно з якою в кожно­му поточному періоді підприємства зменшують розрив між наявним і бажаним обсягами капіталу на певну частку.

Неокласична модель інвестицій — модель, згідно з якою обсяг ін­вестицій залежить від розриву між бажаним і наявним капіталом та швидкості, з якою підприємства усувають цей розрив в кожному поточ­ному періоді.

Нерозподілений прибуток — частина прибутку підприємств, яка залишається після сплати податків на прибуток та виплати дивідендів акціонерам.

Облігація — бортовий інструмент, який зобов'язує позичальника оплачувати власникові облігації (позикодавцю) фіксовану суму грошей через регулярні проміжки часу (сплата процентів).

Очікуваний прибуток — прибуток, який очікують отримати інвес­тори протягом всього строку служби інвестованого капітального майна.

Споживання основного капіталу — вартісна оцінка зношення ос­новного капіталу внаслідок його використання в процесі виробництва товарів і послуг.

Чиста дисконтована вартість — сума, що утворюється при вира­хуванні дисконтованої вартості очікуваних інвестиційних витрат з дис­контованої вартості доходів, очікуваних від інвестування.

 

Тести для самоперевірки

 

1. Гранична ефективність капіталу залежить від:

а) граничної схильності до споживання;

б) норми амортизації;

в) норми прибутковості капіталу;

г) вартості капіталу.

 

2. Згідно з кейнсіанською інвестиційною функцією попит на інвестиції виникає за умов, коли:

а) i > R*;

6) I < R*;

в) і= R*;

г) i = r.

3. Бажаний обсяг основного капіталу в неокласичній функції інвестицій

залежить від:

а) граничної ефективності капіталу;

б) очікуваних обсягів прибутку;

в) очікуваних обсягів виробництва;

г) граничних витрат на капітал.

 

4. З наведених визначень правильними є такі:

а) у разі збільшення автономних інвестицій крива інвестицій­ного попиту змішується вліво;

б) у довгостроковому періоді динаміка інвестицій підпорядко­вується динаміці заощаджень;

в) між процентною ставкою та попитом на інвестиції існує обернена залежність;

г) процентна ставка є основним чинником, від якого залежить величина автономних інвестицій.

 

5. На величину автономних інвестицій впливає:

а) рівень оподаткування;

б) схильність до заощадження;

в) процентна ставка;

г) норма амортизації.

 

6. Згідно з кейнсіанською теорією рівновага між заощаджен­нями та інвестиціями досягається завдяки:

а) зміні норми амортизації;

б) коливанням процентної ставки;

в) зниженню середньої схильності до споживання;

г) коливанням доходу відносно його потенційного ВВП.

 

7. Відповідно до простої інвестиційної функції попит на інвес­тиції визначається за формулою:

а) І = І – b - і;

6) І = - ;

в) I = I - b ,

г) I = b .

 

8. Якщо номінальна процентна ставка стабільна, а ціни зрос­тають, то сукупний попит на інвестиції:

а) зменшиться;

б) не зміниться;

в) збільшиться.

 

9. Згідно з класичною теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається завдяки:

а) зміні норми амортизації;

б) коливанням процентної ставки;

в) коливанням доходу відносно його потенційного ВВП;

г) зміні рівня податку на прибуток.

 

10. У моделі простого акселератора попит на інвестиції зале­жить від:

а) зміни процентної ставки; б) зміни доходу;

в) рівня податку на прибуток; г) норми заощаджень.

Відповіді

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

в) б) в),г) б),в) а) г) в) в) б) б)

Тема 9. Сукупні витрати

 

Рівноважний ВВПзабезпечується тоді, коли сукупна кіль­кість вироблених товарів та послуг дорівнює тій кількості, яку економіка має намір купити. Згідно з моделлю AD-AS рівноваж­ним є такий ВВП, який за даних цін дорівнює сукупному попиту. Але слід ураховувати, що сукупний попит реалізується через сукупні витрати. Тому іншим критерієм рівноважного ВВП є його відповідність сукупним витратам.

Сукупні витрати— це всі витрати резидентів і нерезиден­тів, спрямовані на закупівлю вітчизняних товарів та послуг. Слід розрізняти заплановані і фактичні сукупні витрати. Гро­шовим еквівалентом сукупного попиту є лише заплановані су­купні витрати,тобто витрати, які плануються економічними суб'єктами. Фактичні сукупні витрати можуть не збігатися із запланованими.

Визначення рівноважного ВВП на базі запланованих сукупних витрат спирається на два методи: 1) витрати—випуск, 2) вилу­чення—ін'єкції. Згідно з методом «витрати—випуск»рівноваж­ний ВВП ґрунтується на відповідності виробленого ВВП запла­нованим сукупним витратам. У приватній закритій економіці, яку ми наразі розглядаємо, рівноважний ВВП визначається так:

Y = E = C + I ,

 

де Е— заплановані сукупні витрати, які охоплюють заплановані витрати на споживання (C) і заплановані інвестиції (I).

У процесі економічного кругообігу вироблений ВВП, як пра­вило, не збігається із запланованими сукупними витратами. Якщо

Y > Е, то це слугує ознакою перевиробництва, що супроводжу­ється незапланованим приростом товарних запасів, який свідчить про незапланований приріст інвестицій (I’ > 0) За таких умов у підприємств з'являється бажання скорочувати обсяги виробницт­ва, що породжує тенденцію зменшення ВВП до врівноваження із запланованими сукупними витратами.

Якщо, навпаки, Y < Е, то це є ознакою недовиробництва, що супроводжується незапланованим'скороченням товарних запасів, яке свідчить про незаплановане зменшення інвестицій (I’ < 0). Це спонукає підприємства збільшувати обсяги виробництва, що по­роджує тенденцію зростання ВВП до рівноваги із запланованими сукупними витратами.

В обох випадках, коли виробляється нерівноважний ВВП, нс-заплановані інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці. Завдяки цим інвестиціям фактичні сукупні ви­трати

(Е' = Е + Ґ) завжди дорівнюють ВВП: (Y = E + I'). Це озна­чає також, що в умовах рівноваги I' = 0, a Y = Е.

Графічна модель рівноважного ВВП, визначеного за методом «витрати—випуск», називається «кейнсіанським хрестом» (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Модель «кейнсіанський хрест»

 

Згідно з рис. 9.1 на горизонтальній осі графіка розміщено ВВП, а на вертикальній — заплановані сукупні витрати. Бісектриса відо­бражає всі точки, у яких ВВП є рівноважним, тобто Y = Е. Лінія £" — це лінія фактичних сукупних витрат.

Рівноважний ВВП забезпечується лише в точці Т0, коли Y0 = Е0, а I' = 0. Тепер припустимо, що ВВП збільшився до Y1 , заплановані сукупні витрати до Е1 за умови, що > Е. Тому точка Т1 свідчить про виникнення перевиробництва, тобто Y1 > E1, або Y1 = Е1 + I'. При цьому I' > 0. У противному разі ВВП зменшився до Т2, а заплановані сукупні витрати — до Е2 за умови, що > Е. Тому точка Т2 свідчить про виникнення не-довиробництва, тобто Т2 < Е2, або Y2= Е2 + I’. При цьому I' < 0.

Згідно з методом «вилучення—ін'єкції» в економічному кру­гообігу постійно виникають вилучення (зменшення витрат) та ін'єкції (збільшення витрат). Вилучення відбуваються у формі заощаджень, податків, імпорту, а ін'єкції — у формі інвестицій, державних закупівель, експорту. Рівноважний ВВП забезпечу­ється за умови, коли сума вилучень дорівнює сумі ін'єкцій.

У приватній закритій економіці вилучення дорівнюють прива­тним заощадженням, а ін'єкції — приватним інвестиціям. Це означає, що рівноважний ВВП забезпечується за умови, якщо S = I. При цьому I — це заплановані інвестиції, які є компонен­том запланованих сукупних витрат.

Фактичні інвестиції, як правило, відхиляються від запланова­них на величину незапланованих інвестицій і дорівнюють I + I'. Завдяки незапланованим інвестиціям фактичні інвестиції завжди дорівнюють заощадженням: S = I + I’. Якщо I' = 0, то S = І. У графічній інтерпретації модель рівноважного ВВП, визначено­го за методом «вилучення—ін'єкції», подана на рис. 9.2.

Рис. 9.2. Модель рівноважного ВВП,

визначеного за методом «вилучення—ін'єкції»

Згідно з рис. 9.2 лише Yо є рівноважним, оскільки такий ВВП виробляється за умови, коли заощадження дорівнюють заплано­ваним інвестиціям: So = I.

Коли ВВП перевищує рівноважну величину (Y1 > Yо), заоща­дження перевищують заплановані інвестиції (S1 > I), а I' > 0. Як­що обсяг ВВП менший рівноважної величини (Y2 < Yo), заоща­дження менші запланованих інвестицій (S2 < І), a I’ < 0.

У рівнянні рівноважного ВВП, визначеного за методом «ви­трати—випуск» (Y = С + I)окремі компоненти сукупних витрат мають неоднаковий зв'язок з рівноважним ВВП. Залежно від цього слід розрізняти індуційовані та автономні витрати. Індуційованими є витрати, які змінюються залежно від доходу, тобто ВВП. У рівнянні Y = С + І індуційованими є витрати на спожи­вання, зміна яких визначається так: . До автономних відносяться такі витрати, які не залежать від доходу. У рівнянні Y = С + І до автономних витрат ми відносимо лише інвестиції (I). Проте в широкому контексті до автономних витрат, крім інвес­тицій, можуть входити також інші елементи сукупних витрат. Якщо автономні витрати позначити символом , то у нашому рівнянні =1. Спираючись на зазначені передумови, визначимо зміну рівноважного ВВП за допомогою формули, в якій зміна за­планованих сукупних витрат є сумою зміни автономних та інду­ціиованих витрат.

.

 

Розв'язавши рівняння відносно Y, отримаємо:

.

 

Множник є мультиплікатором витрат. Позначимо його символом те і запишемо його формулу:

.

Мультиплікатор витрат показує, на скільки одиниць зміню­ється ВВП (наслідок), у разі зміни автономних витрат (причина) на одиницю. Тому = .

Виникає запитання — завдяки чому приріст автономних ви­трат спричиняє мультиплікативне (помножене) збільшення ВВП? Це пояснюється тим, що будь-яке збільшення автономних витрат породжує ланцюг індуційованих витрат, які створюють до­ходи адекватної величини. Так, на початковому етапі економіч­ного кругообігу збільшення автономних витрат на величину створює дохід на таку саму величину = . На другому етапі економічні суб'єкти, які збільшили свій дохід на величину , витратять його на споживання . Далі виробники спожив­чих товарів та послуг, які збільшили свій дохід на величину , у свою чергу, збільшать витрати на споживання на вели­чину і т. д.

Наведений ланцюг перетворень витрат у доходи, а доходів у витрати відбувається у формі нескінченно спадної геометричної прогресії. Якщо скласти приріст доходу, утвореного на всіх ета­пах нескінченно спадної геометричної прогресії, то отримаємо загальний приріст доходу:

 

У цьому рівнянні — приріст_автономних витрат, а сума інших членів рівняння є сумою індуціиова­них витрат. На величину індуціиованих витрат загальний приріст ВВП перевищує приріст автономних витрат. Тому ефект мульти­плікатора — це сума індуціиованих витрат.

 

Графічну інтерпретацію ефекту мультиплікатора можна пода­ти за допомогою моделі кейнсіанський хрест (рис. 9.3).

Рис. 9.3. Ефект мультиплікатора

 

Згідно з рис. 9.3 початково рівноважний ВВП дорівнює Y1. Далі припустимо, що внаслідок збільшення автономних витрат на величину крива запланованих сукупних витрат перемістила­ся вгору з положення Е1 в положення Е2. Це спричинило зростайня ВВП від Y1 до Y2. При цьому Y > , а відношення є мультиплікатором витрат, який більше одиниці. Yo є новим рівноваж­ним ВВП, оскільки Y = .

Формула свідчить про те, що мультиплікатор витрат перебуває в прямій залежності від граничної схильності до спо­живання. Але оскільки 1 - с = s, то це означає, що мультипліка­тор витрат перебуває в оберненій залежності від граничної схиль­ності до заощаджень:

.

Згідно з кейнсіанською теорією рівноважний ВВП може за­безпечуватися в умовах як повної, так і неповної зайнятості. Це залежить від співвідношення між сукупними витратами і потен­ційним ВВП. Ідеальним є варіант, коли сукупні витрати відпові­дають потенційному ВВП, тобто дорівнюють потенційно необ­хідним сукупним витратам. Проте зазвичай сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмір­ними. Залежно від цього в економіці виникають різні наслідки.

В умовах неповної зайнятості запланованих сукупних витрат не вистачає для закупівлі потенційного ВВП. Унаслідок цього в економіці виникає рецесійішй розрив. Графічна модель рецесій-ного розриву зображена на рис. 9.4.

Рис. 9.4. Рецесійний розрив

 

Припустимо, що потенційному ВВП (Yp) відповідають сукупні витрати на рівні Е2. Але насправді економіка витрачає Е1, що мен­ше за Е2. Тому рівноважний ВВП (Y1) менший потенційного ВВП: Y1 < Yp. Це явище дістало назву «рецесійний розрив».

Графічно рецесійний розрив — це відрізок, який відоб­ражає відстань по вертикалі між лінією потенційно необхідних сукупних витрат (Е2) і лінією запланованих сукупних витрат (Е1). Кількісно рецесійний розрив є таким приростом автономних ви­трат, який на мультиплікативній основі здатний збільшити рівно­важний ВВП до потенційного рівня:

.

Наведена модель рецесійного розриву спирається на горизон­тальну криву короткострокової сукупної пропозиції, згідно з якою усунення розриву між рівноважним і потенційним ВВП за­безпечується на безінфляційній основі. Але в нормальних умовах зазначена крива має додатний нахил. Тому усунення розриву між рівноважним і потенційним ВВП супроводжується інфляцією. З урахуванням інфляції рецесійний розрив можна визначити так:

.

Тепер розглянемо протилежну ситуацію, коли економіка пе­ребуває в стані повної зайнятості, а заплановані сукупні витрати є надмірними, тобто перевищують потенційно необхідну величи­ну. Унаслідок цього в економіці виникає інфляційний розрив, графічна інтерпретація якого подається на рис. 9.5.

Рис. 9.5. Інфляційний розрив