Графік інвестиційного попиту
З рисунка видно, що на горизонтальній осі графіка інвестиційного попиту відкладена вартість інвестиційних проектів, які об’єднані в окремі групи, в залежності від рівня очікуваної норми чистого прибутку.
Перша – вартість 50 грошових одиниць з ОНЧП – 10 %;
Друга – вартість 150 грошових одиниць з ОНЧП – 6 %;
Третя – вартість 200 грошових одиниць з ОНЧП – 3 %.
Сумарна вартість усіх інвестиційних проектів становить 400 грошових одиниць.
На вертикальній осі графіка відкладена реальна процентна ставка.
Якщо реальна процентна ставка дорівнює 12%, то інвестиційний попит відсутній. Це пояснюється тим, що серед усіх запропонованих економікою інвестиційних проектів ОНЧП менше реальної процентної ставки.
Якщо реальна процентна ставка знизиться до 8%, виникає інвестиційний попит вартістю 50 грошових одиниць. Це пояснюється тим, що лише серед інвестиційних проектів першої групи ОНЧП більше реальної процентної ставки, тобто 10% більше 8%
Якщо реальна процентна ставка знизиться до 4%, то інвестиційний попит збільшиться до 200 грошових одиниць. Це пояснюється тим, що ОНЧП перевищує реальну процентну ставку вже за першою та другою групами інвестиційних проектів, тобто 10% і 6% більше 4%.
Якщо реальна процентна ставка знизиться до 2%, то інвестиційний попит збільшиться до 400 грошових одиниць, оскільки за інвестиційними проектами всіх груп ОНЧП перевищує реальну процентну ставку, тобто 10%, 6% і 3% більше 2%.
Доцільність інвестування та інвестиційний попит виникають за умов, коли очікувана норма чистого прибутку більша від реальної процентної ставки. При заданому рівні ОНЧП що нижча реальна процентна ставка, то більший попит на інвестиції. Тому крива інвестиційного попиту набуває вигляду негативно похилої лінії.
Крім процентної ставки на інвестиційний попит впливають фактори, які змінюють рівень очікуваної норми чистого прибутку за даної процентної ставки. Умовно їх можна назвати факторами, що не залежать від процентної ставки. До них належать:
1. Технологічні зміни. Технічний прогрес, тобто розробка нового більш продуктивного устаткування зменшує середні витрати на виробництво продукції або підвищує її якість. Унаслідок цього зростає норма чистого прибутку від інвестування, що викликає зростання інвестиційного попиту за даної процентної ставки.
2. Рівень забезпеченості основним капіталом. Від того, як кожна галузь виробництва забезпечена основним капіталом, залежить очікувана норма чистого прибутку від додаткових інвестицій. Якщо виробничі потужності певної галузі задовольняють попит на її продукцію, то інвестування буде стримуватися. Недостатність виробничих потужностей стимулює збільшення інвестицій із метою нарощування виробництва відповідно до попиту.
3. Витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування устаткування. Якщо ці витрати скорочуються, то очікувана норма чистого прибутку збільшується, а інвестиційний попит зростає. І навпаки.
4. Податки на підприємця. Приймаючи інвестиційні рішення, підприємці розраховують на очікуваний прибуток після сплати податків. Тому збільшення податків негативно впливає на інвестиції. І навпаки.
5. Очікування. Метою інвестування є чистий прибуток. Інвестиції – це насамперед ризик стосовно того, що дохід від них перевищить витрати на них. Якщо економічні умови в країні погіршуються, фірми утримуються від інвестицій. Навпаки, коли фірми сподіваються на пожвавлення в недалекому майбутньому, попит на інвестиції зростає. Крім того, якщо фірми очікують, що зростання виробництва товару призведе до різкого скорочення попиту на нього навіть при зниженні ціни, то немає стимулів вкладати у виробництво цього товару інвестиції. І навпаки.
Фактори, що не залежать від процентної ставки збільшують або зменшують сукупний попит на інвестиції, переміщуючи криву попиту на інвестиції вправо чи вліво. На відміну від них, процентна ставка викликає зміщення по самій кривій попиту на інвестиції.
Здійснити порівняльний аналіз рецесійного та інфляційного розривів: сутність, графічна інтерпретація та кількісна визначеність. Визначити фіскальні і монетарні заходи, які можуть усунути ці розриви
Рецесійний розрив
На графіку ВВП2 - це потенційний обсяг виробництва, якому відповідають сукупні витрати на рівні СуВ2.
Але фактично економіка перебуває в умовах неповної зайнятості. Сукупні витрати (СуВ1) в дійсності менші від потенційних (СуВ1 < СуВ2), а
фактичний рівноважний ВВП значно менший, ніж потенційний (ВВП1 < ВВП2).
Це означає, що в економіці спостерігається дефіцит сукупних витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім для того, щоб повністю використовувати наявні потужності, що характеризує економіку в стані неповної зайнятості. Недостатність сукупних витрат, їхня неспроможність забезпечити досягнення потенційного ВВП, який відповідає умовам повної зайнятості, називається рецесійним розривом. Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати), щоб підвищити рівноважний ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості, тобто до потенційного ВВП.
∆ВВПр = ∆ СуВп х М в.
∆СуВ = 
(6.5), де:
∆ВВП р – реальний приріст ВВП, необхідний для досягнення ВВП потенц. (+ ∆ВВПр = ВВПп – ВВПфакт.).
Інфляційний розрив
На графіку потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ2. Але фактично економіка витрачає більше - СуВ1. Отже, має місце надлишок сукупних витрат: СуВ1 > СуВ2. Тому фактичний ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП1 > ВВП2. Таке явище називається інфляційним розривом. На графіку величина інфляційного розриву дорівнює відстані по вертикалі між лініями СуВ1 і СуВ2.
Інфляційний розрив – це величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати), щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості.
– ∆СуВп = 
(6.9), де:
– ∆ВВПі – інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості
(– ∆ВВПі = ВВПп – ВВПфакт.);
ВВПп – потенційний ВВП;
ВВПфакт. – фактичний ВВП;
Мв – мультиплікатор витрат.
Інфляційний розрив виникає в зв’язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням виробництва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фізичних обсягів виробництва. Для цього потрібен певний час. Єдиним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву спричинить лише зменшення номінального ВВП, без зміни реального ВВП.
При рецесійному розриві доцільною є стимулююча (експансіоністська) фіскальна політика, яка має збільшувати державні закупівлі та знижувати чисті податки, або застосовувати згадані заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення.
При інфляційному розриві доцільно проводити стримуючу (рестриктивну) фіскальну політику, яка повинна зменшувати державні закупівлі й підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.
При рецесійному розриві доцільною є стимулююча (експансіоністська) монетарна політика, до інструментів якої належать: купівля Центральним банком державних цінних паперів; зниження норми обов’язкових резервів; зниження облікової ставки.
При інфляційному розриві доцільно проводити стримуючу (рестриктивну) монетарну політику, до інструментів якої належать: продаж Центральним банком державних цінних паперів; підвищення норми обов’язкових резервів; підвищення облікової ставки.