Селянські антибільшовицькі виступи

Стихійний рух українського селянства проти комун та продрозкладки більшовики назвали куркульським бандитиз­мом. На боротьбу з «бандитами» й «контрреволюціонерами» радянсько-більшовицький партійно-державний апарат спря­мовував величезні сили. Крім Всеукраїнської надзвичайної комісії та комбідів, для боротьби із селянським рухом вико­ристовувалися армійські підрозділи, що формувалися, як правило, поза межами України. На початку травня 1919 р. для придушення антибільшовицького руху було задіяно по­над 30 тис. червоноармійців.

Для утвердження радянської влади в сільській місцевості український більшовицький уряд на чолі з Раковським на­лагодив співпрацю з лівими есерами, які продовжували ко­ристуватися значним впливом на селі. Представникам українських есерів (боротьбистів) навіть було дозволено ввійти до складу Раднаркому УСРР.

Однак цьому тимчасовому політичному блоку протистоя­ли опозиційні партії, що прагнули використати антибільшо-


 




вицький селянський рух у власних інтересах. Українські соціал-демократи, соціал-демократи (незалежні) й українські есери домовилися укласти договір «в справі спільної бороть­би з окупаційним урядом Х.Раковського». У ході повстання планувалося скликати Конгрес робітничих і селянських рад як верховний орган законодавчої влади. Отже, лозунг радянсь­кої влади для антибільшовицьких повстанців залишався ак­туальним. Під час повстання, яке спалахнуло в квітні 1919 p., було створено у Сквирі Всеукраїнський ревком та Головний повстанський штаб на чолі з Ю.Мазуренком.

Партизанські загони встановлювали контроль на значній території України. У квітні антикомуністичних виступів було зареєстровано 93, в червні - 328, у липні - 207. Уряд Х.Ра­ковського мав реальну владу переважно в містах. Часто по­встанці, що не визнавали ніякої влади, займалися грабунками.

Чимало колишніх партизанських загонів, які були вклю­чені до складу Червоної армії, виступили проти більшовиць­кого уряду. Так, у березні-травні на півдні Київщини з великою силою спалахнуло повстання члена партії соціал-демократів (незалежних) отамана Зеленого (Д.Терпила).

Повстанські загони на чолі з «батьком» Н.Махномконтро­льовану більшовиками радянську владу підтримували лише умовно. У квітні 1919 р. у Гуляйполі відбувся з'їзд селянських депутатів п'яти повітів Катеринославщини, який висловив ка­тегоричну незгоду з рішеннями Ш-го Всеукраїнського з'їзду рад. Махно Нестор (1888-1934) - український по­встанський отаман, один з лідерів анархістського руху в Україні. З 1906 р. - член анархістської органі­зації "Спілка бідних хліборобів". Під впливом ідей анархізму виступав проти будь-якої форми влади (ідея "вільних рад" та "безвладної держави"), за­безпечення життя трудівників на основі безпартій­ності та безвладдя. Воював з усіма владами та режимами, що існували в той складний час. Про "батька" писали В.Винниченко, В.Сосюра, О.Тол­стой, О.Гончар та ін. З 1921 р. перебував в еміг­рації. Підтримував активні зв'язки з міжнародним анархістським рухом. Помер у Парижі.


Найбільш масштабним у Червоній армії став заколот ота­мана Г.Григор'єва. На початку лютого 1919 р. загони під його керівництвом перейшли на бік більшовиків. 7 травня дивізія Григор'єва дістала наказ йти маршем через Бессарабію на допо­могу Радянській Угорщині, але отаман відмовився виконувати його. В Єлисаветграді він проголосив маніфест «До українсько­го народу» із закликом боротися проти комун і комісарів, орган­ізовувати ради з представників усіх партій, крім більшовиків, а також безпартійних, що підтримують радянську владу. По­встання відразу охопило значну частину Правобережжя й Півдня України. Проте антибільшовицькі сили не об'єдналися навколо Григор'єва. Н.Махно навіть публічно засудив цей заколот. Ра­дянське керівництво стягнуло великі військові з'єднання для його придушення. В кінці травня на Полтавщині Червоній армії вдалося розгромити основні сили повстанців. У липні Григор'єв зробив спробу приєднатися до махновців, але за наказом «бать­ка» був убитий. Селянські повстання, заколот Григор'єва вис­нажили сили Червоної армії, наблизили падіння більшовицького режиму в Україні.

Перевірсебе Початковий рівень:

1.Виберіть правильну відповідь:

6 січня 1919 р. Україну було проголошено

Українською Народною Республікою

Українською Соціалістичною Радянською Республікою

Українською державою 2. Завершіть речення:

Із січня 1919 р. уряд радянської України очолив: Г.Пятаков; Ф.Сергеев; Х.Раковський. 3.Історичне прізвисько «батько» мав:

Д.Терпило; М.Григор'єв; Н.Махно. Середній рівень:

4.Розкажіть про антибільшовицькі виступи селян. 5.Яка подія відбулася 1 червня 1919 p.? 6.Назвіть головні ознаки політики «воєнного комунізму». Достатній рівень:

7.Формування в Україні органів радянської державності. Охарак­теризуйте цей процес. Назвіть його головні риси. 8. «З утвердженням більшовицького режиму реальні ознаки неза-


лежного існування України зникали». Проаналізувавши текст, доберіть тези, що підтверджують цей висновок.

^.Складіть розгорнутий план відповіді «Політика «воєнного кому­нізму» та її здійснення в Україні».

Високий рівень:

10. *Уся селянська Україна повстала проти спроби реорганізува­ти її життя на комуністичний лад». Про який період в історії українського народу йдеться? Висловіть власний коментар щодо цих подій.

§13. Україна в другій половині 1919 р.

«В 1919 р. Україну поглинув цілковитий хаос. У новітній історії Європи жодна країна не пережила такої всеохоплюючої анархії, такої запеклої громадянської боротьби, такого остаточного розвалу влади, яких у цей час зазнала Україна. Шість різних армій діяли на її території: українська, більшовицька, біла, Антанти, польська й анархістська»

(О.Субтельний. Україна. Історія).

О Назвіть головні воєнні події 1919 р. в Україні.

•

1. Наступ білогвардійців в Україні

Скориставшись ослабленням радянської армії, навесні 1919 р. Добровольча армія А.Денікіна розгорнула наступ че­рез Україну на Москву. Білогвардійці у своїй боротьбі проти більшовиків спиралися на матеріальну підтримку країн Ан­танти. До того ж у стані радянського керівництва постійно виникали незгоди щодо ведення бойових дій, ставлення до українських отаманів, насамперед Н.Махна. Частина військо­вого командування надто захопилася наступом на Західному фронті з метою підтримки Радянської Угорщини.

Шляхом масової мобілізації пролетарських верств українсь­ких міст більшовики поповнювали частини діючої армії. Але


це не завадило денікінцям 24 червня взяти Харків, а через чо­тири дні - Катеринослав. Подальший наступ головних сил Доб­ровольчої армії розгортався від Харкова на Полтаву і від Катеринослава на Київ та Миколаїв. Просувалися вони також уздовж Чорноморського узбережжя на Одесу. Вже 13 серпня білогвардійці відбили в Червоної армії Херсон, 18 серпня -Миколаїв, 23 серпня - Одесу. Заволодівши 1 серпня Полтавою, денікінці почали просуватися у напрямку Києва.

Одночасно на заході успішно наступали проти більшовиць­ких військ об'єднані сили УНР і ЗУНР - Українська Галиць­ка Армія (50 тис. чол.) та 5-тисячна армія Директорії. Радянські війська змушені були відступити й залишити Київ. ЗО серпня 1919 р. до столиці спочатку ввійшли частини військ УГА і Директорії, а наступного дня зі сходу - армія Денікіна.

Ідеологічною підвалиною білогвардійщини було гасло відновлення єдиної та неподільної Росії, що суперечило на­ціональним домаганням українців. Коли на балконі київ­ської Думи денікінці встановили прапор Російської імперії, один із стрільців УГА зірвав його і кинув коневі під ноги. Почалася стрілянина, українці відступили. Підписавши уго­ду з білогвардійцями, галичани змушені були залишити Київ і відійти до Василькова. Таким чином, на початку осені 1919 р. більша частина території України разом з Києвом опинилася під владою генерала А.Денікіна.

2. Перший зимовий похід армії УНР

У вересні 1919 р. А.Денікін дав наказ захопити терито­рію, яку контролювала армія УНР. У відповідь уряд УНР 24 вересня 1919 р. в своїй декларації закликав український народ на боротьбу проти білогвардійців.

Становище українських сил було катастрофічним: вони перебували в так званому трикутнику смерті. Тобто між Польщею, що окупувала західні райони Волині, радянською Росією та денікінцями. Наближалися холоди, вичерпували­ся боєприпаси, не вистачало медикаментів для боротьби з епідеміями. У тих складних умовах галицькі командири роз­губилися. Командувач УГА генерал М.Тарновський таємно направив своїх посланців до білогвардійського командування.


б листопада 1919 p. було укладено угоду про перехід усієї Галицької армії на бік генерала Денікіна. Білогвардійці роз­почали новий наступ, зайнявши майже все Правобережжя.

Після такого повороту подій 4-6 грудня 1919 р. у Новій Чорториї (містечко над р.Случ) відбулося засідання представ­ників уряду й командування армії У HP. Було вирішено роз­почати військовий рейд по Україні, перейшовши до партизанської боротьби. 6 грудня 1919 р. Петлюра виїхав до Варшави, де почав переговори з польським керівництвом про визнання Директорії та спільні дії проти більшовиків.

Цього ж дня частини армії УНР під проводом генералів М.Омеляновича-Павленка й Ю.Тютюнника вирушили в пер­ший зимовий похід у тили радянських і денікінських військ. Перед бійцями Директорії були поставлені завдання: знищу­вати живу силу ворога, руйнувати залізниці, склади та ін. Зв'язавшись з повстанцями, організовувати їх, вести зброй­ну боротьбу до того часу, доки керівництво Директорії не досягне дипломатичним шляхом справедливого вирішення українського питання державами Антанти.

Наприкінці грудня основним районом зосередження ук­раїнських військ стала Умань. Опинившись між двома фрон­тами («білих» та «червоних»), командування групи військ УНР у січні 1920 р. прийняло рішення прориватися в тил Червоної армії, у район Черкаси-Чигирин-Канів.

Усього рейд тривав більше п'яти місяців. За той час війська подолали понад 2,5 тис. км по Центральній Україні, отримую­чи широку підтримку місцевого населення. В квітні 1920 р. бійці УНР провели успішні операції у тилу радянських військ, зокрема було взято міста Вознесенськ, Балта й ін.

Похід закінчився з початком російсько-польської війни. Бійці повернулися на захід, щоб приєднатися до військ Ди­ректорії, які наступали спільно з польською армією.

3. Денікінський режим в Україні

У січні 1919 р. в Катеринодарі А.Денікін оголосив мету і завдання «білого руху»: нещадна боротьба з більшовизмом, відродження Російської імперії в довоєнних межах, встанов­лення тимчасової військової диктатури, запровадження смер-


тної кари за участь у «бунтах», більшовицьких та інших підривних організаціях, за дезертирство з армії; розробка законів про землю, кооперативи, земства, профспілки тощо. Ключове питання про форму державного устрою країни відкла­далося до завершення громадянської війни.

На території окупованої денікінцями України було ство­рено три області - Харківську, Київську й Новоросійську, на чолі яких стояли «головноначальствуючі», тобто генерал-гу­бернатори з диктаторськими повноваженнями. Дореволюцій­ний адміністративно-територіальний поділ було збережено. Головноначальствуючим підпорядковувалися губернатори, останнім - начальники повітів та волостей.

Керівники «білої гвардії» принципово не сприймали будь-яких сепаратистських проявів, не визнавали державних ут­ворень, що з'явилися на території України протягом громадянської війни. Вони боролися не тільки з визвольним рухом, а з будь-якими проявами національного життя. Гоні­ння на українську культуру виявились у закритті газет і журналів, вилученні з бібліотек книг національною мовою. Відновлення дореволюційного законодавства в галузі освіти позбавляло навчальні заклади «з малоросійською мовою на­вчання» фінансової підтримки держави. Скасовувалося вик­ладання українознавчих предметів як шкідливих та зайвих. Спеціальним розпорядженням було наказано познімати у всіх установах портрети Т.Шевченка.

Як і за часів П.Скоропадського, новий політичний ре­жим в Україні заходився відроджувати поміщицьке землево­лодіння. Закон про землю планувалося впроваджувати протягом семи років після припинення війни. Він передбачав викуп селянами поміщицької землі у розмірі до 45 десятин на господарство. Поміщицьке землеволодіння обмежувалося 400 десятинами. До впровадження положень аграрного зако­нодавства в селян за допомогою військових команд знову відбирали землю й інвентар. Згідно із законом про врожай 1919 p., селяни повинні були віддавати 1/3 зібраного збіжжя поміщикам та орендарям, а також здавати на потреби денікін-ської армії по 5 пудів зерна з кожної десятини. Будь-яка затримка постачання сільськогосподарської продукції або опір


владі викликали репресивні заходи з боку військових команд. Отже, білогвардійський податок виглядав не краще більшо­вицької продрозкладки.

На підприємствах теоретично існував восьмигодинний робочий день, однак в умовах мілітаризованої економіки він фактично тривав 10-12 годин. Профспілки, які закликали до страйків, розганялися. Денікінський режим прагнув контро­лювати будь-які прояви робітничої активності.

Антинародна, антиукраїнська політика білогвардійсько­го уряду не знайшла масової підтримки серед трудящих мас. Реставрація буржуазно-поміщицького режиму викликала реакцію її відторгнення у середовищі селянства і міського пролетаріату й багато в чому визначила подальшу долю денікінського уряду.

4. Поразка білогвардійців

Масовий опір селянства реставрації поміщицьких порядків влітку 1919 р. переріс у партизансько-повстанський рух. Стихійні виступи селян очолювали різні політичні сили: махновці, пет­люрівці, боротьбисти, але найвпливовішими виявилися більшо­вики. Так, з метою організації партизансько-повстанської боротьби в денікінському тилу з липня 1919 р. в Кременці почало діяти Зафронтове бюро ЦК КП(б)У. Його військовий відділ створив 12 повстанських штабів, що координували дії партизанських за­гонів. Найбільш масовий повстанський рух виник у південних та східних губерніях України: на Херсонщині зосереджувалося 24 тис. повстанців, на Чорноморському узбережжі - 12 тис, у Катеринославській губернії й Донбасі діяло 45 партизанських загонів загальною чисельністю 35 тис. чоловік. Цілі повіти звільнялися від білогвардійців, де повстанці встановлювали власні форми самоврядування.

Найбільшу небезпеку для Добровольчої армії становили загони на чолі з Н.Махном. 5 серпня 1919 р. він видав наказ про створення Революційної повстанської армії України (мах­новців), яка проголосила боротьбу з поневолювачами україн­ського народу. Армія здобула широку підтримку селянства. С.Петлюра запропонував Н.Махну разом тримати фронт про­ти Денікіна. Діставши від Директорії допомогу зброєю й боє-


припасами, згідно з угодою про союз із армією УНР, мах­новці у жовтні контролювали величезну територію від Пере­копа до Бердянська та Маріуполя.

Н.Махно створив з селян боєздатну регулярну армію чи­сельністю близько 50 тис. чол. Вона складалася з кінноти й піхоти, посадженої на тачанки з кулеметами, що забезпечу­вало з'єднанням Махна високу мобільність.

Денікін на боротьбу з махновцями кинув свої найкращі військові частини. Тоді повстанці залишили Північну Таврію і захопили Катеринослав, який утримували до початку груд­ня. В той час великою загрозою для повстанців була епідемія тифу, яка вразила 35 тисяч. У жорстоких грудневих боях з білогвардійцями махновці вистояли та продовжували надалі чинити їм опір. Але на початку 1920 р. радянське команду­вання, замість того щоб зосередитися на боротьбі з денікінця-ми, спрямувало значні сили на приборкання махновської армії. Втім, до осені 1920 р. воно так і не досягло цієї мети.

Протягом листопада - грудня 1919 р. більшовицькі війська успішно провели контрнаступ проти сил Денікіна. Так, 6 листопада Червона армія взяла Чернігів, 11 грудня -Харків та Полтаву. 16 грудня 1919 р. білогвардійців було вибито з Києва. Після запеклих боїв у січні 1920 р. радянські війська повністю оволоділи Донбасом. Залишки білогвар­дійських з'єднань відступили в Крим, закріпившись за Ту­рецьким валом. Більшовицьке командування не наважилося з ходу наступати на Крим, надавши денікінцям можливість перегрупувати сили для подальших воєнних дій.

Таким чином, у складному переплетінні політичних інте­ресів довкола України найміцнішими виявилися позиції більшовиків. Зумівши мобілізувати людські й матеріальні ресурси, вони створили боєздатну армію, яка за підтримки повстанців і партизанів вигнала Добровольчу армію з тери­торії України.

Перевір себе Початковий рівень: 1. Розкрийте абревіатури: УНР, ЗУНР, УГА.


2.Вкажіть дату. Перший зимовий похід військ УНР розпочався у:

грудні 1919 p.; листопаді 1919 p.; січні 1920 р. 3.Доповніть речення:

Наказ про створення Революційної повстанської армії України видав:

С.Петлюра; Н.Махно; А.Денікін. Середній рівень:

4. Розкажіть про перший «зимовий похід» армій УНР.

5. Складіть план відповіді «Денікінський режим в Україні». Достатній рівень:

 

6. Н.Махно. Що вам відомо про життя та діяльність цієї історичної постаті? Чому його називають анархістом?

7. Охарактеризуйте денікінський режим в Україні. Яким чином вирішувалася доля українського народу?

Високий рівень:

8. Масовий опір селянства реставрації поміщицьких порядків влітку

1919 р. переріс у партизансько-повстанський рух. Стихійні вис­тупи селян очолили різні політичні сили, але найвпливовішими виявилися більшовики. Як ви вважаєте, чому? Відповідь обґрун­туйте. Спрогнозуйте, як таке співвідношення сил вплине на по­дальший розвиток політичної ситуації в Україні.