Алгебраїчне виведення кривої грошового ринку. 1 страница
Н. А. Малиш
МАКРОЕКОНОМІКА
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Київ 2004
ББК 65.012.2я73 М20
Рецензенти: С. Д. Дзюбик, д-р екон. наук, проф.
В. Т. Пятницъкий, канд. екон. наук, доц.
Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол № 5 від 25.05.04)
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/18.2-2480 від 27.12.02)
Малиш Н. А.
М20 Макроекономіка: Навч. посіб. — 2-ге вид., випр. — К.: МАУП, 2004. — 184 с: іл. — Бібліогр. в кінці розд. ISBN 966-608-461-9
У посібнику систематизовано основні положення макроекономіки. До кожного розділу подано тести, приклади розв'язування задач, задачі для самостійної роботи.
Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також для тих, хто бажає самостійно опанувати дисципліну "Макроекономіка".
ББК 65.012.2я73
© Н. А. Малиш, 2003
© Н. А. Малиш, 2004, випр.
© Міжрегіональна Академія
ISBN 966-608-461-9 управління персоналом (МАУП), 2004
Вступ
Навчальний посібник містить теоретичний матеріал і практичні завдання з дисципліни "Макроекономіка" у вигляді тестів, прикладів розв'язування задач та задач для самостійної роботи.
Зміст посібника відповідає нормативній програмі Міністерства освіти і науки України та програмі вивчення дисципліни "Макроекономіка" Міжрегіональної Академії управління персоналом.
Посібник являє собою систематизований курс, що робить його зручним у користуванні для всіх, хто бажає самостійно опанувати дисципліну.
Студентам заочного відділення навчальний посібник допоможе грамотно виконати контрольну роботу. Розгляд типових задач дасть змогу студентам набути навиків умшого розв'язування задач та сприятиме закріпленню здобутих ними теоретичних знань.
Розділ 1 МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА
1.1. Предмет і метод
Макроекономіка— галузь економічної науки, яка вивчає функціонування економіки в цілому з погляду забезпечення умов стійкого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів та мінімізації рівня інфляції.
Основна економічна проблема, з якою стикається наше суспільство, — це суперечність між необмеженими людськими потребами та обмеженими ресурсами, які використовуються для задоволення цих потреб. Ефективність економіки полягає у використанні суспільством обмежених ресурсів з максимальним результатом. Зростання ефективності ми розглядаємо за допомогою кривої виробничих можливостей.
Виділяють сім ключових проблеммакроекономіки: 1. ВВП. 2. Економічний цикл. 3. Зайнятість (безробіття). 4. Інфляція. 5. Макроеко-номічна політика держави. 6. Економічне зростання. 7. Макроеконо-мічні процеси відкритої економіки: торговельний баланс, платіжний баланс, валютний курс.
На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує для аналізу процесів агреговані величини. Агреговані параметри— це сукупність специфічних економічних одиниць як єдиного цілого (наприклад, ВВП — у макроекономіці, випуск фірми — в мікроеко-номіці, середній рівень цін — у макроекономіці, ціна конкретного товару — в мікроекономіці).
Методологія вивчення економіки, як і методології вивчення інших наук, розробляє теорію, накопичує фактичні дані, а потім аналізує їх з метою підтвердження або спростування запропонованої наукової гіпотези. Основні знаряддя економістів — теорія та спостереження. Однак головною відмінністю економіки від точних наук є те, що практично неможливо провести дослід, який підтвердив би або спростував розроблену теорію. Економічний аналіз оперує даними, що їх дає нам дійсність.
Макроекономіка використовує загальнонаукові та специфічніметоди дослідження.
Загальнонауковими є методи: 1) наукової абстракції; 2) аналізу та синтезу; 3) єдності історичного та логічного; 4) позитивний і нормативний. До специфічних методів належать: 1) агрегування; 2) моделювання; 3) принцип рівноваги.
Нормативна економіка— напрям в економічній науці, який оцінює цілі економічного розвитку, тобто міркування про те, якою повинна бути економіка. Нормативна економіка має рекомендаційний характер. Наприклад, інфляцію потрібно зменшити. Позитивна економікаконстатує факти і залежності між ними, не використовуючи суб'єктивні судження. Позитивні твердження мають описовий характер. Наприклад, рівень безробіття становить 10%.
Об'єктоммакроекономічного аналізу виступає економічна система в цілому та її агреговані параметри. Існує три типи економічних систем:командна, ринкова та змішана. У командній економіці на перше місце ставиться централізоване планування. Держава вирішує, що, як і для кого виробляти, розподіляє ресурси між галузями. У такій економіці ефективний розподіл ресурсів є неможливим. Тому суто командних економік не існує. У ринковому господарстві економічний вибір визначає ринок. Суто ринкових економік також не існує. Держава втручається в діяльність ринків багатьма способами і з різних причин. Тому в усіх країнах існують змішані економічні системи. У змішаній економіці поєднуються ринкові відносини та централізовані рішення.
З позицій макроекономіки народне господарство складається з чотирьох суб'єктів:
• сектор домогосподарств (сектор споживання) — С — Consume;
• сектор інвестицій (сектор підприємництва) — / — Investment;
• державний сектор (державні закупки товарів і послуг) — G —
Government;
• сектор чистого експорту (сектор закордон) — NX — Net Export.
Сектор домогосподарств формує пропозицію робочої сили та попит на блага; частину одержаного доходу споживає, а іншу — заощаджує. Головна мета домогосподарства — досягти максимального споживання за мінімальних витрат.
Сектор підприємництва об'єднує усі фірми в країні, здійснює попит на ресурси, створює пропозицію благ, провадить інвестування. Основною метою кожної фірми є максимізація прибутку.
Державний сектор надає особливі блага (наука, охорона здоров'я, безпека, державне будівництво), створює умови для оптимального функціонування народного господарства. Держава, як суб'єкт макроекономіки, виробляє і закуповує блага, збирає податки, виплачує трансферти та формує пропозицію грошей.
Сектор закордон об'єднує економічні суб'єкти за кордоном та іноземні інститути в країні, визначає стан національного платіжного балансу та валютного курсу.
Експорт (Е) — це потік грошових платежів, спрямований на внутрішні ринки продуктів, продаж зарубіжним покупцям вироблених в Україні товарів і послуг. Імпорт (7) — потік грошових платежів, який спрямований з внутрішньої національної економіки за кордон. Різницю між величиною грошових надходжень від експорту і величиною грошових платежів по імпорту називають чистим експортом:
NX= E-M.
1.2. Історія розвитку
Перші паростки макроекономіки сягають в глибину віків. У XVI ст. француз Жан Боден обґрунтовує зміну рівня цін як невідповідність між кількістю грошей і товарів. Ця теорія стає основою сучасної монетарної теорії.
У XVII ст. англійські учені В. Петті та Г. Кінг уперше здійснюють розрахунки національного доходу Англії та Франції.
У XVIII ст. проблемами макроекономіки займаються французькі фізіократи. Франсуа Кене (1694-1774) розробив макроекономічну модель господарського кругообігу — "Економічну таблицю" (1758). Засновники школи фізіократів Ф. Кене та Анн Тюрго (1727-1781) вважали, що тільки земля є продуктивною і тільки праця зайнятих у сільському господарстві створює дохід, який перевищує витрати. Усі інші види діяльності є вторинними.
На зміну економічному лібералізму Ф. Кене прийшла класична теорія,яка пояснювала процеси саморегулювання ринку дією механізмів ціноутворення. Представник класичної теорії Адам Сміт (1723-1790) аналізує дві ціни: природну та ринкову. В основі класичної економічної теорії лежить концепція трудової вартості, за якою багатство створюється не тільки землеробами, а й працею інших класів, усіх націй. Представниками цієї теорії є видатні економісти
англійці Вільям Петті (1623-1687), Давид Рікардо (1772-1823) і француз Жан Батіст Сей (1767-1832).
Наприкінці XIX ст. термін "політична економія" замінюється терміном "економікс". У 1890 р. виходить праця англійського економіста, керівника кембриджської школи, родоначальника неокласичного напрямуАльфреда Маршалла (1842-1924) "Принципи економічної науки". Саме тепер під "економікс" розуміють науку, яка досліджує поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання рідкісних благ та послуг серед обмежених ресурсів, а також способи найефективнішого використання цих ресурсів. Представники неокласицизму Артур Пігу (1877-1959), Леон Вальрас (1834— 1910), Вільфредо Парето (1848-1923), Карл Менгер (1840-1921) у своїх працях сформулювали основні принципи маржиналізму (marginal— граничний), теорії граничної корисності. Неокласики створили інструментарій макро- та мікроекономічного аналізу: еластичність попиту, граничний аналіз, коротко- та довгостроковий періоди, взаємозалежність ринків.
Одночасно з класичною теорією розвивається марксистська теорія.К. Маркс (1818-1883) розробляє моделі простого й розширеного відтворення капіталу. Марксистські ідеї обмежуються теренами соціалістичних країн. На підґрунті трудової вартості Карл Маркс створює вчення про експлуататорський характер ринкового господарства.
Після світової кризи 1929-1933 pp. англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) розробляє нову теорію на грунті гострої критики класичної теорії. У кейнсіанській теоріїосновними стають такі постулати: 1) у ринковій економіці може існувати рівновага за неповної зайнятості; 2) для усунення неповної зайнятості необхідне втручання держави; 3) держава втручається в економічні відносини через грошову і бюджетно-податкову політику; 4) держава впливає на сукупний попит. Фундаментальною є праця Дж. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936).
Дж. Кейнс уперше виділяє мікро- та макроекономіку, доводить, що країна — це не фірма і її економіку не можна описувати термінами, що ними пояснюють звичайні ринкові відносини. Він вважається творцем системи державного регулювання економіки. Бачення Кейнсом міжнародної валютної системи втілилось у створенні Міжнародного валютного фонду. Яскравими представниками кейн-сіанської макроекономічної теорії є англійський учений К. Кларк,
американські економісти українського походження С. Кузнець та російського походження В. Леонтьев.
Популярною нині є монетарна теорія,яка пов'язана з іменем американського економіста Мілтона Фрідмана (нар. 1912 р.). Як головний важіль у регулюванні економіки розглядається грошово-кредитна, а не бюджетно-податкова політика. І здійснити це держава може, збільшуючи або зменшуючи пропозицію грошей. Талановитий учений М. Фрідман запропонував свою доктрину монетаризму на початку 60-х років і вже через десять років став керівником Чиказького економічного центру. У 1976 р. йому присуджено Нобелівську премію. Монетаризм вважають теорією здорового підприємництва. Мета теорії — забезпечення стабільності завдяки оздоровленню грошового обігу, відмова від регулювання ринку, економічна свобода для людини.
Висунуті монетаристами положення щодо неефективності грошової політики в короткостроковому періоді зазнали критики з боку прихильників нової класичної макроекономічної теорії (поч. 70-х років), яка сформувалася як наслідок застосування принципів мікроеко-номічного аналізу до макроекономіки. Нові класики висунули гіпотезу раціональних очікувань.Автор її — Роберт Лукас (нар. 1937 p.), професор Чиказького університету — одержав Нобелівську премію з економіки у 1995 р. За цією гіпотезою майбутні цінові очікування є найважливішими мотивами поведінки для всіх, хто приймає економічні рішення, — фірм, організацій і окремих родин. До цього вважалося, що подібні рішення економічних суб'єктів будуються на довільній або статичній основі.
Американські вчені М. Фельдштейн, Г. Гільдер, А. Лаффер, представники ще однієї сучасної теорії — теорії економіки пропозиції,критикують кейнсіанців за односторонність, віддання переваги сукупному попиту та недооцінювання сукупної пропозиції. Прихильники теорії економіки пропозиції вважають, що бюджетно-податкова політика через податковий механізм впливає і на сукупну пропозицію. Вони пропонують обмежити втручання держави в економічні процеси і стимулювати приватні ініціативи та підприємництво, збільшити роль державних фінансів: зменшити податки, скоротити державні витрати, зменшити кількість грошей в обігу за допомогою відповідної політики в царині державного кредиту.
У межах неоінституціоналізму,одного із сучасних напрямів в економіці, виникли теорії економічної організації та суспільного вибо-
ру, представниками яких є відповідно Рональд Коуз (США) і Джеймс Б'юкенен (США). У теорії суспільного вибору досліджуються взаємозв'язки політичних та економічних явищ, зокрема, аналізується політичний ринок. Приватний інтерес у цій теорії розглядається як основний мотив діяльності особи, фірми та суспільного життя людей.
Основні терміни
макроекономіка неокласична теорія
загальнонаукові методи маржиналізм
специфічні методи марксистська теорія
нормативна економіка кейнсіанська теорія
позитивна економіка монетарна теорія
агреговані параметри гіпотеза раціональних очікувань
суб'єкти макроекономіки теорія економіки пропозиції
фізіократи неоінституціоналізм
класична теорія
Тести
1. Процеси саморегулювання ринку дією механізму ціноутворення об-
грунтовує:
а) кейнсіанська теорія;
б) класична теорія;
в) школа фізіократів;
г) гіпотеза раціональних очікувань.
2. Основна економічна проблема суспільства:
а) які товари та послуги виробляти і в якій кількості;
б) досягнення повної зайнятості ресурсів;
в) суперечність між необмеженими людськими потребами та об
меженими ресурсами;
г) мінімізація рівня інфляції.
3. До трьох головних проблем макроекономіки не належить:
а) ефективність виробництва;
б) зайнятість;
в) інфляція;
г) економічне зростання.
4. Агрегованими параметрами макр о економіки є:
а) ціна;
б) обсяг випуску фірми;
в) обсяг попиту на товар;
г) валовий внутрішній продукт.
5. Сектор підприємництва:
а) здійснює попит на ресурси;
б) формує пропозицію робочої сили;
в) регулює пропозицію грошей в економіці;
г) визначає валютний курс.
6. Економіка, яка грунтується нарізних формах власності і розвиток
якої регулюється ринком та централізованими рішеннями, є:
а) командно-адміністративною;
б) ринковою;
в) змішаною.
7. Напрям в економічній науці, який грунтується на аналЫ фактів і на під
ставі якого формулюються принципи економічної поведінки ("що є"):
а) позитивний;
б) нормативний.
8. До суб'єкта макроекономіки належать сектори:
а) уряду та підприємництва;
б) домашніх господарств;
в)закордон;
г) усі відповіді є слушними.
9. До основних постулатів кейнсіанської теорії належать:
а) держава не втручається в економічні процеси;
б) держава впливає на сукупний попит;
в) держава впливає на сукупну пропозицію;
г) головним важелем регулювання економіки є грошово-кредитна
політика.
10. Макроекономіка вивчає:
а) економічну систему загалом;
б) поведінку домогосподарства;
в) дохід фірми;
г) пропозицію праці.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Агапова Т. А., Серегина С. Ф. Макроэкономика: Учебник / Под
общ. ред. А. В. Сидоровича. — М.: Дело и сервис, 2000. — Гл. 1.
2. Курс экономической теории: Учебник / Под общ. ред. М. Н. Чепу-
рина. — Киров: АСА, 1999. — Гл. 2.
3. Манків Н. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.:
Основи, 2000. — Розд. 1.
4. Панчишин С. Макроэкономика. — К.: Либідь, 2001. — Т. 1.
5. Семюелъсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи,
1997.— 4.2.— Розд. 5.
Розділ 2
МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ТА МЕТОДИ ЇХ РОЗРАХУНКУ
2.1. Модель економічного кругообігу
Найпростіша модель економічного кругообігу закритої економіки, тобто без участі держави і без міжнародних зв'язків (рис. 2.1), містить тільки два сектори — домогосподарства і фірми та два види ринків — ринок благ і ринок ресурсів.
| Споживчі витрати_____ тр^"^ ^------------- Доходи |
| Товари та послуги Товари та послуги |
| Доходи — грошові потоки; |
Виробничі витрати | — реальні потоки Рис. 2.1. Модель економічного кругообігу
На ринку благ домогосподарства купують необхідні їм товари і послуги у фірм. На ринку ресурсів, навпаки, фірми купують у домогос-подарств необхідні їм ресурси: капітал, робочу силу, природні ресурси для здійснення виробничого процесу. Економічна система є замкненою. Доходи одних економічних суб'єктів є витратами інших економічних суб'єктів. У моделі наявні два види потоків: "доходи—витрати" та "ресурси—товари" і послуги. Вони здійснюються одночасно у протилежних напрямах і постійно повторюються. Потік товарів і послуг
здійснюється проти годинникової стрілки. Ринки благ та ресурсів балансуються потоками грошових платежів за годинниковою стрілкою. Домогосподарства на ринку благ здійснюють грошові платежі. Фірми на ринку ресурсів також купують робочу силу, капітал, природні ресурси, здійснюючи при цьому грошові витрати.
У результаті взаємодії двох ринків відбувається кругообіг, а між самими ринками досягається рівновага. Отже, сумарна величина витрат одних суб'єктів макроекономіки дорівнює сумарній величині доходів інших.
Модель економічного кругообігуза участі держави (рис. 2.2) доповнюється ще одним сектором — сектором уряду. Держава бере участь у регулюванні економіки трьома способами: 1) збиранням податків; 2) здійсненням державних витрат; 3) регулюванням кількості грошей в економіці.
 |
| Доходи |
| Ринок благ |
Споживчі витрати
| г------------- ■ | -~~^Товари та ^^ | ||
| ^~~-~v^ послуги ^ч | |||
| Податки \. __ЗІ | |||
| Сі | [ержа | за j | ( Фірми |
| Субсидії /І / | |||
| \ >. J | L_____ | __,—"""Ресурси у/ | |
| Ринок ресурсів -___ __^- | ^^----- ^Виробничі витрати |
Товари
Податки
Домогосподарства
Трансферти Ресурси Доходи 1 — грошові потоки; \^J — реальні потоки
Рис. 2.2.Модель економічного кругообігу за участі держави
Дві попередні моделі є замкненими. Якщо в модель вводиться сектор закордон, то одержана система стає відкритою і модель матиме назву "модель відкритої економіки". Зовнішній світ пов'язаний з економікою країни такими способами: 1) через імпорт товарів і послуг; 2) через експорт товарів і послуг; 3) через міжнародні фінансові операції.
2.2. Система національних рахунків
Для характеристики діяльності фірми у поточному році необхідно вимірювати доходи та витрати. Маючи таку інформацію, можна оцінити економічний стан фірми. Аналіз економічного стану країни базується на системі національних рахунків, які відображають обсяг сукупного випуску продукції, національний дохід, структуру доходів і витрат країни.
Система національних рахунків[3] — це сукупність взаємопов'язаних показників і класифікацій, що їх використовують для опису та аналізу результатів економічного розвитку країни. Система національних рахунків (СНР) послідовно описує найважливіші процеси і явища економіки: 1) виробництво; 2) дохід; 3) споживання; 4) нагромадження капіталу; 5) фінанси. СНР відображає взаємозв'язок між випуском продукції, доходами та витратами.
Систему національних рахунків застосовують практично в усіх країнах світу. Нею описують валовий внутрішній продукт на всіх стадіях його руху: виробництво, розподіл, перерозподіл і кінцеве використання.
У 1926 р. в СРСР був опублікований перший баланс народного господарства за 1923-1924 pp., розроблений у ЦСУ під керівництвом П. І. Попова. Це були перші у світі офіційні розрахунки макроеконо-мічних показників. Баланс народного господарства поділяв суспільне виробництво на дві сфери: виробничу та невиробничу. СНР була започаткована в кінці 20 — на початку 30-х років XIX ст., коли в економіці панувала Велика депресія (1929-1933). Перші розрахунки національного доходу провели у США в 1932 р. американці Д. Кларк, М. Джилберт та С. Кузнець, лауреат Нобелівської премії з економіки, яку він одержав у 1972 p., котрого вважають творцем сучасної системи національного рахівництва.
До основних категорій системи національних рахунків належать: інституційна одиниця, економічна операція та резидент.
Інституційна одиниця— це економічна одиниця, яка є юридичною особою, веде повний набір бухгалтерської звітності та характеризується єдністю поведінки і самостійністю у прийнятті рішень у сфері основної діяльності. Інституційна одиниця є базовою одиницею обліку в СНР.
У системі національних рахунків здійснюються економічні операції трьох видів: операції з продуктами і послугами, розподільчі та фінансові.
Резидентами країни вважаються особи або організації, центр інтересів яких зосереджується на території цієї країни.
Резидентів поділяють на: резиденти-особи та резиденти-підпри-ємства.
В Україні національні рахунки розробляються Державним комітетом статистики за міжнародним стандартом СНР ООН з 1993 р. У СНР використовують різні групування таких економічних категорій.
Відповідно до міжнародних стандартів система національних рахунків поділена на шість секторів[5]:
1)нефінансові корпорації, тобто усі підприємства, які виробляють
товари та надають послуги з реалізації їх на ринку;
2) фінансові корпорації — установи, які здійснюють фінансові опе
рації: випуск та розподіл фінансових коштів, випуск та реаліза
цію цінних паперів, надання кредитів (банки, страхові компанії
та ін.);
3) сектор загального державного управління (державні установи та
організації, тобто інституційні одиниці, які утримуються за раху
нок державного бюджету);
4) сектор домашніх господарств, до якого належать домогосподар-
ства, які споживають товари і послуги і можуть виробляти про
дукти для власного споживання;
5) сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні гос
подарства (інституційні одиниці, що надають неринкові послуги
домашнім господарствам);
6) сектор зовнішньоекономічних зв'язків.
Сукупність інституційних одиниць з однорідним виробництвом називають галуззю.
Групування за галузями в СНР здійснюється таким чином:
1) промисловість; 2) будівництво; 3) сільське, лісове, рибне господарства; 4) транспорт та зв'язок; 5) торгівля, заготівля, матеріально-технічне постачання та збут; 6) інші галузі матеріального виробництва; 7) галузі сфери нематеріального виробництва. Крім основних галузей, згідно з міжнародною класифікацією, виділяють близько ста підгалузей.
Економічні операції в СНР об'єднуються у рахунки.Згідно з принципом подвійного запису кожна економічна операція відбивається у рахунках двічі: у ресурсах (дебет) та у використанні (кре-
дит). Сукупність двосторонніх рахунків утворює балансову таблицю. Відповідно до Міжнародних стандартів існує десять рахунків. В Україні поки що діючими вважають шість: 1) рахунок товарів і послуг; 2)рахунок виробництва; 3)рахунок утворення доходу; 4) рахунок розподілу доходу; 5)рахунок використання доходу; 6) рахунок капіталу.
Основним показником вимірювання обсягу виробництва в економіці служить валовий внутрішній продукт.
2.3. Валовий внутрішній продукт та інші показники
Валовий внутрішній продукт (ВВП) (Gross Domestic Product, GDP) — це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, які вироблені в країні за певний період часу (один рік).
Розрізняють такі особливості підрахунку ВВП:
1. ВВП — грошовий показник.
Обчислюють різнорідні за складом товари та послуги, вироблені в країні, і зводять їх до єдиної грошової сукупної вартості.
2. Виключення подвійного рахунку.
Для правильного розрахунку сукупного обсягу виробництва необхідно, щоб усі продукти та послуги, вироблені в поточному році, були враховані один раз.
3. Показник ВВП виключає невиробничі угоди.
Розрізняють два типи невиробничих угод: 1) фінансові угоди; 2) продаж утриманих товарів. Фінансові угоди: 1) трансфертні видатки; 2) приватні трансфертні платежі; 3) купівля-продаж цінних паперів (акцій, облігацій, сертифікатів тощо). До трансфертних видатків державного бюджету належать видатки з соціального страхування, зокрема допомога безробітним, пенсія ветеранам тощо. Характерним є те, що трансферти не створюють поточного обсягу виробництва. Що ж до продажів утриманих товарів, то ці продажі виключаються з підрахунку ВВП, оскільки не відображають поточного виробництва і містять подвійний рахунок.
4. З розрахунку ВВП виключається тіньова економіка.
5. Циклічні сезонні коливання реального ВВП не впливають на су
марний показник ВВП. Обсяг виробництва в економіці країни
зростає упродовж року і досягає найменшого значення на початку,
а найбільшого — наприкінці року. Причини сезонних коливань пов'язані з природними умовами (наприклад, будівельні роботи найінтенсивніше проводять улітку), з періодом літніх відпусток (зростають платні послуги населенню), зі святами (зростає закупівля товарів).
Показник ВВПрозраховується трьома методами: 1)виробничим (за доданою вартістю); 2) методом кінцевого використання (за витратами); 3) розподільчим (за доходами).
Розрахунок ВВП виробничим методомпідсумовує додану вартість, створену всіма галузями економіки під час виробництва товарів та послуг.
Стадія виробництвахарактеризується показниками: 1) випуску; 2) проміжного споживання; 3) доданої вартості.
Випуск— вартість товарів і послуг, що є результатом виробничої діяльності одиниць-резидентів у звітному періоді. Проміжне споживання— витрати на товари, матеріальні та нематеріальні послуги, використані економічними (інституційними) одиницями для виробничих потреб. Додана вартість— ринкова ціна обсягу продукції, виробленої фірмою, мінус вартість спожитої сировини та матеріалів, які придбані у постачальників.
Приклад. Власник агрофірми А продає яблука оптовій фірмі В за ціною 0,5 грн за 1 кг. Фірма В продає яблука магазину фірми С за ціною 1,0 грн за 1 кг. Покупець придбає 1 кг яблук у магазині за ціною 1,2 грн за кг.
На кожній стадії виробництва різниця між тим, що фірма заплатила за продукт, і тим, що вона одержить від його продажу, виплачується у вигляді заробітної плати, відсотків і прибутків в обмін на ресурси, які використовуються кожною фірмою в процесі виробництва та обігу. Додана вартість власника становить 0,5 грн, за умови, що він не купував проміжної продукції.
Яку частину вартості потрібно врахувати при визначенні ВВП? Тільки 1,2 грн за 1 кг.