Стани свідомості у хворого: при стомленості, сонливості, афективно-звужений стан
Розгляд проблеми свідомості надзвичайно актуальний на даному етапі розвитку суспільства. Адже саме свідомість завжди якісно вирізняла людину у світі. Не зрозумівши її сутності, не можна зрозуміти природу людини. Через дослідження цього феномена відкривається шлях у духовний світ людини та її психіку.
Уся інформація, котра надходить до нашої свідомості, проходить через різні центри нашого головного мозку. Але не вся вона доходить до рівня свідомості, а тим більше утримується в ньому. Набагато більше інформації поглинається іншим рівнем свідомості – безсвідомим.
“Теоретично поле свідомості нічим не можна обмежити, оскільки його можна розширити до невизначено високого рівня. Але емпірично воно завжди має межі зі сферою безсвідомого. Останнє складається з усього, що невідоме, що не має жодних взаємодій і взаємовідносин з «Я» як центром поля свідомості” (Юнг).
Отже, під безсвідомим ми можемо розуміти сукупність процесів, що не презентовані в свідомості суб’єкта.
Теорію підсвідомості розробляли ще в давньоіндійській філософії “Потанджалі”. Згодом над цією темою працювали Сократ, Платон, Августин, Декарт (фізіологічна теорія), Сковорода (концепція мікро-макрокосму та двох людських натур), Кант (інтуїція), а також Шопенгауер і Гартман (ірраціональне), Ніцше (воля). Концепція безсвідомого вперше була чітко сформульована Лейбницем (“Монадологія”, 1720), що трактувала без свідоме, як нижчу форму щиросердечної діяльності, яка лежить за порогом усвідомлених уявлень, що підносяться, подібно до острівців, над океаном темних перцепцій (сприйнять).
Однак справжнього прориву досягнув Зіґмунд Фрейд, який розпочав встановлювати прямі зв’язки між невротичним симптомом та безсвідомими переживаннями травматичного характеру. З.Фрейд зображав підсвідомість як могутню силу, котра цілком антагоністична свідомості. У вузькому розумінні безсвідоме є особливою сферою психічного поля, чи системою процесів, що відмінні від свідомого і безпосередньо не стосуються “Я”. Для розпізнання та розуміння змісту сфери несвідомого потрібно вирізнити два її рівні. Перший – сфера верхньої, неглибокої, підсвідомості та сфера глибинного несвідомого. Відмінність між ними в тому, що на верхньому рівні підсвідомості активні процеси що певний час не виступають активно, але впливають на хід процесів свідомості. Сфера верхньої підсвідомості охоплює, по-перше, несвідомий контроль за діяльністю організму, по-друге – рефлекторні бажання, спонукання, потяги, а також інформацію та знання, які були витіснені зі сфери свідомості і набрали форми досвіду.
Оскільки процеси, що відбуваються в підсвідомості, є активними, зміст цього рівня може пересікатися з “Я”, а також з глибинним рівнем підсвідомості. Між двома рівнями “Я” та підсвідомості не можна визначити чіткої межі. Проте ще більш розмитою є межа між двома рівнями підсвідомості – поверхневим та глибинним.
Глибинне безсвідоме – це здебільшого ірраціональні процеси психічної діяльності, те, що лишається в глибинах психіки і виявляється в свідомості через поверхневий рівень підсвідомості. Зміст глибинного підсвідомого лишається загадкою для вчених майбутнього. Можна припустити, що в глибинах безсвідомого містяться ті потенційні сили та механізми, що приводять їх до дій, котрі дають змогу людині в критичних ситуаціях виявляти зазвичай не властиві їй силу та витривалість.
Фрейдівську теорію радикально переосмислив і доповнив Карл Густав Юнг. Він запровадив поняття колективного безсвідомого і намагався довести, що безсвідоме – це не тільки індивідуальний і суб’єктивний досвід, котрий був витіснений за межі свідомого, але, насамперед, колективний і безособистісний психічний зміст, котрий він називав архетипом.
Послідовники розробленої Фрейдом і Юнгом теорії психоаналізу продовжили розробляти і доповнювати цю теорію. Зокрема, праці Е.Фромма, К.Хорні, Ф.Александера, Г.Салівена розкривають не тільки внутрішню сутність свідомості, але й взаємовідносини особистості з навколишнім світом.
Однак поняттями “Я” та “безсвідоме” свідомість не обмежується – існує ще один рівень, котрий називається “Супер Его” або “над-Я”. Теорія надсвідомості також розпочалася ще в давньоіндійській філософії і продовжувалася в наведених дослідженнях античних та середньовічних філософів. В українській філософії ця проблема була представлена теорією кордоцентризму Г.Сковороди та “філософією серця” П.Юркевича. В основному ці вчення були пов’язані з метафізичнім поняттям “Душа”. Для засновника цього поняття – Фрейда воно існує у вигляді всюдисутніх законів суспільної думки, своєрідних догм, котрі суспільна мораль нав’язує індивідуальному “Я” та гальмує іманентні прояви підсвідомості.
Особливі стани свідомості
Це група тимчасових розладів психічної діяльності, що об’єднується такими загальними ознаками, як раптовий початок, нетривалість (хвилини, рідко години), наявність затьмареної свідомості з повним або частковим забуванням подій, що відбувалися в цей період. Вони завжди є короткочасним психозом. Виявляються у формі патологічного сп’яніння, патологічного афекту і присмеркового стану.
Основною ознакою всіх форм є виникнення потьмарення свідомості, як правило, сутінкового, супроводжуваного маренням, вираженими афективними розладами (страхом, тривогою, люттю), руховим збудженням з агресивними діями, страхітливими галюцинаціями. Закінчуються ці стани або сном, або вираженим психічним і фізичним виснаженням, яке часто досягає ступеня прострації - різкого занепаду психічного тонусу у поєднанні з мовною і руховою загальмованістю, вираженим зниженням (або відсутністю) реакції на зовнішні подразники.
Патологічне сп’яніння - це сутінкове потьмарення свідомості, що виникає зазвичай після прийому незначної дози алкоголю - 50-150 г, зрідка і великих доз. Фізичні (зовнішні) симптоми, властиві сп’янінню, відсутні; рухи хворих точні і впевнені, хода тверда, мова ясна, дії послідовні і можуть навіть не привернути до себе уваги тих, що оточують. Проте часто під впливом страхітливих галюцинацій і маревних ідей, супроводжуючих затьмарену свідомість, хворі здійснюють небезпечні для себе і оточуючих акти насильства. У цих випадках може спостерігатися рухове і мовне збудження. Патологічне сп’яніння продовжується від декількох хвилин до декількох годин і закінчується глибоким сном, після якого хворий погано пам’ятає або зовсім не пам’ятає, що з ним відбувалося.
Патологічний афект виникає після раптової, інтенсивної і приголомшуючої психічної травми. Він проявляється різким руховим збудженням, яке, як правило, супроводжується агресивними діями, направленими не тільки проти особи, що завдала хворому психічної травми, але і проти осіб, що оточують його.
Патологічний просонний стан спостерігається при сповільненому пробудженні від глибокого сну, що супроводжується яскравими, в т.ч. страхітливими сновидіннями. Людина, що напівпрокинулася, сприймає сновидіння як реальність, що переплітається з неправильним сприйняттям того, що оточує.
Виняткові стани виникають переважно у осіб, що перенесли у минулому органічні захворювання головного мозку (травму, менінгіт і ін.), зловживали алкоголем, у психопатичних осіб; значно рідше ці стани виникають у здорових людей. Велике значення у виникненні їх мають виснажуючи чинники, що тимчасово діють, - психічна і фізична перевтома, недосипання, перенесені "на ногах" легкі форми деяких хвороб, наприклад, таких як ангіна, грип, а також переохолодження або перегрів організму.
Виняткові стани дуже часто супроводжуються здійсненням тяжких суспільно небезпечних дій, що спричиняють за собою подальший судовий розгляд. З-за своєї нетривалості вони зазвичай не бувають предметом безпосереднього лікарського спостереження. Для вирішення діагностичних оцінок, що виникають перед експертизою, дуже важливі свідчення осіб, що спостерігали картину раптово виниклої неправильної поведінки. Медпрацівник, що дізнався про подібний факт, повинен по можливості швидко і детально розпитати всіх, хто був свідком події. На основі зібраних ним фактів і подальшого опиту свідків представниками слідчих органів судово-психіатрична експертиза виносить діагностичний висновок. Особа, що перенесла особливий стан свідомості, повинна бути негайно направлена з супроводжуючим на консультацію до психіатра. Одночасно слід відправити лікареві докладний опис того, що відбулося з хворим, а матеріали, на основі яких такий опис був зроблений у разі здійснення суспільно небезпечної дії, зберегти для передачі працівникам слідства.
Розділ IV. Психологія медичних працівників