Розділ 2. Теорія поведінки споживача

Питання 2.1: Блага , потреби та їх класифікація.

Відповідь:

Існує безліч різноманітних речей, властивостей, відношень, які жадають мати люди, вони позначаються терміном “блага”.

Благо – це все те, що складає в собі визначений позитивний зміст, предмет, явище, продукт праці, що свідомо або несвідомо задовольняє визначену людську потребу і відповідає інтересам, цілям людей.

Блага поділяються на матеріальні та нематеріальні.

Матеріальні блага складаються з корисних матеріальних речей, послуг та цінних паперів. Вони включають дари природи (землю, воду, клімат, повітря), результати виробництва, будівлі, права власності, патентні, авторські та інші права. Крім того можливість мандрувати, доступ до визначних пам’яток, музеї, театри тощо.

Нематеріальні блага – це блага, які впливають на розвиток здібностей людини, вони утворюються в невиробничій сфері: мистецтво, освіта і т.ін. Розділяють дві підгрупи нематеріальних благ:

Внутрішні – блага, які дані людині природою, які вона розвиває в собі з власної волі. Вони невід’ємні від людини (здібності до науки, малювання, співу і таке інше);

Зовнішні – це те, що дає зовнішній світ для задоволення потреб (репутація, ділові зв’язки, протекція).

Крім відмічених груп благ розглядаються також блага, дарові та вироблені людиною, передаючі, які можуть передаватись у власність іншій особі, та такі, які неможливо передати іншій особі, наприклад, громадянство.

Особливе значення має поділ благ на економічні та неекономічні.

Економічні блага – це ті блага, які є об’єктом, а не результатом економічної діяльності, тобто ті, які можна одержувати в кількості обмежень, порівняних із задоволенням потреб.

Економічні блага існують в обмеженій кількості або рідкісні і мають дві властивості: по-перше вони є чиєюсь власністю, а по-друге мають певну вартість (цінність).

Якщо благо є в необмеженій кількості і надається без прикладення зусиль, то це неекономічне благо.

Згідно теорії Маркса, вартість (цінність) економічного блага визначається затратами суспільно необхідної праці, тобто праці чиненої при середніх суспільно-нормальних умовах виробництва і середній інтенсивності праці. Згідно неокласичного погляду цінність благ залежить від їх рідкості, насамперед від інтенсивності споживання і кількості благ.

Економічні блага поділяються на довговічні, які припускають багаторазове їх використання (автомобіль, книга, електроприлади, відеофільми тощо), та недовговічні, які зникають в процесі разового споживання (хліб, м'ясо, напої, сірники тощо).

Серед благ виділяють взаємозамінні та взаємодоповнюючі.

Взаємозамінні блага(субститути) – це блага, які за певних умов можуть замінювати одне одного у процесі споживання

До субститутів відносяться не тільки багато споживчих товарів і виробничих ресурсів, а також послуги транспорту (потяг – літак – автомобіль), сфери відпочинку (кіно – театр – цирк) і т.п.

Взаємодоповнюючі блага(комплементарні) – це такі блага, які за певних умов можуть споживатися разом,

Прикладами комплементарних товарів є стіл і стілець, автомобіль і бензин, олівець і папір тощо.

Поряд з самими благами, існують суб’єктивні відношення людини до благ: потреби та бажання людей. Тобто відношення людини до блага визначає потребу в благах.

Економічна наука насамперед вивчає економічні потреби і засоби їх задоволення.

З точки зору песиміста, під економічними потребами звичайно розуміють недостатність чого-небудь необхідного для підтримки життєдіяльності і розвитку особистості, фірми і суспільства в цілому. Оптимісти воліють визначати економічні потреби як внутрішні мотиви, які спонукують до економічної діяльності.

Саме економічні потреби витупають як внутрішній побудник активної діяльності людини.

Потреби бувають первинні, які витікають з самих насущних нужд людини: в одязі, їжі і т.п. Вони не можуть бути замінені одна одною. Поряд з ними є вторинні потреби, які можуть замінюватися одна одною. Наприклад потребу у відпочинку можна задовольнити на тенісному корті, у театрі, на рибалці, на дискотеці, тощо. Поділення економічних потреб на первинні і вторинні історично умовне, співвідношення між ними з розвитком суспільства змінюється. З ростом багатства суспільства в сімейному бюджеті громадян скорочується доля витрат на їжу, зростає доля послуг і товарів тривалого користування.

Потреби також поділяються на еластичні та нееластичні (жорсткі). Нееластичні – це такі потреби, які не відміняються на протязі довгого періоду, але звичайно кожен раз швидко задовольняються, наприклад, потреба в їжі. Еластичні – це ті потреби, від задоволення яких можна тимчасово відмовитись, відкласти на майбутнє, наприклад, потреби у розвагах.

При більш детальній класифікації виділяють такі потреби: теперішні і майбутні; індивідуальні і колективні, позитивні і негативні, абсолютні і відносні, прямі і непрямі і таке інше.

Засобами задоволення потреб є блага. При цьому вважається, що будь-яка потреба може бути задоволена кількома благами, а будь-яке благо може використовуватися для задоволення різних потреб.

Потреби людини взагалі безмежні і задовольнити всі потреби людини неможливо, але потреби в визначених конкретних благах можуть бути задоволені.

Питання 2.2: Вибір і теорія корисності. Перший закон Госсена.

Відповідь:

Щодня кожен з нас приймає безліч рішень про те, як розподілити свої гроші і час, яких завжди не вистачає. Що краще: вспіти поснідати чи подовш поспати; подивитися телевізор чи піти у театр; купити нову машину чи відремонтувати стару; витратити гроші сьогодні чи відкласти на завтра? Тобто, прагнучи врівноважити підчас протилежні потреби і бажання, споживач робить необхідний вибір.

Щоб пояснити поведінку споживача, економічна теорія виходить з основної передумови, що люди прагнуть вибрати ті товари і послуги, які вони оцінюють найбільш високо. Для того, щоб описати, як серед різноманітних можливостей люди роблять свій вибір, економісти розробили теорію корисності.

Корисність відображає оцінку споживачем різноманітних благ, точніше корисність це суб’єктивне уявлення людини про задоволення або користі, які вона одержує від споживання товарів та послуг. Тобто здібність блага задовольнити потреби людини створює його корисність. Можна дати таке визначення корисності:

Корисність–це ступінь задоволення, яке отримує людина від споживання певного блага або сукупності благ.

Треба зауважити, що корисність та користь – це не зовсім одне і теж. Корисність – здібність блага задовольнити потреби споживача не залежно від того, чи принесуть вони йому конкретну користь. Наприклад, цигарка для курця має високу корисність, бо вона задовольняє його потреби, але користі вона йому не принесе.

Корисність залежить як від блага, так і від людини – це поняття суб’єктивне, бо що корисне однієї людині, може бути безкорисне іншій. Проте, якщо благо і корисне для споживача, то існують обставини, які обмежують можливості споживача у його придбанні. Такими обмеженнями є доход споживача і ціна на товар.

Разом з тим і сама корисність змінюється зі збільшенням кількості товару, який споживається. Чим більшу кількість товару придбає споживач, тим менше його прагнення одержати додаткову одиницю цього ж товару. Наприклад, потреба людини мати автомобіль (якщо він його не має) може бути дуже сильною, бажання мати другий уже менше, а потреба в третьому або четвертому дуже слабка.

Оскільки корисність – поняття суб’єктивне, а іноді і не зовсім усвідомлюване людиною, виміряти його не можливо, як вимірюється температура, тиск, тощо. Але для проведення аналізу поведінки споживача в економіці використовується умовна одиниця вимірювання корисності – ютілія. Корисність вимірюється за принципом “краще-гірше”, з подальшим наданням відповідних числових значень.

Наприклад, якщо людину мучить спрага, то перша склянка води буде для нього мати велику корисність, яку можна умовно оцінити в 15 ютілій. Коли людина випиває другу склянку води, вона одержує додаткову корисність, наприклад, 7 ютілій, третя випита склянка води додасть до загальної корисності, наприклад, 2 ютілії.

Теорія в основі якої лежить можливість вимірювання корисності різних благ називається кардиналістською теорією. Кардиналістську (кількісну) теорію корисності запропонували незалежно один від одного У.Джевонс, К.Менгер та Л.Вальрас в кінці ХІХ сторіччя. Дану теорію підтримував А.Маршалл.

Закономірність того, що споживачі, вживаючи послідовно частки будь-якого блага, одержують все меншу корисність, була виявлена в результаті досліджень ще в ХІХ ст.. При цьому передбачається, що смаки споживачів постійні.

Для точного аналізу поведінки споживача необхідно формально описати його цільові установки, тобто залежність рівня корисності від набору споживаних благ. Така залежність уявляє собою функцію корисності.

Функція корисності – це співвідношення між обсягами споживаних благ і рівнем корисності, який досягається при цьому споживачем:

(2.1)

де U – рівень корисності, A,B,…,N – кількості споживаних благ.

Приріст задоволення, яке отримує споживач від споживання додаткової одиниці блага називається граничною корисністю.

Гранична корисність(MU)–це додаткова корисність, отримана від споживання кожної наступної одиниці блага.

Слово “граничний” є ключовим поняттям в економічній теорії і завжди використовується у розумінні “додатковий”. У нашому прикладі – 15, 7 та 2 ютілії визначають граничну корисність випитих склянок води.

Закон спадної граничної корисності (І закон Госсена):Гранична корисність має зворотній зв’язок з обсягом споживання, тобто корисність від споживання кожної наступної одиниці блага буде зменшуватись.

Вперше закон спадаючої граничної корисності був сформульований німецьким економістом Г.Госсеном в 1854 році. Підтверджень цьому закону - безліч. Для більшості звичайних людей три порції гарного морозива привабливіший варіант порівняно з однією, проте перша порція – смачніша. Але слід зауважити, що закон спадної граничної корисності не універсальний, в деяких випадках корисність додаткових одиниць блага спочатку зростає, досягає максимуму і тільки потім починає знижуватись. Наприклад, друга цукерка може бути більш бажаною ніж перша (буде мати більшу корисність), третя більш бажаною ніж друга, але якщо з’їсти 10 цукерок, то одинадцята уже буде менш бажаною ніж десята, дванадцята менш бажаною ніж одинадцята і т.д., тобто починаючи з десятої цукерки гранична корисність цукерок буде зменшуватись. Подібна залежність існує для невеликих порцій ділених благ.

Мета споживача одержати максимальне задоволення своїх потреб, тобто максимізувати загальну (сукупну) корисність від споживаних благ.

Сукупна корисність(TU) – корисність всього обсягу споживання і дорівнює сумі граничних корисностей придбаних благ:

(2.2)

де MU_i – гранична корисність і-тої одиниці блага, n – кількість одиниць блага.

Це означає, що будь-якому нескінченно малому збільшенню кількості блага відповідає приріст загальної корисності.

Згідно закону спадної граничної корисності, сукупна корисність певного блага буде збільшуватись уповільненими темпами зі збільшенням обсягу споживання даного блага (мал..2.1,а). Хоча сукупна корисність зі збільшенням кількості благ поступово зростає, гранична корисність неухильно зменшується (мал..2.1,б). Максимум задоволення досягається у точці А, коли гранична корисність дорівнює нулю. Це означає, що благо повністю задовольняє потреби .

Мал..2.1.Графіки сукупної та граничної корисності.

Графік сукупної корисності має позитивний нахил, тобто це зростаюча уповільненими темпами крива. Графік граничної корисності – спадаюча крива (має негативний нахил), оскільки між обсягом споживання та граничною корисністю існує зворотній зв’язок.

Якщо подальше споживання блага приносить шкоду (гранична корисність блага негативна), то загальна корисність знижується (див. відрізок АВ на обох графіках). Згідно з законом спадної граничної корисності, чим більшою кількістю блага ми володіємо, тим меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага. У такий спосіб ціна блага визначається не сукупною, а граничною його корисністю для споживача.

Закон граничної корисності лежить в основі визначення попиту, він пояснює, чому крива попиту на певний продукт буде спадаючою кривою. Якщо кожна наступна одиниця продукту буде мати все меншу й меншу корисність, то споживач буде купувати додаткові одиниці продукту лише при умові падіння його ціни. Якщо глянути на справу з боку продавця, то спадаюча гранична корисність заставляє виробника зменшувати ціну, для того щоб спонукати покупця до придбання більшої кількості продукції.

Уявлення про спадаючу граничну корисність грає значну роль в поясненні того, яким чином споживачам слід розподіляти свій грошовий доход між різними товарами та послугами, які вони можуть придбати.

Питання 2.3: Рівновага споживача з кардиналістських позицій. Другий закон Госсена.

Відповідь:

Теорія поведінки споживача починається з основних припущень стосовно до уподобань споживачів. Ці припущення справедливі для більшості людей у більшості ситуацій: Середній споживач цілком розумна людина, яка прагне так розпоряджатись своїм грошовим доходом, щоб дістати якомога більшу сукупну корисність від придбаних товарів і знає, яку корисність він одержить від споживання кожної наступної одиниці блага, яку він може купити. Крім того, всі споживачі мають обмежений грошовий доход і враховують ціни. Споживач не може купити все, що йому заманеться, а лише ту кількість товару, яка досяжна за ціною при даному його доході.

Тобто кожна людина має в своєму розпорядженні певну кількість коштів для купівлі благ: має певну купівельну спроможність. Виходячи зі своєї купівельної спроможності, споживач прагне придбати товари і послуги у таких кількостях і пропорціях, щоб одержати найбільше задоволення від їх споживання.

Досягнувши раз оптимального становища, він не покине його до тих пір, доки не зміняться ціни благ, гранична корисність грошей, чи шкала його уподобань. Тому такий стан зветься станом рівноваги споживача.

Рівновага споживача–це ситуація, при якій споживач витрачає весь свій доход на придбання таких товарів, комбінація, яких дозволяє максимально задовольнити його потреби при даному рівні цін та доходу. Тобто він не зможе збільшити сукупну корисність від придбаних товарів, якщо витратить менше грошей на купівлю одного товару і більше на купівлю іншого.

Чи можна виявити певну закономірність, яка дозволить прийняти оптимальне рішення? Таку закономірність вперше виявив німецький економіст Г.Госсен.

Другий закон Г.Госсена полягає в ствердженні, що одержана споживачем корисність від останньої грошової одиниці, яка витрачена на придбання будь-якого блага, однакова, незалежно від того на яке саме благо вона витрачена.

Згідно з даним законом можна сформулювати правило максимізації корисності: споживач одержить найбільшу сукупну корисність від придбаних товарів, коли відношення граничної корисності різних видів товарів до їх ціни будуть однаковими:

(2.3)

де: MU – гранична корисність; P– ціна товарів; A, B…N – види товарів.

Правило максимізації корисності, можна записати в іншому вигляді:

Якщо , то і і т.д.

Тобто споживач одержить найбільшу корисність від придбаних благ, коли відношення граничних корисностей благ буде дорівнювати відношенню їх цін:

MU_A׃ MU_B׃׃... MU_N = P_A ׃ P_B׃ ׃..P_N (2.4)

Відношення граничної корисності товару до його ціни називають ще зваженою граничною корисністю (АМU) або граничною корисністю в розрахунку на одну грошову одиницю:

(2.5)

Споживач прагне досягти максимуму корисності за наявних бюджетних обмежень, а корисність споживчого кошика обчислюється як сума граничних корисностей кожної одиниці товарів, що входять до нього. Він віддасть перевагу тому товару, який додає на кожну грошову одиницю більше корисності. Порівнюючи граничні корисності кожної одиниці товару в розрахунку на грошову одиницю, споживач послідовно переключає свій вибір з одної одиниці товарів на іншу, доки в межах свого бюджету вже не зможе збільшити сумарної корисності.

Можна зробити висновок: стан рівноваги споживача досягається при рівності граничних корисностей продуктів, що приходяться на одну грошову одиницю – зваженої граничної корисності.

АМU_А = АМU_В =…= АМU_N= λ, де λ гранична корисність грошей.

Таким чином, при рівновазі споживача граничні корисності грошових одиниць при різних варіантах використання однакові. В загальному вигляді можна записати так: MU_N = P_N λ

Це означає, що гранична корисність блага дорівнює граничним затратам споживача.

Умови рівноваги для кожного споживача будуть неоднаковими, оскільки гранична корисність грошей залежить від доходу.

Зміст другого закону Госсена такий – кожний товар, чи то годинник, чи трактор, користується підвищеним попитом до певного часу, цей час наступає тоді, голи зважена гранична корисність цього товару стане рівною зваженій граничній корисності всіх інших товарів. Такий момент називається станом рівноваги зважених граничних корисностей.

Припустимо, якийсь товар А має підвищену граничну корисність порівняно з іншими товарами В, С і таке інше. У цьому випадку багато споживачів прагнуть купити саме товар А. Масова покупка товару А відтягує гроші споживачів від усіх інших товарів. По мірі того, як кількість купівель товару А зростає, починає діяти закон спадної граничної корисності: гранична корисність блага зменшується із задоволенням потреби в ньому. У той же час, якщо гроші відтягуються від купівлі інших благ, їх купують менше, менше споживають, тому їх гранична корисність зростає. Таким чином, в одному випадку гранична корисність товару знижується, а в інших випадках – зростає, і внаслідок вирівнюється так, що граничні корисності усіх товарів, що приходяться на одну грошову одиницю, рівні між собою.

Питання 2.4: Вибір споживача з ординалістських позицій. Криві байдужості.

Відповідь:

Ординалістську (порядкову) теорію корисності запропонували англійський економіст і статистик Ф.Еджворт, швейцарський соціолог і економіст В.Парето, американський економіст і статистик І. Фішер. В 30-х рр.. ХХ ст.. після робіт Р.Аллена і Дж. Хікса ця теорія прийняла завершальну форму і на сьогодення є найбільш розповсюдженою.

Згідно даної теорії, граничну корисність виміряти неможливо, споживач вимірює не корисність окремих благ, а корисність наборів благ, точніше порядок переваги різних наборів благ. Споживач систематизує вибір набору благ по рівню задоволення потреб. З практичної точки зору споживач може сказати, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити на скільки один набір краще іншого. Скільки людей, стільки і систем цінностей. Проте є загальні, типові закономірності для більшості людей, яких достатньо, щоб зрозуміти їх вибір. Ординалістська теорія основана на таких аксіомах:

1. Аксіома досконалої упорядкованості переваг споживача. Споживач завжди може назвати, який з двох наборів благ краще іншого, або визнати їх рівноцінними. Так, для наборів Х і Y: або Х > Y; або Х < Y; або Х = Y.

2. Аксіома транзитивності переваг споживача. Якщо споживач віддає перевагу набору Х порівняно з набором Y, а набору Y порівняно з набором Z, то він віддає перевагу набору Х порівняно з набором Z: якщо Х > Y, а Y > Z, то завжди Х > Z.

Транзитивність також передбачає, що якщо споживач вважає рівноцінними набори Х і Y та набори Y і Z, то набори благ Х і Z теж будуть рівноцінними: якщо Х = Y, а Y = Z, то Х = Z.

3. Аксіома монотонності переваг споживача. Більша кількість товару привабливіша для споживача, ніж менша. Тобто передбачається, що будуючи модель поведінки, виходимо з того, що його потреби в тому чи іншому продукті не задоволені повністю, оскільки після досягнення повної насиченості потреб певним товаром, він перетворюється на анти благо, і спрацьовує інша залежність: чим менше анти блага, тим краще для споживача.

Система переваг споживача може бути проілюстрована графічно кривими байдужості, вперше використаних Ф.Еджуортом в 1881 році.

Для побудови моделі поведінки споживача введемо припущення: споживач формує свій набір лише за рахунок двох товарів А і В. Тоді функція корисності буде мати вигляд:

U = f (A, B) (2.6)

де U – рівень корисності, A,B – кількості споживаних благ.

Серед різноманітних комбінацій (наборів) цих двох товарів можна знайти рівноцінні, що мають однакову корисність для споживача. Перелік таких наборів утворює сітку споживача (табл. 2.1.):

Комбінації	Кількість товару А	Кількість товару В

Таблиця 2. 1

Споживачеві байдуже, яку з чотирьох комбінацій товару А і В придбати – вони мають для нього однакову сукупну корисність.

Використовуючи дані, побудуємо графік, відкладаючи кількість одиниць товару А на вертикальній осі, а кількість одиниць товару В на горизонтальній осі. Одержимо криву байдужості споживача (мал..2.2).

Крива байдужостідемонструє різноманітні комбінації двох товарів, які дають споживачеві однаковий обсяг задоволення потреб, тобто однакову сукупну корисність.

Мал.. 2.2. Крива байдужості.

Крива байдужості графічно відображає набір споживацьких кошиків, між якими споживач не вбачає відмінностей (мал..2.2). Кожна точка кривої U відповідає одній із комбінацій двох товарів А і В, які в однаковій мірі задовольняють потреби споживача.

Звернемо увагу, що збільшуючи споживання товару В, споживач відмовляється від якоїсь кількості товару А, крім того готовність споживача до заміни товару А товаром В зменшується Наприклад, рухаючись від першої до другої комбінації, він відмовляється від 6 одиниць товару А заради 2 одиниць товару В, а рухаючись від другої комбінації до третьої, – відмовляється лише від 2 одиниць товару А заради 2 одиниць товару В. Оскільки між товарами зворотна залежність: чим більше товару В тим менше товару А, то крива байдужості буде спадаючою.

Ділянка кривої байдужності, у якому можлива ефективна заміна одного блага іншим називається зоною заміщення.

Розглянемо криву байдужності RS (мал. 2.3). кількість блага В, рівне 0Т, представляє мінімально необхідну величину споживання блага В, від якого споживач не може відмовитися, як би багато не було запропоновано взамін блага А. аналогічно 0М є мінімально необхідна величина споживання блага А. Взаємна заміна благ А и В має сенс тільки в межах відрізка RS. Поза його заміна виключається й два блага виступають як незалежні одне від одного.

Мал.. 2.3 Зона заміщення.

Щоб визначити кількість одного товару, яким споживач пожертвує, аби придбати інший товар, ми користуємось мірою, що називається граничною нормою заміни.

Гранична норма заміни (MRS)одного товару іншим – це максимальна кількість одного товару, від якої відмовляється споживач, щоб отримати додаткову одиницю іншого товару.

(2.7)

де: DА – кількість товару А, від якої відмовляється споживач; DВ – кількість товару В придбаного замість товару А.

Гранична норма заміни у будь-якій точці дорівнює за абсолютною величиною куту нахилу кривої байдужості в цій точці.

Оскільки готовність споживача до заміни товару А товаром В зменшується, то зменшується і нахил кривої байдужості, тобто крива байдужості опукла до початку координат.

Якщо взяти будь-яку точку, наприклад L, вище кривої байдужості (мал. 2.2), то ця точка відповідає комбінації товарів з більшою сукупною корисністю (кількість товару А та кількість товару В більше), ніж будь-яка комбінація товарів, відображена на кривої байдужості U. Однак для кожної пари товарів можна підібрати інші комбінації товарів з такою ж сукупною корисністю, як і у вибраній точці, тобто через цю точку можна провести свою криву байдужості. Оскільки точка вибрана довільно, то через кожну точку, що відповідає певному набору товарів, можна провести свою криву байдужості, причому кожна наступна крива байдужості, розташована на більшу відстань від початку координат (вище) буде відповідати комбінаціям товарів з більшою сукупною корисністю, ніж попередня.

Набір кривих байдужості для одного споживача і певної пари товарів називається картою байдужості (мал..2.4).

Мал.. 2.4.Карта байдужості.

Карта байдужості описує особисті уподобання конкретного споживача щодо різноманітних комбінацій товарів та послуг. Наприклад, якщо є дві комбінації благ А і В і обидві відповідають точкам, розташованим на одної кривої байдужості, то споживач одержує однакову корисність від їх споживання. Якщо ж вони відповідають точкам розташованим на різних кривих байдужості, то споживач віддасть перевагу тій комбінації благ, яка відповідає точці на вищій кривій байдужості.

Враховуючи вище сказане, можна сформулювати властивості кривих байдужості:

– Крива байдужості – спадаюча крива, оскільки між товарами зворотна залежність – якщо більше одного товару, то менше іншого.

– Кут нахилу в будь-якій точці кривої байдужості дорівнює абсолютній величині граничної норми заміни одного товару іншим – MRS.

– Крива байдужості – опукла до початку координат.Якщо рухатись вздовж кривої зверху вниз, кут нахилу її буде зменшуватись.

– Через кожну точку на графіку можна провести криву байдужості. Тобто можна побудувати карту кривих байдужості.

– Кожна крива байдужості, розташована на більшу відстань від початку координат, відповідає більшій сукупній корисності.

– Криві байдужості на карті не перетинаються.Якщо б вони перетиналися, то точка перетину відповідала б комбінації двох товарів, які мали б одноразово і більшу і меншу сукупну корисність.

Виходячи з норм заміщення, можна з’ясувати якому з двох товарів віддає перевагу споживач (мал..2.5).

Мал.. 2.5. Віддача переваги одному з товарів: а)споживач віддає перевагу їжі,

б) споживач віддає перевагу одягу.

Питання 2.5: Бюджетна лінія. Вплив зміни доходу споживача та зміни цін на товари та розміщення бюджетної лінії.

Відповідь:

На індивідуальний вибір споживача впливають бюджетні обмеження, котрі лімітують споживчі можливості людей в світлі цін на різні товари і види послуг. Можливості споживача в придбанні тої, чи іншої комбінації товарів показує бюджетна лінія.

Бюджетна лініядемонструє різноманітні комбінації двох товарів, які споживач може придбати при фіксованому грошовому доході та певному рівні цін на товари.

Щоб побачити, яким чином бюджетні обмеження лімітують споживчий вибір, розглянемо ситуацію, коли споживач має певний доход D, котрий він витрачає на товари А та В. Ціни на ці товари відносно – Р_А та Р_В. Тоді Р_А×A – це сума грошей витрачена на товар А, а Р_В×В – це сума грошей, витрачених на товар В. Лінія бюджету вказує всі комбінації двох товарів, для яких загальна сума витрачених грошей дорівнює доходу: D = Р_A×A + Р_В×В

Для прикладу, уявімо, що доход споживача – 12 гривень, а ціни відносно 1,5 грн. та 1 грн. В яких комбінаціях споживач може придбати товари, відображено в таблиці 2.2:

Таблиця 2. 2

Кількість товару А	Кількість товару В	Витрати в грн.
		12+0=12
		9+3=12
		6+6=12
		3+9=12
		0+12=12

Використовуючи дані таблиці, побудуємо бюджетну лінію: Графік бюджетної лінії уявляє собою відрізок прямої, заціплений за осі координат у точках, які показують кількість товару, відкладеного на даній осі, яку купить споживач на свій грошовий доход, якщо відмовиться від покупки іншого товару (мал..2.6).

Мал..2.6.Бюджетна лінія.

Оскільки бюджетна лінія є відрізок прямої, то для її побудови необхідно знати дві точки, можна використати точки на осях координат. Точка бюджетної лінії на осі Y показує яку найбільшу кількість товару А може придбати споживач на свій грошовий доход, коли відмовиться від покупки товару В. Її можна визначити шляхом ділення доходу споживача на вартість товару А: А_m = D / P_A. Точка на осі Х показує яку найбільшу кількість товару В може придбати споживач на свій грошовий доход. Її можна визначити шляхом ділення доходу споживача на вартість товару В: В_m = D / P_В.

Бюджетна лінія – межа між можливим та неможливим. Всі набори, що розташовані над бюджетною лінією, – модель неможливого (хоча бажаного). Всі точки під або на бюджетній лінії – модель можливого для споживача.

Властивості бюджетної лінії:

– Кут нахилу бюджетної лінії дорівнює зворотному відношенню цін на товари j = Р_В/Р_А.

– Якщо змінюється доход споживача, то бюджетна лінія зміщується: вправо, якщо доход збільшується; i вліво – якщо зменшується (мал. 2.7)

– Якщо ціни на обидва товари пропорційно змінюються, то бюджетна лінія зміщується: вправо, якщо ціни зменшуються; вліво – якщо збільшуються. Ця властивість витікає з попередньої властивості, тому що зменшення цін рівнозначно підвищенню доходу споживача і навпаки.

Мал.. 2.7.Вплив доходу та пропорційної зміни цін на бюджетну лінію.

– Зміна ціни на один товар змінює нахил бюджетної лінії, а саме: зміна ціни товару А повертає бюджетну лінію до нової точки на осі Y, не змінючи її точки на осі Х (мал..2.8,а); зміна ціни товару В повертає бюджетну лінію до нової точки на осі Х не змінюючи її точки на осі Y (мал..2.8,б).

а) б)

Мал.. 2.8.Вплив зміни ціни одного блага на бюджетну лінію.

– Можна побудувати карту бюджетних ліній,яка уявляє собою безліч бюджетних ліній, які мають однаковий нахил (паралельних), причому кожна наступна бюджетна лінія, розташована на більшу відстань від початку координат, відповідає більшому доходу споживача при певному рівні цін на товари.

Питання 2.6: Рівновага споживача: економічна, графічна інтерпретація.

Відповідь:

Отримавши дані щодо уподобань та бюджетних обмежень, можливо визначити, як окремі споживачі вирішують, скільки кожного із видів товару купити. Припускаємо, що споживачі роблять раціональний вибір – вибирають товари для максимізації задоволення, якого можна досягти за обмежених бюджетних можливостей, тобто досягають рівноваги.

Рівновага споживача–це ситуація, при якій споживач витрачає весь свій доход на придбання таких товарів, комбінація, яких дозволяє максимально задовольнити його потреби при даному рівні цін та доходу.

Оптимальний вибір має відповідати двом умовам.

По-перше, він повинен розміщуватися на бюджетній лінії (витрачається весь доход на придбання товарів)

По-друге, повинен надавати споживачеві комбінацію товарів, яка б найповніше задовольняла його потреби. Тобто із всіх комбінацій товарів, які може купити споживач, він вибере таку комбінацію, яка принесе йому найбільшу корисність.

Уподобання споживача, його переваги демонструє карта байдужості.

Можливості споживача в придбанні тої, чи іншої комбінації товарів показує бюджетна лінія.

Об¢єднаємо графіки бюджетної лінії та карти байдужості (мал..2.9):

Мал.. 2.9 Рівновага споживача.

Кожна крива байдужості демонструє різноманітні комбінації двох товарів А і В, які однаково задовольняють потреби споживача, тобто приносять йому однакову сукупну корисність. Причому, чим на більшій відстані від початку координат знаходиться крива байдужості, тим більшій сукупній корисності вона відповідає.

Бюджетна лініядемонструє різноманітні комбінації двох товарів, які споживач може придбати при фіксованому грошовому доході та певному рівні цін на товари.

Споживач може вибирати будь-яку точку на бюджетній лінії. Точки, які розташовані вище бюджетної лінії недосяжні для споживача, оскільки їм відповідає доход більший, ніж той, який є у споживача. Точки, які розташовані під бюджетною лінією не відповідають умові, згідно якої весь доход повинен витрачатися.

Бюджетна лінія одні криві байдужості перетинає, деяких не досягає, але існує одна крива байдужості, до якої вона тільки дотикається. Це буде найвища крива байдужості, з якою бюджетна лінія має загальну точку. Очевидно, що ця точка і буде відповідати комбінації товарів, які мають найбільшу сукупну корисність із всіх комбінацій товарів, які споживач має змогу купити (знаходиться на найвищої із всіх досяжних кривих байдужості).

Таким чином: Рівновага споживачадосягається у точці Х, в якій бюджетна лінія дотикається до кривої байдужості.

Дійсно, точки Y і Z (мал..5.1) відповідають комбінаціям товарів, які споживач має змогу купити, але вони мають меншу сукупну корисність для споживача бо знаходяться на кривих байдужості, розташованих на меншій відстані від початку координат. Точка L відповідає комбінації товарів, які мають більшу сукупну корисність ніж в точці Х, але їх споживач не має змоги купити, вони знаходяться над бюджетною лінією.

Звернемо увагу на те, що в точці Х нахил бюджетної лінії співпадає з нахилом кривої байдужості (вона дотична). А нам відомо, що нахил бюджетної лінії дорівнює зворотному відношенню цін на товари – , а нахил кривої байдужості у кожній точці дорівнює граничній нормі заміни одного товару іншим – MRS.

Таким чином можна зробити висновок:

У точці рівноваги споживача гранична норма заміни дорівнює зворотному відношенню цін на товари:

(2.8)

Згідно правила максимізації корисності, споживач одержить найбільшу корисність від придбаних благ, коли відношення граничних корисностей благ буде дорівнювати відношенню їх цін: .

Значить умову рівноваги споживача можна виразити наступним чином:

(2.9)

Теорія споживацького вибору має широке практичне застосування. Найпоширенішою сферою її використання є маркетингові дослідження. Прогнозування поведінки споживача, розуміння механізму прийняття ним рішення про вибір того чи іншого набору товарів дають змогу опрацьовувати ефективнішу стратегію фірми та приймати більш обґрунтовані економічні рішення.

Питання 2.7: Реакція споживача на зміну його доходу. Крива “доход-споживання”.

Відповідь:

Внаслідок зміни доходу споживача, при незмінних цінах на товари, рівноважне становище його буде постійно змінюватися. Якою буде реакція споживача, який знаходиться у стані рівноваги, на зміну його доходу, можна простежити за допомогою карти байдужості та бюджетної лінії.

Рівновага споживачадосягається у точці, в якій бюджетна лінія дотикається до найвищої із всіх досяжних кривих байдужості.

Згідно властивості бюджетної лінії, якщо доход споживача буде збільшуватись, то бюджетна лінія буде змішуватися вправо. Але тоді бюджетна лінія буде торкатися інших кривих байдужості на карті байдужості (мал..2.10).

Мал. 2.10. Крива “доход-споживання”.

Чим вище розташована на графіку бюджетна лінія, тим до вищої привої байдужості вона дотикається. А точки дотику бюджетної лінії до кривих байдужості Х₁, Х₂, Х₃ показують рівновагу споживача у кожному випадку зміни доходу (мал.. 2.10). Вони з кожним разом при підвищенні доходу переміщуються доверху та вправо. Якщо ці точки рівноваги споживача з’єднаємо, то одержимо криву k, яка називається – “доход-споживання”, пізніше вона одержала назву “крива рівня життя”.

Крива “доход-споживання” може мати різну конфігурацію. В нашому прикладі опуклість її повернена до горизонтальної осі. Що це значить? Це означає, що з підвищенням доходу, наш споживач змінив пропорцію між товарами, тобто він збільшив споживання товару В в більшій мірі, ніж споживання товару А. Якби він поводився навпаки, в більшій мірі збільшив споживання товару А, то крива “доход-споживання” була б повернута опуклістю до вертикальної осі. А якщо споживач, по мірі росту доходу збільшує кількість товарів в однаковій пропорції, то крива “доход-споживання” приймає форму променю з початку координат.

Таким чином, крива “доход-споживання” відображає зростаючу купівельну спроможність споживача, крім того показує, що пропорції поділення доходу між товарами змінюються.

Залежно від впливу рівня доходу на обсяг споживання розрізняють нормальні блага та блага низької споживчої цінності (неякісні).

Нормальні блага–блага, обсяг споживання яких зростає при зростанні доходу і навпаки спадає при зменшенні доходу.

Блага низької споживчої цінності – цеблага, обсяг споживання яких спадає при зростанні доходу і навпаки зростає при зменшенні доходу.

Більшість благ є нормальними. Прикладами благ низької споживчої цінності мажуть бути одяг чи взуття, що вийшли з моди або “речі другого користування”, дешеві продукти харчування, які з підвищенням доходу заміщуються смачнішими або кориснішими. Слід зазначити, що належність товару до групи нормальних чи низької цінності залежить не стільки від його специфічних властивостей, скільки від сприйняття цього товару споживачем. Те що для одного споживача буде нормальним товаром, інший оцінюватиме його як неякісний.

Крім того, оцінка товару змінюється залежно від доходів споживача. Так, при певному рівні доходу поїздка зо іншого міста на власному автомобілі буде сприйматися як нормальний товар, і кількість таких поїздок збільшуватиметься при збільшенні доходу. Проте, коли доходи значно зростуть, споживач сприйматиме кількагодинну поїздку як неякісну, віддаватиме перевагу перельоту літаком.

Крива доход-споживання має різний нахил для нормальних товарів та товарів низької споживчої цінності. Для товарів низької споживчої цінності вона спадаюча, а для нормальних – зростаюча.

Якщо доход споживача відобразити на вертикальній осі, а обсяг товару, як і раніше, – на горизонтальній, то можна побудувати криву Енгеля.

Мал.. 2.11. Крива Енгеля.

Крива f, що сполучає точки з координатами “споживання за умов рівноваги” та доход називається кривою Енгеля (мал..2.11). Вона названа ім’ям німецького економіста і статистика Ернста Енгеля, який спостерігав взаємозв’язок між обсягом куплених споживачем благ і величиною його доходу. Крива Енгеля ілюструє залежність між обсягом споживання благ і доходом споживача при незмінних цінах та уподобаннях. Вона розташована над привою “доход-споживання”. Обидві криві мають однаковий характер залежності від доходу.

Питання 2.8: Реакція споживача на зміну цін товарів. Крива “ціна-споживання” та крива індивідуального попиту.

Відповідь:

Внаслідок зміни цін на товари, при незмінному доході споживача, його рівноважне становище також буде постійно змінюватися. Якою буде реакція споживача, який знаходиться у стані рівноваги, на зміну цін на товари простежимо за допомогою карти байдужості та бюджетної лінії.

Припустимо, що ціна товару В зменшується, тоді згідно з властивістю бюджетної лінії, буде змінюватись її нахил, а точніше: кінець бюджетної лінії, який розташований на горизонтальній осі – буде переміщуватись вправо, бо він показує яку кількість товару В має змогу купити споживач, якщо відмовиться від придбання товару А. А якщо ціна товару В зменшується, то на свій грошовий доход споживач зможе придбати більшу кількість даного товару. Кінець, розташований на вертикальній осі – зостанеться на місці, бо ціна товару А лишається незмінною і споживач придбає у всіх випадках однакову кількість цього товару, якщо відмовиться від придбання товару В.

Одержимо декілька бюджетних ліній, які будуть виходити з одної точки на вертикальній осі і розходитись променями до горизонтальної осі. Кожна бюджетна лінія буде торкатися іншої кривої байдужості на карті байдужості, а точки дотику бюджетних ліній до кривих байдужості будуть точками рівноваги споживача у кожному випадку зміни ціни на товар В.

На мал. 2.12,а відображений поворот бюджетної лінії при послідовному зниженні ціни на товар В. По мірі падіння ціни на В споживач переміщується в нову точку рівноваги на графіку. Спочатку споживач перебуває в рівновазі в точці Х₁. Як видно з графіку (мал. 2.2,а), якщо ціна понизиться він переміщується до точки Х₂. Подальше зниження ціни призводить до переміщення споживача до точки Х₃ потім до точки Х₄ у відповідь на це зниження. Якщо з’єднати точки рівноваги споживача, одержимо криву, яка називається “ціна-споживання”.

Крива “ціна-споживання” з’єднує різні точки рівноваги споживача, що утворюються при зміні цін.

Для різних видів супутніх товарів крива «ціна-споживання» матиме різний нахил. Так, при умові зниження ціни товару В, для товарів, які є взаємодоповнюючими, буде мати додатній нахил; для товарів, які є взаємозамінними – від’ємний нахил; для нейтральних товарів буде горизонтальною лінією.

Точки, які відображають рівновагу споживача при кожній зміні ціни, показують збільшення споживання товару В, по мірі зниження його ціни.

Зниження ціни на товар В дає можливість:

а) більше споживати товар В , що здешевів, і менше товар А, який став відносно дорогим;

б) за ту ж саму кількість товару В віддати менше коштів і на „заощаджену” суму придбати як додаткову кількість товару В так і інші товари.

Такі зміни впливають на індивідуальний попит споживача.

Індивідуальний попит – це та кількість продукту, яку споживач готовий та може придбати за тими чи іншими цінами протягом певного періоду.

Використовуючи криву «ціна-споживання», можна побудувати криву індивідуального попиту споживача на товар В.

Мал.. 2.12. Криві: а) „ціна споживання”, б) індивідуального попиту.

На мал.. 2.12,а точки на осі абсцис, які демонструють обсяг товару В, який споживач міг би придбати, якщо б він витратив весь свій доход на це благо, дають можливість визначити ціни товару В. Якщо дані ціни відмітити проти відповідних обсягів придбаних товарів В (мал..2.12,б) одержимо криву споживчого попиту на товар В. Вона показує обсяг попиту окремого споживача на даний товар при різних цінах.

Зауважимо, що криву попиту побудовано на основі припущення «за інших рівних умов», оскільки змінювалася лише ціна товару В, а ціна товару А, як і доход споживача та його смаки залишилися незмінними.

Крива „ціна-споживання” та крива попиту – це два різних метода відображення того, яким чином придбаний обсяг певного блага змінюється при зміні ціни блага за інших однакових обставин.

Оскільки залежність між цінами товару та попитом на нього досить стійка, то можна говорити про закон попиту, який наголошує, що із зростанням цін на товар обсяг попиту на нього зменшується, а зниження цін сприяє збільшенню кількості товару, яку бажає і має можливість придбати споживач.

Питання 2.9: Ефект доходу та ефект заміщення.

Відповідь:

Теорія поведінки споживача показує, що зі зниженням ціни на товар, його купується більше. Але існує інший підхід до цієї проблеми, який допомагає зрозуміти сутність тих факторів, які визначають реакцію зміни кількості придбаних товарів на зміну ціни.

Ефект заміщення–полягає у зміні споживання внаслідок зміни відносних цін. Він має місце, коли більш висока ціна призводить до заміни товару, ціна на який виросла, іншими товарами.

Це цілком очевидно. Якщо ціна на чай зростає, а інші ціни лишаються незмінними, чай стає відносно дорожчим. Щоб підтримувати рівень життя з найменшими витратами, слід замінити чай іншими товарами. Споживання чаю скорочується, а споживання кави і какао збільшується. Так само підвищення цін на квитки до кінотеатру порівняно з театральними квитками може привести до того, що споживач шукатиме менше розваг, зате дорожчих.

У цих випадках споживач діє як і бізнесмен, який при відносному зростанні ціни певного фактора виробництва, замінює його іншими дешевими факторами, пристосовуючи до цієї заміни виробництво. Це дає йому змогу випускати попередню кількість продукції з найменшими витратами.

Ефект заміщення показує долю зростання попиту на здешевлений товар, яка зумовлена заміщенням цим більш дешевим товаром інших (що стали більш дорогими).

Ефект доходу–полягає у зміні споживання внаслідок зміни реального доходу. Він має місце коли змінюється кількість споживання будь-якого товару, оскільки зміна ціни цього товару призводить до зміни реального доходу споживача.

Якщо ви купуєте якийсь товар за більш низькою ціною, ніж раніше, то це, при незмінному грошовому доході, рівнозначно зростанню вашого реального доходу або купівельної спроможності, особливо якщо до цього ви купували цей товар у великій кількості. А маючи більш високий реальний доход, ви будете купувати більше інших товарів. І оскільки ваш реальний доход збільшився, ви за звичайних умов будете купувати більше того товару, ціна на який зменшилась, якщо він не належить до товарів низької споживчої цінності.

Ефект доходу показує долю зміни попиту на здешевлений товар, яка зумовлена відповідним збільшенням реального доходу.

Ефект доходу та ефект заміщення доповнюють один одного, обумовлюючи бажання і можливості споживача купити більшу кількість товарів за низькою ціною, чим за високою.

З’ясуємо в якому ступені зміна попиту на нормальний товар зумовлена зміною ціни, а в якому – зміною реального доходу. Припустимо ціна блага В знизилася, а ціна блага А не змінилася. В цьому випадку відбувається два процеси: збільшується реальний доход споживача та здійснюється відповідна заміна одного товару (А) іншим (В).

В результаті зниження ціни на товар В точка рівноваги споживача перемістилася з Х₁ в точку Х₂ (мал.. 2.13)

Мал.. 2.13 Ефект доходу та ефект заміщення нормального блага.

Щоб виявити ефект доходу, необхідно провести бюджетну лінію N₁G₁, паралельно бюджетній лінії NG, так, щоб вона торкалася початкової кривої байдужості U₁. Позначимо точку дотику бюджетної лінії N₁G₁ з кривою байдужості U₁ через Х₃.

Ефект заміщення проявляється в переміщенні точки рівноваги із Х₁ в Х₃ по кривій байдужості U₁. Ефект доходу проявляється в зміщенні бюджетної лінії з положення NF в положення NG. Нова рівновага споживача встановиться в точці Х₂, в якій бюджетна лінія NG стала дотичною до нової кривої байдужості U₂ (мал..2.13).

Для нормального блага загальний ефект від зниження ціни дорівнює сумі ефекту заміщення та ефекту доходу: (В₃ – В₁) = (В₂ – В₁) + (В₃ – В₂)

Аналогічно можна з’ясувати в якому ступені зміна попиту на товар В зумовлена зміною ціни, а в якому – зміною реального доходу і для товарів низької споживчої цінності. (мал.. 2.14)

Мал.. 2.14. Ефект доходу та ефект заміщення блага низької споживчої цінності.

Як для нормального блага, так і для товару низької споживчої цінності, загальний ефект від зниження ціни товару В є додатнім, а крива попиту є спадною лінією. Ефект доходу має різну спрямованість: для нормального блага він додатній, для блага з низької споживчої цінності – від’ємний. Але ефект доходу рідко буває настільки великим, щоб переважити ефект заміщення. Внаслідок цього у разі падіння ціни на товар низької споживчої цінності його споживання майже завжди зростає.

Для товару низької споживчої цінності загальний ефект від зниження ціни товару дорівнює різниці між ефектом заміщення та ефектом доходу (мал.. 2.14): (В₃ – В₁) = (В₃ – В₁) – (В₃ – В₂).

Коли ефект заміщення і ефект доходу мають різну направленість, але рівні по абсолютній величині, це говорить про те, що попит на таке благо низької споживчої цінності абсолютно нееластичний.

Якщо абсолютна величина ефекту доходу при зниженні ціни на товар більша за величину ефекту заміщення, загальний ефект зниження ціни на товар буде від’ємним, а крива попиту зростаюча. Ефект доходу теоретично має бути досить великим, щоб змусити криву попиту на товар похило підніматися вгору. Такий товар носить назву товару Гіффена.

Цей парадокс має місце коли товар посідає чимало місця в бюджеті споживача, наприклад, в найбідніших сім’ях та у період голодування обмеженість продуктів призводить до того, що збільшення цін на найнеобхідніші продукти супроводжується зростанням попиту на них.

Таке аномальне явище помітив у ХІХ ст.. англійський економіст лорд Р.Гіффен, наглядаючи за бюджетами дуже бідних сімей. Він помітив, що підвищення цін на хліб роблять такий великий збиток у бюджеті найбідніших сімей і настільки збільшують граничну корисність грошей для них, що вони змушені скоротити споживання м’яса, і найбільш дорогих борошняних продуктів харчування. А хліб лишається для них найбільш дешевим продуктом і вони будуть купувати його не менше, а більше.

Правда, товари Гіффена дуже рідкісні, але можливість їх появи існує. І якщо вони з’являються, це сигнал зниження рівня життя окремих ланок суспільства. Таку саму ситуацію можна спостерігати і при аналізі структури споживання малозабезпечених верств населення України під час економічної кризи 90-х років.

Парадокс Гіффена, на перший погляд, здається винятком із закону попиту. Проте детальніше дослідження доводить, що саме взаємодія ефектів заміщення та доходу спричиняє такий розвиток подій.

Питання 2.10: Споживчий надлишок.

Відповідь:

Теорія граничної корисності показує, що при купівлі відомої кількості товарів, не завжди відбувається рівноцінний обмін. Більш того, дуже часто споживач виграє. Цей виграш називається “надлишком споживача”.

Справа в тому, що кожна одиниця товару, придбаного споживачем, коштує йому стільки, скільки і остання одиниця. Але згідно з законом спадної граничної корисності, перші одиниці важать для споживача більше, ніж останні. Тому на перших кількостях він отримує додаткову вигоду у вигляді надлишку корисності з кожної із перших одиниць товару. Надлишок споживача (споживча рента) вимірюється величиною додаткової корисності, одержаної споживачем поверх суми сплаченої за товар. І, коли торгівля не дає споживачеві такої вигоди, він перестає купувати.

Надлишок споживача – це різниця між ціною, за яку споживач готовий купити товар, і ціною, яку він дійсно платить за цей товар на ринку.

З’ясуємо механізм отримання виграшу споживачем. Нехай для певного споживача гранична корисність кожної додаткової одиниці товару матиме такий вигляд:

Кількість одиниць товару, шт.. 1 2 3 4 5

Гранична корисність виражена в грошах, грн. 100 80 60 40 20

Фактична ціна товару на ринку дорівнює 40 грн.

Якщо споживач купить на ринку чотири одиниці товару за ринковою ціною, то його загальні витрати складатимуть 160 грн., тоді як загальна корисність, виражена в грошах, придбаного товару – 280 грн. (100 + 80 + 60 + 40 = 280). Надлишок споживача складає 120 грн. таким же він буде, якщо придбано три одиниці (240 – 120 = 120). Отже, четверту одиницю споживач може купити, а може й не купити. У стані рівноваги споживач купуватиме товар до того часу, поки зростатиме його виграш (мал..2.15).

Мал.. 2.15. Надлишок споживача.

Сумуючи споживчі надлишки всіх споживачів, що купують даний товар, отримаємо уявлення про сукупний споживчий надлишок.

Сукупний споживчий надлишок – це різниця між максимальною кількість грошей, що могла бути заплачена за певний обсяг товару, та дійсними витратами споживачів. Він буде дорівнювати площі фігури, обмеженій віссю цін (Y), лінією ринкової ціни та кривою ринкового попиту (заштрихована фігура на мал.. 2.16)

Мал.. 2.16. Сукупний споживчий надлишок.

Поєднання споживчого надлишку із сумою прибутку, який одержують виробники, дає змогу оцінити витрати та вигоди розвитку ринкових структур та державних програм, що чинять вплив на поведінку споживачів та виробників на цих ринках.

Концепцію виграшу споживачів можна застосувати для оцінки податкового тягаря, який лягає на плечі споживачів внаслідок, скажімо, підвищення податку на додану вартість. Схвалення державою такого рішення призведе до зростання цін, втрати частини виграшу споживача та збільшення надходжень до державного бюджету. Однак приріст надходжень до бюджету буде меншим ніш втрата виграшу споживачами.

Мал..2.17. Податковий тягар.

У разі підвищення податку ціни зростуть з Р₁ до Р₂, що призведе до зменшення обсягу продаж та втрати виграшу споживачів (мал.. 2.17). Вона буде відповідати площі фігури Р₁Р₂АС. При цьому доходи бюджету зростуть на величину, що відповідає площі фігури Р₁Р₂АВ. Таким чином втрачений споживачами виграш, але не отриманий державою у вигляді додаткових надходжень у бюджет, дорівнює площі фігури АВС. Він і становитиме додатковий податковий тягар.

Практичне використання моделі вимагає кількісного оцінювання функції споживання та еластичності попиту в кожний момент часу для конкретних споживачів.

Тести 2.1Кардиналістська теорія поведінки споживача.

Вибрати з наведених правильний варіант відповіді:

1. Економічне благо – це благо, яке:

а)є чиєюсь власністю і має вартість;

б)існує в необмеженій кількості;

в)є нематеріальним благом;

г)має ідеальний замінник.

2. Корисність – це:

а) об’єктивна властивість товарів;

б) властивість товару, корисна для здоров’я;

в) ступінь задоволення потреб споживача;

г) все, що приносить користь споживачу.

3. Продукт має корисність, якщо він:

а)дорого коштує;

б)відображає закон попиту;

в) здатний задовольнити потреби споживача;

г) є доступний за ціною для споживача.

4. Гранична корисність визначається як:

а)корисність всього обсягу споживання;

б)приріст корисності, від споживання додаткової одиниці блага;

в) відношення сукупної корисності до обсягу споживання;

г) сума загального попиту на благо.

5. Яка з перелічених послідовностейграничноїкорисності ілюструє закон спадної граничної корисності:

а)150, 100, 150, 120;

б)20, 20, 20, 30;

в)30, 40, 50, 70;

г) 80, 70, 50, 40.

6. Який з наведених нижче переліків значень сукупноїкорисності ілюструє закон спадної граничної корисності?

а) 200, 300, 400, 500;

б) 200, 450, 750, 1100;

в) 200, 250, 270, 280;

г)200, 200, 200, 200;

7. Зміст 1-го закону Госсена, що в процесі споживання корисність кожної наступної одиниці блага:

а) спадає;

б) прагне до оптимуму;

в) зростає;

г) залишається незмінною.

8. Згідно з першим законом Госсена, корисність кожної наступної одиниці товару:

а) більше попередньої;

б) менше попередньої;

в) дорівнює попередній;

г) можливий будь-який з наведених варіантів.

9. Згідно закону спадаючої граничної корисності, сукупна корисність:

а)зменшується;

б)збільшується уповільненими темпами;

в) збільшується прискореними темпами;

г) можливий будь-який з наведених варіантів

10. Бюджетні обмеження для споживача являють собою:

а)криву сукупної корисності;

б)криву граничної корисності;

в) обмеження, що накладається на вибір споживача;

г) криву максимального задоволення споживача.

11. Максимум задоволення потреб певним благом досягається, коли:

а)гранична корисність блага мінімальна;

б)гранична корисність блага максимальна;

в)гранична корисність блага дорівнює 0;

г)все перелічене не вірно.

12. Зважена гранична корисність дорівнює:

а)відношенню граничної корисності до ціни блага;

б)сумі граничних корисностей споживаних благ;

в)корисності кожної додаткової одиниці блага;

г)граничної корисності першої одиниці блага.

13. Зважена гранична корисність розраховується по формулі:

а)AP =Q / L;

б)AMU =MU / Р;

в)MP = DQ / DL;

г)MRS_AB = DА / DВ.

14. Теорія поведінки споживача передбачає, що споживач максимізує:

а) сукупну корисність;