Загальна взаємозалежність олігополістів

Відповідь:

Олігополія– це структура ринку, коли невелика група фірм-виробників (продавців) виробляє значну частку обсягу пропозиції ринку, а поява нових продавців заблокована.

Слово „олігополія” введено англійським гуманістом і державним діячем Томасом Мором у всесвітньо відомому романі „Утопія” (1516 р.)

Олігополістичні ринки мають такі ознаки:

Більша частина або й весь обсяг сумарного виробництва припадає лише на декілька фірм при великій кількості покупців. Олігополія переважна форма ринкової структури. Розрізняють жорстку олігополію – 2-3 фірми поділяють між собою весь ринок та розпливчасту – 6-7 фірм підкоряють собі більшу частину ринку, крім цих фірм на ринку діють також малі фірми, яким дістається незначна частка ринку.

На олігополістичному ринку товар може бути стандартизованим (наприклад, алюміній), а може бути диференційованим (наприклад, автомобілі).В зв’язку з цим розрізняють: Однорідну олігополію – фірми виробляють однорідну продукцію та диференційовану олігополію, де фірми виробляють диференційовану продукцію.

Контроль над ціною обмежений взаємозалежністю фірм. Тільки фірми, що мають велику долю в сумарному обсязі продаж, можуть впливати на ціну або коли знаходяться у таємній змові. Таємна змова характеризується тим, що фірми досягають безпосередньої згоди відносно фіксування ціни, поділення чи розподілення ринку або іншим шляхом обмеження конкуренції між собою. Зумовлений таємною змовою контроль над ціною дозволяє збільшити прибутки. Поряд з цим, існують і перешкоди до таємної змови, перш за все це антимонопольна політика, спад діяльності, різниця в попиті та витратах та інші.

Широко використовується нецінова конкуренція. Цьому сприяє те, що зміна якості продукту, удосконалення технології та вдалі рекламні трюки не можуть бути так швидко і досконало дубльовані, як ціна. Крім того олігополісти мають значні кошти, які дозволяють досить повно займатися неціновою конкуренцією.

Існують значні бар’єри до вступу в галузь. Бар’єри можуть бути природними, наприклад, сучасна технологія в деяких галузях така, що ефективне виробництво може бути досягнуте, лише коли виробник є надзвичайно великим підприємством. Фірма, яка володіє або контролює найважливішими видами сировини, які необхідні в процесі виробництва, може перешкоджати появі конкуруючих фірм в галузі. Бар’єри можуть бути створені державою – авторські права, патенти, ліцензії. Крім того суперники фірми можуть бути усунуті і вступ нових конкурентів заблокований за допомогою агресивних, жорстоких дій – тиск на постачальників ресурсів, власників банків, різке зниження цін тощо.

На деяких олігополістичних ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому періоді одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар’єри ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку. Економія на масштабах може спричинити до того, що на ринку можуть співіснувати лише декілька фірм; відсутність патенту чи незнання технології можуть завадити потенційним конкурентам; а необхідність витрачати гроші на визнання ринком марки чи завоювання ринкової репутації може перекрити доступ до ринку фірмам-новачкам.

Міру переваги на ринку однієї або декількох великих фірм визначає коефіцієнт концентрації: процентне відношення продаж чотирьох найкрупніших фірм до сукупного обсягу випуску продукції

Відповідно до загальноприйнятого критерію, галузі, в яких на частку чотирьох найбільших фірм припадає 59 і більше відсотків галузевого випуску, вважаються висококонцентрованими. Для них характерна ситуація сильної олігополії – явне домінування на ринку декількох провідних фірм.

Ступінь конкуренції на олігополістичному ринку показує індекс Герфіндаля, який розраховується додаванням результатів, одержаних в результаті взведення в квадрат процентних долів ринку фірм, які реалізують продукцію на даному ринку:

(6.1)

де S₁ – доля ринку у фірми, яка забезпечує найбільший обсяг поставок; S₂ – доля ринку наступного по величині поставника і т.д.

Максимального значення цей індекс досягає тоді, коли галузь представлена однією чистою монополією. Тому, чим менший індекс Герфіндаля, тим більш конкурентним можна вважати ринок.

Особливістю олігополії є те, що фірми в умовах олігополії знаходяться в залежності одна від одної, тобто не одне рішення фірми про зміну ціни або обсягу виробництва не може бути прийнятим без врахування і оцінки можливих відповідних дій з боку конкурентів. Через те, що на ринку конкурують лише декілька фірм, кожна з них перед прийняттям рішень повинна зважити реакцію своїх конкурентів, знаючи, що ці конкуренти також зважуватимуть її реакцію на їхні рішення.

Залежність фірм одна від одної та нездатність передбачити з впевненістю відповідні дії конкурентів заважає розробці ринкової моделі, яка дала б загальне пояснення того, як олігополія визначає ціну та обсяг виробництва.

Одне можна сказати з упевненістю – ціни в умовах олігополії жорсткі, навіть якщо витрати чи попит змінюються, фірми неохоче змінюють свою ціну. Якщо ціни за олігополії і змінюються, то фірми в цьому випадку діють узгоджено або за таємною змовою.

Оскільки ціни на товари, які виробляються різними фірмами за олігополії мало відрізняються, основний опір робиться на нецінову конкуренцію.

Питання 6.2: Теоретичні моделі олігополії.

Відповідь:

Теорія олігополії – досить складна і ще достатньо не розроблена, що пояснюється складністю взаємодії олігополістів, проте існує декілька моделей поведінки фірм в умовах олігополії.

Оптимум (рівновага) за Нешем – стан, за якого кожен з учасників діє найкращим для себе чином, виходячи з того, що всі інші учасники діють незмінно, тобто не реагують на його дії.

Модель Курно – модель дуополії, пояснює, як здійснюють свій вибір стосовно обсягу виробництва два олігополісти, які мають приблизно однакові економічні можливості і виробляють однорідну продукцію.

Основним припущенням моделі є припущення щодо поведінкової реакції конкурента: кожна фірма сприймає обсяг виробництва конкурента сталим і потім приймає власне рішення щодо свого обсягу виробництва. Крім того використовуються додаткові припущення: попит лінійно залежить від ціни; граничні витрати сталі.

Вважається, що обидві фірми приймають рішення одночасно, за умови відомого ринкового попиту, і вони разом його задовольняють.

Суть моделі Курно, як уже зазначалося, полягає в тому, що кожна фірма розглядає рівень виробництва конкурента як фіксований, а потім вирішує, скільки ж виробляти самій, щоб максимізувати прибуток. Якщо перша фірма встановить обсяг виробництва, який відповідає її монопольному стану, друга відреагує на це встановленням свого обсягу виробництва, що викличе реакцію пристосування першої фірми. Так послідовно припускається зміна обсягу, який вироблятиме конкурент, від ринкового попиту до нуля і будується крива реакції дії першої фірми на дії другої – h₁(мал. 6.1). Потім розглядається прямо протилежна ситуація і будується крива реакції другої фірми на дії першої – h₂.

Мал. 6.1. Модель Курно, рівновага в олігополії.

Оскільки кожний із виробників на кривій реакції максимізує свій прибуток, точка перетину цих кривих (К) і буде визначати рівновагу Курно, тобто характеризувати ті обсяги виробництва кожного із виробників, які забезпечують кожному із них максимальний прибуток і повністю задовольняють ринковий попит. У виробників будуть відсутні стимули до зміни обсягів виробництва.

Рівновага за Курно є одним з окремих випадків рівноваги за Нешем, оскільки кожна фірма-олігополіст максимізує прибуток за умови сталості дій конкурента.

Безумовно, модель Курно спрощена. Проте вона може розглядатись як початковий ескіз боротьби між двома олігополістами.

Існують різноманітні модифікації моделі дуополії: модель Чемберлена, модель Стакельберга, модель Еджуорта, модель Бертрана. Так у моделі за Стакельбергом одна з фірм першою визначає свій обсяг виробництва. Ця фірма має стратегічну перевагу і одержує вищий прибуток. Чому ініціатива дає стратегічну перевагу? Причина полягає в тому, що повідомити першим – означає довести до відома конкурента факт, що здійснився. Щоб максимізувати прибуток конкурент повинен прийняти обсяг виробництва фірми-ініціатора як заданий і змушений вибирати менші обсяги.

Модель Бертрана, на відміну від моделі Курно, передбачає, що олігополіст визначає не обсяг виробництва, а ціну на свою продукцію за даних уявлень щодо ціни, яку обере інший виробник. Подібно до моделі Курно, кожний учасник ринку шукає такі ціни, які дають йому можливість отримати максимум прибутку за даної ціни конкурента.

Якщо фірми продають однакову продукцію, то умова досягнення рівноваги у моделі Бертрана збігається з умовою конкурентної рівноваги – ціна має дорівнювати граничним витратам (МС). Логічно це пояснюється тим, що, якщо ціна буде вищою за граничні витрати, один з конкурентів матиме великі стимули трохи знизити свою ціну, щоб завдяки цьому захопити більшу частку ринку. Щоб не стати банкрутом, аналогічно має вчиняти й інший учасник ринку. Врешті-решт за рівних граничних витрат конкурентів рівновага на ринку настане тоді, коли МС зрівняються з ціною і зникне можливість подальшого зниження цін.

Мал.. 6.2. Модель Бертрана, рівновага в олігополії.

Спрощена модель Бертрана представлена на мал. 6.2. Кожна з рівних за економічним станом фірм має функцію реагування, що відображає всі значення цін, які за очікуваної ціни її конкурента, забезпечують отримання максимального прибутку (відповідно h₁ і h₂). Якщо перша фірма встановить ціну, яка відповідає її монопольному стану, друга відреагує на це встановленням своєї ціни; це викличе реакцію пристосування першої фірми; процес взаємного пристосування триватиме доти, аж доки не встановиться рівновага в точці В.

Істотний крок в дослідженні олігополії був зроблений з появою у 1944 році монографії Д. фон Неймана і О. Моргенштерна "Теорія ігор і економічна поведінка", завдяки чому вдалося розробити концепцію визначення поведінки конкурентів оптимальної для виробника (підприємства).

Теорія ігор – наука, що досліджує математичними методами поводження учасників в імовірнісних ситуаціях, пов’язаних із прийняттям рішень. Предметом цієї теорії є ігрові ситуації із заздалегідь установленими правилами (типу гри в карти або доміно).

Конкуренти можуть розглядатися як гравці в олігополії. Ключовим елементом цієї гри є стратегічний вибір, який роблять гравці та результати цього вибору. Стратегічний вибір може робитися з урахуванням усіх змінних, ціни, виробітку, реклами, модифікації продукції та інших сфер бізнесу, в яких підприємства залежать одне від одного. В ході гри можливі різноманітні спільні дії – коаліції гравців, конфлікти тощо.

Найбільш відомий приклад некооперативної гри – «дилема ув’язнених», яка наглядно показує особливості олігополістичного ціноутворення. Нехай дві фірми виробляють однакову продукцію. Виникає проблема: яку призначити ціну за товар? Якщо обидві фірми приазначать однакові ціни, то їх виручки будуть теж однаковими: по 10 млн. грн.. у кожної фірми при ціні 3 грн. за одиницю товару або по 15 млн. грн.. при ціні 5 грн. за одиницю (мал.. 6.3). Однак, якщо одна із фірм призначить низьку, а друга високу, то їх виручки будуть сильно відрізнятися одна від одної – 18 млн. грн.. і 6 млн. грн.. В даному випадку пасивна політика високих цін переважніше, ніж конкурентна політика низьких цін.

Фірма № 1 Фірма № 2	призначає 3 грн.	призначає 5 грн.
призначає 3 грн.	10 млн. грн.. 10 млн. грн..	6 млн. грн.. 18 млн. грн..
призначає 5 грн.	18 млн. грн.. 6 млн. грн..	15 млн. грн.. 15 млн. грн..

Мал.. 6.3. Некооперативна гра на олігополістичному ринку.

Для більшості олігополістичних ринків характерними є повторення варіантів вибору стратегії з тими ж самими партнерами. В таких умовах (тобто повторення гри) олігополісти переконуються, що в довгостроковому періоді кооперативна поведінка є вигіднішою, ніж некооперативна, тобто вони одержують спосіб уникнення ситуації «дилеми ув’язнених», коли домінуюча стратегія зниження ціни призводить до одержання олігополістами меншого прибутку, ніж коли б вони виступали як єдина монополія.

Питання 6.3: Негнучкість цін в умовах олігополії.

Ламана крива попиту”.

Відповідь:

Олігополія– це структура ринку, коли невелика група фірм-виробників (продавців) виробляє значну частку обсягу пропозиції ринку.

Через те, що на ринку конкурують лише декілька фірм, кожна з них перед прийняттям рішень повинна зважити реакцію своїх конкурентів, знаючи, що ці конкуренти також зважуватимуть її реакцію на їх рішення. Тому ціни в умовах олігополії жорсткі, навіть якщо витрати чи попит змінюються, фірми неохоче змінюють свою ціну.

Модель ламаної кривої попиту ілюструє небажання олігополістів змінити ціну, якщо змінюється величина їх граничних витрат. Вона добре ілюструє жорсткість цін в умовах олігополії.

Модель запропонували незалежно один від одного у 1939 році англійські економісти Р.Л.Холл з К.І. Хітчем та американець Пол М. Суїзлі. Згідно цією моделлю для кожної фірми існує крива попиту, зігнута в точці переважаючої в даний момент ціни.

Нехай олігополія складається з декількох незалежних фірм, кожна з яких контролює однакову частку ринку диференційованої продукції. Припустимо, поточна ціна на продукцію одної з фірм Р₀, по якій вона випускає і продає Q₀ товару (мал. 6.4). Крива попиту на продукцію цієї фірми залежить від того як конкуренти фірми будуть реагувати на зміну ціни даної фірми.

Уявимо що конкуренти будуть вирівнювати свої ціни згідно з будь-якою зміною ціни даною фірмою. При зменшенні ціни даною фірмою конкуренти теж будуть зменшувати, то дана фірма не зможе збільшити обсяг реалізації і не змінить долю ринку на свою користь. Якщо олігополіст буде підвищувати ціну на свій товар, відповідне підвищення ціни конкурентами також анулює очікуваний результат. В результаті крива попиту (D) не зміниться і буде низько еластичною.

Якщо конкуренти будуть ігнорувати будь-яку зміну ціни, то крива попиту на продукцію даної фірми (D₁) буде значно еластичніша. Тому що, по-перше, якщо фірма знизить ціну на свій товар, а конкуренти проігнорують її дії, то вона може суттєво розширити обсяг продажів за рахунок скорочення долі ринку конкурентів, по-друге, якщо фірма підвищить ціну, це призведе до втрати долі ринку і зниженню продажів.

З усією вірогідністю,конкуренти олігополіста будуть ігнорувати збільшення ціни, але наслідувати її зниження. Це є причиною того, що крива попиту олігополіста буде мати вигляд ламаної кривої – високо еластична за цін вище поточної та низько еластична або навіть нееластична нижче поточної ціни.

Внаслідок цього, крива граничного доходу буде мати вертикальний розрив. MR – граничний доход, що відповідає кривій попиту – D; MR₁ –граничний доход, що відповідає кривій попиту – D₁ (мал. 6.4).

Мал. 6.4. Ламана крива попиту.

Цей аналіз показує, чому за олігополії не заснованій на таємній змові, зміна ціни на товар рідкісне явище: по-перше, ламаний графік попиту показує, що будь-яка зміна цін призведе до гіршого – підвищення ціни призведе до втрати покупців або навіть до витіснення фірми з ринку, а зниження ціни може зменшити валовий доход або навіть визвати війну цін, коли кожна фірма почне встановлювати ціну нищу за конкурентів; по-друге, крива граничного доходу з розривом свідчить, що в певних межах значна зміна у витратах виробництва не буде впливати на обсяг виробництва та ціну на товар, як показано на мал. 6.5: точки перетину кривих МС₁ та МС₂ з кривою граничних витрат будуть відповідати однаковим обсягам виробництва Q₀ та ціни Р₀.

Мал. 6.5.Відносна незалежність обсягів виробництва та ціни від граничних витрат.

Модель ламаної кривої попиту приваблює своєю простотою, проте вона насправді не пояснює суті олігополістичного ціноутворення. Вона нічого не говорить про те, чому фірми в першу чергу приходять до рівня ціни Р₀, а не до якоїсь іншої. Дана модель використовується радше як ілюстрація негнучкості ціни, ніж спроба пояснити цю негнучкість. Негнучкість цін пояснюється „дилемою ув’язнених” та бажанням фірм уникнути взаємно деструктивної конкуренції.

Питання 6.4: Таємні змови, мовчазні згоди і легальні угоди в умовах олігополії.

Відповідь:

На олігополістичному ринку кожна фірма має вибір між кооперативною та некооперативною поведінкою. Коли фірми не пов’язані в своїй поведінці ніякими явними або таємними угодами, така стратегія породжує цінові війни.

Цінова війна – це цикл послідовного зменшення ціни конкуруючими на олігополістичному ринку фірмами.

Війни цін гарні для споживачів, але загрожують прибутку продавців. Вони продовжуються до тих пір, поки ціна не падає до рівня граничних витрат. Рівновага встановлюється тоді, коли ні одна фірма більше не може мати вигоди від зниження цін, тобто коли економічний прибуток дорівнює нулю. Зниження цін нижче цього рівня приведе до збитків.

Але на розчарування споживачів, цінові війни, як правило, нетривалі. Олігополістичні фірми через деякий час вступають між собою в співробітництво, щоб у перспективі уникнути війн і небажаної дії на прибуток. Якщо в умовах олігополії фірми активно і тісно співробітничають між собою, це значить, що вони вступають у змову.

Таємній змові сприяють умови олігополії, зокрема: невелика кількість фірм, залежність однієї фірми від іншої, схожі умови попиту та витрат. Таємна змова характеризується тим, що фірми досягають безпосередньої згоди відносно фіксування ціни, поділення чи розподілення ринку або іншим шляхом обмеження конкуренції між собою. Зумовлений таємною змовою контроль над ціною дозволяє збільшити прибутки, а іноді і перешкодити вступу інших фірм до галузі.

Якщо фірми вдаються до таємної змови, то вони будуть мати загальні прибутки та обсяг виробництва, які визначаються по суті так само, як за чистої (простої) монополії.

Таємна змова не оформлюється офіційно, тому що згідно з антимонопольним законодавством картелі в більшості держав заборонені.

Картель – це офіційна угода декількох фірм-виробників з метою максимізації прибутку, які спільно діють на ринку як фірма-монополіст, контролюючи обсяг виробництва та ціну блага. Ринок повинен бути розподіленим для того, щоб була можливим піддержувати погоджену ціну.

Частіш за все таємна змова проводиться від виглядом конкуренції. Фірми домовляються, яка фірма, коли і до якого часу піднімає чи знижує ціну на товар, та, які ціни повинні бути у інших фірм. Тому їх важко виявити.

Поряд з цим, існують і перешкоди до таємної змови:

Антимонопольне законодавство. В більшості держав картелі заборонені.

Кількість фірм. Чим більше фірм у галузі, тим складніше досягти угоди.

Відмінності у попиті та витратах. Різниця в попиті і витратах олігополістів означає, що ціни на товар і максимізація прибутків буде різною для кожної з фірм і, очевидно, що немає ціни, яка буде вигідна всім.

Шахрайство. Існує спокуса застосувати приховану знижку цін з метою отримання додаткових замовлень.

Можливість вступу нових фірм в галузь. Підвищені ціни та прибуток приваблюють нові фірми у галузь.

Спад ділової активності. Ринки, які несподівано скорочуються, сприяють зростанню середніх витрат виробництва. Фірма буде мати неповне завантаження виробничих потужностей, скорочення продаж.

На олігополістичному ринку фірми можуть досягти обмеження конкуренції між собою не вступаючи в пряму таємну змову, особливо коли в галузі є фірма лідер, як правило найбільша і найефективніша. Така ситуація носить назву лідерство в цінах.

Лідерство в цінах – це мовчазна згода без попередніх переговорів. Формальні умови та нелегальні зустрічі при цьому не передбачаються. В даному випадку розвинута практика, за якою домінуюча фірма, в галузі змінює ціни, всі інші фірми, більш менш автоматично слідують цим змінам.

Ціновий лідер придержується такої тактики: по-перше, оскільки зміна ціни пов’язана з деяким ризиком, в тому відношенні, що конкуренти можуть не наслідувати дії лідера, зміна цін робиться рідко, коли значно змінюються умови попиту та витрат, по-друге, про наступний перегляд цін повідомляє завчасно різноманітними непрямими засобами. До того ж ціновий лідер не обов’язково вибирає ціни, які максимізують його прибуток у короткостроковому періоді, щоб перешкодити новим фірмам вступити в галузь.

Модель лідерство в цінах називається частковою монополією, оскільки лідер встановлює монопольну ціну, яка заснована на його граничному доході та граничних витратах. Інші фірми приймають цю ціну як завдану, вони слідують за цінами лідера, вважаючи, що більш крупні фірми володіють більшою інформацією про ринок.

Олігополісти також використовують і інші варіанти ціноутворення:

Ціноутворення за принципом: “витрати плюс”. У цьому випадку олігополіст визначає ціну так: до середніх витрат додається визначений відсоток від середніх витрат. Цей відсоток (накидка) призначений забезпечити прибуток фірми. Розмір відсотка (накидки) залежить від того, який саме прибуток фірма передбачає одержати. Але витрати на одиницю продукції змінюються зі зміною обсягу виробництва, тому фірма повинна враховувати типовий, або плановий обсяг виробництва.

Недоліком варіанту ціноутворення “витрати плюс” є те, що фірма не бере до уваги попит на продукцію фірми.

Ціноутворення на основі відчуття коштовності товару. Основним фактором ціноутворення на основі відчуття коштовності товару є сприйняття покупця. Велике значення в даному випадку приділяється службі маркетингу, яка досліджує моделі поведінки споживача, виявляє ціннісні уявлення покупців. Крім того використовує різні методи та прийоми впливу на споживачів, для формування їх свідомості відносно коштовності товарів (рекламу, презентації тощо).

Питання 6.5: Оцінка економічної ефективності ринку олігополії.

Відповідь:

Можна стверджувати, що нині олігополія – найпопулярніша ринкова структура. Такий рейтинг зумовлюється фактором масштабу, що передбачає зниження довгострокових середніх витрат виробництва.

Чи є олігополія, з точки зору суспільства, ефективною ринковою структурою?Попри різноманітні оцінки стосовно економічної ефективності олігополії. Значне місце займають дві різні точки зору на економічні наслідки олігополії.

Традиційна точка зору полягає в тому, що, оскільки олігополія близька за структурою до монополії, слід вважати, що вона діє приблизно так само. Перед усім дослідники звертають увагу на те, що, оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна та граничний доход ніколи не збігаються. Можна впевнено сказати, що олігополіст завжди обирає таке співвідношення „ціна-обсяг”, яке містить обсяг менший, а ціну вищу, ніж на конкурентному ринку. Особливо це властиве для таємної змови та ціноутворення за методом „витрати плюс”

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки у короткостроковому, а й у довгостроковому періоді. Це пов’язано з існуванням досить вагомих бар’єрів для вступу в галузь, нехай і не настільки важких для подолання як при чистій монополії, але які все таки обмежують вступ у галузь нових конкурентів. Тобто олігополія, для якої характерні бар’єри до вступу в галузь, призводить до обмеження випуску продукції і відповідної високої ціни, що приносить значні, якщо не максимальні, економічні прибутки як у короткостроковому так і у довгостроковому періоді. Отже, суспільство, погодившись на існування олігополістичного ринку, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити вищу ціну за продукцію.

На думку деяких економістів, олігополія є навіть менш бажаною, ніж чиста монополія, по тій простій причині, що чиста монополія частіш за все регулюється державою, щоб зменшити зловживання ринковою владою, а неофіційна таємна змова між олігополістами може дати в результаті ціни і обсяг виробництва, подібні до тих, які дає чиста монополія, хоча при цьому зберігається видимість конкуренції кількох незалежних фірм. Отже, рекомендується відповідним чином удосконалити антимонопольне законодавство, щоб точніше розпізнавати олігополію та вживати дійових заходів щодо її обмеження.

Це стосується також господарського законодавства України. Наша держава має небагато досвіду у вирішенні питання обмеження монополізму взагалі та олігополії зокрема. Перший законодавчий акт у цій галузі – Закон України „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, визначає „монопольне становище” виробника, при якому його частка на ринку певного товару становитиме понад 35%. Можна уявити гіпотетичну ситуацію, що у галузі існує лише три підприємства, що мають однакову частку на ринку – 33%. У цьому разі законодавство не визнає монопольного становищ жодного з них, а тому до цих виробників не можуть бути застосовані антимонопольні заходи.

Існує інша точка зору на роль олігополії в економічній системі, яку свого часу обґрунтували економісти Й. Шумпетер та Дж. Гелбрейт, яка полягає в тому, що крупні олігополістичні фірми з ринковою владою необхідні для досягнення бистрих темпів науково-технічного прогресу. Загальновідомо, що значна частка видатних технічних відкриттів ХХ сторіччя зроблена мілкими підприємцями, але їх реалізація стала долею «великого бізнесу». Невеликі конкурентні фірми не мають ні коштів ні стимулів для того, щоб бути технічно прогресивними (поліпшувати технологію виробництва та якість продукту), а крупні олігополісти – мають. Крім того крупне виробництво дозволяє краще використовувати ефект масштабу. Тобто дана точка зору передбачає, що з часом олігополістичні галузі будуть сприяти бистрому поліпшенню продукту, більш низьким витратам виробництва на одиницю продукції, більш низьким цінам і може статися, більшому обсягу виробництва та більшої зайнятості, ніж були б в тій ж галузі, що була б заснована на конкурентній основі. Крім того, саме стабільність ринкового становища олігополії, економічний прибуток, що вона отримує, дає змогу приймати рішення про фінансування стратегічних досліджень з віддаленим терміном повернення. Існують галузі, які можуть підтвердити дану точку зору, наприклад, виробництво телевізорів та іншої електронної продукції.

Прихильники традиційної точки зору мають контраргументи, вони вважають, що олігополісти мають стимул до того, щоб заважати нововведенням та стримувати технічний прогрес. Велика корпорація бажає максимізувати прибуток використовуючи весь свій капітал. Нащо розробляти і впроваджувати новий продукт, коли успіх нового продукту приведе до морального зносу всього обладнання, призначеного для виробництва існуючого продукту. І також неважко привести приклади олігополістичних галузей, де приділяли не велике значення науковим дослідженням, наприклад, алюмінієва промисловість.

Яка точка зору є більш правильною, дослідження дали двоякі результати. Єдність лише в тому, що гігантські олігополісти не є джерелом науково-технічного прогресу.

Цікаво те, що провідні дослідники даної галузі прийшли до висновку, що технічний прогрес в галузі виробництва може в значній мірі визначатися науковим характером галузі і технологічними можливостями, ніж її ринковою структурою.

Питання 6.6: Ознаки ринку монополістичної конкуренції.

Відповідь:

Монополістична конкуренція – тип ринку, на якому за умови неоднорідної пропозиції діє велика кількість невеликих постачальників при більшій кількості споживачів. Тобто, на відміну від досконалої конкуренції, при монополістичній конкуренції немає однорідності продукції, оскільки між продуктами окремих виробників існують деякі відмінності, що дозволяє фірмам здійснювати сегментацію ринку.

Докладніше ознаки монополістичної конкуренції можна сформулювати таким чином:

1. Ринок складається з відносно великої кількості продавців (виробників). З наявності такого числа фірм витікає, що кожна фірма володіє невеликою (але не мізерною) часткою ринку.

2. Продукти, що пропонуються на ринку, хоча й належать до однієї товарної групи, досить диференційовані. Ця диференціація ґрунтується як на реальних, так і на удаваних відмінностях. Реальні відмінності досягаються за рахунок:

а) якості товару. Товари можуть відрізнятися певними функціональними особливостями, матеріалами, з яких вони виготовлені, дизайном, якість роботи тощо або фізичними параметрами;

б) поглиблення після продажного обслуговування. Фірми намагаються виділити свій товар серед інших аналогічних тим, що збільшують термін гарантійного обслуговування, безкоштовно доставляють товар покупцеві, на місці збирають і встановлюють меблі тощо;

в) місця продажу товару. Це особливо стосується товарів, потреба в яких виникає у певному місці. Скажімо, кафе, розташоване у людному місці на березі моря, з чудовим краєвидом, чи бензоколонка на трасі з активним рухом автомобілів будуть привабливішими для покупців за інших рівних умов;

г) стимулювання збуту. З метою виділення свого товару серед інших фірма може стимулювати збут, встановлюючи призи для покупців. Наприклад бензоколонка за умови придбання 30 л бензину може безкоштовно вручати водію пляшку мінеральної води.

Проте диференціація товару часом ґрунтується на удаваних відмінностяхза допомогою використання красивої упаковки, товарних знаків, товарних марок тощо. Наприклад, коли певна марка джинсів або парфумів названа на честь якоїсь знаменитості, то це може вагомо вплинути на попит покупців. Товарні ринки України переповнені товарами з однаковою товарною маркою, але виготовленими у різних країнах. При цьому їх якість може мати досить суттєві відмінності.

3. Незначний вплив окремої фірми на ринкову ціну. Кожна фірма володіє відносно невеликою долею ринку, тому вона має дуже обмежений контроль над ринковою ціною. Вдале розташування, яскрава упаковка, якісне обслуговування дають фірмі певні переваги над іншими, що зумовлює можливість реалізувати свою продукцію дещо дорожче. Однак ця можливість обмежена тим, що на ринку монополістичної конкуренції існує багато товарів замінників, а тому покупець має змогу придбати товар у іншого продавця, якщо його ціна виявиться привабливішою.

4. Ринок не має бар’єрів для входу та виходу з галузі або майже не має, тобто, якщо вони і існують то слабкі. Вступити в галузь за монополістичної конкуренції досить легко. Те, що виробляється в умовах монополістичної конкуренції невеликими по розміру фірмами як в абсолютному, так і у відносному виразі, передбачає, що ефект масштабу і необхідний капітал невеликі. З іншого боку, порівняно з чистою конкуренцією можуть бути деякі додаткові фінансові бар’єри, викликані потребою одержання продукту, який відрізняється від продукту конкурентів, та обов’язком рекламувати цей продукт. Існуючі фірми можуть володіти патентами на свою продукцію та авторськими правами на свої торговельні знаки, що збільшує труднощі та витрати їх успішного копіювання.

5. Широко використовується нецінова конкуренція. В умовах монополістичної конкуренції суперництво зосереджується не тільки на ціні, а також і на таких нецінових факторах, як якість продукту, реклама й умови, пов’язані з продажем продукту.

Даний тип ринку поєднує в собі риси як монополії, так і досконалої конкуренції. Ринок із монополістичною конкуренцією подібний до ринку з досконалою конкуренцією в тому відношенні, що в ньому задіяна велика кількість фірм що постачають схожий товар, а вхід нових фірм на ринок майже не обмежується.

Відрізняється він від ринку з досконалою конкуренцією тим, що тут товар диференційований – кожна фірма продає марку або варіант товару, яка відрізняється якістю, зовнішнім виглядом чи своєю репутацією і кожна фірма є виключним виробником своєї власної марки.

На ринку монополістичної конкуренції кожна фірма контролює ціну на свій товар (ознака монополії), хоча цей контроль і не значний. Обсяг монопольної влади фірми залежить від того, наскільки успішно вона диференціює свій товар від товарів інших фірм.

З тієї чи іншої причини споживачі розглядають марку кожної фірми як таку, що відмінна від марок інших фірм. Наприклад, зубна паста “Біокон” відрізняється від “Пародонт” та десятка інших марок частково присмаком, частково густиною і частково репутацією – станом відносної ефективності протидії карієсу. Через це деякі споживачі (хоча й не всі) готові заплатити за “Біокон” більше. Оскільки, єдиним виробником пасти “Біокон” в Україні є Медичне НПО “Біокон”, то останній користується монопольною владою. Проте монопольна влада Медичного НПО “Біокон” обмежена, оскільки споживачі можуть легко замінити “Біокон” іншими марками, якщо ціна зросте.

Прикладом ринків із монополістичною конкуренцією є ринки трикотажу, жіночого одягу, взуття, зубної пасти, біжутерії тощо.

Питання 6.7: Ринкова поведінка монополістичного конкурента у короткостроковому періоді.

Відповідь:

Якщо фірма зорієнтована на монополістичну конкуренцію, виробляє та постачає на ринок певний вид продукції, що відрізняється від інших товарів цієї групи, то який вигляд матиме крива попиту цієї фірми на товар?

З одного боку, крива попиту не буде абсолютно еластичною, бо частка фірми не така вже й мала, щоб збільшення нею обсягів продажу взагалі не впливали на ціни. Найчастіше вона має похилий характер, оскільки: по-перше фірма в умовах монополістичної конкуренції має меншу кількість конкурентів, ніж за досконалої конкуренції; по-друге продукти цих конкурентів є близькими, але не ідеальними замінниками.

З іншого боку, крива попиту матиме більшу еластичність, ніж на монопольному ринку. Тут є можливість за рахунок позитивної диференціації продукту добиватися ефекту заміщення, коли попит з інших товарів цієї групи переноситься на товар даної фірми.

Таким чином, попит на продукцію окремої фірми, яка діє в умовах монополістичної конкуренції не абсолютно еластичний, але його еластичність достатньо висока, тому що фірма має обмежений контроль над ринковою ціною. Ступінь еластичності кривої попиту на продукцію окремої фірми залежить від кількості конкурентів, з якою стикається фірма та ступеня диференціації продукту в галузі. Чим численніша група конкурентів і слабкіша диференціація продукту, тим більш еластичною буде крива попиту для кожного з них. У цьому випадку монополістична конкуренція наближається до досконалої.

Оскільки крива попиту на продукцію окремої фірми, що характеризує можливі співвідношення «ціна-продукт», для ринку монополістичної конкуренції матиме спадний характер (хоча і при незначному куті нахилу), то фірма, щоб збільшити кількість продажу, повинна зменшити ціну на товар, а це значить, що граничний доход фірми буде менший за ціну (MR<P). А значить, графік граничного доходу фірми (MR), подібно до монопольного ринку, буде завжди розташованим нижче привої попиту (D) (мал. 6.6.).

Різниця між ціною та граничним доходом залежить від еластичності попиту. Чим більша еластичність попиту, тим менша ринкова влада (менша різниця між граничним доходом і ціною), але більш можливе виробництво додаткової продукції.

У короткостроковому періоді поведінка фірм, що працюють за умов монополістичної конкуренції, не відрізняється від поведінки фірми-монополіста. Це пов’язано, насамперед з диференціацією продукції на ринку монополістичної конкуренції. Кожна фірма розглядає криву попиту на свою продукцію як незмінну і намагається максимізувати прибуток або мінімізувати збитки. Умовою вигоди фірми є, як і за монополії, рівність граничного доходу та граничних витрат(MR=MC).

Фірма буде максимізувати свій прибуток при рівні виробництва, коли граничний доход буде дорівнювати граничним витратам. Ціна встановлюється згідно кривої попиту (мал. 6.6.).

Мал. 6.6. Максимізація прибутку монополістичним конкурентом.

Умовою отримання економічного прибутку є такий характер попиту на продукт фірми, при якому крива попиту перетинає криву середніх витрат.

Однак фірма не застрахована від збитків. Якщо крива попиту на продукт фірми розташована нижче, ніж крива середніх витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат, то фірма в короткостроковому періоді буде працювати і мінімізувати збитки, якщо встановить обсяг виробництва, при якому MR = MC.

Крива попиту на графіку (мал. 6.7) проходить нижче кривої АТС, але перетинає криву AVC, що дає змогу фірмі вибрати обсяг виробництва при якому ціна на товар буде перевищувати середні змінні витрати. Фірма в короткостроковому періоді, таким чином буде перекривати змінні витрати та частку постійних витрат.

Мал. 6.7. Мінімізація збитку монополістичним конкурентом.

Якщо крива попиту на продукцію фірми пройде нижче від кривої середніх змінних витрат, то фірма змушена буде припинити виробництво, оскільки при будь-якому обсязі збитки перевищуватимуть постійні витрати.

Таким чином, у короткостроковому періоді фірма в умовах монополістичної конкуренції може отримувати економічний прибуток, зазнавати збитків або вирішувати проблему закриття.

Питання 6.8: Поведінка фірми у довгостроковому періоді за монополістичної конкуренції.

Відповідь:

У довгостроковому періоді підприємство може змінити всі фактори виробництва, в тому числі і розмір підприємства. Воно може згорнути виробництво або ж виробляти нові види продукції. Для галузі є дві ознаки довгострокового періоду:

1. Всі підприємства мають можливість змінити всі види своїх витрат;

2. Може змінюватися число підприємств в галузі (старі можуть виходити, нові входити в галузь).

У довгостроковому періоді фірми можуть входити та виходити з галузі, як і за досконалої конкуренції, сигналом для входу-виходу з галузі є прибуток, якщо фірма має змогу отримувати прибуток у галузі, вона прямує до неї. Якщо фірма терпить збиток, то вона виходить з галузі.

Вхід у галузь та вихід з неї зміщують криву попиту для кожної фірми. Справді, нові конкуренти відтягують на себе частку попиту, а отже, крива попиту для фірми зміщується ліворуч та вниз. Якщо конкуренти залишають галузь, то крива попиту зміщується у протилежний бік (вгору та праворуч). Можна виписати такий логічний ланцюжок:

Прибуток(¯) – кількість конкурентів(¯) – попит ¯() – прибуток¯()

Кількість конкурентів, від яких залежить попит, буде незмінною лише за відсутності прибутку у фірм. Ця ситуація кваліфікується як рівновага на рику монополістичної конкуренції і має графічну модель:

Мал. 6.8. Довгострокова рівновага за умов

монополістичної конкуренції

На малюнку 6.8. D позначає початковий попит, D₁– попит за рівноваги галузевого ринку. MR та MR₁ означають відповідно лінії граничних доходів за початкового стану галузевого ринку та у стані рівноваги, Q₀ та Q₁ – обсяг виробництва фірми за початкового стану галузевого ринку та у його стані рівноваги. Короткострокова рівновага позначена через Е, довгострокова через Е₁.

Точка короткострокової рівноваги Е розташована над кривою середніх витрат, отже, наявний прибуток. Точка довгострокової рівноваги Е₁ – на кривій середніх витрат, тобто прибуток у довгостроковому періоді відсутній.

Коли крива попиту є дотичною до кривої середніх витрат при обсязі виробництва, що максимізує зиск, фірма просто покриває свої витрати, тобто беззбиткова. Будь-яке відхилення від обсягу виробництва, за умови рівноваги, призведе до перевищення середніх довгострокових витрат над ціною, а значить приведе фірму до збитку. Тобто в довгостроковому періоді за монополістичної конкуренції існує тенденція до одержання фірмами нормального прибутку.

Треба бути обережним, коли говорити про те, що фірма на ринку з монополістичною конкуренцією прагне до беззбитковості, тобто до одержання нормального прибутку, в довгостроковому періоді. Існують ускладнюючі фактори, які не дозволяють бути категоричними.

По-перше, деякі фірми можуть випускати продукти, які конкурентам дуже складно наслідувати. Наприклад, якась бензоколонка може займати єдине доступне місце на самому пожвавленому перехресті в місті. Або фірма має патент, який дає можливість мати більш або менш тривалу перевагу над суперниками. Такі фірми можуть одержувати прибутки навіть в довгостроковому періоді.

По-друге, вступ в галузь може бути обмежений рядом причин. Наприклад, існують фінансові бар’єри для вступу. Це знову говорить про те, що деякі економічні прибутки можуть продовжувати існування в довгостроковому періоді.

В результаті дії третьої обставини – диференціації продукту на основі розміщення та доступності – прибутки та збитки нижче нормального можуть зберігатися в довгостроковому періоді. Наприклад, власники невдало розташованої закусочної погоджуються з невисокими доходами і не бажають займатися іншим, більш прибутковим бізнесом, бо їх діяльність є для них способом життя. Перукар у невеликому містечку може ледве зводити кінці з кінцями, тому що стрижка волосся – це єдине, що він може робити.

Важливим є порівняння рівноваги галузевого ринку у довгостроковому періоді за умов досконалої та монополістичної конкуренції. Основними відмінностями цих двох видів конкуренції є:

На відміну від досконалої конкуренції за монополістичної конкуренції рівновага галузевого ринку вже не забезпечує мінімуму середніх валових витрат.

Ціна на продукцію за монополістичної конкуренції перевищує граничні витрати.

Остання риса монополістичної конкуренції пояснює схильність фірм до розширення кола їх споживачів, оскільки це збільшує прибуток.

Питання 6.9: Нецінова конкуренція. Вплив рекламної діяльності на обсяг виробництва і витрати фірми.

Відповідь:

Умови монополістичної конкуренції та олігополії постійно націлюють фірму на пошук варіантів виділення свого продукту серед аналогічних товарів галузі, найповніше враховуючи при цьому різноманітність потреб споживачів. Це підштовхує її до нецінової конкуренції. Методами нецінової конкуренції можуть бути: а) методи, пов’язані з удосконаленням продукту; б) методи, орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність.

З метою збільшення попиту на свій продукт фірма постійно шукає шляхи його удосконалення. Продукт може удосконалюватися без докорінної зміни його споживацьких якостей: упаковки товару, його дизайну, способів продажу тощо. Однак у довгостроковому періоді фірми орієнтуються на розробку нових моделей товарів, які втілювали б у собі нові досягнення науки і техніки.

Конкуренція продукту є важливим засобом реалізації технічних нововведень і поліпшення продукту з часом. Таке удосконалення може бути наростаючим з двох позицій. По-перше, удосконалення продукту однією фірмою зобов’язує конкурентів наслідувати або, якщо це можливо, перевершити тимчасову ринкову перевагу цієї фірми, бо інакше, їм не уникнути збитків. По-друге, прибутки, одержані від вдалого поліпшення продукту, можуть бути використані фірмою на фінансування його подальшого удосконалення.

Різноманітність вибору краще задовольняє потреби споживачів, їх смаки, але швидке збільшення асортименту якогось із видів товарів може досягти такого рівня, коли споживач почне плутатися, розумний вибір стане важким і споживач почне судити про якість товару тільки по ціні.

Виробник в умовах монополістичної конкуренції може, маніпулюючи продуктом, домогтися по меншій мірі тимчасової переваги над конкурентами.

Найбільш вагомим інструментом нецінової конкуренції, що робить продукцію виробника більш дорогою, є витрати на рекламу. В той час коли диференціація продукту пристосовує продукти до споживчого попиту, реклама пристосовує споживчий попит до продукту.

У економічній науці роль реклами розцінюється суперечливо. Існують досить вагомі аргументи на користь реклами. Серед них, зокрема, такі: реклама дає інформацію, яка допомагає споживачеві у виборі товару; кошти за розміщення реклами – це чи найголовніше джерело доходів засобів інформації; реклама стимулює удосконалення продукту; збільшує товарообіг тощо.

Разом з тим, доцільно прислухатися і до аргументів проти реклами: реклама більше переконує, ніж інформує; сприяє росту монополій, тому що утворює фінансові бар’єри до вступу в галузь;більша частина реклами нейтралізується, тому що кожен з конкурентів використовує її, в результаті кожна фірма має ту ж саму долю ринку, а ціна продукту зростає, в зв’язку з витратами на рекламу; завдяки рекламі виникають значні зовнішні витрати –збільшується споживання шкідливих продуктів (тютюну, алкоголю) тощо.

Якщо досконалий конкурент не витрачає кошти на рекламу через те що її можливий ефект значною мірою дістанеться іншим, а монополісту реклама не дуже потрібна через відсутність суперників, то для монополістичного конкурента реклама слугує одним з основних знарядь у боротьбі за існування. За рахунок витрат на рекламу він може збільшити свою частку ринку.

Фірми за монополістичної конкуренції, а також за олігополії досить багато уваги приділяють розробці рекламного повідомлення. Удала провідна ідея реклами, форма подання матеріалу, його обсяг – визначають кінцеву результативність усього рекламного процесу (мал. 6.9).

Мал. 6.9. збільшення виручки за рахунок реклами.

Витрати на рекламу збільшують вартість одиниці випуску (АС → АС₁), але одночасно зріс попит на продукцію фірми (D → D₁) і, в результаті, виручка фірми зросла.

Крім того, коли значно розширюється виробництво завдяки вдалій рекламі, то при цьому можуть навіть зменшитися середні витрати фірми, проте, якщо реклама виявиться марною, і обсяг виробництва залишиться незмінним, то при цьому значно збільшується вартість одиниці продукції.

Мал. 6.10. Вплив реклами на середні витрати фірми.

На малюнку 6.10 показані криві середніх витрат фірми без використання реклами (АС) та з використанням реклами (АС₁). Якщо рекламна кампанія допоможе фірмі збільшити обсяг виробництва з Q₀ до Q₁, її середні витрати зменшаться з “а” до “b”. А якщо реклама не буде сприяти розширенню виробництва і виробництво залишиться незмінним – Q₀, то середні витрати фірми підвищаться з “а” до “с”.

Питання 6.10: Монополістична конкуренція та економічна ефективність.

Відповідь:

Економічна ефективність вимагає потрійної рівності: ціни, граничних витрат і мінімальних середніх витрат. Рівність ціни та граничних витрат необхідно для досягнення ефективного використання ресурсів. Рівність ціни з мінімальними середніми витратами передбачає високу виробничу ефективність, використання найбільш ефективної технології. Дана рівність означає, що споживачі одержать найбільший обсяг продукції по найнижчій ціні, яку будуть допускати існуючі витрати.

Ринки з досконалою конкуренцією бажані, оскільки вони економічно ефективні – поки нічого не перешкоджає нормальній діяльності ринку. Монополістична конкуренція в дечому подібна до досконалої конкуренції, проте, чи є вона ефективною ринковою структурою? Щоб відповісти на запитання, порівняймо довгострокову рівновагу в монополістично конкурентній галузі (мал. 6.11.б) з довгостроковою рівновагою в досконало конкурентній галузі (мал. 6.11.а). В умовах досконалої конкуренції ціна дорівнює граничним витратам, проте в умовах монополістичної конкуренції ціна перевищує граничні витрати.

Мал. 6.11 Довгострокова рівновага фірм:

а) в умовах досконалої конкуренції; б) в умовах монополістичної конкуренції.

З мал. 6.11.б випливає, що в монопольно конкурентній галузі існують два джерела неефективності.

По-перше, на відміну від ринку з досконалою конкуренцією, ціна рівноваги перевищує граничні витрати. Адже рівновага наступає у точці перетину кривої граничних витрат з кривою граничного доходу, тобто коли MC = MR. Оскільки ціна завжди більша за граничний дохід, то в точці рівноваги вона буде більшою, ніж граничні витрати.Це означає, що цінність для споживачів додаткових одиниць продукції перевищує вартість виробництва цих одиниць. Якби обсяги виробництва збільшилися до тієї точки, де крива попиту перетинає криву граничних витрат, то сумарний надлишок можна було б збільшити на величину, що дорівнює заштрихованій площині на мал..6.11.б.Отже, монополістична конкуренція не забезпечує оптимального розподілу та використання ресурсів.

По-друге, монопольно конкурентна фірма функціонує з надлишковою продуктивністю – її рівень виробництва нижчий від того, який мінімізує середні витрати. Вхід нових фірм на ринок зводить прибутки до нуля, як на ринку з абсолютною конкуренцією, так і на ринку з монополістичною конкуренцією. На ринку з досконалою конкуренцією крива попиту на товар фірми – це горизонтальна лінія, так, що точка нульового прибутку збігається з точкою мінімальних середніх витрат, як показано на мал.. 6.11.а. Проте на ринку з монополістичною конкуренцією крива попиту похило спрямована донизу, так, що точка нульового прибутку перебуває зліва від точки мінімальних середніх витрат (мал..6.11.б). Тобто, рівень виробництва фірми за монополістичної конкуренції нижчій від того, який мінімізує середні витрати, а ціна вища за мінімальні середні витрати.

Отже, споживачі завжди змушені платити на ринку монополістичної конкуренції за одиницю продукції більше, ніж на конкурентному ринку.

Таким чином, недовантажені потужності підприємств та завищені ціни – ось плата суспільства за монополістичну конкуренцію.

Але стверджувати, що монополістична конкуренція – це соціально небажана ринкова структура неможливо з двох причин:

По-перше, на більшості ринків з монополістичною конкуренцією монопольна влада незначна. Як правило, тут конкурує достатня кількість фірм, товарні марки яких легко взаємно замінюються, так, що жодна окрема фірма не має значної монопольної влади. І оскільки криві попиту на товар фірми будуть досить еластичними, будь-який надлишок фірми буде також незначний.

По-друге, якою б не була неефективність, її необхідно порівнювати з важливою вигодою, яку створює монополістична конкуренція – різноманітність товарів. Справа в тому, що орієнтація на монополістичну конкуренцію постійно націлює фірму на пошук варіантів виділення свого продукту серед аналогічних товарів галузі, найповніше, враховуючи при цьому різноманітність потреб споживачів. Більшість споживачів цінить можливість вибору серед великої кількості конкуруючих товарів та марок, що так чи інакше відрізняються між собою. Виграш від різноманітності може бути значним і набагато переважати неефективні витрати, які виникають від кривих попиту, нахилених донизу.

Тести 6.1. Ринки монополістичної конкуренції та олігополії.

Вибрати з наведених правильний варіант відповіді:

1. Які з наведених характеристик кривої попиту притаманні ринку монополістичної конкуренції:

а) абсолютна еластичність;

б) абсолютна нееластичність;

в) висока еластичність;

г) низька еластичність.

2.Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої конкуренції:

а) неоднорідністю продукції;

б) великою кількістю виробників;

в) легкістю входу та виходу з галузі;

г) безліччю покупців.

3. В умовах монополістичної конкуренції:

а)MR = P;

б)MC = P;

в)MR = MC = P;

г) MR < P.

4. Крива попиту на продукцію окремої фірми в умовах монополістичної конкуренції:

а) співпадає з ринковою кривою попиту;

б) абсолютно еластична;

в) спадаюча крива з високою еластичністю;

г)абсолютно нееластична.

5. Умовою максимізації прибутку фірмою в умовах монополістичної конкуренції є випуск такої кількості продукції, за якою:

а) ціна більша ніж середні валові витрати;

б) ціна дорівнює граничним витратам;

в) граничний доход дорівнює граничним витратам;

г)ціна є більшою, ніж граничні витрати.

6. Формами диференціації продукції не можуть бути:

а) якість товару;

б) різні ціни на одну і ту ж товарну групу;

в) розміщення торгової точки;

г) стимулювання збуту.

7. Олігополістичний ринок має з ринком монополістичної конкуренції таку спільну рису:

а)відсутні бар’єри до вступу в галузь;

б)для фірми характерна стратегічна поведінка;

в)діє незначна кількість виробників.

г) фірми мають монопольну владу.

8. До методів ведення нецінової конкуренції не належить:

а)реклама;

б) надання гарантійного обслуговування;

в) надання споживацького кредиту;

г)сезонний розпродаж товару.

9. Дуополія – це ситуація, коли:

а)одному покупцю протистоїть один продавець;

б) в галузі функціонує дві фірми;

в) одному продавцю протистоять два покупця;

г)двом фірмам протистоїть один покупець.

10. Цикл послідовного зменшення ціни конкуруючими фірмами на олігополістичному ринку – це:

а) цінове лідерство;

б) цінова війна;

в) таємна змова;

г)висока цінова конкуренція.

11. В умовах олігополії спонукає фірм до таємної змови:

а)залежність однієї фірми від іншої;

б)відмінності у попиті та витратах фірм;

в)зниження рівня процентної ставки.

г) наявність у галузі мілких фірм.

12. Модель “ламаної кривої попиту” показує, що в умовах олігополії:

а) фірмам слід підвищувати ціну продукції;

б) фірмам слід зменшувати ціну продукції;

в) будь-яка зміна ціни призводить до гіршого;

г) можна встановлювати будь-яку ціну.

13. «Ламана крива попиту» для олігополіста обов’язково припускає, що:

а) існує розрив кривої граничних витрат;

б) існує розрив кривої граничного доходу;

в) ціна товару вище рівня граничних витрат;

г)ціна товару нижче рівня граничних витрат.

14. Якщо підприємство за умов олігополії очікує, що при зниженні або підвищенні ціни всі учасники ринку зроблять теж саме, то воно:

а) має справу з жорсткою ціновою конкуренцією;

б) має ламану криву попиту;

в) є ціновим лідером даного ринку;

г)максимізує свої прибутки.

15. Ймовірність виникнення картелю при олігополії висока при умові:

а) відмінності у попиті та витратах фірм;

б) якщо в галузі є фірма-лідер;

в) мала кількість фірм у галузі;

г)в галузі існують мілкі фірми.