Двостороння (двобічна) монополія

Відповідь:

Монополізація рику праці можлива не лише з боку покупця, а й з боку продавця. Важлива роль у цьому належить профспілковим об’єднанням працівників. Профспілки переслідують багато цілей, але основною економічною метою є підвищення ставки заробітної плати.

Вони можуть впливати на рівень заробітної плати через збільшення попиту на працю: сприяти своєю діяльністю зростанню попиту на кінцеві продукти, збільшенню продуктивності праці або цін на ресурси та їх замінники тощо. Чому, скажімо професійні об’єднання висококваліфікованих працівників підтримують боротьбу за підвищення мінімальної заробітної плати, хоча це і не вплине безпосередньо на заробітну плату їх членів? Тут спрацьовує не тільки солідарність, а й чіткий економічний розрахунок: зростання вартості некваліфікованої робочої сили збільшує попит на кваліфіковану, пересуває криву попиту вправо та підвищує рівноважний рівень заробітної плати.

Якщо профспілки здатні розширити попит на працю, то при незмінній пропозиції ставка заробітної плати збільшиться, а також збільшиться кількість робочих місць (мал..7.9.а).

Мал. 7.9. Вплив профспілок на формування заробітної плати.

Професійні об’єднання намагаються впливати і на пропозицію трудових ресурсів. Залежно від специфіки трудових послуг може застосовуватися тактика замкнутого (або цехового) тред-юніону. Тобто коли формальні чи неформальні професійні об’єднання можуть безпосередньо впливати на кількість трудових послуг певної кваліфікаційної групи. При цьому, входження до цієї групи теж контролюється її членами. Наприклад, домагаються ліцензування професій з підвищеними вимогами. Скажімо, як можна контролювати пропозицію послуг докторів економічних наук? Оскільки науковий ступінь доктора наук можна отримати, лише захистивши дисертацію перед тими, хто уже має цей науковий ступінь, то, спрощуючи чи ускладнюючи процедуру захисту, неформальне об’єднання докторів наук регулюватиме свою заробітну плату.

Якщо профспілки досягають зменшення пропозиції праці, то при незмінному на неї попиту ставка заробітної плати зростає, але при цьому зменшується кількість зайнятих (мал. 7.9.б).

Коли не можна жорстко регулювати приплив нових працівників певної кваліфікаційної групи, тоді профспілки вдаються до відкритого тред-юніону. В цьому випадку через укладання галузевих тарифних угод чи іншим шляхом установлюється певний мінімальний рівень заробітної плати, який перевищує рівноважний, тобто нав’язується фірмам галузі високий рівень зарплати. Він відсікає ту ділянку кривої пропозиції трудових послуг, що лежить нижче від цього рівня. Крива пропозиції набуває ламаного характеру (мал..7.9.в). В цій ситуації кількість зайнятих зменшується. Якщо нав’язана заробітна плата – w_N, то крива пропозиції прийме вигляд кривої – w_NAS, а кількість зайнятих буде – L_N.

Двостороння монополіяна ринку працівиникає тоді, коли в умовах монопсонії діє сильна галузева профспілка.

Монопсоніст прагне встановити ставки заробітної плати нижче ринкової, а відкрита профспілка, з якою він стикається витрачає зусилля, щоб досягти ставки заробітної плати вищої за ринкову, то результат безперечно буде посереднім.

Результат залежить від стратегії укладання угоди обох сторін. Якщо профспілка реально може загрожувати страйком, то вона може наблизити рівень заробітної плати до бажаної. Якщо ж фірма зможе найняти робітників, що не входять до профспілки, то зарплата наближатиметься до рівня, який вигідний фірмі. Якщо ж загрози обох сторін однаково правдоподібні, то результатом даної угоди може бути рівень заробітної плати, наближений до конкурентного.

Мал.. 7.10.Двостороння монополія.

На малюнку 7.10 показано, що коли профспілка прагне встановити ставку зарплати на рівні w_N, а монопсоніст прагне до ставки w_M, то може статися так, що в результаті угоди між профспілкою та адміністрацією фірми, ставка зарплати буде встановлена на рівноважному рівні – w_С.

Питання 7.7: Капітал як ресурс тривалого використання: форми капіталу.

Відповідь:

Капітал є одним із основних елементів суспільного багатства. Капітал в широкому розумінні слова – це будь-який ресурс, створений з метою виробництва більшої кількості економічних благ. Певна частина капіталу може приймати цілком відчутні форми, наприклад, обладнання для видобутку нафти, машини для обробки каменя тощо. Меліорація землі уявляє собою другу форму капіталу, вона включає в себе виробництво іригаційних робіт, що збільшують родючість землі. Крім того, знання, вміння і досвід, набуті на основі практичної діяльності, і процес навчання, є прикладом людського капіталу того чи іншого індивіда.

Особливістю капіталу як ресурсу є його створення з метою виробництва більшої кількості товарів і послуг. Отримання певного потоку товарів і послуг в майбутньому передбачає наявність у виробничому процесі певного запасу ресурсів тривалого використання, тобто капіталу. Капітал відрізняється від землі тим, що він має властивість відтворення, в той час як земельні фонди уявляють фіксовану величину і не може бути швидко збільшений.

Розрізняють дві основні форми капіталу:

Фізичний капітал включає в себе запас виробничих товарів, які беруть участь в виробництві продукції – машини, будівлі, споруди, матеріали, запаси сировини, тощо.

Людський капітал – це міра втіленої у людині здатності приносити доход протягом життя. Він включає природні здібності людини, а також здібності, набуті в процесі освіти і практичного досвіду.

Таким чином – капітал включає в себе засоби виробництва, створені людьми, а також розумові здібності людей. Якщо говорити принципово, то людський капітал – це особливий різновид трудових ресурсів. Тому під капіталом у власному розумінні слова звичайно розуміють тільки фізичні, матеріальні фактори.

Капітал, у свою чергу, поділяють на основний та оборотний капітал. Основний – це засоби праці, такі як будівлі, споруди, обладнання, машини, тощо. Оборотний капітал – це предмети праці: сировина, матеріали, готова продукція, а також робоча сила.

Основний капітал служить на протязі декількох років і підлягає заміні лише у міру його фізичного або морального зносу, тобто знецінення основного капіталу у міру здешевлення його продуктивності або з початком випуску машин і обладнання принципово нової якості, що робить використання старого основного капіталу технічно і економічно невигідним. Кожного року власник основного капіталу списує певну частину вартості його обладнання (робить амортизаційні відрахування).

Оборотний капітал повністю споживається на протязі одного циклу виробництва і його вартість включається у витрати повністю, на відміну від основного капіталу, вартість якого враховується у витрати по часткам.

В будь-який час підприємство має певну кількість обладнання та інших видів капіталу. Сукупний фізичний капітал на даний проміжок часу – це фонди підприємства. Вони відповідно поділяються на основні та оборотні фонди. Поповнення або збільшення капітальних фондів відбувається у формі інвестицій.

Капітальні інвестиції – це збільшення обсягу функціонуючого капіталу. До них відносять: витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переобладнання підприємств; витрати на житлове та культурно-побутове будівництво; витрати на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу. Витрати на ремонт в інвестиції не включаються.

В процесі виробництва відбувається зношування капітальних фондів. Основний капітал старіє фізично й морально. Темп, з яким фізично зношується основний капітал, називається фізичним зносом. Зважаючи на це розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції – це загальні витрати на збільшення запасів капіталу. Вони порівнюються з витратами на відшкодування. Відшкодування – це компенсування фізичного і морального зносу капіталу. Чисті інвестиції– це валові інвестиції за мінусом коштів, що йдуть на відшкодування.

Збільшуючи інвестиції, фірми тим самим створюють передумови для збільшення прибутку. При інвестуванні фірма вирішує, чи буде зростання прибутку в результаті інвестування більше вартості витрат виробництва.

Основна риса, закладена у всіх розглянутих формах капіталу – це як би угода між сьогоднішнім та майбутнім часом. Дійсно, щоб накопичити певний капітал у майбутньому, потрібно відмовитися від негайного використання його вартості в процесі накопичення.

Розглянемо такий приклад: припустімо, що ви ловите рибу у ставку, але снасті для лову риби у вас немає. Можливо ви зможете піймати за день декілька риб руками. Проте, існує мало спокуслива, на перший погляд, перспектива відмовитися від риби сьогодні і за цей час сплести сітку для лову риби, зате завтрашній вилов ні в яке зрівняння з сьогоднішнім не піде. Аналогічна ціна накопичення капіталу в реальному житті. Виробництво можна розглядати як процес трансформації поточних витрат в випуск продукції в майбутньому. Перед тим, як автомобільний завод випустить свою першу продукцію, необхідно прикласти багато зусиль і коштів, трудових і матеріальних ресурсів. Проте з часом продуктивність його головного конвеєру буде просто не зрівняне з можливостями автослюсарів в маленькій майстерні.

Інвестиції можуть розглядатися, як відкладене споживання якоїсь частки сьогоднішнього доходу. Вони зменшують споживання сьогодні, проте збільшують його у майбутньому.

Питання 7.8: Вибір у часі. Пропозиція капіталу.

Відповідь:

Капітал створюється за рахунок не споживання частки доходу, тобто за рахунок заощаджень. Тому обсяг пропозиції капіталу відповідає обсягу заощаджень.

Заощадження збільшують можливість споживання в майбутніх періодах, але скорочують сьогоднішнє споживання.

Пояснення логіки поведінки індивіда при розподіленні поточного доходу на долі споживання та заощадження, тобто вибору у часі, можна дати, використовуючи поняття функції корисності.

Розглянемо уподобання індивіда у часі. Для спрощення розділимо час на два умовних (не обов’язково однакової тривалості) періоди, які назвемо “поточний” та “майбутній”.

Структуру уподобань у часі зручно відображати за допомогою карти байдужості (мал. 7.11,а). У цьому випадку осі відповідатимуть обсягам споживання у поточному (ось Х) та майбутньому (ось Ү) періодах часу. Кожна точка кривої байдужості відповідає певній комбінації обсягів споживання індивіда в поточному (С₀) та майбутньому (С₁) періодах. Всі комбінації, які відповідають точкам однієї й тієї ж кривої байдужості дають однаковий рівень добробуту на відрізку часу, який складається з вказаних періодів.

Опуклість кривих байдужості до початку координат свідчить, що зменшення споживання нині вимагає більшої компенсації у майбутньому, це демонструє той факт, що для більшості людей, за інших однакових умов, негайне споживання блага привабливіше, ніж очікування цього самого блага у близькому, чи далекому майбутньому.

Нахил кривої байдужості у кожній точці дорівнює граничній нормі заміни у часі: – ця величина показує на скільки одиниць повинен збільшитися обсяг благ в майбутньому, якщо зменшиться обсяг благ поточного періоду на одиницю.

Мал. 7.11. Структура уподобань та можливостей вибору у часі.

В економіці з розвинутою кредитно-грошовою системою заощадження можна віддати у позичку під певний процент. Позначимо позичкову ставку процента через – і, а доход , отриманий у поточному періоді через – І.

Якщо індивід на початку поточного періоду заощадить – (І – С₀)грошових одиниць і надасть їх у позичку до кінця цього періоду, то в майбутньому періоді він одержить в вигляді поверненої позички:

(І – С₀)(1 + і) гр.. од., тобто С₁ = (І – С₀)(1 + і) = (1 + і)×І – (1 + і)×С₀.

Рівняння: С₁ = (1 + і)×І – (1 + і)×С₀називається двомірним бюджетним обмеженням. Воно показує як індивід, маючи в поточному періоді І грошових одиниць може варіювати обсягами споживання в обох періодах часу. При повній відмові від споживання в поточному періоді, споживання в майбутньому складе С₁ = (1 + і)×І. кожна одиниця споживання сьогодні понижує споживання у майбутньому на –(1 + і)одиниць. Графік даної бюджетної лінії відображений на малюнку 7.11,б.

Об¢єднання графіків двомірної бюджетної лінії з картою байдужості, яка демонструє структуру уподобань у часі, дозволяє визначити, як при існуючій ставці проценту індивід розподіляє свій поточний доход на споживчу та заощаджену частки. Точка Е – точкадотику бюджетної лінії з найбільш віддаленою привою байдужості U₁ показує оптимальну комбінацію обсягу споживання нині та в майбутньому (мал..7.12,а).

Мал. 7.12.Вибір у часі.

Підвищення ставки проценту збільшує кут нахилу бюджетної лінії, яка виходить з (І ) і переводить індивіда на більш віддалену криву байдужості U₂(мал. 7.12,б). Із графіку видно, що зріст добробуту індивіда в результаті підвищення процентної ставки збільшує його споживання в обох періодах. Якщо приріст споживання в майбутньому періоді забезпечується збільшенням процентної ставки, то підвищити споживання в поточному періоді можливо лише за рахунок зниження обсягу заощаджень.

Ставка процента і є ціною капіталу; реакцію на її зміну можна розкласти на ефект заміни та ефект доходу (мал. 7.13).

Мал. 7.13. Ефект заміни та ефект доходу.

– ефект заміни, за якого відбувається збільшення заощаджень, тому що збільшення ставки процента збільшує корисність заощаджень.

У майбутньому підвищення ставки процента збільшує споживання. У поточному періоді підвищити споживання можна лише за рахунок зниження обсягу заощаджень. Таким чином, ефект доходу при підвищенні ставки процента полягає у скороченні заощаджень: .

При низьких ставках відсотка ефект заміни перекриває ефект доходу, при високих, навпаки, ефект доходу перевищує ефект заміни. Тому крива пропозиції капіталу (утворення заощаджень) схожа на криву пропозиції праці: при низьких ставках проценту – зростаюча крива, при високих може приймати негативний нахил (мал. 7.14).

Мал. 7.14. Крива пропозиції капіталу.

Як в цілому змінюється обсяг заощаджень при підвищенні ставки проценту, залежить від абсолютних значень зміни заощаджень.

Питання 7.9: Ринок капіталу. Види процентних ставок.

Відповідь:

Капітальні блага продають і купують на ринках капітальних благ. Більшість капітальних благ знаходиться у власності підприємств, які їх використовують. Деякі з капітальних благ здаються в оренду їх власниками.

Плата за тимчасове користування капітальними благами називається орендною платою. Для прийняття рішення про вибір найкращих варіантів використання капітальних благ треба знати показники, які характеризують доход або прибуток на капітал. Одним із таких показників є норма прибутку на капітал.

Норма прибутку на капітал є чистим річним прибутком (орендною платою за вилученням затрат) у розрахунку на одну грошову одиницю вкладеного капіталу і вираженою у процентах.

Взагалі підприємства мають попит не просто на деякі матеріальні капітальні блага (верстати, обладнання і т.п.), а на тимчасово вільні грошові кошти, які можна витратити на ці капітальні блага і повернути їх, віддавши частину прибутку від їх використання у майбутньому. Тому попит на капітал – це попит на кошти, які можуть бути вкладені на придбання капітальних благ, тобто в інвестиції. Значить попит на інвестиції – це попит на позичковий капітал,а ціною позичкового капіталу є процентна ставка – фінансовий прибуток на фінансові активи або річний доход на позичковий капітал.

Процентна ставка – це кількість грошей, яку треба сплатити за використання грошової одиниці за рік, розглянута як процент від кількості позичених грошів, а не як абсолютна величина. Розрізняють номінальну, та реальну процентну ставку:

Номінальнапроцентна ставка – це процентна ставка виражена в грошових одиницях по поточному курсу. Номінальна процентна ставка наводиться в засобах інформації, вона не враховує темпи інфляції.

Реальна процентна ставка це процентна ставка в незмінних (гарантованих) грошових одиницях або з поправкою на інфляцію.

При невеликих процентних ставках, реальна ставка процента є номінальною ставкою за мінусом очікуваного рівня інфляції. Наприклад, якщо ми очікуємо, що інфляція за рік в середньому становитиме 5%, а номінальна ставка 9%, то реальна ставка становитиме 9 – 5 = 4%.

Ринковий попит на позичковий капітал – це сума обсягів позичкового капіталу, на який є попит у всіх позичальників при тої чи іншої можливій ставці позичкового процента. Позичальниками є фірми, індивіди, уряд.

Крива попиту на капітал – спадаюча крива, яка свідчить, що при зниженні процентної ставки, попит на капітал зростає.

Обсяг пропозиції капіталу відповідає обсягу заощаджень. Як правило, при низьких ставках проценту заощадження збільшуються зі зміною ставки, а при високих в деякій мірі починають спадати. Тому крива пропозиції капіталу – зростаюча крива, яка може вигинатися назад при високих процентних ставках.

Ринкова процентна ставка утворюється при взаємодії попиту та пропозиції позичкового капіталу (мал. 7.15).

Мал. 7.15. Утворення рівня процентної ставки

на фінансовому ринку.

На мал. 7.15 показані: D – крива попиту на капітал; S – крива пропозиції капіталу; і₀ – рівноважна (ринкова) процентна ставка.

Разом з тим, не існує єдиної для всіх випадків процентної ставки. Надання кредиту може диференціюватися залежно від умов повернення, державного регулювання, особливостей позичальника тощо. Отже, доцільно розглянути фактори, які впливають на відсоткові ставки.

Найпершим фактором, який буде зумовлювати конкретний рівень проценту по конкретній позиції, є ступінь ризику – ймовірність втрати грошей кредитором. Тут залежність пряма: чим більша ймовірність неповернення грошей, тим більший буде відсоток. Разом з тим, загроза втрати грошей може досягати такого рівня, що вона взагалі не компенсується збільшенням відсотка. За цих умов кредит не надається.

Певний вплив на процентну ставку справляє розмір кредиту. За інших рівних умов кредитор віддає перевагу більшим кредитам, оскільки це зменшує його витрати на вивчення економічного становища позичальника, на обслуговування кредиту тощо. Отже, кредитор погоджується надавати більші суми під менші відсотки.

По іншому впливає на відсоткову ставку термін надання кредиту. Оскільки у довгостроковому періоді ймовірність непередбачуваних подій більша, то для перестрахування втрат від них процент по кредитах також буде більшим.

Впливає на процентні ставки також державна політика оподаткування. Якщо проценти отримані від надання кредиту не оподатковуються чи оподатковуються на пільгових умовах, то вартість отримання кредиту буде меншою.

Торгівля позичковим капіталом проводиться на різних фінансових ринках. На фінансовому ринку з досконалою конкуренцією ні позичальники ні окремі кредитори не впливають на ринкову ставку позичкового проценту. Вони приймають існуючі ціни, оскільки попит кожного окремого позичальника складає тільки незначну долю загальної пропозиції позичкового капіталу, а кожен кредитор пропонує тільки незначну частку загальної суми попиту на позичковий капітал.

Питання 7.10: Поняття дисконтової величини.