Тема 2. Основи теорії поведінки споживачів
УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
КАФЕДРА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ТА ЕКОНОМІКИ
Конспект лекцій з курсу
МІКРОЕКОНОМІКА
доц.Шинкар В.А.
Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки.
План
1. Мікроекономіка в системі економічних наук.
2. Методологія мікроекономіки.
І. Питання економічна теорія поділяється на два головних розділи: макроекономіку і мікроекономіку. Префікс “мікро” у перекладі з грец. мови означає “малий”.
Мікроекономіка– це розділ економічної теорії, що вивчає закономірності діяльності окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми.
Мікроекономіка вивчає поведінку окремих економічних одиниць, пояснює як і чому ці одиниці приймають економічне рішення.
Як економічний розділ економічної теорії, мікроекономіка сформувалась в к. ХІХ – п.ХХ ст. Основоположниками вважаються Томас Мальтус і Ж.Б. Сей. Закон спадної доходності (спадної родючості). Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовується в мікроекономічному аналізі. Становлення мікроекономіки як науки здійснюється значно пізніше і пов'язується передусім з неокласиками.
Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:
І 1845-1890 р. – закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідоміші представники:
а) Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював закони насичення потреб людини.
б) австрійська школа (Менгер, Візер, Бем-Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності і запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення.
в) Джон Кларк – представник американської школи, який модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.
ІІ 1890-1933 р. – на цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних досліджень.
Після опублікування праці А.Маршала “Принципи політекономії” наука дістала нову назву – “Економікс”.
Представниками другого етапу є:
а) А.Маршал, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни – шляхом граничної корисності та витрат на виробництво; сформулював закони попиту і пропозиції.
б) математична школа (Джевонс, Вальрас, Паретто та ін.). Ця школа вперше широко використала аппарат математики як інструмент економічних досліджень. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної поведінки.
ІІІ 1933 – до сьогодення – мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями:
1. Ефект доходу і заміщення (Євген Слуцький, Джон Хікс, Поль Самуельсон).
2. Теорія недосконалої конкуренції (Джоан Робінсон)
3. Теорія монополістичної конкуренції (Едвард Чемберлін).
4. Теорія ігор (Джон Неш, Дж.Фон-Нейман)
Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою:
1. Що виробляти?У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва.
2. Як виробляти? Виробник має вирішити які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу.
Пошук відповіді на перелічені запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати зокрема такі функції:
1. Пояснення явищ оточуючого економічного середовища (пізнавальна і практична). При виборі варіантів поведінки економічні суб'єкти мають на меті максимізацію своєї вигоди. Більшості господарських суб'єктів властива раціональна поведінка (ідея Сміта).
Вигода може бути поточною і перспективною. В економічому житті може існувати суперечність між поточною та перспективною вигодою,що називається ефектом “Робін гуда”.
2. Прогнозування поведінки економічних суб'єктів. Мікроекономіка вивчає економічні закономірності, які діють як тенденції і не обов'язково спрацьовують у кожному конкретному випадку.
ІІ. Методологія мікроекономіки в мікроекономічних дослідженнях використовують як загально-наукові, так і спеціальні методи (інструменти пізнання у даній науці). Кінцевим завданням таких досліджень є розробка теорії та моделей.
Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються зі збирання та вивчення фактів економічного життя (індукція). Далі використовується метод наукової абстракції (виділяють найбільш суттєві факти і не аналізуються другорядні), після чого формується економіна модель.
Економічна модель – це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов призведуть до зміни економічних результатів. Висновки з економічних моделей використовуються у формі гіпотез – тверджень про причини і наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактів (дедукція).
Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти як функціонує той чи інший сектор економіки. Критерієм корисності економічної моделі є відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель має бути максимально спрощена, що дає змогу розширити масштаби та ефективність її використання.
Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є моделювання у двовимірному просторі за допомогою графіка. Саме цей метод найчастіше використовується у мікроекономіці.
Ключовою передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що поведінка економічних суб'єктів раціональна. Однак, у 90-х роках ХХ ст. з'явилось багато теорій (насамперед у США), які стверджували, що в економічній поведінці людини є багато ірраціонального. Людина часто віддає перевагу імпульсивним діям під впливом емоцій та настрою. Сьогодні у всіх американських університетах відкрито кафедри поведінкової економіки.
До основних суб'єктів мікроекономіки належать:
а) домогосподарства
б) підприємства (фірми)
в) держава.
Об'єкти, з приводу яких складаються відносини в мікроекономіці – це ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: земля, праця, капітал, підприємницькі здібності.
Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб'єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів: обмеженість, взаємозаміщування.
В умовах товарного виробництва існують такі відмінні риси ринкового механізму:
1) рівноправне становище учасників;
2) використання принципу економічної вигоди як основного критерію доцільності вступу у ринковий зв'язок. Основні правила, якими керуються учасники обміну, такі:
а) обмін має приносити вигоду
б) кожен намагається здійснити угоду з максимальною вигодою для себе.
в) краще здійснювати угоду з меншою вигодою ніж взагалі відмовитися від неї (принцип порівняльних переваг).
3) повна економічна відповідальність учасників за свої дії.
Поведінка економічних суб'єктів на ринку багато в чому залежить від стану конкурентного середовища, тому в мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії.
Тема 2. Основи теорії поведінки споживачів.
План
1. Закон спадаючої граничної корисності. Закон попиту.
2. Правила максимізації корисності.
3. Концепція кривих байдужості і поведінка споживача.
І. Благо – це засіб для задоволення потреб. А.Маршал визнає благо як “бажану річ, яка задовольняє людську потребу”. Ж.Б.Сей визнає блага як “засоби, які ми маємо для задоволення наших потреб”.
Властивість будь-якого предмету задовольняти ту чи іншу потребу людини, ще не робить його благом.
Автрійський економіст Менгер відмічав: “Здатність предмету задовольняти будь-яку потребу повинна бути усвідомлена людиною”.
Корисність блага – це здатність задовольняти потреби. Термін “корисність” був введений англійським філософом Бентамом (1867 р.). Корисність – це суб'єктивне поняття. Корисність певного продукту буде суттєво не однаковою для різних людей.
Чим більшу кількість продукту купують споживачі, тим менші їх прагнення до отримання додаткових одиниць цього ж продукту. Особливо це наочно видно на прикладі товарів довготривалого користування.
Економісти висунули ідею, згідно якої певна потреба може задовольнятися слідуючими один за одним одиницями товарів у відповідності з законом спадаючої граничної корисності. Вперше на це звернув увагу німецький економіст-математик Госсен. Він сформулював два найбільш відомі закони.
Перший закон сформульовано так:
Величина задоволення від кожної додаткової одиниці даного блага неухильно знижується і при насиченості (у граничному випадку) досягає нуля.
Закон спадаючої граничної корисності стверджує, що починаючи з певного моменту додаткової одиниці кожного продукту будуть приносити споживачу постійно зменшуюче додаткове задоволення.
Ми вже відмічали, що корисність – поняття суб'єктивне, тому воно не піддіється точному корисному виміру. Однак в інтересах наочності припустимо, що ми уміємо виміряти ступінь задоволення потреби в одиницях, які ми назвемо “ютілями”.
Закон спадаючої граничної корисності стосовно до гамбургерів
(гіпотетичні дані)
| Одиниці продукта | Гранична корисність (ютілі) | Сукупна корисність (ютілі) |
| -5 |
Закон попиту і нисхідна крива попиту пояснюється ефектом доходу і заміщення, а також законом спадаючої граничної корисності. Якщо кожна послідуюча одиниця продукта володіє все меншою і меншою граничною або додатковою корисністю, то споживач стане, купувати додаткові одиниці продукта лише при умові падіння їх ціни.
Якщо поглянути на справу збоку продавця, то спадаюча гранична корисність заставляє виробника понижувати ціну для того, щоб спонукати покупця до придбання блільшої кількості продуктів.
ІІ. Питання положення, в якому знаходиться типовий споживач можна охарактеризувати слідуючим чином:
1. Розумна поведінка. Типовий споживач прагне отримати з свого грошового доходу найбільше задоволення або корисність або іншими словами, максимізувати сукупну корисність.
2. Переваги. Покупці мають достатньо чітку систему переваг по відношенню до товарів і послуг, які пропонуються на ринку.
3. Бюджетні обмеження. Грошовий доход має обмежену величину. Всі споживачі випробують на собі стримуючий вплив бюджету.
4. Ціни. Всі товари і послуги споживач купує по певним цінам і це впливає на кінцевий вибір споживача.
Правило у відповідності з яким можна максимізувати задоволення потреби (ІІ закон Госсена) полягає у такому розподілі грошового доходу споживача, при якому остання гривня витрачена на придбання кожного виду продуктів приносила б однакову (додаткову) граничну корисність. Якщо споживач зрівноважить свої граничні корисності у відповідності з цим правилом, то нічого не буде спонукати його до змін структури витрат, споживач буде знаходитися у стані рівноваги.
Комбінація продуктів А і В, яка максимізує корисність при доході 10 грн
(гіпотетичні дані)
| Одиниця продукту | Продукт А (1 гр.) | Продукт В (2 гр.) | ||
| гр.кор-ть (ютілі) | гр.кор-ть в (в розрах. на 1 грн.) | гр.кор-ть (ютілі) | гр.кор-ть (на 1 грн) | |
Для простоти обмежимось розглядом лише двох продуктів. Для того, щоб додаткові корисності товарів, які продаються по різним цінам були порівняні між собою необхідно розглянути граничні корисності в розрахунку на 1 витрачену гривню.
Комбінація товарів, яка максимізує корисність для споживача досягається при двох одиницях товара А і чотирьох одиницях товара В. Сумуючи показники граничної корисності знаходимо, що споживач реалізує 18 (10+8) ютілій задоволення від двох одиниць товара А і 78 (24+20+18+16) ютілій задоволення від чотирьох одиниць товара В. 10 грн. доходу споживача витрачені оптимальним чином приносить 96 (18+78) ютілій задоволення потреби.
Правило в алгебраїчній формі:
МИ – гранична корисність в розрахунку на грн., яка витрачена на продукт А або В. Комбінація двох одиниць товара А і чотирьох одиниць товара В відповідає цій формулі:
Якщо рівняння не виконується, відбувається перерозподіл споживчих витрат між товарами А і В на користь товара з більш високим рівнем граничної корисності в розрахунку на грн., що призведе до збільшення сукупної корисності для споживача.
Наприклад, якщо б споживач витратив свої 10 грн. на чотири одиниці товара А і три одиниці товара В, то виявилося би:
Економісти, які розглядали теорію поведінки споживача, на основі концепції граничної корисності традиційно припускали, що споживання – це акт миттєвий. Однак, логічно ствреджувати, що ціни товарів повинні в дійсності включати в себе не тільки ринкові ціни, але і цінність часу необхідного для споживання даного товару.
Для високорозвинутих країн характерне «марнотратне відношення» до матеріальних благі «надзвичайна економність» у витрачанні свого часу.
У слаборозвинутих країнах – навпаки, до товарів відношення більш бережливе, ніж до часу.
Економіка передових держав багата товарами, але бідна часом, тоді як слаборозвинуті країни багаті часом, але бідні на товари.
ІІІ. Питання більш глибоке пояснення поведінки споживача і споживчої рівноваги може бути вияснене при допомозі:
1. Бюджетних ліній.
2. Кривих байдужості.
Бюджетна лінія показує різні комбінації двох продуктів, які можуть придбані при фіксованій величині грошового доходу. Наприклад, якщо продукт А коштує 1,5 грн., а продукт В 1 грн., то споживач міг би придбати всі комбінації продуктів А і В, які показані в таблиці при грошовому доході 12 грн.
| Одиниці продукта А (ціна 1,5 грн.) | Одиниці продукта В (ціна 1 грн.) | Сумарні витрати |
Бюджетна лінія споживача
 |
К-сть прод.А 10
 |
8
 |
2
К-сть прод. В 10 12
Нахил бюджетної лінії залежить від співвідношення ціни товара В до ціни товара А.
Ще дві властивості бюджетної лінії заслуговують на увагу:
1. Зміни доходу. Розташування бюджетної лінії залежить від величини грошового доходу. Збільшення грошового доходу призводить до переміщення бюджетної лінії вправо і навпаки.
2. Зміни ціни. Зміна цін продуктів також призводить до переміщення бюджетної лінії. Зниження цін двох продуктів еквівалентне збільшенню реального доходу, переміщує графік право і навпаки.
Криві байдужості. Лінії бюджету виявляють комбінації продуктів А і В, які доступні покупцю при даному грошовому доході і даному рівні цін. Криві байдужості втілюють в собі суб'єктивну інформацію про переваги, які віддає споживачпродукту А або продукту В. Криві байдужості демонструють всі можливі комбінації продукту А і В, які дають споживачу рівний обсяг задоволення потреби або корисності.
Таблиця байдужості (гіпотетичні дані)
| Комбінація | Одиниці продукту А | Одиниці продукту В |
| № 1 № 2 № 3 № 4 |
 | |||
 | |||
К-сть прод.А
L
 |
К-сть прод. В
В таблиці і на графіку представлена гіпотетична крива байдужості, яка включає продукти А і В. Суб'єктивні переваги споживача такі, що він або вона реалізують однакову сукупну корисність А і В при будь-якій їх комбінації, яка показана в таблиці або на графіку. Отже споживачу буде байдуже яку саме комбінацію продуктів він дійсно придбає.
Існує карта байдужості, яка являє собою набір кривих байдужості. Крива відповідає різній величині сукупної корисності. Чим далі віддалена від початку координат крива байдужості, тим більшій величині сукупної корисності вона відповідає і навпаки.
К-сть прод.А
 |
L4
L3
L 2
L1
К-сть прод. В
Враховуючи графіки байдужості лінії споживача, а також карти байдужості, ми можемо тепер визначити зрівноважене положення споживача, шляхом суміщення ліній обох графіків.
К-сть прод.А
К
Y х
L4
L 3
z L2
L1
К-сть прод. В
Зрівноважене положення споживача досягається в точці х, в якій бюджетна лінія торкається найбільш високої із всіх досяжних кривих байдужості l3 .Точки Z і Y також показують доступні даному споживачу комбінації пр. А і В. Однак, останні відповідають меншим сукупним корисностям, про що свідчить факт їх розташування на більш низьких кривих байдужості. В той же час точка К, хоч і відповідає більшій сумі корисності чим точка Х, але знаходиться вище бюджетної лінії і отже недосяжна для даного споживача.
Поведінка споживача, яка характеризує зміни споживання товарів і послуг залежно від доходів сім'ї знайшла відображення у законах Ернста-Енгеля (1821-1896).
1. При незмінних цінах на всі блага частка сімейного бюджету, що витрачається на продукти споживання має тенденцію до зменшення за умови зростання доходів сім'ї.
2. Споживання освітніх, юридичних, медичних послуг і послуг, пов'язаних з відпочинком має тенденцію зростати швидше, ніж зростають доходи.