Тема 11. Механізм формування ренти, позичкового відсотка і прибутку
План.
1. Економічна рента. Абсолютно нееластичність землі.
2. Позичковий відсоток його ставка.
3. Підприємницький доход і економічний прибуток.
І. Питання земельна рента – це факторний дохід. Існують поняття землеволодіння і землекористування. Землеволодіння означає визнання права даної фізичної або юридичної особи на певну ділянку землі, тобто права власності на землю. Землекористування – це користування землею у встановленому законом порядку (наприклад оренда). Користувач землі не обов'язково є її власником.
Важливою умовою виникнення земельної ренти є факт обмеженості пропозиції землі. Обмеженість, абсолютна нееластичність пропозиції землі є найважливішою причиною особливості ціноутворення у сільському господарстві.
Різні теоретичні школи досліджували проблему диференціальної земельної ренти (Сміт, Рікардо, Карл Маркс, А.Маршал). Всі вони звертали увагу на неоднорідність якості земельної ділянки. Це означає, що продуктивність землі як фактора виробництва буде різною в залежності від її родючості, а також місцеположення (близькість до ринку збуту сільськогосподарської продукції).
Утворення диференціації ренти можна наочно представити, використовуючи науковий апарат кривих середніх і граничних витрат. При умові, що фермерські господарства функціонують на ринку досконалої конкуренції, лінія попиту на продукцію будь-якого фермера буде горизонтальною.
Допустимо, що існують три ділянки землі – 1, 2, 3, які відрізняються різною родючістю (1- найбільш родюча, а 3-тя – найменш родюча).
грн МС Р МС
у АС
АС
10
 |  |
2500 Урожай в у. Q 2000
Р МС АС
1500
Як видно з графіка, ферма 1, де родючість землі сама висока середні витрати низькі. Це означає, що фермер 1 отримає диференціальну ренту, розмір якої рівний площі заштрихованого прямокутника. Фермер 2, чиї витрати вищі отримає меншу величину ренти. Фермер 3 тільки замістить свої витрати, а розмір ренти на ділянці = 0.
Рента як економічна категорія означає не просто дохід від фактора виробництва – це дохід від такого фактора виробництва, продукція якого абсолютно нееластична. Таке визначення ренти неокласичної школи. Рентою називається дохід не тільки від сільськогосподарської землі, а дохід від будь-якого ресурсу, пропозиція якого нееластична. Існує поняття квазі ренти – це дохід, який обумовлений більш або менш тривалою обмеженістю пропозиції якого-небудь фактора виробництва, поки конкуренція не розширить обсяг пропозиції в даній галузі і не понизить ціни (це також можуть бути доходи, пов'язані з унікальними здібностями людей).
Розглянемо випадок, коли земля не належить фермеру – він її орендує. Це у багатьох випадках відповідає реальним умовам фермерського господарства багатьох країн, хоч існує тенденція до зростання не орендованої, а власної землі. Наприклад, в США 2/3 використовуваної фермерами землі знаходиться у їх приватній власності і 1/3 орендується.
Принцип встановлення ренти або орендної плати (неокласики часто використовують ці два поняття як синоніми) як зрівноважуючої ціни такі ж, як у випадку інших факторів виробництва. Наприклад, заробітна плата виступає як ціна, яка зрівноважує попит і пропозицію праці; відсоток зрівноважує попит і пропозицію капітала.
| | |||
| | |||
R Y
R1
R0
R2 E D
Q
Тільки в точці Е буде існувати рівність попиту і пропозиції землі.
Нееластичність пропозиції – це одна з проблем, яка досліджується при визначенні рівня рент. Інша проблема полягає в тому, що сам попит на землю (для сільськогосподарських цілей) є похідним попитом. Наприклад, якщо ціна на пшеницю знизилася, то похідний попит на землю для вирощування пшениці зменшиться. А якщо попит зменшиться, то і ставки орендної плати будуть знижуватися.
| | |||
| | |||
R Y
R1
R2 D
D1
Q
Все вище викладене відноситься і до попиту на землю для не сільськогосподарських цілей. Важливо підкреслити ідею неокласиків про похідний характер попиту на землю. Так Самуельсон, розяснюючи це поняття, відмічав: “Неправильно, що ціна зерна висока тому, що висока ціна землі. Фактично найбільш правдоподібне зворотнє твердження: ціна землі тому і висока, що висока ціна на зерно”.
В умовах ринкової економіки земля набуває товарну форму. Вона купується і продається. На землю існує попит так, як і інші фактори виробництва: працю і капітал. У зв'язку з цим важливо вияснити чим визначається ціна землі. Якщо земельну ділянку розглядати як капітальне благо, яке приносить потік доходів, то стає зрозумілим, що ціна землі залежить від двох величин:
1. Розмірів земельної ренти, яку можна отримати, ставши власником даної ділянки.
2. Ставки позичкового відсотка.
Покупець земельної ділянки прагне придбати її не ради грунту як такого, а ради тієї ренти, того постійного щорічного доходу, який приносить земля. Купується право на отримання регулярного доходу на протязі невизначеного періоду часу.
Ціна землі = 
Наприклад, якщо щорічний дохід у вигляді ренти складає 1000 грн., ставка позичкового відсотка – 5 %, то ціна землі складе 2000 грн.
Розгляд визначення ціни землі є теоретичним. На практиці ціна землі залежить від багатьох факторів, які впливають на попит і пропозицію земельних ділянок. Так, наприклад, зростання попиту на неї для не сільськогосподарських цілей.
Різко зростає попит на землю і взагалі на нерухомість в умовах інфляції, і особливо гіперінфляції. В цілому динаміка цін на землю в країнах ринкової економіки Заходу за весь період ХХ ст. мала стійку тенденцію до зростання.
Неможливо перейти від командноадміністративної системи до ринкової, якщо заборонити функціонування ринку землі, її вільну купівлю і продаж.
Законодавче оформлення ринкових відносин пов'язане з купівлею – продажем землі – необхідна умова успіху економічних реформ в нашій країні.
ІІ. Питання ставка позичкового відсотка – це ціна, яка виплачується за користування грошима. Потрібно враховувати два аспекти цього виду доходу:
1. Позичковий відсоток, як правило розглядають як відсоток від кількості позичених грошей, а не як абсолютну величину. У багатьох країнах прийняті закони, які вимагають, щоб позичковий відсоток встановлювався як річна ставка.
2. Гроші не являються економічним ресурсом. Як такі гроші не є продуктивними. Вони не здатні виробляти товари і послуги.
Сукупний попит на гроші включає в себе попит на гроші для угод і попит на гроші з боку активів. Перший прямо пропорційний номінальному рівню ВВП, а останній оберенено-пропорційній ставці позичкового відсотка.
r Sm
r1 Dm
Пересікання кривої попиту на гроші і кривої пропозиції грошей визначають зрівноважену ставку позичкового відсотка. Якщо має місце інфляція то існують відмінності між грошовою або номінальною і реальною ставкою відсотка. Номінальна ставка – це відсоткова ставка виражена в грошах по поточному курсу. Реальна ставка відсотка – це відсоткова ставка, виражена в незмінних грошах або з поправкою на інфляцію. Реальна ставка = номінальна відсоткова ставка – рівень інфляції.
Реальна, а не номінальна ставка відсотка має головне значення для прийняття інвестиційних рішень.
Існують відмінності у розмірах відсоткових ставок при наданні кредиту. Це обумовлюється такими факторами:
1. Ризик. Певне значення має різна ступінь ризику за позику. Чим більша імовірність, що позика може бути неповернута, тим більший позичковий відсоток буде стягувати кредитор, щоб компенсувати цей ризик.
2. Терміновість. Термін, на який видаються позики впливає на ставку відсотка. При інших рівних умовах довгострокові позики, як правило, видаються по ставкам відсотка більш високим, чим короткострокові.
3. Розмір позики. Для даних двох позик рівної строковості і ризику ставка позичкового відсотка, як правило, більш висока на меншу з двох. Це відбувається тому, що адміністративні витрати великої і малої позики приблизно одні і ті ж в абсолютному вираженні.
4. Оподаткування. Позичковий відсоток на певні вклади в деяких країнах не обкладається податком з доходу.
5. Обмеження умов конкуренції на ринку.
Банк у невеликому місті, який монополізує місцевий грошовий ринок може брати високі ставки позичкового відсотка з позик споживача, тому що клієнтам незручно шукати банки десь у віддалених містах.
Економісти ввели поняття чистої ставки позичкового відсотка. Ця чиста ставка більше всього наближається до відсотка, виплачуваного на довгострокові, практично безризикові облігації держави. Таку виплату відсотка можна розглядати як виплату виключно за користування грошима на протязі тривалого часу, поскільки фактор ризику і адміністративні витрати незначні і позичковий відсоток на такі цінні папери не піддається впливу обмеження умов конкуренції на ринку.
Ставка відсотка являється виключно важливою ціною у тому розумінні, що вона одночасно впливає як на рівень, так і структуру виробництва інвестиційних товарів. При допомозі маніпулювання ставки відсотка можна впливати на обсяг виробництва і зайнятості. Ставка відсотка виконує функцію розподілу грошового, і відповідно реального капіталу серед різних фірм і інвестиційних об' єктів.
ІІІ. Питання прибуток у ринковому господарстві є винагородою такого специфічного фактору як підприємництво. Специфічною, тому що:
1. Підприємництво, на відміну від капіталу і землі, непомітне (невідчутне, невловиме).
2. Ми не можемо трактувати прибуток, як своєрідну зрівноважену ціну по аналогії з ринком праці, капіталу і землі. Прибуток, як правило, визначають як різницю між повною виручкою і певними витратами. Визначення повної виручки не складає труднощів (Q · P), але що потрібно включати у повні витрати? Економічний прибуток залишок від загального доходу після вирахування всіх витрат – зовнішніх і внутрішніх.
Частина підприємницького доходу називається нормальним прибутком – це мінімальний дохід або плата, яка необхідна для утримання підприємця в якійсь певній сфері виробництва.
Джерела економічного прибутку:
1. Невизначеність і ризик. В динамічній економіці майбутнє завжди невизначене. Це значить, що підприємець з усією необхідністю бере на себе ризик. Прибуток можна розглядати частково як винагороду за прийняття цього ризику.
Ризик може бути страхований і нестрахований. Саме взяття на себе нестрахованого ризику є потенційним джерелом економічного прибутку. Деякі види ризику можна страхувати – пожежа, повінь, крадіжка, нещасні випадки. Нестрахований ризик виникає як із-за циклічних, так і структурних зрушень в економіці.
2. Невизначеність і інновації. При здійсненні інновацій (нових методів виробництва) підприємець знову стикається з невизначеністю. Деякі інновації приносять прибуток, деякі – ні. У певному розумінні інновації як джерело прибутку – це просто особливий випадок ризику.
3. Монопольний прибуток. Такий прибуток обумовлений здатністю монополіста обмежувати виробництво продукції і чинити вплив на ціну продукту на свою користь. Існує причинний взаємозв'язок між невизначеністю і монополією як джерелами прибутку. Причинний взаємозв'язок проявляється в тому, що підприємець може зменшити невизначеність або по крайній мірі полегшити її наслідки шляхом досягнення монопольної влади.
Сучасні економісти вважають, що прибуток виконує ряд важливих функцій: сигнальну і стимулюючу і функцію висвідчування помилок.
Прибуток ефективно виконує завдання розподілу ресурсів серед альтернативних видів виробництва. Очікування прибутку стимулює найбільш ефективний розподіл і використання ресурсів, зниження витрат, технічні нововведення, освоєння нових виробництв і в кінцевому рахунку економічне зростання і більш повне задоволення потреб.