Стратегія виступу, його структурно-композиційна побудова
Стратегія публічного виступу націлена на три головні напрями роботи оратора:
- підготовка;
- процес;
- оцінка ефективності.
При підготовці публічного виступу майбутній оратор повинен відповісти на вісім головних питань:
Ø Що говорити ‒ інформаційний аспект повідомлення;
Ø Як говорити ‒ комунікаційний аспект повідомлення;
Ø Хто говорить ‒ особовий аспект виголошування публічної промови;
Ø Кому говорить ‒ орієнтація на аудиторію;
Ø Навіщо говорити ‒вирішення актуальних проблем, орієнтація на потреби і інтереси аудиторії;
Ø Де говорити ‒ оформлення простору аудиторії;
Ø Коли говорити ‒ облік часу доби, порі року;
Ø Скільки говорити ‒ облік кількості часу.
Структура промови визначається задумом оратора. Як правило, кожна промова складається з трьох частин: вступу, основної частини та висновків. Кожна частина промови має свої особливості, які треба врахувати, готуючись до виступу. Найбільшою за обсягом повинна бути основна частина, тому їй слід приділяти значну увагу. Вступ і висновки не повинні бути великими.
Найважливішою частина промови є вступ. Його метою є встановлення контакту з аудиторією. Завданням - увести слухачів у тему та підготувати їх до її сприйняття. У вступі підкреслюється актуальність теми, її значення для конкретної аудиторії, формулюється мета виступу, коротко викладається історія питання. Отже, у вступі оратор повинен встановити зв'язок зі слухачами і увести їх в курс справи.
У вступі оратор підкреслює своє право говорити на певну тему в ситуаціях, коли аудиторія готова слухати, треба лише стимулювати її інтерес до оратора. У таких випадках рекомендують ораторові тактику, що зорієнтована не на презентацію особистості оратора, а на презентацію його ставлення до того, що відбувається.
У вступі оратор підкреслює важливість теми для аудиторії у ситуаціях, коли слухачі не готові до сприйняття промови. У таких випадках рекомендують виходити з «нагальної необхідності», тобто звернутися до того аспекту подій, який залишався досі поза увагою присутніх, однак співвідноситься з їхніми потребами та інтересами).
У вступі оратор підкреслює значимість самого предмета промови у ситуації сприятливого контакту між учасниками спілкування. Такі ситуації переважно конвенційними, коли заздалегідь відомо, кому належатиме ініціатива у спілкуванні й аудиторія й аудиторія готова слухати. У таких випадках рекомендують відразу презентувати тему).
У конфліктній аудиторії у вступі рекомендують використовувати такий прийом, як «початок здалеку». Це означає вказати на багато вимірність істини, неможливість однобічної оцінки певного явища й тим самим підштовхнути слухачів до готовності вислухати інші погляди на проблему; використати «необхідний маневр», тобто виразити думку аудиторії як власну й поступово завести її в «глухий кут» (показати, що наслідки з цього положення неслушні, помилкові.
Прийом «несподіваний вступ» передбачає використання у вступі безпосереднє звернення оратора до основної проблеми. У вступі прийом «несподіваний вступ» використовує у ситуаціях, коли аудиторія вже жваво зацікавлена у розгляді певної теми, пристрасті слухачів у розпалі).
Вибір оратором прийому вступу залежить від конкретної аудиторії.
Універсальні прийоми вступу, виділені у риториці – це цитата, яскравий приклад, комплімент, проблемне запитання, виклад мети й завдань вступу, демонстрація певного предмета, апеляція до загальноприйнятого джерела тощо.
Не рекомендують розпочинати промову з вибачень, що ви не встигли підготуватися, що ви не заберете багато часу тощо. Загальні вимоги до вступу ‒ вступ має бути коротким та яскравим. Загальну мета основної частини ‒ це обґрунтування тез оратора. Мета завершення промови – це закріплення оратором своїх положень у свідомості аудиторії.
Найбільш поширені прийоми, які використовуються на завершення промови – це формулювання висновків, розгляд перспективи, апелювання.
Прийом завершення «формулювання висновків» - оратор повертається до найважливіших пунктів головної частини. Завершення промови повинне нагадати про них. Таке завершення може розгортатися на предмет повідомлення та на структуру повідомлення).
Зміст завершення промови щодо його розгортання на предмет промови передбачає підсумовування думок щодо предмета. Оратор повинен відібрати найсуттєвіші положення головної частини. Визначальною є розробка резюме. У завершеннях такого типу не рекомендують: уводити нові дані, відволікати «цікавинками», занадто варіювати вихідні дані).
Зміст завершення промови щодо його розгортання на структуру повідомлення (передбачає огляд того, у якій послідовності подавалася інформація про предмет промови. Оратор наголошує не на головних рисах самого предмета, а на головному в повідомленні про нього. Для цього характеризується загальна структура промови та окремі частини. Головною тут є розробка анотації. У завершеннях такого типу не рекомендується: на ходу перебудовувати повідомлення, надавати рівного значення всім частинам, випускати мотиви переходу від однієї частини до іншої)
Прийом завершення промови «розгляд перспективи» - оратор підкреслює гіпотетичний розвиток предмета промови. Для цього він може скористатися екстраполяцією).
Різновиди екстраполяції це часова й просторова. Зміст завершення промови через часову екстраполяцію передбачає розгляд того, чим предмет буде завтра. Промова ґрунтується на загальній схемі: «чим був об’єкт учора, - чим він є сьогодні – чим він буде завтра». Така схема підходить до повідомлень на будь-яку тему. Зміст завершення промови через просторову екстраполяцію – уведення нових об’єктів для кращого засвоєння предмета промови. Ці об’єкти можуть бути подібними або контрастними до предмета промови).
Прийом завершення промови апелювання ‒ оратор намагається емоційно завершити свою промову та вплинути на почуття аудиторії. Найчастіше використовується тоді, коли людина намагається сформувати у слухачів намір діяти певним чином. У завершеннях такого типу не рекомендується: надто підкреслювати дистанцію між оратором та аудиторією, характеризувати слухачів (особливо негативно), домагатися згоди аудиторії, протиставляти окремі групи слухачів між собою, примушувати аудиторію до відповідей на прямо поставлені питання). Вибір прийому завершення промови диктується конкретними умовами спілкування. Оратору слід звернути увагу на мету промови). Загальні прийоми завершення промови – це цитата, ілюстрація, подяка аудиторії у вигляді розгорнутого компліменту.
Небажано завершувати промову вибаченням, додатковими даними після того, як сформульовано висновки, безнадійною перспективою. Вимоги до висновків - висновки повинні бути стислими. Вони рідко займають більше 5% мови (35-45 слів). Висновок повинен підсилити ефект всього виступу.
5. Техніка відповідей на питання та аргументація виступів
Якщо виступ оратора викликав інтерес аудиторії, але тема була розкрита недостатньо повно, тоді слухачі можуть ставити різні питання.
Техніка відповідей на питання:
1) вербалізація: «Якщо я вас правильно зрозумів, ви питаєте про...»;
2) оцінка питання: «Як добре, що ви поставили саме це питання»; «Це дуже потрібне питання!»; «Ви ставите дуже своєчасне питання»; «Ви ставите питання, на яке не могли відповісти кращі розуми людства», ‒ краща відповідь на каверзне питання;
3) визначення займенника, який стоїть попереду питання:
• хто ‒ припускає уточнення персони, суб’єкта діяльності;
• що ‒ припускає опис об’єкту або предмету розмови;
• куди ‒ припускає визначення напряму в просторі;
• де ‒ припускає оцінку місцезнаходження в просторі;
• коли ‒ припускає визначення часу події;
• скільки ‒ припускає оцінку кількості;
• як ‒ припускає опис способу і засобів діяльності.
При відповіді на питання, перш за все, необхідно зрозуміти, який займенник стоїть на першому місці в питанні. Відповідь повинна бути чіткою з точною додатковою аргументацією.
Аргументація може використовуватись для жорсткого відстоювання своїх позицій. Висуваючи аргументи в ході дискусії або виступу, пропонуючи оцінки та пропозиції, вказується на те, що, за не може ввійти до заключного документу.
Аргументація виступу спрямована в основному на те, щоб обґрунтувати власну позицію. Успішний підбір аргументації – не тривіальна справа. У кожної професійної групи своя мова та спосіб мислення. Ефективні аргументи для менеджерів готельного та ресторанного бізнесу можуть здатися незрозумілими для інженерів.
Дієвість аргументації залежить не тільки від рівня взаєморозуміння слухачів, їх знань, але й від їх відношення до особи, яка виступає. Добрі відносини з керівником, що виступає – це створення клімату співробітництва, і, що не менш важливо, узгодження умов, при яких можна досягнути взаєморозуміння. Ось дві поради:
-уникати швидких, легких поступок. Якщо якесь питання буде для доповідача неочікуваним, краще відповісти “ні”, ніж “так”. Завжди простіше і краще дати згоду пізніше, ніж взяти свою обіцянку назад. Крім того, те, що не грає особливої ролі, для слухачів може мати велике значення;
-під час вступу суттєвим є сам факт поступки в його кінці, тому треба намагатися свої поступки “продавати” окремо.
Основним результатом аргументації повинно бути визначення межі можливої домовленості та прихильність слухачів до точки зору доповідача.