Пізнавальні процеси особистості. Рис. 22. Крива збереження (забування) Г


 


Рис. 22. Крива збереження (забування) Г. Еббінгауза (1885)

З кривої збереження' видно, що забування особливо інтенсивно проходить відразу після заучування (перший різкий спад відбу­вається через 1 год, коли втрачається більше половини механічно заученої інформації), а далі темп забування уповільнюється. Така сама тенденція зберігає силу і для смислового запам'ятовування. Уповільнюється лише темп забування.

У 1913 р. французький психолог Г. П'єрон на цифровому ма­теріалі виявив фазу, упродовж якої не спостерігається помітних змін у збереженні заученого матеріалу. Ця фаза, за даними вчено­го, триває 7 діб. Лише після цього забування починає прогресува­ти (див. рис. 23).

У літературі її часто називають кривою забування.


Рис. 23. Крива збереження (забування) Г. П'єрона (1913)

Результати Г. П'єрона краще узгоджуються із сучасними експе­риментальними даними по дослідженню пам'яті, зокрема з феноме­нами ремінісценції. Ремінісценція (від лат. reminiscentia — згадуван­ня) — це відтерміноване згадування того, що було тимчасово забуте. У результаті без додаткового повторення відбувається часткове або навіть краще відтворення матеріалу через якийсь час у порівнянні з відтворенням відразу після заучування. Найчастіше ремінісценція настає на 2-3-й день після заучування великого за обсягом ма­теріалу або під час роботи з логічно структурованим матеріалом, який викликає емоції. Після цього матеріал поступово починає за­буватися. Виявлено, що ремінісценція спостерігається лише у тому разі, якщо відразу після заучування відбувається одноразове його відтворення. Це перше відтворення і дає консолідуючий ефект і по­кращує майбутнє згадування. Якщо ж відразу після заучування ма­теріал одноразово не відтворюється, ефект ремінісценції зникає і замінюється класичним забуванням. Встановлено також, що ремінісценція більш характерна дітям, ніж дорослим.

З кривої збереження і явища ремінісценції випливають важливі висновки. По-перше, недоцільно матеріал до контрольної роботи чи іспиту вчити напередодні, варто його засвоїти за день-два перед


Розділ IV


Пізнавальні процеси особистості


 


перевіркою знань. По-друге, не можна надовго відкладати повто­рення матеріалу. Якщо людина не є дуже стомленою, то перед сном слід повторити те, що заучувалось у першій половині дня, а сон сприятиме зміцненню мнемічних слідів. На другий день матеріал повторюють 1-2 рази; на сьомий — 1 раз. Потім одне повторення з інтервалом 7-10 днів. Таке періодичне повторення набагато ефек­тивніше, ніж концентроване заучування великого обсягу ма­теріалу (наприклад, під час сесії). Останнє може викликати як нервово-психічне перевантаження, так і майже повне забування інформації через тиждень.

12.5. Індивідуальні відмінності пам'яті

Пам'ять є індивідуально своєрідним процесом. Люди відрізня­ються між собою за обсягом, швидкістю, точністю, тривалістю, міцністю запам'ятовування і готовністю до відтворення матеріалу.

Обсяг пам'яті виявляється в здатності одночасно зберігати значний об'єм інформації. Він визначається тією кількістю інфор­мації, яку людина може певний час зберігати у короткотривалій і довготривалій пам'яті. Обсяг короткотривалої пам'яті в різних лю­дей коливається від 5 до 9 одиниць; обсяг довготривалої пам'яті відрізняється залежно від нашого індивідуального досвіду. Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, необхідних для запам'ятовування певного обсягу матеріалу. Точність пам'яті характеризується кількістю помилок, зроблених при відтворенні матеріалу. Тривалість пам'яті — це спроможність упродовж довгого часу зберігати засвоєний досвід. Для сенсорної пам'яті інформація зберігається до 1 с, у короткотривалій — до ЗО с, у довготривалій — десятки років. Міцність пам'яті характе­ризується якістю та кількістю запам'ятованого матеріалу і повільним його забуванням. Готовність до відтворення вияв­ляється у тому, наскільки людина може легко і швидко пригадати в потрібний момент необхідну інформацію.

Сукупність перелічених показників характеризує продук­тивність пам'яті даної людини. Вона залежить як від вроджених особливостей вищої нервової діяльності, так і від виховання.

Індивідуальні відмінності пам'яті пов'язані також з домінуван­ням тих чи інших видів і типів пам'яті, а також з професійною


діяльністю людини. Є люди, в яких продуктивніше закріплюється образний матеріал (предмети, звуки, кольори тощо), у других — словесний матеріал (поняття, думки, числа), у третіх не спос­терігається домінування ані образів, ані словесного матеріалу. Переважання того чи іншого виду пам'яті залежать від домінуван­ня першої чи другої сигнальної системи. Якщо домінує перша сиг­нальна система (образи), в людини легше формується образна пам'ять; якщо друга сигнальна система (слово) — словесно-логічна.

Залежно від домінування того чи іншого виду аналізатора при запам'ятовуванні матеріалу розрізняють зоровий, слуховий, нюхо­вий, смаковий, дотиковий та інші типи образної пам'яті.Зорова та слухова пам'ять зазвичай добре розвинуті у всіх людей і відіграють провідну роль серед інших типів. Правда, і тут спостерігаються індивідуальні відмінності. Те, який з цих типів: зорова чи слухова, домінує, можна визначити наступним чином. Якщо людина краще запам'ятовує, читаючи про себе, в неї домінує зоровий тип пам'яті. У такому разі вона, згадуючи текст, ніби бачить ту сторінку, на якій написаний матеріал. Мати добре розвинену зоро­ву пам'ять особливо необхідно художникам та шахистам. Зоровий тип пам'яті переважає в більшості людей.

Іноді зустрічаються люди з надзвичайно розвиненою зоровою пам'яттю. Історики стверджують, що Юлій Цезар і Олександр Ма­кедонський знали в обличчя і по іменах усіх своїх солдат — до ЗО 000 людей. Сенека міг повторити 2 000 не пов'язаних між собою слів, почутих ним лише один раз. Геніальний математик Лео­нард Ейлер мав надзвичайну пам'ять на числа: він пам'ятав шість перших степенів всіх чисел до ста; академік О. Іоффе таблицею логарифмів не користувався — він знав її напам'ять.

Відтворення у деталях образів предметів, які у даний момент на зоровий аналізатор не впливають, називають ейдетизмом (від гр. eidos — образ, зовнішній вигляд). Ейдетична пам'ять вперше була описана німецькими психологами братами Иенш. Вона полягає у наступному: у деяких людей, особливо у дитячо-юнацькому віці, спостерагаються яскраві та деталізовані образи предметів і явищ, які зберігаються упродовж тривалого часу після того, як ці пред­мети і явища припиняли свій безпосередній вплив на органи чут­тя. Людина ніби продовжує бачити вже відсутній предмет. Образи


Розділ IV


Пізнавальні процеси особистості


 


ейдетичної пам'яті можуть зберігатися до кількох років і згадува­тися людиною будь-коли.

Такою яскравою ейдетичною пам'яттю бувають наділені ви­датні художники, яким достатньо один раз упродовж кількох хви­лин подивитися на модель, а далі можуть працювати над картиною по пам'яті, зберігаючи образ моделі у всіх деталях. Ейдетичну пам'ять мав і відомий мнемоніст 30-х років XX ст. С В. Шере-шевський. Він легко перетворював кожне враження, навіть акус­тично сприйняті слова, в яскраві оптичні образи. Коли йому треба було запам'ятати довгий список слів, він кожне слово зпівставляв з зоровим образом і подумки розташовував їх у ряд. Далі він так само подумки прогулювався вздовж цього ряду і відразу давав без­помилкову відповідь.

Слуховий тип пам'яті в людини переважає у тому разі, якщо вона краще запам'ятовує матеріал після його прослуховування. У професійній діяльності добре розвинена слухова пам'ять не­обхідна музикантам, філологам та усім тим, хто вивчає мову.

Нюхову, смакову та дотикову пам'ять певною мірою можна назвати професійними типами пам'яті, бо вони починають інтен­сивно розвиватися під впливом специфічної професійної діяль­ності, наприклад, у дегустаторів, парфумерів. Особливого розвит­ку вони можуть досягти при компенсації відсутніх видів пам'яті, наприклад, у незрячих.

«Чисті» типи пам'яті трапляються вкрай рідко. Найчастіше поєднуються зорова і слухова, зорова і рухова, слухова і рухова пам'яті. Найбільшого розвитку в людини досягають ті її види і типи, які пов'язані з її професійною діяльністю і які найчастіше використовуються. В математиків це, наприклад, абстрактні сим­воли, мовників — слова, художників — образи.

 

Пам'ять — це закріплення, збереження та відтворення людиною її минулого досвіду. Образи пам'яті називають уявленнями. Пам'ять виконує наступні функції: накопичення індивідуального досвіду, забезпечення зв'язку з минулим, перебіг психічних процесів та станів, єдність та цілісність людської особистості, захист осо­бистості від інформаційного перевантаження, неактуальної інформації, травмуючих переживань.


Існує значна кількість теоретичних підходів до вивчення пам'яті: фізіологічний, біохімічний, інформаційно-кібернетичний, психологічний. Фізіологічна теорія пов'язує збереження інформації з тривалою циркуляцією електричних потенціалів по замкнених нейронних колах. В основі біохімічної теорії пам'яті лежить ідея про модифікацію рибонуклеїнових кислот. Інформаційно-кіберне­тична теорія розглядає пам'ять як аналог електронно-обчислю­вальних машин. Найпоширенішими психологічними теоріями пам'яті є асоціативна, ґештальттеорія, біхевіоральна, психо­аналітична, діяльнісна, когнітивна. В асоціативній теорії пам'ять розуміють як складну систему асоціацій за схожістю, контрастом і суміжністю; ґештальттеорія феномени пам'яті пояснює через структурування матеріалу, що запам'ятовується; біхевіораль­на — розглядає пам'ять у контексті навчання; психоаналітична — з'ясуває роль емоцій, мотивів і потреб у запам'ятовуванні і забу­ванні матеріалу, а також описує психологічні механізми підсвідо­мого забування; діяльнісна — трактує пам'ять як особливий вид психологічної діяльності; когнітивна — розглядає пам'ять як одну із ланок загального процесу переробки інформації людиною.

Пам'ять класифікують за тривалістю закріплення та зберіган­ня матеріалу (сенсорна, короткотривала, довготривала), за харак­тером психічної активності (рухова, емоційна, образна, словесно-логічна), за ступенем розуміння матеріалу (механічна, логічна), за характером цілей діяльності (мимовільна, довільна). Сенсорна пам'ять — це миттєвий відбиток отриманої сенсорної інформації на периферичних частинах аналізаторів. Короткотривала пам'ять характеризується обмеженим часом зберігання інфор­мації (до ЗО с) і обмеженим обсягом (7±2 одиниці). Матеріал в ній зберігається в сенсорних кодах. Різновидом короткотривалої пам'яті є оперативна — пам'ять, яка забезпечує безпосереднє здійснення людиною актуальних дій і операцій. Довготривала пам'ять характеризується необмеженим часом зберігання інфор­мації і необмеженим обсягом. Уній матеріал зберігається в осмис­лених семантичних кодах. Рухова пам'ять — це запам'ятовування рухів та їхніх систем. Емоційна пам'ять — це пам'ять на пережи­вання. Образна пам'ять — це запам'ятовування уявлень конкрет­них предметів, явищ та їхніх властивостей. Словесно-логічна


Розділ IV