Розробіть програму особистісно-професійного самовдосконалення
4. Складіть програму самовиховання студента як особистості з орієнтацією на майбутню виховну діяльність із учнями (студентами).
5. Складіть таблицю «Основні напрями реалізації виховних функцій у вищій школі»
Тема 2.2. Психологічний аналіз учіння студентів
Компетенції (прогнозовані результати навчання)
Знання: основних понять та розуміння їх сутності; особливостей навчальної діяльності студента, критеріїв та рівнів їх пізнавальної активності, психологічних передумов і показників успішності студентів у навчально-професійній діяльності, знання основних причин неуспішності студентів і шляхи їх усунення.
Уміння:усвідомлювати і приймати цілі та завдання самостійної роботи; організовувати свою роботу, мобілізувати наявні ресурси для розв’язання поставленого завдання.
1. Студент як суб'єкт власної навчально-професійної діяльності.
2. Роль мотивації в навчально-професійній діяльності.
3. Організація самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів та розвиток їх творчого потенціалу як майбутніх фахівців.
4. Психологічні передумови і показники успішності студентів у навчально-професійній діяльності, причини неуспішності і шляхи їх усунення.
Основні поняття теми: навчально-професійна діяльність, учіння, мотивація навчання, пізнавальна потреба, пізнавальна активність, самоосвіта, творчість, алгоритм, креативність, неуспішність.
ОПОРНІ СХЕМИ ДО ТЕМИ
Види
діяльності
студента
Мета процесу
навчання
у вищій школі
Особливості
НАВЧАЛЬНої
діяльності
студента
Рівні пізнавальної
активності
студентів
Параметри
креативності
Основні риси
особистості студента,
що сприяють
формуванню
компонентів
творчої діяльності
Психологічні
причини
неуспішності
Основні
шляхи
усунення
неуспішності
Основні принципи
організації взаємодії
в навчально-
професійній
діяльності системи
«викладач-студент»,
«студент-студент»
Теоретичною основою
організації
навчального
процесу
у вищій школі є
теорія розвивального
навчання
основними принципами
якої є:
Навчання – це навчальна діяльність викладача (викладання) та учбова діяльність студента – учіння (вишкіл, научіння).
Навчання студента це складний процес учбової діяльності,в якій відбувається контрольоване засвоєння когнітивного і соціально-професійного досвіду, необхідних способів дій, які реалізуються через уміння. Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн розглядали учінняяк процес набуття знань, умінь і навичок, тоді як розвиток – це набування здібностей, нових якостей. Учіння(научіння) – процес набуття і закріплення (або зміна наявних) способів діяльності індивіда. Результатом учіння є елементи індивідуального досвіду (знання, уміння і навички). Учитися – це значить діяти різними способами для здобування знань, вироблення вмінь і навичок, оперувати ними при розв'язанні пізнавальних і практичних завдань. Навчання студента має суттєві відмінності від учіння школяра. Поняття «діяльність студента»є інтегрованим, бо її зміст поєднує в собі різні види діяльності студента: учбову, пізнавальну, професійно-трудову, фізкультурно-оздоровчу, художню, науково-дослідну, громадсько-політичну, спілкування, побутову та ін.
Учіння як пізнавальна діяльність має психологічну структуру, а її успіхи залежать від активності того, хто вчиться. Студент – суб'єкт навчання тоді, коли працює на вищому рівні активності, здатний ініціювати й здійснювати пізнавальну діяльність і брати на себе відповідальність за свої дії.
Щоб відповідати всім вимогами, які ставить держава до майбутніх фахівців, студент повинен цілеспрямовано, свідомо вчитися, опанувати всіма формами самоосвіти, щоб продовжувати працювати над собою і після закінчення вищого навчального закладу, бо освіченим фахівцем тепер вважається той, хто вміє самостійно здобувати знання протягом усього життя.
Навчання для студентів повинно набути особистісного життєвого сенсу, який поєднує розум, почуття і волю та виявляється в спрямуванні творчої пізнавальної активності на життєве самовизначення і професійне самоствердження, оволодіння професією і розвиток своїх потенційних можливостей.
Успіх у навчанні залежить від багатьох факторів, серед яких провідне місце займають мотиви (причини, що спонукають до навчання), установка (психологічне налаштування, готовність до діяльності), пізнавальні потреби й інтереси, а також цілеспрямованість та інші вольові якості студента.
Результати досліджень засвідчують, що висока позитивна мотивація може відігравати роль компенсаторного фактора за умови недостатньо високого рівня розвитку спеціальних здібностей. Саме тому важливим завданням є формування професійних мотивів навчання, потреби в набуванні професійних знань, умінь і навичок. Тоді навчання дає насолоду, викликає позитивні переживання, бажання працювати.
Психологи висловлюють думку про необхідність цілеспрямованого формування в студентів позитивної мотивації навчально-професійної діяльності, підкреслюючи складність управління цим процесом (А. К. Маркова).
У формуванні позитивної мотивації значна роль належить кураторові, який повинен вивчати мотив вступу студентів до університету, на той чи інший напрям підготовки.
Психолого-педагогічні умови забезпечення професійної мотивації їх навчання:
1. Формувати (і підтримувати) прагнення студентів виявити і ствердити себе через навчально-професійну діяльність. Із цією метою здійснювати:
– ознайомлення з майбутньою професійною діяльністю, її суспільною значимістю;
– створення уявлень про професіонала з обраної спеціальності, усвідомлення ближніх (безпосередніх) і кінцевих (перспективних) цілей професійного навчання;
– складання «Образу-Я» як фахівця;
– формування ціннісних орієнтацій, що пов'язані з професійною діяльністю;
– забезпечення умов для самопізнання, самовиховання, стимулювання прагнення до самовдосконалення;
– підтримання допитливості й «пізнавального» психологічного клімату в студентській академічній групі.
Як наслідок, формується часова перспектива, ідентифікація з професійною моделлю, уявлення про себе в майбутньому в ролі виконавця професійної діяльності.
2. Допомагати (навчати) мінімізувати тривожність, невпевненість щодо професійної діяльності, приділяти увагу розвиткові професійних якостей, здібностей до саморегуляції..
3. Навчання набуває життєвого сенсу, якщо приносить задоволення, переживання успіху, усвідомлення свого просування вперед. Тому самооцінку треба підвищувати за рахунок успіху, а не зниженням рівня домагань.
Розв'язання проблеми забезпечення професійної мотиваціїзалежить також і від викладачів:
– насичення змісту навчання інформацією, яка має значення для особистісного зростання студента як професіонала (професіоналізація знань із будь-якого предмету);
– нарощування змісту і новизни навчального матеріалу;
– надання студентам необхідної свободи (умов) для виявлення своїх творчих можливостей;
– творче ставлення самих викладачів до викладання свого предмету, інтерес до науки, їх компетентність і авторитетяк особистості;
– визначення, через які мотиви студент пішов навчатися саме до цього вищого навчального закладу;
– систематична діагностика реально діючих мотивів навчання студентів;
– стимулювання самоосвіти студентів, підтримування пізнавального інтересу до всього, що пов'язане з майбутньою професійною діяльністю.
Щоб навчально-професійна діяльність була повноцінною, потрібно внутрішньо відмовитися від очікування лише винагороди за неї у вигляді позитивних оцінок. Треба одержувати насолоду від самого процесу навчання.
Якщо навчання не має для людини особистісного сенсу, то це схоже на механічне заучування безглуздих слів, які не мають ніякого смислу і змісту, не викликають ніяких позитивних почуттів і нічого не значать для людини. Якщо навчання перетворюється в творчість, то це особливо сприятливо впливає на емоційну сферу студента, загострює його пам'ять і увагу, викликає почуття радості й задоволення, сприяє підвищенню інтересу до пізнавальної діяльності.
Лише за такої умови навчання змінює і настанови, і поведінку студента, і особистість його загалом, стає для нього особистісно-значущим.
Професійну мотивацію можна розвинути лише через власну розумову активність студента, через активну самостійну пізнавальну його діяльність. Передумовою успішної самостійної роботи студентів є рівень їх пізнавальної активності та самостійності. Для пізнавальної активності в навчанні характерним є стійкий інтерес до навчального матеріалу, зосередження на ньому уваги, спрямованість на подолання труднощів при його засвоєнні, виконання мисленнєвих операцій (аналізу і синтезу, порівняння тощо) для його розуміння. Психологи розрізняють три рівні пізнавальної активності: відтворююча; інтерпретуюча активність; творчий рівень активності.
Навчальна самостійність виявляється в уміннях студента систематизувати, планувати, контролювати й регулювати свою навчально-професійну діяльність, власні пізнавально-розумові дії без безпосередньої допомоги й керівництва з боку викладача.
У педагогічній психології виділяють такі рівні самостійної роботи студентів:на першому рівні студенти фактично здійснюють копіювання дій за поданим зразком; другий рівень – репродуктивна діяльність, спрямована на сприйняття інформації про різні властивості об'єкта, процесу чи явища, що загалом не виходить за межі запам'ятовування; третій рівень – продуктивна діяльність; четвертий рівень – самостійна творча діяльність студента.
Для розвитку самостійності студентівпотрібно формувати такі вміння:
– усвідомлювати і внутрішньо приймати цілі та завдання самостійної роботи;
– визначати, систематизувати і встановлювати послідовність виконання завдання;
– визначати і планувати послідовність дій (методів і засобів), необхідних для виконання завдання;
– організувати свою роботу, мобілізувати наявні ресурси для розв'язання поставленого завдання;
– самостійно контролювати свої дії, узгоджуючи їх із метою; якщо є потреба, то коригувати, уточнювати й регулювати;
– оцінювати результати своєї самостійної роботи та визначати її подальші перспективи;
– налагоджувати зв'язок із викладачем для презентації досягнутих результатів і отримання консультації.
Наявність психологічних бар’єрів, зокрема: відчуття «запрограмованості», надто висока «ціна» активності, наслідки невизнання результату, навчена безпорадність, звичка йти «шляхом найменшого опору», вплив групових настанов, відсутність досвіду самостійності, нерозвиненість вольової саморегуляції знижують самостійну роботу студентів, її ефективність і негативно позначаються на мотивації навчання.
Важливою передумовою позитивної мотивації й ефективності самостійної навчальної роботи студентів є розвиток у них творчості і пізнавальних здібностей.
Творча людина – це результат усього досвіду її спілкування і спільної діяльності з людьми, результат її власної активності. Студентський вік – сенситивний для сходження до вершин творчості, з яких починається соціальна (об'єктивна) творчість.
Основа творчості – креативність. Параметри креативності:1) оригінальність; 2) семантична гнучкість; 3) образна адаптивна гнучкість; 4) здатність народжувати нові ідеї в нерегламентованих умовах.
Формуванню в студентів компонентів творчої діяльності сприяють такі особистісні риси: позитивна «Я-концепція», упевненість у своїх можливостях; схильність до ризику; розвиток уяви, прихильність до фантазування; самодисципліна; відповідальність.
Заважають формуванню компонентів творчості 1) слабка мотивація навчально-професійної діяльності; 2) негативна «Я-концепція»; 3) конформізм; 4) відсутність самодисципліни. Ці якості можуть бути також причиною неуспішності студентів.
Для успішного навчання у вищих навчальних закладах важливо, щоб студент не просто вмів учитися самостійно, а спрямовував свою творчу пізнавальну активність на життєве самовизначення і професійне самоствердження.
Успішність навчання студента залежить також від профілю вищого навчального закладу і особливостей спеціальності.
Важливим фактором успішності студента також є індивідуальний стиль його навчально-професійної діяльності, що виявляється в стійких способах її здійснення відповідно до індивідуально-психологічних особливостей (темп роботи, період реагування, швидкість запам'ятовування та ін.) та наявних навчальних умінь і навичок.
Успішність студентів визначається не лише станом організації навчального процесу у вищій школі, а й психологічними закономірностями навчально-професійної діяльності, рівнем сформованості в студентів навчальних дій і операцій. Неврахування усього цього може бути однією з численних причин неуспішності студентів.
Психологічні причини неуспішності:
– недостатній розвиток вольової сфери (низький самоконтроль і недостатня довільність психічних функцій);
– недисциплінованість і неорганізованість;
– несистематична робота, що знижує її ефективність; лінощі, пасування перед труднощами; емоційна нестабільність і високий рівень тривожності; не ідентифікація з роллю студента; великі прогалини в знаннях, у т. ч. і через недостатню шкільну підготовку; надання студентом переваги відпочинку, веселощам тощо.
Причинами неуспішності студентів можуть бути також: нейрофізіологічні,педагогічні, низька інтенсивність навчальної діяльності, недооцінка студентами теоретичних знань, не сформованість прийомів мислення, не володіння раціональними методами пізнання, прагматична спрямованість на близьку мету (здати залік, екзамен тощо), низька ефективність та невміння вчитися, пропуски занять, відсутність індивідуального, диференційованого підходу з боку викладачів, незадовільні побутові умови проживання, важкий матеріальний стан, відсутність допомоги й підтримки від батьків тощо.
Рекомендована література
Основна
1. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи К.: 2000, – 313с.
2. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологыя вищоъ школи (Практикум), – К.: 2008, – 333 с.
3. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования М.: 2005. – 392 с.
4.
Додаткова
1. Білецька С.Л.Мотивація навчання як важливий фактор пізнавальної активності студентів // Педагогічний процес: теорія і практика. – Випуск 2. – 2004. – С. 310-315.
2. Буряк В.Умови та засоби самоосвіти студентів // Вища освіта. – 2002. – №6. – С. 18-22.
3. Рєзнік Т.І.Психологічний зміст труднощів у навчанні студентів-першокурсників // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – №1. – С. 1-3.
4. Туркот Т.І., Осадчук І.В. Технологія самостійної роботи студентів, що зберігає їхнє здоров’я // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. – 2006. – №3. – С. 65-73.
Завдання та запитання для самоконтролю
1. Обґрунтуйте, чому навчально-професійна діяльність є провідною діяльністю в студентському віці. Які зміни в структурі особистості студента відбуваються під її впливом?
2. Як співвіднести психологію мотивації учіння та психологію свободи? Як реалізує себе психологія свободи?
3. Проаналізуйте (з погляду структури діяльності) учіння студента.
4. Розкрийте зміст поняття «вміння вчитися». З яких дій студента складається його вміння вчитися?
5. Проаналізуйте критерії ефективності учіння. Які причини неуспішності студентів і шляхи їх подолання?
6. Розкрийте можливості для розвитку самостійного творчого мислення студентів у процесі навчання.
7. Поясніть положення: «Творчість – це не здібність людини, це її сила, її внутрішній потенціал» (В.В.Давидов).
8. Доведіть, що «навчатися і не розмірковувати над вивченим – даремно витрачати час. Розмірковувати не навчаючись – згубно» (Конфуцій).
9. Назвіть відмінності між процесом засвоєння матеріалу та учінням?
10. Чи буде студент старанно вчитися, якщо в нього відсутні і пізнавальна потреба, і професійна мотивація?
Завдання для самостійної роботи
1. Опрацюйте першоджерела,конспект лекції.
2. Визначити основні поняття теми,які не подані у глосарії, та запишіть їх із поясненням у тематичний словник.
3. Закінчіть речення: «Я – об'єкт учіння, коли...»; «Я – суб'єкт учіння, коли...».
4. Сформулюйте свої принципи ефективного засвоєння студентами педагогічної майстерності.
Контрольні питання
1. Предмет психології вищої школи, її завдання, основні категорії.
2. Роль психолого-педагогічної підготовки майбутнього викладача вищої школи.
3. Структура і міждисциплінарні зв’язки курсу «Психологія вищої школи».
4. Методологія науково-психологічних досліджень. Класифікація методів психології вищої школи та їх загальна характеристика.
5. Студентство як особливе соціально-психологічне явище. Своєрідність соціальної ситуації розвитку сучасного студента.
6. Характеристика студентського віку як особливого періоду розвитку людини.
7. Суперечності студентського віку та шляхи їх розв'язання.
8. Адаптація студента-першокурсника до навчання у вищій школі.
9. Динаміка розвитку студента протягом його навчання у вищому навчальному закладі (проблеми і завдання).
10. Новоутворення студентського віку як передумова успішного розв'язання професійних завдань молодим фахівцем.
11. Вимоги до особистості фахівця з вищою освітою.
12. Фактори, що визначають соціально-психологічний портрет сучасного студента.
13. Аналіз особистості студентської молоді залежно від мотивів вибору нею професії (спеціальності) і здобуття вищої освіти.
14. Типологія сучасних студентів.
15. Психолого-педагогічна модель особистості викладача вищої школи.
16. Психологічні типи викладачів і оцінка ефективності їх педагогічної діяльності.
17. Типи викладачів «очима» студентів.
18. Механізми та джерела соціалізації особистості студента в умовах вищої школи.
19. Формування «Я-концепції» студента як показника особистісного його зростання протягом навчання у ВНЗ.
20. Формування професійної спрямованості особистості студента. Розвиток професійної ідентичності.
21. Психологічні особливості виховання студентів у процесі навчання.
22. Самовиховання і саморозвиток майбутніх фахівців із вищою освітою.
23. Соціально-психологічні чинники та психологічні механізми формування моральних якостей студентів.
24. Формування психологічної готовності студентів до самостійного виконання професійних функцій після закінчення вищого навчального закладу.
25. Психологічні засади педагогічного управління навчальним процесом у вищій школі.
26. Психологічні основи педагогічного контролю та оцінки якості навчання студентів.
27. Навчально-професійна діяльність як провідна діяльність студентів, її психологічні особливості, структура і функції.
28. Мотивація учіння студентів, її розвиток у процесі навчання.
29. Пізнавальні психічні процеси в навчальній діяльності студента.
30. Емоційно-вольові процеси і психічні стани в навчально-професійній діяльності студента.
31. Психологічні особливості засвоєння знань студентами.
32. Психолого-педагогічні аспекти організації самостійної роботи студентів.
33. Розвиток самостійного творчого мислення студентів у процесі навчання.
34. Академічна успішність студентів, критерії та умови її ефективності. Причини неуспішності та їх подолання.
35. Індивідуальний стиль навчально-пізнавальної діяльності студента, його формування та врахування в процесі навчання.
36. Особливості змісту і структури науково-педагогічної діяльності викладача.
37. Психологічні передумови ефективності діяльності викладача. Роль його настанов і особливостей «Я-концепції».
38. Шляхи формування педагогічної майстерності й підвищення рівня професіоналізму викладача вищої школи.
39. Психологічні особливості студентської академічної групи, її структура і зміст діяльності.
40. Соціально-психологічні явища в студентській академічній групі та їх вплив на особистість студента.
41. Рівні розвитку студентської академічної групи та шляхи формування студентського колективу.
42. Проблема керівництва і лідерства в студентській академічній групі. Психологічні засади студентського самоврядування.
43. Професійно-педагогічне спілкування та його особливості в умовах вищого навчального закладу.
44. Стилі професійно-педагогічного спілкування та оцінка їх ефективності.
45. Психологічні умови ефективності професійного діалогу.
46. Бар’єри професійно-педагогічного спілкування, їх причини та шляхи подолання.
47. Взаємини «викладач – студент» як чинник становлення і розвитку особистості майбутнього фахівця та їх оптимізація.
48. Позиція викладача в навчально-професійній взаємодії зі студентами (розуміння, визнання і прийняття студента).
49. Конфлікти у взаєминах «студент – викладач», «викладач-студентська академічна група», їх причини та шляхи конструктивного розв’язання.
50. Основні напрями реалізації виховних функцій у вищій школі.
Практичні завдання
1. Скласти психологічний портрет «ідеального», на Вашу думку, студента.
2.Запропонувати програму підвищення рівня соціально-психологічної адаптації студентів.
3.У групі один студент постійно провокує викладача: піддає сумніву викладений матеріал, постійно ставить йому запитання, некоректно себе поводить. Одночасно цей студент є визнаним лідером у групі.
Чим можна пояснити таку поведінку студента?
На які запитання викладачеві треба відповідати?
Який обрати викладачеві оптимальний спосіб реагування на таку поведінку студента?
4.Студент на заняттях із суспільної дисципліни часто висловлює необґрунтовані думки, вважаючи себе геніальним. Одночасно він підкреслює своє зверхнє ставлення до молодого викладача, бере під сумнів його обізнаність з предмета, щоразу на лекціях або семінарах ставить одне й те саме безглузде запитання: «Скільки портів у Нілу?». Група мовчки спостерігала за цим поєдинком.
Чим можна пояснити таку зухвалу поведінку студента?
Як Ви вчинили б на місці викладача?
5.Здібний студент часто запізнюється і пропускає заняття, пояснюючи таку поведінку своїми психофізіологічними особливостями.
Дії викладача:
а) оголосити догану, вжити рішучих заходів для встановлення суворих правил дотримання дисципліни, як крайній захід – відрахування;
б) з’ясувати причини запізнень, запропонувати спільно знайти оптимальний режим роботи;
в) не змінювати нічого;
г) запропонувати студентові організувати творчу групу для створення інноваційного освітнього середовища;
д) Ваш варіант.
6. Скласти модель творчої особистості фахівця:
а) щодо професійної діяльності;
б) щодо ставлення до інших людей;
в) щодо самого себе.
7. Студент ігнорує вказівки викладача, робить усе по-своєму, не реагує на зауваження. Які мають бути дії викладача?
а) з’ясувати мотиви впертості студента і, розуміючи їхню несуттєвість, застосувати звичайні адміністративні заходи;
б) в інтересах навчання намагатися переконати студента, викликати прихильність до себе, налаштувати на сприятливий діловий контакт для подальшої спільної роботи;
в) спробувати вплинути на студента через авторитетних для нього членів академічної групи;
г) спочатку подумати про те, що залежить від поведінки викладача, чи не робить він сам помилок, а вже потім з’ясувати, у чому правий і в чому неправий цей студент;
д) ваш варіант.
8. Педагогічні ситуації.
А. Зробіть зауваження студентові, який запізнився на заняття.
Б. Поясність студентові, що він не справляється зі своїми навчальними обов’язками.
В. Попросіть студента прийти до університету в неділю і допомогти Вам по кафедрі.
Г. Студент займає Вас розмовою, а Вам треба перевіряти конспекти для самостійної роботи.
9. Молодий викладач, що є профоргом кафедри, часто організовував різні заходи для створення дружньої атмосфери і розвитку неформального спілкування між колегами. Водночас на засіданнях кафедри, теоретичних семінарах неодноразово дорікав колективу і завідувачеві кафедри за неготовність до реформування, звинувачував у консерватизмі, небажані знаходити нові форми роботи зі студентами. Унаслідок цього стосунки переросли в конфліктну ситуацію.
Чим можна пояснити таку поведінку молодого викладача?
Як учинили б Ви, якщо б обіймали посаду завідувача кафедри?
10. Перед початком вивчення нової фахової дисципліни директор інституту представив студентам 4-ого курсу нового викладача як людину, яка має повагу серед колег, активно займається науково-дослідницькою роботою і має багато друкованих праць, є визнаним фахівцем у своїй науковій галузі.
Через певний час, після кількох лекцій думки студентів щодо цього викладача розділилися: певна частина групи почала висловлювати різке незадоволення ним, інша – була лояльніша до нього, загалом їм подобався, а ще інші не виявили ніякого особистого ставлення.
Що могло змінити ставлення певної частини групи студентів до викладача?
Чому група по-різному оцінила науково-педагогічну діяльність викладача?
Від чого залежить авторитет викладача вищої школи?
11. Викладач через невідому причину достроково закінчив заняття. Одна студентка випадково потрапила на очі директорові інституту і на запитання, чому вона не на занятті, відповіла, що викладач відпустив групу. Після цього викладач мав неприємну розмову з дирекцією інституту.
Перед іспитом викладач заявив, що не буде його приймати, поки не буде з’ясовано особу, яка доповіла про нього дирекції.
Як вчинити в цій ситуації студентці? Групі?
Які норми педагогічної етики порушив викладач?
12. Студенти 2-го курсу написали деканові факультету заяву, в якій обґрунтовано просили замінити викладача з фахової дисципліни. Рішенням деканату прохання студентів виконано.
Через якийсь час ці самі студенти знову написали заяву з аналогічним проханням щодо іншого викладача.
Які можливі причини виникнення і повторення такої ситуації?
Що має зробити керівництво, щоб не виникало подібних конфліктів студентів з викладачами?
Чи потрібна допомога психолога в цій ситуації? Яка? Кому?
13. Студенти на 4-ій парі вже 15 хв чекають викладача, розуміючи, що предмет профільний і важливий у їхній спеціалізації. Згодом між самими студентами виникає конфліктна ситуація: йти з лекції чи зачекати. Більшість вирішує йти, а менша частина залишається. Викладач прийшов через 30 хв і побачив, що частини студентів в аудиторії немає. Не пояснивши свого спізнення, одразу вирішив написати доповідну в деканат на цей курс.
Чи правильно вчинили студенти в цій ситуації, і ті, хто пішов, і ті, що залишилися чекати викладача?
Як треба було вчинити викладачеві? Чому саме так?
14. Молодий викладач, зайшовши до аудиторії, намагався відразу привернути до себе увагу студентів, проте ті його знехтували, розмовляючи далі. Після кількох невдалих спроб організувати роботу, викладач підійшов до студентів, сів на вільне місце і кілька хвилин поспілкувався з ними, намагаючись ближче познайомитися з ними. Після цього він швидко організував групу до навчальної діяльності.
Чому студенти так поводилися?
Чи правильно повів себе викладач у цій ситуації? Як би Ви діяли за цих обставин?
15. Перший курс навчання. Студент не складає іспиту. Вдома він говорить, що отримав негативну оцінку, але викладач оцінив його необ’єктивно. Батьки звертаються до керівництва факультету з проханням з’ясувати конфліктну ситуацію.
Чому може виникнути така ситуація?
Як викладач може довести правоту власного погляду учасникам конфлікту?
Що можна порадити студентові в цій ситуації?
Які Ви бачите шляхи розв’язання конфліктної ситуації (з боку викладача, дирекції)? Що порадите батькам?
16. Студенти одного з лекційних потоків щоразу спізнюються на п’ять хвилин і заходять в аудиторію поодинці.
Як ви будете реагувати?
17. Часто висловлюючи студентам невдоволення щодо їхніх запізнень на навчальні заняття, Ви самі спізнилися на 5-10 хв на лекцію або семінар.
Як Ви вчините?
18. Вам передають подарунок від академічної групи, в якій Ви будете приймати іспит.
Якими будуть Ваші дії, слова?
19. Після заняття студенти скаржаться Вам на іншого викладача, який часто робить негативні зауваження щодо їхньої розумової діяльності.
Як у цій ситуації не принизити гідність свого колеги?
Як можна виявити співчуття студентам?
20. Доведіть, що «навчатися і не розмірковувати над вивченим – даремно витрачати час. Розмірковувати не навчаючись – згубно» (Конфуцій).
Орієнтовна тематика ІНДЗ
1. Психологічна готовність першокурсників до навчання у вищій школі.
2. Розвиток потребісно-мотиваційної сфери студентів у процесі навчання.
3. Соціально-психологічні чинники соціалізації особистості студента як майбутнього педагога.
4. Роль психолого-педагогічної підготовки майбутнього викладача вищої школи.
5. Психологічна модель особистості фахівця з вищою освітою.
6. Пізнавальні психічні процеси в навчально-професійній діяльності студента.
7. Розвиток самостійного творчого мислення студентів у процесі навчання.
8. Психологічні проблеми реалізації принципів Болонського процесу у ВНЗ України.
9. Соціально-психологічні передумови згуртування студентської групи.
10. Педагогічний конфлікт у взаєминах «студент – викладач», його особливості, причини виникнення та моделі конструктивного розв'язання.
11. Соціально-психологічні чинники і психологічні механізми формування національної самосвідомості студентів.
12. Психологічна культура як складник професіоналізму викладача.
13. Психологічна адаптація молодого викладача до науково-педагогічної діяльності.
14. Психолого-педагогічні особливості самостійної навчально-пізнавальної роботи студентів.
15. Психологічна служба у ВНЗ.