Той, хто хоче розвинути свою волю, повинен навчитися долати перешкоди. 3 страница
• розвиток інтелекту;
• розвиток емоційної сфери;
• розвиток стійкості до стресів;
• розвиток впевненості в собі;
• розвиток позитивного ставлення до світу і прийняття інших;
• розвиток самостійності, автономності;
• розвиток мотивації самоактуалізації, самовдоско-налення.
Стадії соціалізації
1. Первинна.
2. Стадія індивідуалізації (підлітки, юнаки).
3. Стадія інтеграції.
4. Трудова.
5. Післятрудова.
Механізми соціалізації
1) ідентифікація;
2) наслідування;
3) навіювання;
4) соціальна фасилітація;
5) конформність.
Багато наук беруть до уваги соціальну зрілість особистості, а для такої відносно нової галузі людинознавства як акмеологія (з грецької асmе- розквіт), - це стержнева проблема. У сфері дослідження цієї науки - процес і результат досягнення людиною вершин як індивідумом, особистістю, суб`єктом діяльності (в тому числі професійної) і індивідуальністю. У особистісної зрілості чотири “кити”, чотири основні, базові складові, навколо яких групуються багато інших:
а) відповідальність;
б) витриманість;
с) саморозвиток;
г) позитивне мислення, позитивне ставлення до світу (цей компонент наявний у всіх попередніх).
Питання і завдання для самоконтролю
1. Що означає бути людиною?
2. Що означає бути особистістю?
3. В чому сутність потенціалів особистості?
4. Які спільні питання розглядаються у різних теоріях особистості?
5. Як пов’язані елементи структури особистості?
6. Які фактори впливають на психічний розвиток особистості?
7. В чому полягає соціалізація особистості?
Теми рефератів
1. Класифікація і зміст новітніх теорій особистості.
2. Умови і фактори нормального та аномального розвитку особистості.
3. Проблема стійкості особистості.
Література для самоосвіти
1. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. – К., 2003.
2. Бех І.Д. Виховання особистості. Сходження до духовності: Наук. видання. – К.: Либідь, 2006. – 272 с.
3. Вагин И.О. Заяц, стань тигром!: Практическая психология. – М.: “РИПОЛ КЛАССИК”, 2000. – 268 с.
4. Дубравська Д. М. Основи психології: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2001. – 280 с.
5. Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. Кофліктологія: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2003. - 298 с.
6. Козлов Н.И. Формула личности. – СПб.: Питер, 2000. – 368 с.
7. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Рефл−бук; К.: Веклер, 1999. – 528 с.
8. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Вища школа, 2000. – 479 с.
9. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; За ред. Ю.Л. Трофімова. – К.: Либідь, 1999. – 558 с.
10. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П.П. Горностая, Т.М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. − 320 с.
11. Семиченко В.А. Психология личности. - К.: Изд. Эшке А.Н., 2001. - 421 с.
12. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2006. – 520 с.
Лекція 4
ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ
ОСОБИСТОСТІ
Нещастя буває пробним каменем характерів.
(Оноре де Бальзак)
План
1. Поняття про темперамент, його властивості.
2. Характеристика типів темпераменту.
3. Врахування темпераменту в діяльності людини.
4. Поняття про характер, його місце в структурі особистості.
5. Акцентуації характеру.
1. Поняття про темперамент, його властивості
Неповторність психіки кожної людини пов`язана з особливостями фізіологічної будови і розвитку організму, з різноманітними зовнішніми впливами соціального середовища. До фізіологічної підструктури особистості відносяться: статевовікові властивості психіки, а також темперамент. Будь-яка людина повинна постійно враховувати особливості темпераменту людей, з якими їй доводиться працювати і спілкуватися.
Спостерігаючи за людьми, їх роботою, навчанням, спілкуванням, можна зробити висновок щодо відмінностей у їхній поведінці.
Поведінку може характеризувати:
• активність - інтенсивність взаємодії з навколишнім світом;
• реактивність - сила і тривалість реакцій після завершення дії стимулу;
• темп дій - швидкість виконання різних дій (мова, ходіння, рух та ін.);
• чутливість - тонкість сприйняття зовнішнього світу;
• пластичність (або ригідність) - здатність (чи нездат-ність) до швидкої перебудови в діяльності;
• підлеглість (домінантність) - схильність підкорятися (або підкоряти), бути веденим (або ведучим);
• нейротизм - неврівноваженість, нестабільність;
• емоційність - ситуативні переживання, що виявляються у зацікавленому ставленні людини до когось, чогось (задоволення-незадоволення, страждання, напруга, збудження-заспоко -єність тощо). За емоційністю люди поділяються на емоційно стійких (стабільних) та тривожних (нестабільних);
• емоційна стабільність характеризується врівнова-женістю, стійкістю до перешкод, холодністю, негнучкістю, нездатністю співчувати переживанням інших;
• емоційна нестабільність - це постійне емоційне напруження, переживання особистої поразки, підвищена чутливість до невдач і помилок, самозвинувачення, прагнення до самовдосконалення;
• екстраверсія - спрямованість назовні; екстраверти потребують від навколишнього середовища постійної стимуляції, вони товариські, прагнуть до нових вражень, схильні до ризику, готові до швидких реакцій, їхня поведінка характеризується розкутістю, вони оптимістичні, веселі, запальні та агресивні, сприймають людей і явища поверхово;
• інтроверсія - спрямованість усередину, на себе; інтроверти живуть багатим внутрішнім світом, чим стимулюють свою життєву активність. Вони замкнені, малотовариські, загальмовані, серйозні, витримані, дотримуються порядку, схильні до самоспоглядання, уникають компанії, віддані дружбі з обмеженим колом людей.
Основна причина різної поведінки у різних людей - в їх темпераменті, тобто в динамічних особливостях психіки особистості (темп, ритм, інтенсивність психічних процесів (але не їх зміст). Саме тому темперамент не може бути “хорошим” або “поганим”.
Темперамент - це біологічний фундамент особистості, який базується на властивостях нервової системи, пов'язаний з будовою тіла та обміном речовин в організмі. Темперамент успадковують, а тому зусилля людини мають спрямовуватися не на його зміну, а на те, щоб його знати та використовувати для адекватної реалізації у відповідній діяльності. Це зумовлюється тим, що темперамент визначає стиль поведінки людини та способи організації нею своєї діяльності.
Генетично детерміновані властивості, що визначають атрибут структури особистості, пов'язав з темпераментом Г. Айзенк. Як показники основних властивостей особистості було обрано екстраверсію-інтроверсію і нейротизм як емоційну нестійкість, напруження, емоційну збудливість, депресивність. Виразність цих властивостей пов'язана зі швидкістю вироблення умовних рефлексів та їх міцністю, балансом процесів збудження-гальмування в центральній нервовій системі та рівнем активації кори головного мозку з боку ретикулярної формації. Встановлено зв'язок між цими психічними властивостями і фізіологічними показниками. Для екстраверта (порівняно з інтровертом) характерним є:
• труднощі щодо вироблення умовних рефлексів;
• більша терпимість до болю;
• товариськість, імпульсивність, недостатній самоконт-роль, відвертість у почуттях, життєрадісність, впевненість у собі, невитриманість тощо.
Особливості поведінки інтроверта:
• зануреність у себе;
• труднощі щодо встановлення контактів з людьми, адаптації до релігій;
• висока оцінка етичних норм, планування майбутнього, контроль своїх почуттів тощо.
На першому полюсі нейротизму - нейротики, які характеризуються: нестабільністю, неврівноваженістю нервово-психічних процесів, емоційною нестійкістю, лабільністю (рухливістю) вегетативної нервової системи; збудженістю, змінністю настрою, чутливістю, загальмованістю, нерішучістю.
Другий полюс нейротизму - це емоційно стабільні люди, для яких характерні спокій, врівноваженість, впевненість, рішучість.
Показники екстраверсії-інтроверсії і нестабільності-стабільності взаємозалежні та біполярні. Кожен із них - це континуум між двома полюсами крайнощів вираження особистісних властивостей. Поєднання двох даних різного ступеня виразності властивостей і становить своєрідність особистості. Характеристики більшості людей частіше тяжіють до центру. А віддаленість є свідченням ступеня виразності відповідної властивості.
2. Характеристика типів темпераменту
Наукова основа побудови теорії темпераменту була розроблена І. П. Павловим (1849-1936) у його вченні про типологічні властивості нервової системи тварин і людей. Видатний фізіолог виділив три основні властивості нервової системи - силу, врівноваженість і рухливість збуджувального і гальмівного нервових процесів. За його даними, з можливих комбінацій цих властивостей доцільно розглядати лише чотири основні, які характеризують чотири типи вищої нервової діяльності. Ці комбінації збігаються з античною класифікацією темпераменту. Так, сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи розглядався І. П. Павловим як відповідний темпераменту сангвініка; сильний, врівноважений, інертний - темпераменту флегматика; сильний, неврівноважений - темпераменту холерика; слабкий - темпераменту меланхоліка.
У працях психологів Б.М. Теплова (1890-1965), В.Д. Небилицина (1930-1972) та інших було доведено, що структура властивостей нервової системи є складнішою, а кількість основних комбінацій цих властивостей значно більша, ніж це вважалося раніше. Однак для практичного психологічного вивчення особистості достатньо розподілу на чотири основні типи темпераменту (таблиця 4.1).
Так, для холеричного темпераменту характерні високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкі рухи, а також сила, імпульсивність і яскрава виразність емоційних переживань. Якщо немає адекватного виховання, в поведінці холерика можуть закріпитися такі риси, як нестриманість, гарячковість, нездатність до самоконтролю в емоціогенних умовах.
Сангвінічному темпераменту властиві висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки і рухів, емоційність, вразливість і лабільність. Водночас переживання сангвініка неглибокі, а його рухливість при негативних виховних впливах призводить до втрати необхідної зосередженості, до поспіху, а іноді й поверховості.
Меланхолічний темперамент пов'язується з низьким рівнем нервово-психічної активності, стриманістю та приглушеністю моторики й мовлення, значною емоційною реактивністю, глибиною і стійкістю почуттів при слабкому зовнішньому їх виявленні. Тому за недостатнього виховного впливу в меланхоліка можуть розвинутися підвищена емоційна вразливість, замкненість і відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань, які не відповідають об'єктивній дійсності.
Таблиця 4.1 - Характеристика темпераментів
| Сангвінік | Холерик |
| Легка пристосованість до умов, що змінюються Високе протистояння труднощам життя Рухливість Товариськість Широке коло знайомих Часта зміна прихильностей Активність і працездатність Швидке переключення на нову роботу Легко перенавчається Продуктивність діяльності Оптимістичність Поверховість у сприйнятті людей і явищ Нудність і млявість за відсутності зовнішніх стимулів | Підвищена збудливість Цілеспрямованість Велика життєва енергія Недостатність самовладання Невитриманість Неврівноваженість Різкість Поривчастість рухів Змінність настрою від злету до падіння Нетерпимість Запальність Галасливість |
| Флегматик | Меланхолік |
| Мала чутливість та емоційність Спокій Повільність Врівноваженість Впертість Терплячість Витриманість Самовладання Витривалість Працездатність Інертність Надійність у дружбі Несхильність до змін оточення Вузькість кола спілкування Хороше протистояння сильним і тривалим подразникам | Висока чутливість Емоційна вразливість Пасивність Загальмованість Інертність Сльозливість та образливість Боязливість Тривожність Невпевненість у собі Нерішучість Невиразність міміки та рухів Настороженість до всього нового Ніяковість у присутності нових людей Самостійність Співчутливість до людини Багатство асоціативного внутрішнього світу |
Флегматичний темперамент характеризується такими ознаками поведінки, як низький рівень активності та невміння переключатись, повільність і спокій у діях, міміці та мовленні, рівність, сталість, глибина почуттів і настроїв. При неадекватному вихованні у флегматика можуть розвинутися такі негативні риси, як млявість, збідненість та слабкість емоцій, схильність лише до звичних дій.
Зазначені психологічні характеристики діяльності й поведінки притаманні людям з так званим “чистим” типом темпераменту. Вони можуть бути замасковані рисами характеру, які відповідають вимогам соціального оточення та діяльності й не завжди збігаються з “детермінованим” типом темпераменту, динамічними рисами поведінки. З іншого боку, притаманні людям якості можуть не збігатися з "чистими" типами, а розподілятись у певному континуумі проміжних типологічних позицій.
Цікавий приклад щодо впливу темпераменту на сприйняття однієї і тієї самої ситуації наводить відомий юрист А. Ф. Коні у роботі “Пам'ять і увага”: “Трамвай наїхав на жінку, яка переходила рейки, і спричинив їй тяжкі ушкодження або, може, і смерть, внаслідок того, що вона не звернула увагу на попереджувальний дзвінок, або тому, що його було подано надто пізно”.
Сангвінік, хвилюючись, скаже: “Це була жахлива картина - почувся надривний крик, ринула кров. Мені почувся навіть тріск кісток. Ця картина стоїть перед моїми очима, переслідує мене, хвилює, тривожить”.
Холерик, обурюючись, скаже: “Розчавили жінку! Я давно казав, що міська управа недбала щодо виконання своїх обов'язків. Чи можна доручати керування трамваєм таким водіям, які не вміють своєчасно дзвонити і попереджувати неуважного чи тугого на вухо перехожого? І от маємо результат. Судити треба за ці хиби, і строго судити!”
Флегматик скаже: “Їхав я на візку і бачу: стоїть трамвай, біля нього натовп, щось дивляться. Я підвівся і бачу: лежить якась жінка поперек рейок, мабуть, наїхали і роздавили. Я сів на своє місце і сказав візнику: пішов швидше”.
Меланхолік скаже: “На моїх очах вагон роздавив нещасну жінку. І от людська доля: можливо, вона поспішала до люблячого чоловіка, до дітей, під сімейний дах. І все розбито, знищено, залишилися сльози і скорбота про втрату, яку не повернеш. Картина осиротілої сім'ї з болем виникає в душі”.
З цих прикладів бачимо і домінуючі вроджені емоції (у холерика - схильність до люті і гніву тощо), і прояв екстраверсійності-інтроверсійності, ригідності та ін.
Темперамент може стати джерелом роздратування і напруження у стосунках людей. Наприклад, мати і дитина мають різні темпераменти: мати-сангвінік - швидка, рухлива, експресивна, а донька - флегматик. Досить велика вірогідність того, що мати буде постійно обурюватися повільністю, інертністю своєї дитини, нервуючи і її, і себе. І все це тому, що донька успадкувала темперамент батька, ті ж самі якості якого жінка-мати сприймає як позитивні - спокій, врівноваженість, терплячість, самовладання, надійність тощо.
Цей приклад цікавий тим, що доводить: один і той самий темперамент одним і тим самим суб'єктом сприймається з протилежних позицій, один і той самий темперамент одного й того самого суб'єкта може і дратувати, і захоплювати.
Щоб з'ясувати вплив темпераменту на дії і поведінку людини, уявімо собі таку картину: четверо друзів із різними темпераментами мали на меті піти в театр. Але... вони спізнилися. Які їхні дії в цій ситуації? Велика ймовірність того, що:
• сангвінік одразу оцінить ситуацію і зрозуміє, що до партеру його вже не пустять, тому поспішить наверх на найближчий ярус;
• холерик почне сперечатися з білетером, сподіваючись потрапити на своє місце. Він переконуватиме, що годинник у театрі поспішає, що світло ще не вимкнене і він нікому не “відтопче” ноги і, можливо, навіть спробує відтиснути білетера та продертися у залу, до глядачів;
• флегматик поміркує приблизно так: “Ну, по-перше, трагедії великої не сталося. І потім, перший акт, як правило, взагалі нецікавий - актори ще не розігралися. Піду я спокійно до буфета, з'їм морозива, а потім додивлюся виставу у партері у своєму зручному бархатному кріслі... Бігти на якісь жорсткі лавки верхніх ярусів? Ні, це вже не для мене!”;
• меланхолік висловиться подумки приблизно так: “Ну що ж, звичайно, мені і на цей раз не поталанило”. І майже в сльозах піде додому.
3. Врахування темпераменту в діяльності людини
Динамічні риси особистості людини виступають не тільки у зовнішній манері поведінки, не тільки в рухах – вони проявляються і в розумовій сфері, в сфері спонукань, в загальній працездатності. Природньо, особливості темпераменту проявлються під час навчальних занять і в трудовій діяльності. Але головне полягає в тому, що відмінності за темпераментом – це відмінності не за рівнем можливостей психіки, а за своєрідністю її проявів.
Для оптимізації умов діяльності (в тому числі й навчальної) бажано:
1. Перед сангвініком безперервно ставити нові і, якщо є можливість, цікаві завдання, які потребували б його зосередже-ності і напруження, необхідно постійно включати його в активну діяльність, систематично заохочувати його зусилля.
2. Контролювати діяльність холерика якомога частіше; в роботі з ним неприпустимі різкість і невитриманість, оскільки це може викликати негативну реакцію у відповідь, водночас будь-який його негативний вчинок має бути вимогливо і справедливо засуджений; негативну оцінку допустимо використовувати в дуже енергійній формі та настільки часто, наскільки це необхідно для поліпшення його роботи або навчання.
3. Флегматика необхідно залучити до активної діяльності і зацікавити; він потребує систематичної уваги, його допустимо різко переключати з одного завдання на інше.
4. Щодо меланхоліка недопустимі не тільки різкість, грубість, а й підвищений тон, іронія; про його вчинок, провину краще поговорити наодинці; для меланхоліка вкрай необхідним є прояв особливої уваги, вчасна оцінка успіхів, рішучості та волі; негативну оцінку слід використовувати з великою обережністю, пом'якшуючи її негативні дії.
Особливо важливо пам'ятати про те, що в нормальних умовах темперамент має прояв лише в особливостях індивідуального стилю і не визначає результативність діяльності. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність діяльності суттєво підсилюється, бо попередньо засвоєні форми поведінки стають неефективними і необхідні додаткова енергетична або динамічна мобілізація організму, аби впоратися з несподіваними чи дуже сильними впливами-подразниками. Типовим прикладом екстремальної ситуації може бути необхідність відповідей, зокрема на екзаменах, співбесідах тощо. За цих умов корисно враховувати таке:
1) зайва поспішність сангвініка або невиправдана поривчастість холерика може призводити до недостатньо обміркованих відповідей;
2) флегматик реагує на запитання загальмовано і може скластися враження, що він не знає відповіді, щоб не вивести його з рівноваги, необхідне терпіння;
3) меланхолік– найчутливіший і найуразливіший тип, з ним необхідно поводитися дуже м'яко та доброзичливо.
У практичній діяльності щодо представників різних типів темпераменту доцільно користуватися такими формулами:
1. “Довіряй, але перевіряй”, тому що сангвінік має:
• плюси – життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість;
• мінуси – схильність до зазнайства, безладність, легко-важність, поверховість, надтовариськість, ненадійність; схиль-ність до обіцянок, щоб не скривдити іншого, але не завжди виконує їх, що потребує контролю.
2. “Ні хвилини спокою”, тому що холерик має:”
• плюси – енергійність, захопленість, пристрасність, рухливість, цілеспрямованість;
• мінуси – запальність, агресивність, невитриманість, нетерплячість, конфліктність;
• здатність спрямувати свою активність на колектив і розкласти його зсередини потребує, щоб він весь час був зайнятий певною справою.
3. “Не підганяй”,тому що для флегматика характерні:
• плюси – стійкість, постійність, активність, терплячість, самовладання, надійність;
• мінуси – загальмованість, байдужість, "товстошкірість", сухість;
• неможливість працювати в режимі дефіциту часу, потреба в індивідуальному темпі є свідченням того, що його не треба підганяти, він сам розрахує свій час і зробить справу.
4. “Не нашкодь”, тому що у меланхоліка:
• плюси – висока чутливість, м'якість, людяність, доброзичливість, здатність до співчуття; на нього не можна кричати, надто тиснути, давати різкі та жорсткі вказівки, оскільки він надто чутливий до інтонації і дуже вразливий.
За цими формулами, формально, без врахувань специфіки кожної індивідуальності при організації робочих пар можна виходити з того, що найефективніша робота у парах: холерик- сангвінік, сангвінік- меланхолік, меланхолік - флегматик.
Та за будь-яких умов необхідно знайти можливість реалізації кожного темпераменту, наприклад, за допомогою кооперації і взаєморозуміння між людьми. Ось як може спрацювати принцип “взаємодоповнення”. Наприклад, працюють у парі флегматик і холерик. Першому можна доручити роботу довготривалого характеру, а другому – оперативного. Можна очікувати позитивного результату, тому що спільна діяльність відповідатиме їх інтересам і, головне, вони не дратуватимуть один одного. Можливі такі міркування:
а) флегматика: холерик тому так поспішає, що має видавати “продукцію” щовечора;
б) холерика: флегматик тому так довго розмірковує, що йому треба розробити проблему в цілому, а це потребує серйозного підходу.
Взагалі, знання темпераменту дає змогу виявити всебічність можливостей людини з метою використання потенціалу їхніх сильних особистісних властивостей:
• сангвінік – від вас виходить тепле сонячне світло, що так необхідне людям у нелегкому житті;
• холерик – є надія на успішність життєвого шляху, оскільки ви здатні ставити цілі й домагатися їх досягнення;
• флегматик – за вами, “як за кам'яною стіною”, можуть заховатися ваші близькі, друзі та підлеглі, оскільки ви дуже надійні;
• меланхолік – ви чудовий друг і, за статистикою, частіше за інших здатні на жертовний, героїчний вчинок.
Таким чином, від типу темпераменту залежить, як саме людина реалізує свої дії, і не залежить їх змістовна частина. Темперамент виявляється в особливостях психічних процесів, впливає на швидкість відтворення і міцність запам'ятовування, рухливість розумових операцій, стійкість і переключення уваги тощо. Все означене дає можливість для висновку: темперамент - це, справді, атрибут особистості, на базі якого формуються її якості та риси, і багато в чому - життя (А. П. Чехов).
4. Поняття про характер, його місце
в структурі особистості
Характер - це особливі прикмети, риси, які людина набуває в суспільстві. Таких рис психологи налічують кілька тисяч. Характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявляються у спілкуванні та спільній діяльності людей. Характер зумовлює типові для особистості способи поведінки, вчинки у стосунках з іншими. Знаючи характер людини, можна передбачити, як вона буде діяти за тих чи інших умов. Характер -це певна програма поведінки. В ньому можна виділити провідні та другорядні риси. Є цілісні, суперечливі, сильні, вольові та слабкі характери.
Структура рис характеру виявляється у тому, як людина ставиться:
а) до інших людей, демонструючи уважність, принциповість, прихильність, комунікативність, миролюбність, лагідність, альтруїзм, дбайливість, тактовність, коректність або протилежні риси;
б) до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретельність, точність, серйозність, ентузіазм, зацікавленість або протилежні риси;
в) до речей, демонструючи при цьому бережливість, економність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси;
г) до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, помірне самолюбство, почуття власної гідності чи протилежні риси.
Характер тісно пов'язаний з темпераментом, який може сприяти або протидіяти розвиткові певних його рис. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, сформувати в собі ініціативність і рішучість. Однак для холерика може стати серйозною проблемою формування стриманості та самоконтролю, а для сангвініка - вимогливості до себе та самокритичності. Меланхоліку важче долати сором'язливість і тривожність, а флегматику - розвивати активність.
Характер формується з перших до останніх днів життя людини. У перші роки життя провідним фактором розвитку характеру стає наслідування дорослих, у молодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце виступає виховання, а починаючи з підліткового віку важливу роль у формуванні характеру відіграє самовиховання. Характер може свідомо, цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки, спільної діяльності, спілкуванню з іншими людьми. Треба знати, що характер можна змінювати протягом усього життя людини.
5. Акцентуації характеру
Деякі риси характеру можуть бути розвинуті надміру і це призводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації характеру – це крайні варіанти норми характеру як результат підсилення його окремих рис. Акцентуації характеру можуть спричинювати неадекватні дії, вчинки людини. Розглянемо класифікацію акцентуацій, запропоновану німецьким вченим К. Леонгардом:
1. Гіпертимний тип. Таких людей характеризує надмірна контактність, говірливість, вираженість жестів, міміки. Це енергійні, ініціативні, оптимістично налаштовані люди. Разом з тим, вони легковажні, дратівливі, важко переносять умови жорсткої дисципліни, вимушену самотність.
2. Дистимний тип. Для цих людей характерні низька контактність, небагатослівність, схильність до песимізму. Вони ведуть замкнений спосіб життя, рідко конфліктують. Серйозні, добросовісні, віддані в дружбі, однак не в міру пасивні і повільні.
3.Циклоїдний тип. Їм притаманні часті неперіодичні зміни настрою. Під час душевного підйому вони поводяться як гіпертиміки, спаду – як дистиміки.
4.Збудливий тип. Схильні до хамства і сварок, до контактів, в яких самі виступають активною, провокаційною стороною. Вони неуживчиві в колективі, владні в сім’ї. В емоційно-спокійному стані ці люди часто добросовісні, охайні, люблять дітей і тварин.
5.Застрягаючий тип. Прагнуть досягти високих показників у будь-якій справі, за яку беруться, висовують підвищені вимоги до себе. Особливо чутливі до соціальної несправедливості, разом з тим, образливі, підозрілі, схильні до помсти. Інколи занадто самовпевнені, честолюбні, ревниві, висувають непомірні вимоги до близьких і до підлеглих на роботі.
6.Педантичний тип. У конфлікти вступають рідко, виступають у них швидше пасивною, ніж активною стороною. На службі педант поводиться як бюрократ, висуваючи навколишнім багато формальних вимог. Інколи дратує домашніх надмірними претензіями щодо охайності. Його позитивні риси: добросовісність, охайність, серйозність, надійність у справах; а негативні (відштовхуючі) – формалізм, занудливість, бурчання.
7. Тривожний тип. Людям даного типу притаманні низька контактність, невпевненість у собі, мінорний настрій. Рідко вступають у конфлікти з навколишніми, виконуючи в них, в основному, пасивну роль, у конфліктних ситуаціях шукають підтримки і опори. Позитивні риси: дружелюбність, самокритичність, виконавчість. Внаслідок своєї беззахисності нерідко бувають “козлами відпущення”, мішенями для жартів.
8.Емотивний тип. Ці люди віддають перевагу спілкуванню у вузькому колі, контактам з людьми, яких вони розуміють із півслова. Зрідка самі вступають у конфлікти. Образи тримають у собі, не демонструючи їх.. Позитивні риси: доброта, співчутливість, співрадість чужим успіхам, загострене почуття обов’язку. Негативні (відштовхуючі): підвищена чутливість, сльозливість.
9.Демонстративний тип. Легко встановлюють контакти, прагнуть до лідерства, влади і похвали. Вони демонструють хорошу здатність пристосовуватися до людей і, разом з тим, схильні до інтриг (при зовнішній м’якості у манері спілкування). Такі люди дратують навколишніх самовпевненістю і високим рівнем домагань, систематично самі провокують конфлікти, але при цьому активно захищаються. Привабливими рисами є: артистичність, ввічливість, здатність захопити інших, неординарність мислення і вчинків. Риси, що відштовхують: егоїзм, лицемірство, хвалькуватість, ухилення від роботи.