Той, хто хоче розвинути свою волю, повинен навчитися долати перешкоди. 5 страница
Е т а п и с к л а д н о ї в о л ь о в о ї д і ї
1. Усвідомлення мети і прагнення досягнути її. Людина може усвідомлювати лише незадоволеність ситуацією в конкретний відрізок часу, і при цьому сама потреба усвідомлюється недостатньо чітко, недиференційовано, а звідси не усвідомлюються шляхи і засоби до досягнення мети. Мотивом діяльності у цьому разі є потяг, який переживається нечітко, неясно: людина усвідомлює, що їй чогось не вистачає або щось потрібно, але що саме, вона не розуміє. Найчастіше люди переживають потяги як специфічний обтяжливий стан у вигляді нудьги, смутку, невизначеності. У таких випадках кажуть: “Вона сама не знає, що їй потрібно”. Через таку невизначеність потяг не може переростати в діяльність. Потяги можуть згаснути або перетворитися у конкретне бажання, намір чи мрію. Бажати щось – це перш за все знати зміст збуджувального стимулу. Оскільки у людини в будь-який момент існують різні значущі бажання, одночасне задоволення яких об’єктивно виключено, то відбувається зіткнення протилежних збуджень, між якими необхідно зробити вибір. Цю ситуацію називають боротьбою мотивів. На етапі усвідомлення мети і прагнення досягнути її боротьба мотивів вирішується вибором мети дії, після чого напруга, викликана боротьбою мотивів на цьому етапі, послаблюється.
2. Усвідомлення низки можливостей досягнення мети – це етап обдумування шляхів і засобів виконання завдання, планування можливих дій. Результатом цього інтелектуального моменту у вольовому акті є встановлення причинно-наслідкових залежностей між способами виконання дії в конкретних умовах і можливими наслідками. Наприклад, людина обирає свій шлях у побудові кар’єри, здобутті спортивних результатів, подоланні шкідливих звичок. Вона зважує власні можливості досягнення мети, попередній досвід, норми поведінки, переконання. Наприклад, одна людина різко позбувається звички палити, інша - поступово.
3. Боротьба мотивів і вибір дії. Цей етап є центральним у складному вольовому акті. Тут, як і на етапі вибору мети, можлива конфліктна ситуація, пов’язана з тим, що людина має можливість легкого шляху досягнення мети (це розуміння – один з результатів попереднього етапу), але в той же час у силу власних моральних почуттів і принципів не може його прийняти. Інші шляхи є менш економічні (і це також людина усвідомлює), але зате слідування їм більше відповідає системі цінностей людини. Наприклад, людина відмовляється від швидкого, але нечесного способу вирішення фінансових проблем. У. Джеймс зазначав, що затримка дії може тривати тижні, навіть місяці: “Мотиви до дії, які ще вчора здавалися яскравими, переконливими, сьогодні вже побляклі, позбавлені жвавості. Але ні сьогодні, ні завтра, дія не виконується нами. Щось підказує нам, що все це не має вирішальної ролі. Ці вагання між двома можливими в майбутньому альтернативами нагадують коливання маятника… доки гребля не буде прорвана і рішення не буде прийнято” ( У. Джеймс. Психология.- М., 1991).
4. Прийняття рішення – це результат етапу боротьби мотивів. Він характеризується спадом напруги, оскільки вирішується внутрішній конфлікт. Приймаючи рішення, людина відчуває, що подальший хід подій залежить від неї, і це породжує специфічне для вольового акту почуття відповідальності. Тут уточнюються засоби, способи, послідовність їх виконання, тобто здійснюється уточнене планування. Однак прийняти рішення не означає виконати його.
5. Виконання прийнятого рішення. Сплановані дії не реалізуються автоматично: щоб рішення перейшло в дії, необхідне свідоме вольове зусилля. Вольове зусилля характеризується кількістю енергії, витраченої на виконання цілеспрямованої дії чи утримання від небажаних вчинків. Вольове зусилля пронизує всі ланки вольового акту, починаючи з усвідомлення мети і закінчуючи виконанням рішення. У виконавчій ланці, коли людина долає не тільки внутрішні, але й зовнішні труднощі, воно стає більш доступним для спостереження. Інтенсивність вольового зусилля залежить від багатьох факторів: світогляду особистості, моральної стійкості, наявності суспільно значущих цілей, установки на діяльність, рівня саморегуляції особистості. Так, люди, які витратили багато зусиль для розвитку своєї волі (спортсмени, науковці, фанати тощо), набагато легше зустрічають зовнішні перешкоди, ніж особи, що не займалися самовдосконаленням.
6. Аналіз виконання дій. У процесі реалізації вольової дії і особливо після виконання, наступає її оцінювання. В оцінці вольової дії відображено не тільки особисте ставлення, але і ставлення до вчинку референтної (значущої) групи. Саме ця групова оцінка є найбільш дієвою для корекції поведінки індивіда. Оцінювання супроводжується особливими емоційними переживаннями задоволення чи не задоволення вчинком. Негативне ставлення до виконаної дії часто супроводжується переживанням сорому, розпачу. Оцінка виступає як мотив для продовження, виправлення чи припинення наступної діяльності. Так, захистивши дисертацію і здобувши науковий ступінь, людина підірвала своє здоров’я тощо.
3. Основні вольові якості людини
Вольова дія кожної людини має свою особливу неповторність, оскільки є відображенням відносно стійкої структури особистості. В рамках індивідуальних відмінностей вольової сфери виділяють такі вольові якості.
Сила волі проявляється на всіх етапах вольового акту, а найбільше при подоланні перешкод, відмові від спокус та контролі своїх почуттів.
Цілеспрямованість. Така якість притаманна людині з ясними цілями, що не розмінюється на дрібниці. Цілеспрямовані люди точно знають, чого хочуть, куди ідуть, за що борються.
Ініціативність. Це вольова якість, завдяки якій людина діє творчо. Вчинки ініціативної людини в сучасних умовах характеризуються сміливістю, активністю. Ініціативність грунтується, як правило, на багатстві і яскравості нових ідей, планів, уяви. Для багатьох людей найважливішим є подолання власної інертності, вони не можуть щось придумати самі, без стимуляції інших.
Самостійність. Якщо людина необгрунтовано відмовляється від власних думок і поглядів, легко стає на чужу точку зору, якщо вона без особливої потреби звертається за допомогою, то не можна визнати, що в неї розвинута така вольова якість, як самостійність. Бувають, однак, випадки, коли негативізм (необгрунтоване прагнення чинити всупереч будь-кому) помилково оцінюється як самостійність.
Витримка – це вольова якість, що характерна для людей, які управляють своїми діями і вчинками. Такі люди урівноважені і послідовні, не допускають імпульсивних дій в емоційно напруженій обстановці.
Рішучість – здатність приймати і впроваджувати в життя швидкі, обгрунтовані і тверді рішення. Рішучість проявляється у виборі дій, засобів досягнення мети. Зовні рішучість проявляється у відсутності сумнівів, тому може видатись, що рішуча людина легко і вільно вибирає мету. Однак це не так. Суттєвою передумовою рішучості є сміливість як уміння протистояти страхові, йти на певний ризик для досягнення своєї мети.
Наполегливість – уміння постійно і довго переслідувати мету, не понижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Нерідко люди розумні і навіть талановиті не здатні відстоювати свої рішення. При найменших перешкодах вони вважають їх непереборними і відступають, щоб даремно не витрачати сили. В той же час наполегливість може втратити певну гнучкість і перейти у впертість, коли людина, незважаючи ні на що, прагне наполягти на своєму. На перше місце при цьому, зазвичай, виходять особисті інтереси, а не логіка, розум, зовнішні обставини. Без наполегливості не може бути рішучості, самостійності, витримки і цілеспрямованості.
Енергійність. Люди, яких називають енергійними, можуть сконцентрувати всі свої фізичні і духовні сили на досягнення мети. Однак часто енергійність спостерігається лише на початкових етапах виконання дії, а в тих випадках, коли необхідні тривалі зусилля, енергійність прогресивно зменшується і виявляється слабко.
4. Формування волі
Як і інші психічні процеси, воля причинно зумовлена. Людина не народжується з сильною чи слабкою волею. Воля розвивається в суспільному житті і діяльності. Наведемо приклад експерименту, що проводився у США. Відібрали 1000 дітей з незвичайними здібностями та міцним здоров’ям і прослідкували за ними впродовж п’ятнадцяти років. За перші п’ять років, у період навчання в школі, успіхи відібраних учнів, в основному, відповідали їх здібностям. Але через п’ятнадцять років у 30 відсотків уже дорослих людей, у дитинстві тестованих вольовими, результати професійної діяльності відповідали вихідному рівню їх здібностей. У 70 відсотків колишніх вундеркіндів скромні результати діяльності не підтвердили наявності у них видатних здібностей. Експеримент ще раз довів, що наполегливість, уміння ефективно організовувати свою діяльність відіграють в житті значно більшу роль, ніж навіть високий інтелект у шкільні роки.
Воля і вольові якості у людини можуть не сформуватися, якщо умови життя і виховання у дитинстві були не сприятливими:
• дитина розбещена, всі її бажання безвідмовно здійснювалися (“легкий світ” – воля непотрібна);
• дитина притиснута суворою волею і вказівками дорослих, нездатна сама приймати рішення.
Батьки, які прагнуть виховати волю у дитини, повинні дотримуватися таких правил:
1. Не робити за дитину те, чого вона може навчитися сама, а тільки забезпечити умови для успіху її діяльності.
2. Активізувати самостійну діяльність дитини, викликати у неї почуття радості від досягнутого, підвищувати віру дитини в її здатність долати труднощі.
3. Навіть маленькій дитині корисно пояснити, в чому полягає доцільність тих вимог, вказівок, рішень, які дорослі ставлять перед нею, і поступово вчити дитину самостійно приймати рішення.
Вольове виховання потребує вміння боротися з лінощами, долати пасивність та небажання діяти.
Один з ефективних засобів виховання волі, особливо для самолюбної молодої людини – розповідь про свої плани, конкретні цілі самовиховання близьким, друзям. Страх осоромитися буде допомагати долати труднощі.
Полегшує будь-яку роботу контроль проміжних результатів досягнення мети. Доречно фіксувати кількісні і якісні результати просування до кінцевої мети.
Оптимістичне ставлення до життя, прагнення отримати перемогу у будь-якій життєвій ситуації, з одного боку дає змогу людині зберігати рівний настрій, з другого - успішно виховувати волю. Почуття гумору вберігає від невдач, помилок, розчарувань у процесі досягнення мети.
Будь-яку, навіть нецікаву діяльність можна виконувати, досягаючи досконалості. Необхідно вчитися концентрувати увагу, розвивати мислення, сповна занурюватися у справу, виховувати самодисциплінованість.
Багато молодих людей дуже образливо ставляться до констатації їх недоліків, майже безболісно визнають за собою цей дефект, часто використовуючи його як своєрідний психологічний захист, виправдання свого безсилля і непристосованості до життя.
Питання і завдання для самоконтролю
1. Яке значення волі у житті людини?
2. Наведіть приклад складної і простої вольової дії.
3. Який з етапів вольової дії для Вас є найбільш складним?
4. Яких вольових якостей Вам не вистачає?
5.Наведіть приклади з життя успішних і неуспішних людей. Яка роль наявності вольових якостей у цих категорій людей?
6. Які ви вбачаєте шляхи і напрямки розвитку своєї волі?
Теми рефератів
1. Поняття, ознаки і прояви волі у людини.
2. Становлення вольових якостей людини.
3. Творча робота “Радій труднощам”.
Література для самоосвіти
1. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2001.
2. М’ясоїд П. А. Загальна психологія: Навч. посіб.- К.: Вища школа, 2000.
3. Станкин М. И Общая психология. Функциональные явления человеческой психики. – Воронеж: Изд-во,НПО “МОДЭК”, 2001.
4. Столяренко Л. Д., Самыгин С. И. Психология и педагогика в вопросах и ответах. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1999.
5. Психология и педагогика: Учеб. пособие / В.М. Николаенко, Г.М. Залесов, Т.В. Андрушина и др. – М.: ИНФРА−М; Новосибирск: НГАЭиУ, 1999. − 175 с.
Лекція 7
ЗДІБНОСТІ
Звичайна людина використовує лише десять відсотків своїх фізичних і розумових здібностей.
(Н. Коупленд)
План
1. Поняття про здібності, їхня роль у діяльності особистості.
2. Природа здібностей.
3. Індивідуальні відмінності у здібностях людей.
4.Врахування та розвиток здібностей у професійній діяльності.
1. Поняття про здібності, їхня роль у діяльності особистості
Коли ми намагаємося зрозуміти і пояснити, чому різні люди, обставинами життя поставлені в однакові чи приблизно однакові умови, досягають неоднакових успіхів, ми звертаємося не тільки до аналізу вольової сфери людини, але й до поняття здібності, вважаючи, що різницю в успіхах можна сповна пояснити ними. Це ж поняття використовується нами тоді, коли необхідно усвідомити, в силу чого одні люди швидше і краще, ніж інші, засвоюють знання, вміння і навички.
Цінність особистості визначається не тільки тим, яка вона в даний момент, але і закладеними в ній можливостями подальшого розвитку і вдосконалення.
Будь-яка діяльність потребує від людини володіння специфічними якостями, що визначають ії придатність до забезпечення певного рівня виконання даної роботи. В психології ці індивідуально-психологічні особливості називають здібностями особистості. Тому потрібно вміти розпорядитися цим неоціненним даром природи, допомогти собі та іншим людям розкрити і розвинути свої здібності.
Здібності - індивідуально-психологічні особливості особистості, що забезпечують успіх у діяльності та спілкуванні.
Здібності не можуть бути зведені до знань, вмінь, навичок, які має людина. Однак знання, вміння і навички залишаються зовнішніми стосовно здібностей лише до того часу, доки вони не засвоєні. Виявляючись у діяльності, у міру її оволодіння особистістю, здібності розвиваються далі, формуючи в діяльності свою структуру і своєрідність. Математичні здібності людини ніяк не виявляться, якщо вона ніколи не вчила математики: їх можна встановити тільки в процесі засвоєння чисел, правил дій з ними, розв`язування задач тощо. Наприклад, на екзамені в Художню Академію В. І. Сурикову було відмовлено в навчанні, так як, на думку екзаменаторів, у нього повністю відсутні здібності до зображувальної діяльності. Інспектор Академії, переглянувши малюнки Сурикова, заявив: “За такі малюнки вам навіть повз Академію слід заборонити ходити”. Помилка викладачів полягала в тому, що на екзамені вони оцінили зовсім не здібності, а лише наявність певних умінь і навичок малювання. В подальшому Суриков спростував цю помилку, набувши протягом трьох місяців потрібних умінь і навичок в результаті чого ті ж педагоги оцінили його на цей раз гідним зарахування до Академії.
Отже, якщо людина не справляється з вимогами, які ставить до неї певний вид діяльності, тобто у людини відсутні або недостатньо розвинуті здібності, не потрібно робити категоричних висновків і шукати іншу справу. Такій людині потрібно більше часу на засвоєння знань, умінь і навичок, а її педагогам знадобиться докласти значно більше зусиль для навчання свого учня. Крім того, здібності людини можуть розвинутися через певний час або виявитися в іншому виді діяльності.
Успішність в діяльності і спілкуванні визначається не однією, а системою різних здібностей, при цьому вони можуть взаємокомпенсуватися.
Не всяка діяльність розвиває здібності особистості. Розглядаючи загальну структуру життєдіяльності людини, можна помітити існування видів діяльності, які не розвивають, а навпаки відволікають і навіть гальмують розвиток її основних здібностей. Наприклад, якщо людина, що має музичний слух чи зображувальні схильності, змушена займатися важкою фізичною працею, то ця діяльність навряд чи буде розвивати закладені в ній здібності.
2. Природа здібностей
Про здібності висловлено багато суперечливих суджень. Ось основні з них:
1. Здібності, закладені в людині від народження.
2. Будь-які здібності можна сформувати.
3. Люди від народження рівні за своїми здібностями.
Одна з вагомих точок зору, що веде свою історію з часів Платона, стверджує, що здібності біологічно зумовлені і їх прояв цілковито залежить від успадкованого фонду. Навчання і виховання може лише змінити швидкість появи здібностей, але вони завжди виявляються певним чином. Як аргумент даного підходу про вродженість здібностей, вчені наводять факти існування багаточисленних династій акторів, художників, лікарів, моряків тощо.
Представники другої крайньої точки зору вважають, що особливості психіки цілком визначаються якістю виховання і навчання. Доказами справедливості цієї теорії вважають випадки, коли діти найвідсталіших племен, отримавши відповідне навчання, нічим не відрізнялися від освічених європейців. Кінцевим висновком цієї концепції стало положення про те, що у кожної людини можна сформувати будь-які здібності.
Однак життєві спостереження і спеціальні дослідження свідчать, що не можна відкидати природних передумов здібностей. Не визнаючи вродженості здібностей, психологи не відкидають вродженість особливостей будови мозку, які можуть виявити умови успішного виконання певної діяльності. Ці вроджені анатомо-фізіологічні особливості будови мозку, органів чуття і руху, що складають природну основу розвитку здібностей, називають задатками.
Задатки - біологічна основа здібностей. Виділяють два види задатків: вроджені (або природні) і набуті (або соціальні). Кожна людина від народження наділена певними задатками. Але головне тут те, що задатки не специфічні стосовно здібностей, тобто на основі задатків не можна передбачити, які саме здібності розвинуться, сформуються на їх основі. Задатки мають більш загальний характер. На основі одних і тих же задатків можуть сформуватися зовсім різні здібності, а можуть і одночасно декілька здібностей або ж ніяких.
3. Індивідуальні відмінності у здібностях людей
Існує цілий ряд класифікацій здібностей. Найбільш значущою є така:
1. Природні здібності в основі своїй біологічно зумовлені, пов'язані з вродженими задатками, формуються на їх базі. Наприклад, сприймання, пам'ять, мислення.
2. Загальні здібності, які визначаються успіхами людини в різноманітних видах діяльності і спілкуванні (розумові здібності: швидкість, логічність, гнучкість, неординарність; розвинуті пам'ять і мова, точність і тонкість рухів рук, зібраність, цілеспрямованість, спостережливість тощо). Загальні здібності пов'язані в першу чергу з розвитком інтелекту і певних особливостей особистості. Ознакою загальних здібностей є життєві успіхи індивіда - те, наскільки повно він виявляє свою індивідуальність. Загальні здібності, що забезпечують відносну легкість і продуктивність у різних видах діяльності, часто називають обдарованістю. Обдарованість може проявлятися в різних сферах діяльності: інтелектуальній, академічній (навчальній), творчій, художній, у сфері спілкування (лідерство) і психомоторики.
3. Спеціальні здібності визначають успіхи людини в окремих видах діяльності і спілкуванні, де необхідні особливого роду задатки і їх розвиток (здібності математичні, технічні, літературні, хореографічні, лінгвістичні, спортивні тощо).
4. Теоретичні здібності визначають схильність людини до абстрактно- логічного мислення.
5. Практичні здібності лежать в основі схильності до конкретно-практичних дій. Поєднання теоретичних і практичних здібностей властиве лише різнобічно обдарованим людям.
6. Навчальні здібності полягають в успішному засвоєнні знань, вмінь, навичок, формуванні якостей особистості, здатність до научуваності під впливом педагогічних дій.
Творчі здібності пов'язані з успішністю у створенні предметів матеріальної і духовної культури, нових ідей, відкриттів та винаходів.
Здібності до спілкування, взаємодії з людьми, а саме мова людини як засіб спілкування, здібності сприйняття і оцінки людей, соціально-психологічної пристосовуваності до різної обстановки, входження в контакт з різними людьми тощо.
Предметно-діяльнісні здібності пов'язані із взаємодією з природою, технікою, знаковою інформацією, художніми образами тощо.
Окремі здібності не можуть існувати самі по собі і незалежно одна від одної, наприклад, спритність, швидкість, витривалість, або кмітливість, логічність, почуття гумору. Кожна здібність змінюється, набуває якісно іншого характеру залежно від ступеня розвитку інших здібностей (здібності до наукової діяльності формуються у результаті розвитку інтелектуальних, літературних, творчих здібностей). Якісна характеристика здібностей передбачає виявлення відмінностей між людьми в різних галузях діяльності. Якісні відмінності здібностей, на думку К. М. Теплова, виражаються не тільки в тому, що одна людина обдарована в одній галузі, а друга - в другій; не тільки в тому, що одна людина проявляє технічні, а інша - музичні здібності; і не тільки в тому виражаються вони, що і в межах музичних здібностей один проявляє здібності переважно до композиторської діяльності, а інший - до діяльності піаніста-виконавця. Якісні відмінності здібностей виражаються в тому, що навіть піаністські здібності у різних людей якісно відмінні: з двох піаністів кожний буде обдарований по-своєму. В той же час, абстрагуючись від якісної своєрідності поєднання різних здібностей до окремих видів діяльності, можна відмітити, що кожна здібність має різну силу, своєрідний вияв і рівень, тобто має кількісну характеристику, що показує, в якій мірі розвинуті вони в однієї людини порівняно з іншими людьми.
Кількісна характеристика здібностей - необхідна процедура при вирішенні широкого кола проблем. Так, вже в шкільній практиці є потреба ранжування дітей за здібностями відповідно до яких застосовуються різні типи навчання. В якості способу вимірювання здібностей використовують різні тести.
Здібності можуть розрізнятися не тільки за своєю спрямованістю, за якісними і кількісними характеристиками, але і за своїм рівнем і масштабом. Виділяють репродуктивний рівень здібностей, який забезпечує високе вміння застосовувати готові знання, оволодівати готовими зразками діяльності та спілкування і творчий, що забезпечує створення нового, оригінального. Але слід враховувати, що репродуктивний рівень включає елементи творчого, і навпаки. Особливо високий рівень прояву здібностей визначають поняттями “майстерність”, “талановитість”, “геніальність”.
Майстерність - досконалість в конкретному виді діяльності, вимагає великоїі напруженої праці. Майстерність, більшою мірою, пов'язана з репродуктивною виробничою діяльністю. Але майстерність не зводиться до суми вмінь і навичок. Майстерність в будь-якій професії (вчитель, лікар, льотчик, інженер тощо) передбачає психологічну готовність до творчого вирішення проблем. Рівень майстерності в процесі діяльності змінюється, розвивається структура здібностей людини, формується його особистість. Як відомо, навіть дуже обдаровані люди розпочинали з наслідування, а потім у міру набуття досвіду виявляли творчість.
Талант - високий рівень розвитку спеціальних здібностей (музичних, спортивних, конструкторських, педагогічних тощо). Діяльність талановитої людини відрізняється принциповою новизною, оригінальністю підходів. Талановитими по праву називаємо Т. Г. Шевченка, В. О. Сухомлинського, О. В. Суворова, В. Моцарта та інших. Пробудження талантів суспільно зумовлене. Те, які дарування отримують найбільш сприятливі умови для повноцінного розвитку, залежить від потреб епохи і особливостей конкретних задач, які стоять перед даним соціумом. Розвиток держави викликає бурхливий вияв інженерних, конструкторських талантів, в період розквіту державності проявляються таланти музичні і літературні, а у військовий час - військові. На сучасному етапі розвитку української економіки плідно розвиваються здібності до підприємництва, управлінські здібності.
Геніальність-найвищий рівень розвитку здібностей. Про геніальність кажуть, коли творчі досягнення людини становлять епоху в житті суспільства, в розвитку культури. Високий рівень обдарованості, який характеризує генія, обов'язково пов'язаний з незвичайністю в різних галузях діяльності. Такого тріумфу за всю п'ятитисячну історію цивілізації досягли не більше 400 осіб. Серед геніїв, які досягли подібного універсалізму, достатньо назвати Аристотеля, Леонардо да Вінчі, Р. Декарта, Г. В. Лейбніца, М. В. Ломоносова тощо.
4. Врахування та розвиток здібностей
у професійній діяльності
Розглядаючи співвідношення здібностей і вимог професії Є. А. Климов виділив чотири ступені професійної придатності: І - непридатність до певної професії. Вона може бути тимчасовою чи практично нездоланною; 2 - придатність до тієї чи іншої професії або групи їх. Вона характеризується тим, що людина не має протипоказань відносно тієї чи іншої галузі праці, але не має й показань; 3 - відповідність даній галузі діяльності: немає протипоказань, а є деякі особисті якості, які явно відповідають вимогам певної професії чи групи професій; 4 - покликання до даної професійної галузі діяльності - це вищий рівень професійної придатності людини як працівника. Цей ступінь характеризується тим, що в усіх основних елементах структури здібностей людини є явні ознаки відповідності людини вимогам даної діяльності.
Здібності до певної діяльності являють собою сукупність психічних якостей і мають складну структуру. Наприклад, педагогічні здібності включають здібність робити навчальний матеріал доступний учням, розуміння вчителем учня, творчість в роботі, організаторські здібності, педагогічний такт, педагогічну спостережливість, інтуїцію тощо. Організаторські здібності керівника включають уміння впливати на людей, уміння оперативно розбиратися в складних ситуаціях і вирішувати їх оптимально, виявляти ініціативу і брати на себе відповідальність тощо.
Вивчення здібностей людей у колективі є одним з найважливіших завдань педагога, вихователя, керівника. Підібрати людині роботу чи доручення за здібностями значить забезпечити не тільки високу продуктивність праці і задоволеність нею особистості, але й подальший розвиток здібностей. Виконання роботи нижче наявних здібностей, а тим більше не за здібностями, викликає в людини почуття незадоволеності, негативно позначається на нервово-психічному самопочутті. Про здібності працівника керівник може судити за результатами його праці, за відносною швидкістю і легкістю, з якою він здобуває знання, за тим, як у нього формуються вміння і навички, що проявляються в оригінальності і самостійності вирішення поставлених питань.
Отже, усяка діяльність складна і багатогранна. Вона висуває різні вимоги до психологічних та фізичних сил і властивостей людини. Якщо наявна система властивостей особистості відповідає цим вимогам, то людина здатна успішно і на високому рівні здійснювати певну діяльність. Якщо такої відповідності немає, то в індивіда виявляється непридатність, тобто він не проявляє здібностей. Вченими виявлено діалектичний зв'язок між природними задатками і здібностями людини. Існує тенденція розглядати здібності як задатки в розвитку. При цьому підкреслюється, що головною умовою формування здібностей є активна діяльність особистості. Розглядаючи умови успішного розвитку здібностей у діяльності, можна виділити в якості основного ранній початок. Важливими умовами розвитку здібностей слід вважати формування наполегливості, вміння максимально напружуватися в справі досягнення мети. Здібності розвиваються тим успішніше, чим частіше в своїй діяльності людина досягає межі своїх можливостей і поступово піднімається з нижчого рівня до найвищого.
Питання і завдання для самоконтролю
1. Що таке здібності? Спробуйте запропонувати власне визначення і порівняйте з класичним.
2. Визначити сутність понять “задатки”, “схильність”, “здібність”, “талант”.
3. В чому відмінність у здібностях людей?
4. Як ви розумієте прислів'я: “Талант робить те, що може, а геній – те, що повинен”.
5. Проаналізуйте рівень розвитку власних здібностей, спираючись на розглянуту в лекції класифікацію здібностей.
Теми рефератів
1. Здібності, обдарованість і талант: взаємозв'язок і відмінності в цих явищах.
2. Природа індивідуальних відмінностей в здібностях людей.
3. Розвиток здібностей у людини.
4. Управлінські здібності.
Література для самоосвіти
1. Артемьева Т.Н. Методологический аспект проблемы способностей. – М.: Наука, 1977.
2. Морозов А.В. Деловая психология. Курс лекций: Учебник для студентов высших и средних специальных заведений. - СПб.: Союз, 2002.
3. Немов Р.С. Психология: Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений: В 3 кн. - 4-е изд. - М.: ВЛАДОС, 2000.
4. Петровский A.B. Быть личностью. - М.: Педагогика, 1990.
5. Шадриков В.Д. Проблемы профессиональных способностей // Психологический журнал. - 1982. - № 5.