Українська зарубіжна політична думка 20-30-х років (Петлюра, Скоропадський)
В еміграції С. Петлюра продовжив свою політичну діяльність поєднуючи з публіцистикою, він залишаючись на чолі визвольного руху. Його бачення перспективи існування незалежної України мали визначальний вплив на процеси в тогочасній політиці. Авторитет і вплив Петлюри залишалися високими.
Симон Петлюра виступав за створення виконавчого і законодавчого органів влади які б діяли у вигнанні, вважав необхідно розширити народовладдя шляхом скликання тимчасового представницького органу — Ради Республіки, яка мала стати запорукою політичної консолідації навколо еміграційного уряду.
Через брак коштів на утримання дипломатичних представництв та необхідність їх скоротити С. Петлюра вносить пропозицію про створення Експозитури уряду УНР, тобто мобільної мережі представництв у зарубіжних країнах, які б опікувалася життям української еміграції та координували діяльність дипломатичних представництв. Також брав участь у створенні помісної церкви. Кінцеву модель якої С. Петлюра бачив у формі Київської патріархату.
2. Етнополітика і процеси що її характеризують( Етнічна асиміляція,лінгвоцит,націоналізм, фашизм, сепаратизм)
У політичному житті багатьох країнвсе більшогозначення набуває національне питання. Цю сферу полі тики називають «етнополітикою», чи «етнонаціональною політикою», визначаючи її як взаємодію етносів (родоплемінні утворення, народи, нації, національні групи, національні меншини та ін.) й держави.
Асиміляція етнічна — розчинення самостійного етносу або його частини в середовищі іншого, як правило, більш великого етносу. При цьому етнос, що асимілюється, втрачає свою мову, традиційну культуру, етнічну самосвідомість, переймаючи етнокультурні компоненти іншого етносу. У разі, коли процес обмежується запозиченням лише культурних компонентів, він називається акультурацією. Консолідаційні процеси характеризуються злиттям споріднених етносів чи субетносів або етнографічних груп у єдиний етнос. Інтеграційні процеси також характеризують взаємодію етносів, але різних за своїми мовними, культурними та етнічними параметрами, внаслідок чого у них з'являється ряд спільних рис, у тому числі спільної етнічної самосвідомості. Якщо при взаємодії етносів, не пов'язаних спорідненістю, виникає новий етнос, то перед нами всі ознаки того, що відбувається етнорасова міксація (за термінологією західних етнологів — амальгамація).
Лінгвоцит (знищення) української мови
Націоналі́зм — ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворчому процесі. Відрізняється різноманіттям течій, деякі з них суперечать одне одній. Як політичний рух, націоналізм прагне до відстоювання інтересів національної спільноти у відносинах з державною владою.
Фаши́зм— різновид політичного режиму, концепція, а також радикальна авторитарна імперіалістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни й панування. Спочатку — самоназва політичного руху в Італії під Беніто Муссоліні, який правив з 1922 по 1943 рр. Уже в 1920-і роки, супротивники фашизму поширили поняття на інші праві, авторитарні, тоталітарні і націоналістичні режими, диктатури та на політичні групи, в тому числі на німецький націонал-соціалізм хоча вони самі себе не називали словом «фашизм» та за своїми ідеологіями і політичними практиками дуже відрізнялися від італійського фашизму.
Фашизм зазвичай описується як «ультра праві»,[1][2] хоча, деякі автори акцентують увагу на тому, що знаходження розміщення фашизму на звичайному поділі політичного спектру лівий-правий є важким.[3]
Фашизм з італійської — «зв'язка», «об'єднання», що означає об'єднання в єдине ціле правих і лівих політичних спектрів.
Сепарати́зм (від лат. separatus — окремий) — прагнення до відокремлення, відособлення. У багатонаціональних державах — прагнення національних меншин до відокремлення, створення самостійної держави. Дуже часто причиною сепаратизму в політиці є культурно-етнічний поділ. У межах політичної партії чи руху сепаратизм відображає прагнення опозиційної частини реалізувати власні інтереси й цілі, що не збігаються з офіційно визнаними і декларованими політичною партією чи рухом.
Разом з тим, причини сепаратизму дуже часто бувають пов'язані з грубим порушенням прав людини і народів, національних, расових і релігійних груп (меншин). Позитивна ж сторона сепаратизму може зіграти істотну роль, як це мало місце, наприклад, у боротьбі проти ярма колоніалізму, за утворення нових молодих національних держав.
Сепаратизм прийнято поділяти на два види: релігійний і етнічний. Тобто в першому випадку — рух релігійної меншини за відділення, в другому — етнічного.
3. Охарактеризувати ідеологічну основу і цілі представлених партій в уряді 8-го скликання України.(скільки партій пройшло, яка утворилася коаліція, парламентська група “Укроп”, програмні цілі партій, коаліція партії Європейська Україна ціль якої ЄС)
Блок Петра Порошенка
Ідеологія партії будується на національно-демократичних ідеях, що включає побудову сильної держави, яка є членом Євросоюзу і НАТО. Також партія виступає за проведення широких реформ. Політична сила підтримує політику президента України Петра Порошенка, тому в Верховній Раді восьмого скликання може отримати можливість формувати пропрезидентську більшість.
Народний фронт
Quot;Народний фронт" експерти називають "партією війни", яка виступає за військове вирішення конфлікту на Донбасі і займає жорстку позицію щодо розвитку відносин із Росією. Також партійці позиціонують себе професіоналами, які не побоялись труднощів і працюють у владі. Сам же Арсеній Яценюк, який є першим номером у списку, виступає за євроінтеграцію, вступ до НАТО і продовжує активну співпрацю з МВФ.
Самопоміч
Партія "Самопоміч" мера Львова Андрія Садового вперше потрапила до Ради. Політсила, взявши до своїх списків відомих громадських активістів і військових, позиціонує себе як партія, яка не заплямована гучними скандалами, виступає за європейську інтеграцію, проведення широких реформ і децентралізацію влади.
Радикальна партія
Олег Ляшко, якого пов'язують із колишнім головою Адміністрації Віктора Януковича, пішов у парламент під прапорами "Радикальної партії". Партія запропонувала суспільству не конкретні кроки реформування країни, а популістичні гасла.
Опозиційний блок
Залишки "Партії регіонів" перед виборами створили новий політичний проект – "Опозиційний блок". Основною ідеєю є критика чинної влади. Обличчям блоку є скандально відомий міністр в уряді Азарова Юрій Бойко. Ідеологія партії швидше тяжіє до лівого популізму, хоча більшість кандидатів стоять на ліберальних позиціях, адже представляють промислові райони України.
ВО "Свобода"
Партія вперше до парламенту пройшла в 2012 році, набравши понад 13% голосів. "Свобода" на чолі з Олегом Тягнибоком позиціонує себе політичною силою, яка захищає інтереси українців. Активно виступає за визнання воїнів ОУН-УПА на державному рівні, передачу стратегічних підприємств у власність держави, широку люстрацію і декомунізацію суспільства.
ВО "Батьківщина"
Юлія Тимошенко, яка є постійним лідером партії "Батьківщина", вперше в своїй історії не очолила її список. Партійці доручили українській льотчиці Надії Савченко, яка незаконно утримується в російському СІЗО, стати першим номером. Партія, яка раніше виступала за надання російській мові статусу державного, повністю змінила ідеологію і стала національно-демократичною політикою з лівими ідеями.
Депутати Дмитро Ярош, Андрій Білецький, Борислав Береза, Борис Філатов і Володимир Парасюк створюють опозиційне об'єднання у Верховній Раді за назвою "Укроп".
Як розповів "Українській правді" Береза, у цю групу можуть увійти й ті представники коаліції, яким не подобається нинішній стан справ.
Європейський вибір — коаліція ВO«Батьківщина», ВО«Свобода», УДАР, «Економічного розвитку» та «Суверенної європейської України» (з 27.02.2014 по 24.07.2014)
4.Вчення фундаторів ліберальної ідеології Гумбольдта, Гоббса. Ідеї Міхновського “Самостійна Україна”( промова на річницю Шевченка)
Загальноєвропейського визнання набули ліберальні ідеї Вільгельма фон Гумбольдта (1767–1835), дипломата, державного діяча Пруссії. Свої політичні погляди з питань політики він виклав у праці «Досвід визначення кордонів у діяльності держа-ви», написаний у 1792 році, де розкриває своє ставлення до держави з позицій гуманістичного індивідуалізму. Його цікавить не стільки держава, скільки людина у співвідношенні з державою, «знайти най-більш сприятливіше для людини становище в державі». Держава, по Гумбольдту, повинна утримуватись «від будь-якого піклування про позитивне благо людини». Вона повинна обмежуватись охороною громадян від внутрішніх та зовнішніх ворогів. Охорона спокою по-винна становити єдину мету держави і єдиний зміст її діяльності. Для визначення мети держави Гумбольдт користується поняттям безпеки. Безпека, на його думку, є такий стан, при котрому належні громадянам права щодо їх особистості або власності, не порушують-ся ніяким стороннім втручанням.
Метою свого твору Гумбольдт вважав доказ можливості держав-ного устрою, котрий ставив би кінцевою метою «найменшу суму перешкод». Виходячи з цих положень, він висловлюється проти створення установ для допомоги бідним, проти заохочення земле-робства, промисловості і торгівлі, проти заходів, спрямованих на приріст народонаселення, на забезпечення продовольством, навіть проти створення установ для відновлення збитків, завданих силами
Томас Гоббс. Згідно з думками англійського мислителя Томаса Гоббса, природний стан людей - це постійний конфлікт, війна всіх проти всіх. Подібна війна випливає з егоїстичної природи людей, зі схильності робити один одному зло, що склалося внаслідок своєрідної рівності людей, права, яке припускає робити все, що завгодно і проти кого завгодно. Інстинкт самозбереження штовхає людей до укладення договору. Жертвуючи своєю свободою, вони здобувають захист з боку суверена - держави. Саму державу Гоббс порівнює то зі штучною людиною, то з витвореним Богом, то Левіафаном, біблейським персонажем, що є величезним морським чудовиськом. Тільки навіюючи страх своїм підданим, держава здатна припинити постійну війну людей. Уклавши договір, люди вже не мають права від нього відмовитися, не мають права опиратися діям суверена. Лише в тому випадку, якщо влада не здатна гарантувати самозбереження підданим, вона перестає бути законною. Будучи прибічником абсолютної монархії, Гоббс наполягав на неподільному характері державної влади і був супротивником принципу поділу влади.