Політична система: сутність та моделі

Проблема політичної системи сучасного суспільства є однією з актуальних тем політології. Політична система поряд з економічною, соціальною та ідеологічною системами, які взаємозв'язані, є підсистемою більш складної і широкої системи суспільства. Специфіка політичної системи полягає в тому, що вона розкриває зміст політичного життя суспільства, а також забезпечує цілісність соціального організму суспільства, єдність всіх сфер його життя.

Слід відмітити, що політична система суспільства - це інтегрована сукупність політичної влади суб'єктів, відносин, політичної організації і політичної культури суспільства, яка забезпечує його соціальну стабільність, соціальний порядок і яка має певну соціально-політичну орієнтацію; - це упорядкована на основі права система всіх політичних явищ, які функціонують і взаємодіють (або протидіють) у суспільстві з метою завоювання, утримання або участі в політичній владі; це механізм організації і функціонування політичної влади; система взаємопов'язаних об'єднань (організацій) людей, що базуються на різних формах власності, відображають інтереси і волю соціальних класів, груп і націй, реалізують політичну владу або борються за її здійснення в рамках права через державу.

Враховуючи різні трактування цього поняття, зведемо їх до визначення політичної системи як сукупності політичних відносин, правових і політичних норм, ідей, інститутів, пов’язаних із функціонуванням політичної влади та управління суспільством.

Політична система Д.Істона взаємодіє з оточуючим середовищем. Від зовнішнього середовища йдуть імпульси, на які реагує політична система. Ці імпульси сприймаються політичною системою і перетворюються у політичні рішення та дії. Існує два типи імпульсів. Які впливають на політичну систему: вимоги і підтримка. Без вимог, які поступають з оточуючого середовища політична система не змогла б функціонувати. Проте одні вимоги, без підтримки, здатні зруйнувати політичну систему, тому для системи необхідні як вимоги, так і підтримка. Вимоги можуть бути розділені на декілька видів: 1) ті, що стосуються розподілу благ і послуг (наприклад, прийняття законів про заробітну плату, про робочій час, про освіту); 2) ті, що стосуються регулювання поведінки (наприклад, вимоги забезпечення безпеки, проведення протекціоністської політики по відношенню до національних компаній; 3) підтримка комунікації та інформації (наприклад, вимоги забезпечення вільного і рівного доступу до інформації. Підтримка політичної системи виражається в: 1) дотриманні законів; 2) участі у політичному житті (наприклад, участь у виборах); 3) лояльному відношенні до влади та офіційної інформації; 4) здійсненні послуг і матеріального фінансування політичної системи (наприклад, податки чи військова служба).

Імпульси, які поступають із зовнішнього середовища, «переробляються» політичною системою, на основі чого приймаються рішення і здійснюються політичні дії.

Змістом висхідних імпульсів виступають: 1) регулювання поведінки і взаємодії в суспільстві; 2) розподіл цінностей і послуг; 3) створення законів та норм. Входячи в політичну систему, вимоги і підтримка перетворюються в політичні рішення. Оточуюче середовище включає: очікування, суспільну думку, мотивації, ідеологію, інтереси, переваги.

Модель політичної системи Г.Алмонда.Значний вклад в розробку теорії політичної системи вніс Г.Алмонд. американський політолог розумів під політичною системою особливий тип політичної системи – такої, яка задіяна в прийнятті владних публічних рішень. Політична система являє собою сукупність інститутів (таких, як парламенти, бюрократії і суди), які формують і втілюють в життя колективні цілі суспільства та існуючих в них груп. Основну увагу він зосереджував на «вхід» і «вихід» політичної системи. Політична функція – корисна діяльність, вклад окремої політичної структури в політичне життя чи політичну систему в цілому. До функцій «входу» він відносив: артикуляцію і агрегування інтересів, політичну соціалізацію і рекрутацію, а також політичну комунікацію.

Агрегування інтересів – надання одноманітності сукупності різнохарактерних вимог і інтересів, вироблення загальних вимог та Ії ієрархізація, поєднання вимог в партійні програми.

Артикуляція інтересів – процес формування і вираження вимог до політичних структур, які приймають владні рішення.

Політична соціалізація – процес залучення індивідів до норм і цінностей політичної системи.

Рекрутація – відбір осіб для здійснення владних функцій в політичній системі.

Перераховані функції виконують ряд політичних структур,: групи інтересів, партій, законодавчі органи влади. До функцій «виходу» включаються: норма творчість, виконання законів, правил і норм, а також контроль за їх виконанням. Ці функції реалізуються законодавчими, виконавчими і судовими органами влади. Поряд зі структурами входу і виходу Г.Алмонд включив в політичну систему і психологічні орієнтації її учасників на політику. Визначаючи її як політичну культуру, він стверджував, що ці орієнтації формують політичну систему, визначаючи її характер і особливості функціонування. Процес залучення до норм політичної культури він назвав політичною соціалізацією. В 1971р. Г.Алмонд сформулював основні умови ефективності політичної системи. До них він відніс:

- рекрутування;

- артикулювання і агрегування інтересів;

- політичну комунікацію;

- введення, застосування і контроль за застосуванням правил (законодавча, виконавча і судова функції).

Для того, щоб політична система була ефективною, її необхідна розвинена (сильна) структурна диференціація, тобто відносна висока стунінь розподілу повноважень між структурами згідно функціональних ознак. Високий рівень структурної диференціації є ознакою сучасних політичних систем.