Концептуальні підходи до осмислення націоналізму

Націоналізм (за Е.Геллнером) – термін для визначення принципу, який вимагає, щоб політичні та національні (етнічні) одиниці співпадали. Націоналізм досить глибоко входить корінням у своєрідні ідеологічні вимоги індустріального суспільства.

Націоналізм (характеристика Л.Снайдера) – це сила для об’єднання; сила для статус-кво; сила для братерства; сила для незалежності; сила для колоніальної експансії; сила для агресії; сила для економічної експансії; сила для антиколоніалізму.

Націоналізм “янусоподібного характеру” ( 7 зол і зловживань К.Хайяса): дух винятковості і обмеженості, який асоціюється зі злим типом націоналізму; заохочує одноманітність і чекає від усіх громадян конформізму; посилює покірність мас; концентрує народну увагу на війні та підготовці до війни; акцентує увагу на агресивній політиці; розростання за рахунок національних територій; небажання терпіти протилежні вірування

Націоналізм (за А.Смітом) є ідеологічним рухом за досягнення і збереження самоуправління та незалежності від імені групи, частина членів якої вважає за потрібне створити фактичну потенційну “націю”. Основні положення теорії націоналізму:

1) забезпечення братерства і рівності серед членів національної спільноти або громадян шляхом інтегрування в гомогенне ціле

2) уніфікація в єдину націю-державу екстериторіальних представників національної спільноти

3) підкреслення культурної індивідуальності через наголошення на “національних” відмінностях

4) курс на економічну автаркію та самозабезпечення

5) спроба до кінця використати націю-державу

6) оновлення культурної та соціальної структури нації.

Націоналізм (позитивний підхід) – найчастіше зустрічається в трьох випадках: в офіційних виданнях та публічних виступах лідерів і прихильників будь-яких націоналістичних організацій, партій і рухів; в енциклопедіях, словниках; в працях деяких науковців.

Націоналізм (негативний підхід) – це негативне чи навіть патологічне явище, що носить перш за все антагоністичний характер. З точки зору негативного підходу націоналізм є справою аморальною та “прапором недобрих людських пристрастей” (Дж.Актон).

Націоналізм (критичний підхід) – аналіз націоналізму з позицій критичного мислення (М.Вебер, К.Поппер, Дж.Сорос); це заперечення ціннісних критеріїв і орієнтацій, які притаманні позитивному, негативному і дуалістичному підходам. Критичний підхід є вільним од оціночних суджень.

Націоналізм політичний – різновид націоналізму, який теоретично обгрунтовує націю як єдину політичну організацію.

Націоналізм ідеологічний – система ідей і поглядів, яка спрямована на досягнення і підтримку самоврядування, автономії, суверенітету соціальної чи етнічної групи. Його інтереси спрямовані на захист чи розбудову національної держави.

Націоналізм інтегральний (Ш.Моррас) – це виключний акцент на абсолютну підтримку національної могутності, адже нація занепадає, коли втрачає військову могутність.

Нації та національні проблеми відіграють дуже велику роль в формуванні політичних відносин, адже головною метою політичної діяльності виступає, як правило, досягнення і збереження національного суверенітету.

Національні інтереси є найбільш очевидними в порівнянні з іншими видами політичних інтересів. Для багатьох політичних сил і течій вони вказують на простий і ефективний шлях консолідації великих людських мас. Утискання національних інтересів обертається безперервною протидією, якої можна уникнути тільки в разі відмови від політики гноблення або в разі знищення носія національного інтересу. Однак абсолютизація національного питання, перетворення його на основну домінанту політики породжує такі вироджені політичні явища, як національний екстремізм, шовінізм, фашизм.

 

16.5 Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні

Феноменом етноконфліктності властива яскраво виражена специфіка, що вимагає адекватної методології її дослідження. Ці феномени є виявом групового інтересу і групової поведінки і як такі мають розглядатися з позицій загальної теорії соціального протиріччя і соціального конфлікту. Етнічність діє не сама по собі, а в контексті інших чинників - політичних, економічних, екологічних, соціальних , духовних , територіальних , історичних. Етнічний конфлікт і етнічне протиріччя розглядається як різновид соціальних конфліктів і протиріч, етнічний конфлікт може виникнути внаслідок спонтанної сутички між або більше малими групами з чіткою етнічною диференціацією. Етноконфлікт - це різновид соціальної взаємодії , зіткнення протилежних інтересів, думок, поглядів, серйозні суперечки, загальний спір, який несе в собі ускладнення і боротьбу ворогуючих сторін. Саме етнічним групам особливо притаманні прояви агресивності як інстинкту, виникнення напруги внаслідок порушення внутрішньої системної рівноваги , прояв біологічних інстинктів під впливом соціальних чинників. Політичні конфлікти на етнічному грунті є суто етнополітичними, оскільки відбуваються в сфері політичних відносин. Етнічні конфлікти в економічній сфері можна кваліфікувати як етносоціальні, етнічні конфлікти у духовній сфері можуть проявлятися у вигляді ідеологічного конфлікту між етнічними групами. За потребами суб’єктів виділяються: 1) ресурсні; 2) статусно- рольові; 3) конфлікти через ідеї, принципи, норми. На основі предметно-об’єктивних критеріїв , цілей і мотивів сторін серед етнічних конфліктів виділяються ресурсні, ціннісні, моно-культурні, соціально-статусні, територіальні, територіально-статусні, етноконфесійні. Об’єктивно існуючі міжетнічні протиріччя у ряді випадків досягли крайніх меж свого загострення, тобто стали набувати властивостей етнічного конфлікту: 1) проблеми адаптації кримських татар до нових умов , що склалися на їхній історичній батьківщині; 2) навколо „захисту російської мови” в окремих східних і південних регіонах держави ; 3) проблема сепаратизму і федералізму; 4) проблема другої державної російської мови.

 

Питання для самоконтролю знань:

1. Обґрунтувати принципову різницю між поняттями «народ» та «нація».

2. Що таке поліетнічна держава? Чим вона відрізняється від держави з поліетнічним складом населення?

3. Розкрийте зміст поняття «міжетнічні відносини». Якими бувають напрямки їхнього розвитку?

4. Етнополітологія та її основні функції?

5. Етнічні особливості соціально-професійної орієнтації.

6. Специфіка етнокультурної ідентичності.

7. Проблема депортованих за національною ознакою.

8. Суспільні статуси етнічних спільнот.

9. Динаміка етнічних протиріч і конфліктів у контексті трансформацій суспільства і держави в Україні.

10. Суспільні статуси етнічних спільнот.

11. Інституції державного етнополітичного менеджменту.

 

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ, доповідей І контрольних робіт:

1. Етноси в системі політичних відносин.

2. Природа і типи етнічних конфліктів.

3. Політичні складові української ментальності.

4. Нація як етносоціальний організм.

5. Націоналізм як суспільний феномен.

6. Теорії націй та націоналізму.

7. Етнонаціональне буття.

8. Етнополітична культура.

9. Шляхи регулювання етнополітичного конфлікту.

10. Громадські організації етнічних спільнот.

11. Проблеми етнонаціонального розвитку: український і світовий контекст.

12. Етнонаціональні процеси в Україні.

13. Етнополітичні конфлікти в пострадянському просторі.

14. Проблеми досягнення стабільності міжнаціональних відносин в Україні.

15. Національний склад населення України та його мовні ознаки.

16. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Геллнер Э. Нации и национализм / Пер. с англ. – М.: Прогресс,1991.- 320 с.

2. Дробижева Л.М. Социальные проблемы межнациональных отношений в постсоветской России.- М.: Центр общечеловеческих ценностей, 2003.- 376 с.

3. Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність/ За ред. Чл.-кор. НАН України В.Наулка.- К.:Головна спеціал. Редакція л_ри мовами національних меншин., 2001.- 424 с.

4. Євтух В.Б. Проблеми етнонаціонального розвитку : український і світовий контексти.- К.: Стилос, 2001.- 204.

5. Картунов О.В. Вступ до етнополітології. Ін-т економіки, управління та госп. права.- К.: Наукова думка 1999.- 300 с.

6. Курас І.Ф. Етнополітика: історія і сучасність. Статті, виступи, інтерв’ю 90-х рокыв.- к.: ІП і ЕНД, 1999.- 656 с.

7. Майборода А.Н. Теория этнополитики в западном обществоведении : Структура и принципы исследования».- К.: Наукова думка , 1993.- 224 с.

8. Нельга О.В. Теорія етносу . – К.: Тандем, 1997.- 368 с.

9. Оніщенко І.Г. Етно-та націогенез в Україні (етнополітологічний аналіз). – К.: Четверта хвиля, 1997. – 240 с.

10. Римаренко Ю.І., Шкляр Л.Є., Римаренко С.Ю. Етнонаціодержавознавство. Теоретико-методологічні засади.- К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАНУ.,2001.- 264 с.

11. Сміт Е. Національна ідентичність./ Пер. З англ.. – К.: Основи, 1994.- С. 182- 183.

12. Тишков В.А. Реквием по этносу. Исследования по социально-культурной антропологии.- М.: Наука, 2003.- 544 с.

13. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В.С. Крисаченко.- К.: НІСД, 2003.- 632 с.


Тема17