КОНФЛІКТИ І КРИЗИ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ

Зміст:

17.1. Теорія конфлікту.

17.2. Поняття "політичний конфлікт": суть, функції та методи регулювання.

17.3. Класифікація конфліктів.

17.4. Розв'язання конфліктів.

 

Теорія конфлікту

Різноманітність поглядів на природу і форми конфліктів породило виникнення цілих шкіл і напрямів та навіть наукових дисциплін, зокрема конфліктологію, яка виділилася як відносно самостійний напрям в кінці 50-х р. ХХ століття. Вивчення проблеми конфлікту почалося ще в Стародавньому світі. Велику увагу дослідженню конфліктів приділяв Н. Макіавеллі. Конфлікт як соціальне явище був проаналізований А.Смітом, М.Вебером, К.Марксом, Є.Дюргеймом. Але більшість теорій, присвячених проблемі конфлікту, з'явилося в XX ст. Найбільш відомі теорії М. Козера, Р. Дарендорфа, К. Боулдінга. В теорії конфліктів можна виділити два основних напрями:

- функціоналізм, вивчає проблему стабільності та стійкості (концепції Є.Дюргейма, Т.Парсонса. Н.Смелзера);

- структуралізм, пояснює соціальні процеси та зміни існування конфліктів (концепції М.Вебера, К.Маркса, Р.Дарандорфа).

Спільним для цих теорій є те, що конфлікт в них розглядається як цілком закономірне явище. У контексті загальної теорії конфліктів К.Боулдінг дає таке визначення: конфлікти - це діяльність, в якій люди, або групи людей, виходячи із власних інтересів, намагаються відтиснути або навіть знищити один одного. На думку Л.Козера, - це боротьба за цінності і право на певний статус, володіння могутністю і ресурсами, в якій мета опонентів -нейтралізація, нанесення шкоди або усунення суперника. М. Козер і Р. Дарендорф вважають, що конфлікти породжують нерівність людей. К. Боулдінг відмічає, що причина конфліктів в певних стереотипних реакціях людини. Тому розв'язати конфлікт можна шляхом зміни реакцій, цінностей і потреб людини без радикальної зміни самого суспільного устрою. Р. Дарендорф розглядає конфлікт як ситуацію, в якій має місце невідповідність між правами соціальної групи на доступ до соціальних (в тому числі матеріальних) благ і можливостями реалізувати ці права, наявністю реального доступу до цих благ. Марксисти вважають, що в суспільстві, в якому існує приватна власність, основними конфліктами є конфлікти між класами - правлячими і експлуатованими. Вони обумовлюють всі інші конфлікти. Розв'язання їх можливе тільки шляхом радикальної зміни суспільно-політичного устрою.

Найуразливіше місце загальної теорії конфліктів – надмірне узагальнення. Велика кількість авторів теорії конфліктів класифікують конфлікти згідно їх інтегруючому або дезінтегруючому характеру. На противагу цьому в загальній теорії конфліктів А.Раппортерта виділяються три головні типи і одночасно три рівні конфліктів: війна, гра і суперечка. Війна — безкомпромісна боротьба до звитяжного кінця із застосуванням будь-кого, зокрема насильних, засобів. Гра — вирішення конфлікту на основі дій за певними правилами; результат — отримання певних, але не життєво важливих переваг. Суперечка — досягнення згоди з іншою стороною тільки мирними шляхами.

Конфлікти розрізняються між собою:

- по сфері прояву (економічні, соціальні, політичні конфлікти, конфлікти в духовному житті суспільства, міждержавні конфлікти);

- по легальності існування (відкриті і латентні);

- по спрямованості розвитку (суб'єкти або цілі);

- по типах (когнітивні і мотиваційні); по механізму їх дозволу;

- по складності і важливості.

Когнітивні конфлікти виникають при зіткненні протилежних або суперечливих точок зору на події, факти. Вони протікають у формі дискусій, полеміки на сторінках газет і журналів і т.д. Якщо по відношенню до однієї із сторін конфлікту не застосовуються методи насильства, якщо дискусія ведеться цивілізовано, то звичайно не виникає небезпеки їх переходу в мотиваційні конфлікти, в основі яких лежать зіткнення корінних інтересів сто­рін.

Залежно від рівня антагонізму відношення між конфліктуючими сторонами можуть бути двох типів:

— радикально конфліктними, якщо який-небудь загальний інтерес відсутній;

— частково конфліктними, коли, не дивлячись на зіткнення, сторін мають який-небудь загальний інтерес. Цікаву типологію конфліктів запропонував професор Уельського університету Роберт Даль. На його думку, конфлік­ти можуть бути:

— біполярні (двосторонні) і мультиполярні (багатосторон­ні) — залежно від числа учасників конфлікту;

— коммулятивні і що перехрещуються — залежно від схожості і відмінності складу учасників конфлікту;

— ведучі до поляризації і ведучі до сегментації — в залежності від ступеня антагонізму учасників (під поляризацією розуміється глибокий розкол суспільства на дві протилежні групи, суперечність між якими мирними шляхами нерозв'язна, а під сегментацією — дроблення суспільства на ряд шарів і груп з різними інтересами і цінностями, що конфліктують між собою, але при цьому гарантують стабільність суспільства шляхом взаємних поступок, переговорів, консультацій).

При виявленні коріння, причин того або іншого соціального конфлікту необхідно враховувати цілий комплекс обставин: економічні, політичні інтереси, соціальний престиж, ідеологічні, національні, релігійні, вікові фак­тори і т.д. Головним джерелом конфлікту в суспільстві є розшарування суспільства, розділення його на соціальні і націо­нальні групи, шари, класи. Основна суперечність між продуктивними силами і виробничими відношеннями веде:

— до боротьби між соціальними шарами, групами, класами;

— до протистояння між поколіннями;

— до боротьби між етнічними групами в суспільстві;

— до суперечностей між різними релігійними общи­нами;

— до боротьби носіїв різних традиційних цінностей із знов виникаючими звичаями і т.д.

Описуючи той або інший конфлікт, ми повинні знати:

1) характеристики конфліктуючих сторін;

2) передісторію взаємодій конфліктуючих сторін;

3) характеристику конфлікту;

4) соціальне середовище, в якому виник конфлікт;

5) зацікавлені сторони;

6) стратегію і тактику конфліктуючих сторін;

7) результати конфлікту для його учасників і зацікавлених сторін.