Політична ідеологія (ПІ), її роль в суспільстві
Ідеологія — вчення про ідеї або систему ідеологічних уявлень про світ. Згодом це поняття набуло соціальної ваги і значення як духовна протилежність релігійній вірі і чим далі, тим все більше пов’язувалось з мобілізацією політичної поведінки людей. Наука має різні методи пізнання дійсності, якими вона перевіряє свої результати. Ідеологія не має таких методів, тому її носії часто оперують ритуально-догматичними духовними стереотипами, перевірка яких здійснюється здоровим глуздом.
Кожна соціальна група, прошарок і навіть особа можуть мати свою власну систему цінностей, ідей та ідеалів. Їх ідеологічне буття має бути вільним без адміністративного диктату. Політика без ідеології не існувала і існувати не буде, хоч буде тисячу разів плюралістичною, доки люди будуть поділятись на групи за інтересами, треба регулювати їхні відносини. І влада навряд чи відмовиться від звички обґрунтовувати свої дії апеляцією до загального інтересу.
ПІ є необхідним структурним елементом політики як галузі свідомої діяльності груп.
ПІ не є монополярною системою поглядів, цінностей одного політичного суб’єкту, що відображає начебто інтереси всіх. Вона включає систему поглядів, ідей, в яких знайшли відображення інтереси політичних суб’єктів, їх волю до єдності. Найбільшої ваги набувають цінності, ідеї лібералізму, національні, історичні, ідеологічні. В кожному регіоні одна з ідей стає провідною.
Об’єднуюча і регулююча функція ПІ на ґрунті суверенності особи, інтересів соціальних спільностей, інших політичних суб’єктів державності повинна бути осмислена, прийнята як вихідна цінність, повинна цілеспрямовано впроваджуватись у політичну діяльність мас, організацій, партій, рухів.
Політична доктрина комунізму.
Основні постулати: необхідність соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату як вищої форми демократії, тотальне усуспільнювання засобів виробництва, централізоване планове ведення господарства і усунення ринкових відносин, заперечення соціального, ідеологічного і політичного плюралізму.
Спроби реалізації показали нежиттєздатність і утопізм комунізму.
Соціал-демократична доктрина суспільного устрою.
Соціал-демократична концепція соціалізму досить поширена. За нею, соціалізм — міжнародний рух, який не вимагає строгої єдності поглядів. Всі погляди — до єдиної мети: соціальної справедливості, кращого життя, волі і миру.
Виникло багато моделей “демократичного соціалізму”: шведська, австрійська, …
Основні елементи демократичного соціалізму — демократична, економічна, соціальна і міжнародна демократії. Визначальне місце демократія займає, свобода думки і слова і поступове просування до суспільства, де демократія поширюється на економічну і політичну сфери життя.
Для соціальної демократії характерні:
1) свобода поглядів
2) справедливість — для кожного громадянина рівні соціальні можливості
3) солідарність — повинна об’єднати суспільство в русі до демократичного соціалізму.
Лібералізм як ідеологія.
В період становлення капіталістичного ладу була висунута система поглядів, що отримала назву класичного лібералізму. Були обґрунтовані права і свободи, недоторканість свободи, свобода приватної власності і промислової конкуренції, політика вільної торгівлі, невтручання держави в економіку. Велике значення надавали поділові влади як гарантії від державного свавілля і деспотизму натовпу. Проблема співвідношення особи і держави розв’язувалась на основі положення про право як реалізацію природного прагнення людини до свободи.
Громадянин та свобода — як повна незалежність приватного життя індивіда від незалежної влади, як свобода совісті, слова, заняття. Завдання держави — забезпечити найбільшого щастя для найбільшої кількості людей.
Потім систему змінили — реформа теорій щодо обмеження сваволі монополії і полегшення становища населення.
У 80-і роки лібералізм почав зміцнювати свої позиції в боротьбі з консерваторами, соціал-демократами та лівими.