Специфіка, мета і принципи діагност. роб. практ. псих. Покрокова модель процедури психодіагн. обстеження
| Психодіагностична робота практичного психолога - це одне з найскладніших напрямків та форм діяльності практичного психолога, яке потребує спеціальної підготовки та сформованості діагностичних, прогностичних та організаторських вмінь спеціаліста-психолога. Психодіагностика може реалізовуватися як самостійна форма роботи (психологічна експертиза), так і входити як структурна складова у психокорекцію та психоконсультування. Психодіагностика передбачає обстеження психіки індивіда (або соціально-психологічних характеристик соціальної групи) за допомогою спеціальних методик з метою встановлення психологічного діагнозу. Психологічний діагноз - це опис індивідуальних особливостей психіки конкретної людини Психодіагностичне обстеження може проводитися у індивідуальній та груповій формі. Індивідуальне обстеження передбачає роботу практичного психолога з людиною впродовж визначеного терміну. При груповому обстежені кожна людина отримує бланк відповіді та стимульний матеріал. Процедура психодіагност. обстеження передбачає реалізацію трьох етапів: а) збір даних відповідно до задачі дослідження; б) обробка та інтерпретація отриманих даних; в) постановка діагнозу або прогнозу. Підвищити ефективність психодіагностичного обстеження можна реалізовуючи такі принципи: добровільність участі у психодіагностичному обстеженні та зацікавленість ним; забезпечення фізичного та психологічного комфорту під час психодіагностики; емпатійне ставлення психолога до клієнта; всебічність та комплексність діагностики; врахування індивідуально-типологічних особливостей досліджуваного: динаміки втомлюваності, темпу діяльності, інтересів, контактності, властивостей темпераменту тощо; - підтримка позитивної мотивації впродовж психодіагностичного обстеження. |
Покрокова модель процедури психодіагн. обстеження:
1. 3апит, завдяки якому формулюється мета обстеження.
| 20. Спец., мета і завд. психокор. діял. практ. психолога Психокорекція та психотерапія є видами психологічної допомоги, які передбачають активний цілеспрямований вплив на особистісний, поведінковий й інтелектуальний рівень функціонування людини. Поняття психокорекції почало застосовуватися з народженням і розвитком практичної психології. Як зазначає Т. С. Яценко, психокорекційний процес має відродити пластичність, мобільність психічної організації суб'єкта й тому зорієнтований на вивчення статичних якостей психіки та виявлення їхніх дисфункцій. І. В. Дубровіна розглядає психокорекцію як форму психолого-педагогічної діяльності, спрямовану на виправлення таких тенденцій психічного розвитку, які не відповідають гіпотетичній оптимальній моделі нормального розвитку [47]. Метою психологічної корекції є усунення недоліків у розвитку особистості. Психологічна корекція відрізняється від психологічного консультування та психотерапії тим, що вона не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватися навіть у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. Психокорекція також розглядається як процес розширення діапазону реагування клієнта на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості. Г. Онищенко, узагальнюючи ці підходи зазначає, що психологічна корекція є тактовним втручанням у процеси психічного і особистісного розвитку людини з метою виправлення відхилень у цих процесах і часто справляє вплив не лише на особистість, а й на її оточення, організацію її життєдіяльності. Психокорекція характеризується такими ознаками: - дискретність (означає вплив психолога на відносно незалежні конкретні складові внутрішнього світу людини); - орієнтація на вікові норми (тобто орієнтація на певний контингент корекційного впливу - діти, підлітки тощо, або на використання відповідних методик). Завдання психокорекції формулюються залежно від адресату (дитина з аномальним розвитком чи особистість, яка має відхилення і труднощі в межах психологічної норми), а також змісту корекційної роботи (корекція розумового чи емоційного розвитку, корекція і профілактика невротичних станів та неврозів). Корекції підлягають такі недоліки характеру: підвищена збудливість, гнівливість, конфліктність, підвищена імпульсивність, песимізм, легковажність, упертість, байдужість, неохайність, надмірне прагнення до насолоди, гіпертрофована активність або пасивність, замкненість, хвороблива сором'язливість, схильність до крадіжок, негативізм, схильність до блукання, брехливість тощо. Ці вади можуть бути дискретними і стосуватися лише певних аспектів емоційно-вольової сфери або мати тотальний характер і бути пов'язаними з акцентуаціями характеру, провідними переживаннями, системою ставлень і ціннісних орієнтацій. |
2. 3бір анамнезу - відомостей про особливості розвитку до моменту обстеження. Можливо збір інформації про обстежуваного у батьків, педагогів, колег по роботі та керівництва. Спостереження за обстежуваним у різних ситуаціях.
3. Складання програми психодіагностичного обстеження, яка повинна містити мету, перелік методик діагностики, обладнання, опис умов та режиму обстеження.
4.Встановлення психологічного контакту з обстежуваним.
5. Реалізація програми писхологічного обстеження з
фіксацією результатів у протоколі.
6. Обробка результатів обстеження.
7. Первинна інтерпретація результатів окремо за кожною методикою.
8. Цілісна інтепретація результатів, за якої беруться до уваги відомості з анамнезу та спостережень.
.